РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 8 (9 березня 2012) 

  • Ядвіга Островська: «Людина, яка цілеспрямовано налаштовує себе на продовження життя, має багато шансів на успіх»

    Попри недуги, які оточили її, здавалося, із усіх боків, вона вміє наповнювати простір світлом, позитивною енергією, радістю.

    ПРИРОДА НАДІЛИЛА ЦЮ ЖІНКУ ВЕЛИКИМ ТАЛАНТОМ ДО СЛОВА. Особисто мене завжди Ядвіга ОСТРОВСЬКА як авторка багатьох газетних матеріалів у «Рабочему слові» вражала точністю думки. Це якщо справа стосувалася газетного матеріалу, приміром, про відпочинок у Медцентрі реабілітації залізничників, або про роботу Ради ветеранів війни та праці у Кам'янці-Подільському, або про багатьох залізничників, які вдало працюють на цій станції. Вона вміє розповідати про щось буденне. Хоч би про почуту життєву оповідь в електропоїзді, що віз її із столиці до платформи Шляхова, що недалеко від Глевахи (Київщина). Цей переказ стає в неї маленькою усною замальовкою - із гумором, влучними порівняннями, неповторними епітетами.

    Упродовж нечастих зустрічей з Ядвігою Феліксівною у редакції, у переповненій залі чекання столичного приміського вокзалу або в її ошатній оселі у Глевасі наші розмови перетворювалися на довірливі бесіди. Цікаві спогади, тому що насичене подіями життя.

    Півгодини, а інколи і більше, як дарувала доля, Я. Островська розповідала про власну нелегку біографію. Вважає, що здолати життєві випробування допомагали десятки друзів, яких за сімейними обставинами залишила у доброму серцю Кам’янці-Подільському.

    СЕКРЕТИ ЇЇ ЖИТТЯ. Вона їх виклала добрих чотири роки тому на шпальтах газети «Подолянин», що виходить великим накладом у рідному для Ядвіги Островської місті над Смотричем.

    - Здавалося, прощаюся надовго із колегами із місцевої преси. Тому і опублікувала своєрідний звіт перед земляками. Проте і досі спілкуюсь у листах з ними, - каже Ядвіга Феліксівна.

    А нещодавно, відвідавши рідне місто, щоб вкотре, але тепер вже за завданням редакції «Рабочего слова», написати про діяльність місцевих ветеранів-залізничників, знову зустрілась із друзями-кам’янчанами. Тут Ядвігу Феліксівну не забувають.

    Звідки в неї активна життєва позиція? На це запитання варто відповісти її словами. «Дитинство вкрала війна, юність - голод, молоді роки - сімейні негаразди. Та згадувати погане не властиве для мого характеру, адже вірю, що людина, яка цілеспрямовано налаштовує себе на продовження життя, має багато шансів на успіх», - ось так, якщо дуже коротко представити читачеві життєве кредо моєї сьогоднішньої співбесідниці. Зрозуміло, що ці переконання народжувались протягом майже 79 років. Проте ця кількість її зовсім не лякає. Насправді, роки - багатство.

    Ось і докази. Свого часу вона закінчила культосвітнє училище, працювала інструктором-методистом міського будинку культури. Як у бага-тьох - народження двох бажаних дітей. Для більшості представниць прекрасної статі - це «сигнал» - про кар’єру можна забути. Головне ж - материнські турботи.

    «Власні діти сприяли моїй подальшій освіті, відчула нестачу знань для їхнього виховання. Тому і віддала певний час для здобуття вищої освіти у Кам’янець-Подільському педінституті. Працювала у школі піонервожатою, вихователем, вчителем української мови та літератури, малювання. Під час літніх канікул - начальником піонерського табору». За цими скупими фразами - сотні дитячих доль, яким допомагала визначитися у майбутньому житті педагог Ядвіга Островська.

    Як складалось особисте життя?

