РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 4 (10 лютого 2012) 

  • Діяльність, що прислужилася тим, хто вірує

    Його приємно слухати. Адже володіє багатим життєвим досвідом, чудовою освітою. Власні думки викладає лаконічно, бо мислить глибоко. Тому мимоволі прислухаєшся до його суджень. Про минуле, сучасність, майбутнє транспортної галузі. А ще йому притаманна власна точка зору щодо вирішення багатьох актуальних питань у різноманітних галузях людської діяльності. Але одного досвіду буває недостатньо, щоби стати цікавим співбесідником. Сьогодні - про Георгія ЕЙТУТІСА.


    Моє знайомство із нинішнім Заслуженим працівником транспорту України, двічі Почесним залізничником, кавалером багатьох державних і галузевих нагород, доктором економічних наук, заступником начальника адміністративної служби - начальником секретаріату Південно-Західної залізниці Георгієм Дмитровичем Ейтутісом вперше відбулось у кабінеті головного редактора науково-практичного журналу «Залізничний транспорт України». Йому - постійному авторові цікавих наукових статей - завжди була рада засновниця цього авторитетного впродовж 1990-х - 2008 рр. видання Тамара МУКМІНОВА. Вже тоді помітив вміння Георгія Дмитровича спілкуватися з людьми. Талант цікаво і змістовно розповідати про методику вирішення актуальних проблем, що постали перед транспортною галуззю, знаходив інтерес у багатьох його слухачів.

    У наукових редакторів тоді ще серйозного видання майже ніколи не виникало питань щодо змісту та способу викладення ідей Георгієм Дмитровичем про реформування залізничної галузі. А у переліку статей, які згодом видавалися у майже кожному номері, саме цій темі присвячено не один десяток ґрунтовних праць. З плином часу зрозумію: на відміну від наукових розробок, що стосуються глобальних питань швидше політичного характеру із перетворень величезного транспортного комплексу, саме Г. Ейтутіс присвятив власні наукові дослідження більш, як кажуть, приземленим питанням. А саме - реструктуризації залізничних підрозділів, питанням взаємовідносин між залізничниками і представниками місцевих органів влади. Істинно - вміння донести зміст ідеї - це півсправи. Головне, щоб ці ідеї врешті-решт слугували інтересам держави.

    Тепер ще про одну його чесноту. Мене завжди цікавили секрети пошуку контактів між людьми. На мою думку, Георгію Дмитровичу це вдається якнайкраще. Усмішка на обличчі, доброзичливий погляд, м’яке і водночас потужне рукостискання. А потім - спілкування. Завжди коротке. Відчувається, що співбесідник - прихильник ненав’язливої бесіди - береже власний час та опікується тим, щоб не «переобтяжити» співрозмовника. Так і лише таким чином - при балансі сказаного і почутого - можна досягти повноти спілкування, завершеності, розуміння і схвалення тієї або іншої думки. Між іншим, це неабиякі людські якості, що, напевне, стали у нагоді Ейтутісу-педагогу. Уточнимо, сьогодні він викладає у Державному економіко-технологічному університеті транспорту. Професор кафедри економіки підприємств транспорту Георгій Ейтутіс має неспокійне серце педагога. А інакше як донести власні знання та досвід молодому поколінню?!

    У цьому серці вмістилося так багато людських доль, ніби його ресурс розраховано на кілька століть. Це я про те, що уродженець селища, що на ст. Злоти (південь Молдавії), шлях якого на залізницю проліг, як і у багатьох ровесників, на чию долю припали нелегкі післявоєнні роки, через профтехучилище. Та й приклад був поруч - батьки-залізничники жодним чином не перешкоджали синові у виборі майбутнього. Він буде серед зразкових слюсарів з ремонту тепловозів, а згодом - помічником машиніста тепловоза локомотивного депо ст. Бендери. А у вільний від роботи час займався у вечірній школі робітничої молоді. У ті часи на талановиту юнь звертали увагу не лише виробничі майстри. Незабаром керівники депо порадять майбутньому відомому вченому вступити до галузевого вузу. У 19 років Георгій стає студентом Дніпропетровського інституту залізничного транспорту (ДІІТ). Цілеспрямованість? Так. Чіткі життєві орієнтири? Безумовно! І кредо на все життя: якщо взявся за конкретну справу - доведи її до логічного кінця.

