РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 3 (3 лютого 2012) 

  • Про роль особистості у колективі

    У двох найбільших дистанціях колій, Конотопській та Хутірмихайлівській, на терені Конотопської дирекції залізничних перевезень зі всіх працюючих на початку минулого року було лише два почесних залізничники. Скромно, звичайно, вельми скромно. Якщо цей знак є нагородою за високу професійну майстерність, помножену на трудове багатоліття, то виходить, що таких достойних людей у великих колективах майже немає. Але ж це не так.

    Обидві дистанції успішно справляються зі своїми виробничими завданнями, забезпечуючи інтенсивний рух поїздів на дільниці від Ніжина до кордону з Росією, належним чином утримують сотні кілометрів колії на інших дільницях. Без висококваліфікованих монтерів, бригадирів і майстрів, зварювальників, водіїв, інженерів, дефектоскопістів робити це щороку було б украй важко, практично неможливо.


    Монтер колії Конотопської дистанції Василь КУРЧЕНКО

    ЯК ЗВИКНУТИ ДО НАГОРОДИ?

    Та ось крига начебто скресла. Восени 2011-го до двох додався ще один почесний залізничник - Василь КурЧенко, монтер колії до того ж.

    Монтерів у дистанціях найбільше. Й уся найважча фізична робота дістається їм. Спека чи мороз, дощ такий, що до останньої нитки промочує, - вони працюють. Не проста, прямо скажемо, праця.

    Трудовий шлях Василя Михайловича розпочався ще у 1970 р. Власне, продовжився, бо в селі, де він народився і виріс, хлопці рано ставали до праці. Улітку працювали в колгоспі, удома доглядали худобу й город, уміли косити, коня запрягати і трактора водити. Село те називається Козацьке (Конотопський район Сумської області - авт.). Велике, відоме і дійсно козацько-хліборобське - засноване у XVII ст. переселенцями із Правобережжя. За радянського часу тут діяв найбагатший у районі колгосп, нині місцева агрофірма славиться високими врожаями буряків і зернових, вирощених за сучасними технологіями.

    Тільки Василь Курченко не став хліборобом. Після закінчення Конотопського технікуму транспортного будівництва він одержав призначення до Сибіру і був прийнятий монтером колії в БМП №227 (м. Тобольськ). Далі працював в інших місцях, аж поки у 1976 р. не повернувся до Конотопа.

    Він і сьогодні монтер. Запитую у Василя Михайловича, чому так. Є спеціальна освіта, багатолітня практика, можна б перейти на легшу роботу. «А для чого? - відповідає. - Мені вже ось на пенсію скоро. Нехай уже молодь керує».

    А ще Василь Михайлович ніяковіє, коли мова заходить про відзнаку: «Та несподівано якось все це. Ще не звик…». Отже, потрібний час.

    Сім’я? Ні, не залізничники. Дружина працює у міській друкарні. І давно вже він - дід… Та ще горе. Одна із трьох дочок у його родині - інвалід дитинства, прикута до ліжка. І всі останні десятиліття - це боротьба за те, аби поставити її на ноги. Куди тільки не зверталися - і до Москви, і до Києва, але медицина поки що безсила.

    Захоплення? Василь Михайлович усміхається. І я розумію чому - не в квартирі живе. На Загребеллі, одному з конотопських мікрорайонів, має він будинок, город - а як же людині хліборобського роду-кореня без нього, садочок. А на все це потрібен час.

    Виділитися чимось у монтерському середовищі, на погляд сторонньої людини, важко. Робота - так для всієї бригади, однакові ключі, однакові жилети… Крути гайки, тягай шпали, поки є здоров’я. Але працьовитість не залишається непоміченою. «Василь Михайлович, - сказав Анатолій КЛЯПЕЦЬ, начальник Конотопської дистанції, - дуже сумлінна людина, дисциплінований працівник. Він - це приклад того, як треба ставитися до роботи… І кваліфікація, звичайно… Технікум… Усе життя на колії».

    Сам же Василь Михайлович дивиться на це скромніше: «Та як і всі. Не гірше за інших працюю». І потім додає, що його відзнака - то результат роботи всієї бригади. Бо один монтер на колії - не воїн. Хоча роль особистості у господарстві ніхто не заперечує. Уся сила - в колективі, вважає В. Курченко. І шкодує, що знак «Почесний залізничник» на всіх не ділиться.

    Іноді транспортних журналістів гарячі голови звинувачують у тому, що, мовляв, недостатньо уваги приділяємо саме колійних справ майстрам. Не погоджуємось - короткі репортажі з лінії, розлогі інтерв’ю з керівниками підрозділів галузевої служби, замальовки про монтерів, механізаторів колійних станцій - цьому присвячено десятки блокнотних аркушів, а, значить, і газетних шпальт.

    Інша річ, чи з величезним бажанням йдуть на контакт із газетярами прості трудівники? Серед останніх - чимало скупих на слово співбесідників. І цьому є пояснення. Не балакати виїжджають на полігон працівники колійних дистанцій, колійних машинних станцій, оператори дефектоскопних візків тощо. Тож приділити певний час кореспондентові, коли, приміром, в літню спеку температурні перепади вдень і вночі коливаються у межах десятків градусів і потребують нестандартних підходів до утримання та експлуатації колійного господарства, робітники просто не мають можливості. Саме у найспекотніші дні монтери колії, бригадири, майстри проводять позапланові обходи перегонів, натурні огляди господарства з кабіни локомотива, аналізують інформацію від локомотивних бригад тощо. За виявленими «недоречностями» запроваджуються відповідні заходи. Дільниці з кривими різноманітного радіуса, дільниці після проведення капітального ремонту, перегони, де відбувається модернізація… Чи потрібно ще перераховувати вектори, на які спрямовано увагу творців сталевих колій? Та чому ж, бува, неохоче йдуть на контакт із пресою у всіх підрозділах галузевої служби? Розуміємо, аби зайвим словом не завадити справі. Бальність колійного господарства - на належному рівні. Швидкість поїздів підвищується, кілометри оксамитової колії гарантують безпеку руху. Ось про що часом пишемо, не забуваючи про головне - про людину праці.

    А тепер, шановні читачі, уявимо на хвилинку, що, приміром, про досвід заслуженого колійника, зв’язківця, локомотивника тощо газета залізничників - ані пари з вуст. Хоч про проблеми із забезпеченням спецодягом, взуттям, питною водою, харчуванням писали. Інша річ, щоб з боку галузевої служби колії була би й відповідна позитивна реакція. Адекватно відображати життя магістралі - ось чого намагаємося досягти, друкуючи зокрема і цей матеріал. А для цього й потрібен творчий контакт із журналістами.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Микола ПАЦАК, Фото Василя Луценка
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05