    - З першим чоловіком розлучилася, - не приховує Ядвіга Феліксівна. - До сьогодні у спогадах дякую своїй матусі, адже вона допомагала мені не лише у вихованні сина Володі та доньки Ніни, але й завжди заспокоювала, наче у воду дивилась: «Ти ще молода, твоє життя попереду, зустрінеш хорошу людину, котра замінить тобі батька, матір, сестру і брата». Я слухала і дивувалась: «Як це, чужа людина може замінити всю родину?»

    В ЇЇ ЖИТТІ ЩЕ БУДЕ КОХАННЯ. Таке, коли все навпіл, на двох - і радощі, і будні. І великий-превеликий світ, котрий від любові та від такого ділення, всупереч арифметичним правилам, лише збільшується і примножується. Вона зустріла вдівця Євгена, на руках якого був маленький хлопчик Віталій.

    - Відтоді наша сім’я вже складалася із п’яти чоловік. Були завжди і скрізь разом, жили тихо, спокійно і злагоджено, із взаєморозумінням, за взаємодопомогою, - веде розповідь Ядвіга Феліксівна.

    Останні роки перед пенсією Я. Островська працювала у школі-інтернаті для слабочуючих дітей. Для тих, хто вважає, що ця робота - легка і вдячна, покваплюсь розчарувати. Якщо у звичайній школі педагогові дістається від батьків, керівництва, крається серце через звичайних бешкетників, то у школі-інтернаті приходиться опікуватися ще й через обділену долю кожної хворої, а іноді на все життя немічної дитини. Чия нервова система витримає це?!

    Витримала. Після виходу на заслужений відпочинок, здавалося, живи і радій спокійному життю. Аж ніяк. Незабаром пішла у вічність рідна мати. «Здавалось, що світ потемнів, земля з-під ніг зникала. Ось в таку мить я стала під стіною власного будинку, підняла голову і руки до неба, звернулася до Бога: «Господи, дай мені таке місце, щоб я хоч раз-двічі на місяць могла туди зайти, поспілкуватися із людьми та відчути себе людиною», - продовжує Я. Островська.

    Таким місцем для Ядвіги Феліксівни стануть місцеві видання «Кам’янець-Подільський вісник» та «Подолянин». Талант Ядвіги Островської - знавця лікувальних трав, яка їх вміє вирощувати, а головне - правильно застосовувати, надаючи поради хворим людям, знадобився передплатникам цих газет.

    «Вирощувала зелену аптеку самотужки, стала засновницею товариства садівників-городників «Кам’янчанка», - розповідає далі ця цікава співрозмовниця.

    - Ядвіго Феліксівно, мене більше цікавить Ваша журналістська і редакторська діяльність. Не секрет, іноді люди із журналістською освітою, навіть після так би мовити, довгого перебування на репортерських хлібах, все одно не володіють, як я кажу, ані словом, ані фактом, ані аргументом, для чого їм журналістика. А Вам у поважному віці вдавалися цікаві інтерв’ю із ветеранами війни і праці. Це випадково?

    - Головне, любити ту справу, яку робиш. Ну а у журналістиці, як на мене, потрібно пропускати через серце кожний газетний матеріал, що готуєш до друку. Під час розмов із ветеранами завжди поринала у ті далекі жахливі роки Великої Вітчизняної, переживаючи одночасно із співбесідниками і поразки, і радощі від перемог. Згодом мої статті розлетілися по всій Україні (Київ, Харківщина, Кіровоград, Трускавець). А ще - у хорватську столицю Загреб.

    - «Життєві секрети пані Ядвіги», «Райський куточок Ядвіги Островської», «Життєві врожаї», «Черешня із лелечими крилами», «Якби люди розмовляли з рослинами», «Кожен сам собі в’є вінок» - це далеко не весь перелік газетних матеріалів про Вас і Вашу діяльність у міських та республіканських виданнях. Через які заслуги така увага до Вас?

    - А ще були телепередачі із моєю участю на ТВ-каналі «Подолянин». Річ у тім, що паралельно із журналістикою займалася розведенням лікарських та екзотичних рослин. Створила справжній ботанічний сад у мініатюрі. Журналісти, які бували у моєму обійсті в Кам’янці-Подільському, згодом розповідали про це.