    Червоний диплом ДІІТу дозволив отримати призначення на знаменитий за радянських часів Київський електровагоноремонтний завод. Тут кар’єра складалася успішно. Звільнений бригадир, заступник начальника колісного цеху, згодом працював і у відділі головного технолога, очолював електромашинний цех. Людина сталих поглядів на життя - так говорять ті, хто давно його знають. За свою трудову біографію у залізничній галузі він змінював посади, робив це поступово, обмірковуючи кожний свій творчий крок, але діяв з метою власного удосконалення, як фахівець. Повернення до інженерних задумок, з яких починав кар’єру менеджера, знадобилося під час захисту інтересів робітників КЕВРЗ, коли у кінці 1990-х рр. практично з колін піднімав майже збанкрутіле підприємство. Це ще один етап. А далі - робота на відповідальних посадах у Міністерстві транспорту України, організація транспортно-експедиційної компанії. Довелось працювати й головним економістом Укрзалізниці, і заступником начальника столичної магістралі з економічних питань.

    Якщо уважно прослідкувати кар’єрне зростання Ейтутіса, як інженера, економіста і науковця, можна зробити цікавий висновок - його життєвий шлях - приклад людської гармонії. Маючи вроджений талант чути і розуміти юну душу, він став успішним педагогом. Ще багато таких сфер людського буття може стати у цей ряд, де він спроможний проявити власну творчу особистість.

    Незадовго перед написанням цього газетного матеріалу довелося поспілкуватися із начальником Південно-Західної залізниці Олексієм Мефодійовичем КРИВОПІШИНИМ. На переконання начальника столичної магістралі, Георгій Ейтутіс - самодостатня особистість не лише у літописі Південно-Західної. Безпосередня участь Георгія Дмитровича у створенні Музею Південно-Західної магістралі - факт незаперечний. Чимало зусиль приклав він задля того, щоб майбутні покоління знали 140-літню історію нашої магістралі, як мовиться, наяву.

    Особисто мені до душі припала творча робота із Георгієм Дмитровичем під час написання історичної розвідки, що має красномовну назву «Історія та сьогодення Південно-Західної залізниці». Не з чужих слів мені відомо, як у його нелегкій редакторській практиці народжувались захопливі сторінки цікавої книги. Під час майже одинадцятимісячної роботи над історичним нарисом ніколи не існувало гальмівних «не можу» чи «не хочу», якщо йшлося про людську долю, про поки що невідомий факт з біографії того чи іншого залізничного підрозділу. Центральні архіви Російської Федерації, книгосховища в Україні, музейні реліквії - все це цікавило і привертало увагу Ейтутіса-літописця, музеєзнавця. Між іншим, створюючи осередок залізничної культури в управлінні столичної магістралі, він перевернув гори спеціальної літератури, відвідав багато залізничних музеїв за кордоном, ознайомився з експозиціями у багатьох галузевих підрозділах, що присвячені історії транспорту. Саме таке розуміння дорученої йому начальником залізниці справи, а також досвід вченого-залізничника стало вирішальним стимулом для того, щоб видання знайшло свого читача, а Музей Південно-Західної залізниці одночасно із виставковим майданчиком на ст. Київ-Пасажирський знайшли своїх прихильників.

    Обов’язково треба згадати ще й про таке: Георгій Дмитрович виховав двох синів. Обидва обрали життєвий шлях, де без інтелектуальних здібностей аж ніяк. Старший, Юрій, - кандидат медичних наук, застосовує свій фах в одному із залізничних медичних закладів. Молодший, Дмитро, нещодавно захистив кандидатську дисертацію, працює в Укрзалізниці. Щоденна клопітка праця - це у молодих Ейтутісів від батька. А як же інакше?

    Духовність - специфічна внутрішня діяльність людини, яка зберігає міру її людяності, поєднує дух і розум, спрямована на пошуки сенсу життя і вироблення світоглядних позицій. Життєва позиція заступника начальника адміністративної служби Південно-Західної залізниці Георгія Ейтутіса доводить: духовність - необхідна передумова становлення відповідального громадянина. Особистісні якості, світогляд, ціннісні орієнтації людини, якими багата його діяльнісна сфера, шанують не лише у транспортній, науковій, державній сферах.

    Нещодавно Українська Православна Церква відзначила заслуги Георгія Дмитровича. Орден святого рівноапостольного князя Володимира II ступеня - то відзнака за особистий внесок у справу відродження духовності.

    - Церква завжди відстоювала принципи допомоги ближньому, а це саме те, чого не вистачає у нашому суспільстві зараз. Ця нагорода - свідоцтво того, що моя діяльність прислужилася тим, хто вірує, - сказав у довірливій розмові Георгій Дмитрович.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото з архіву «Рабочего слова» та Віталія НОСАЧА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05