    - Була ще й кулінарна рубрика «Секрети кухні пані Ядвіги». У тому ж таки «Подолянині». Ядвіго Феліксівно, між іншим, книжки із такою назвою, які вийшли згодом з Вашим дарчим написом, я дарував багатьом жінкам, які працюють у редакції. Дуже дякували за це. Як прийшла на думку ця ідея?

    - Телефонний дзвоник з редакції того ж таки «Подолянина» з пропозицією ділитися «секретами» підтримала надзвичайно. Згодом вийшла і книжка. За це вдячна колегам - журналістам. До речі, ця книжка, але вже хорватською мовою, вийшла в світ у Загребі.

    - Про це дещо докладніше. Хорватія і Україна. Як кажуть, слово по світу ходить, світлі душі знаходить?

    - Вперше про випуск книги за кордоном ми розмовляли із професором із Хорватії Младеном Лаврічем. Він є всесвітньо відомим науковцем. Ось коли доречні подробиці. Моя донька навчалася у нього протягом трьох років. Завдяки йому отримала високі знання у галузі сурдопедагогіки, котрі дозволили їй здобути звання заслуженого вчителя-методиста вищої категорії. Вона - визнаний фахівець у галузі вирішення проблем зі слуху та мовлення. Моя донька, Ніна Шепеленко, однією з перших розробила методику роботи над мовою глухих дітей після вживлення імплантату для вушного нерва. Її досвідом користуються сурдологи з інших країн світу. Отже, співробітництво Ніни із хорватським вченим та дружба із родиною Младена Лавріча сприяли тому, що одного дня у власній оселі я почастувала гостей стравами, виготовленими за рецептами із «Секретів кухні пані Ядвіги». Згодом книга побачила світ і в Україні, і у Загребі.

    На цьому моя журналіст-сько-редакційна діяльність не закінчилася. «Мати, одержима турботою про чужих дітей», під такою назвою у газеті «Франкова криниця» (м. Трускавець) вийшла стаття про Надію Варламову, яка очолює товариство допомоги дітям, хворим на ДЦП. Уявіть, ця жінка, здається, наділена життєвою енергією, якої вистачить для бага-тьох. Бувало, інколи почуваючи себе дещо пригніченою, йшла до Надії. Там отримувала «дозу» оптимізму, радощів, сміху, яких мені вистачало на цілий тиждень, а то й довше. І це не пусте. Коли разом з нею готували два презентаційних збірники про діяльність товариства, вкладали душу у кожне слово. Ці невеличкі видання було перекладено іноземними мовами. Незабаром благодійники з Італії та Португалії вирішили допомагати дітлахам, які страждають від дитячого церебрального паралічу в Україні.

    - Ядвіго Феліксівно, не раз доводилося чути від Вас, що дочка Ніна та зять-син Олександр вберегли Вас та Вашого чоловіка від безталанної старості. На власні очі пересвідчився, що живеться Вам непогано. Поруч - онука із сім’єю. Звеселяють правнучки. Родина допомогла пережити непоправну втрату - смерть Вашого чоловіка. І все ж, чим сьогодні повниться Ваше неспокійне серце?

    - Не хочу думати, що життя вже закінчилося. Моє життя на пенсії намагаюся заповнювати різними справами. На дворі провесінь - я розпочала дбати про наступний врожай. Розсада на підвіконнях - запорука того, що город буде вщент заповнений овочами. Знову і знову згадую слова моєї матері, яка часто повторювала, що тіло старіє, а душа, як і за молодих років, співає, проситься у танець. Звертаюсь до молоді. Дбайте про тих, хто досяг верхівки віку. А молодим пенсіонерам раджу - не думайте, що життя вже закінчилося. Не жалійте себе, не прислухайтеся до болячок, шукайте друзів, займайтеся улюбленою справою. Потрібно поринути у неї з головою! Жити!


    Фото з архіву

    Ядвіги ОСТРОВСЬКОЇ

    Віктор ЗАДВОРНОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05