РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 47 (9 грудня 2011) 

  • «Багата тим, що віддаю»

    Галина Лиса - автор семи збірок поезій: «Сільська мадонна», «Соломинка моя», «Ехо душі», «Дивоквіт любові», «Свіча», «Доля», «Слово - не птах». Переможець районного конкурсу «Жінка десятиліття 2001 року» в номінації «Культура, мистецтво, засоби масової інформації», лауреат районного конкурсу «Жінка року» в 2002 р. в тій же номінації. Звання лауреата міжнародного літературного конкурсу поезії «Мир 2005» в Італії (м. Мілан, журнал «Artecultura»).

    ЦЕ БУЛО ЯКЕСЬ БОЖЕ ПРОВИДІННЯ. Саме в ту мить, коли, здавалось, вже ніщо не розрадить мою душу, до рук потрапила збірка віршів «Доля». На обкладинці - ніжні білі проліски, що тільки-но вибились з-під снігу і радіють першим промінчикам весняного сонця. У передмові Галина Лиса написала: «Я залишаю своє тихе слово в спадщину тим, хто хоче зберегти свій неповторний внутрішній світ. Сподіваюсь, що книга подарує тобі радість любові, мудрість терпіння, вміння триматися простіше і відвертіше, навчить не думати про інших погано». Читаючи вірші, відчула, як потеплішало на серці, і враз вирішила поспілкуватись із поетесою, чия поезія глибоко народна і правдива, взята із самого життя.

    Під час розмови телефоном на моє прохання розповісти про себе Галина Пантеліївна вимовила: «Ой, моя дорогенька! Навіщо про мене, краще про мої вірші!» І додала: «Називайте мене просто Галиною».

    Моя героїня відчула потребу писати в чотири з половиною роки. В родині було дев’ятеро дітей. Галина народилась шостою. У восьмому класі вже працювала дояркою. Після шести уроків бігла на ферму, аби подоїти 25 корівок, яких жартома прикрашала бантами. Чиста і щира дівчина у сірих буднях прагнула краси і гармонії. А в голові виникали рядки, що складались у вірші. Саме у восьмому класі Галина надрукувала свій перший вірш у районній газеті. Він називався: «Поджигатели войны, остановитесь!» Коли подорослішала, стала писати на тему кохання. Її слово в цей час залишає в душі смуток, бо це нерозділене кохання. У зрілі роки Галина Пантеліївна багато пише про долю сільської жінки, її тяжку працю, про її любов, її дітей, вірність і самовідданість.

    «В мене була славна мама. Саме через те я подумки цілую кожну руку жінок на селі. Адже так тяжко вирощувати щось на землі, та й ще коли мало води», - говорить поетеса. В її віршах відчувається турбота про долю рідного села, відірваного від моря і гинучого під непосильним вантажем забруднення колишнього лиману, а тепер озера Сасик. Галина Пантеліївна народилася і живе в с. Зарічне Татарбунарського району на Одещині. Вона часто зустрічається з людьми: в школах, у полі, в трудових колективах, будинках творчості. Цього року Одеська залізниця (м. Ізмаїл) запросила її на святкування Дня залізничника.

    ГОЛОВНИМИ СВОЇМИ НАГОРОДАМИ ГАЛИНА ВВАЖАЄ ВИЗНАННЯ людей і говорить: «Я багата тим, що віддаю». У 2008 р. вона потрапила у Київ до лікарні. Її готували до складної операції, навіть був ризик померти. Друзі обмостили її подушками, аби Галина змогла начитувати свої вірші на диктофон для нової збірки «Слово - не птах».

    Лікарі, медперсонал та пацієнти лікарні, слухаючи її, були вражені красою поезії і щиросердно зібрали гроші і на книгу, і на операцію. Поетеса вдячна цим людям, які й досі передають через друзів-киян сувеніри, а вона їм дарує вірші та запрошує до себе в с. Зарічне. Пригощає гостей духмяним вином та наваристим борщем у вишневому садку біля хати, стіни якої розмальовані квітами сином поетеси, художником Сергієм Лисим. А літню кухню прикрашають його чудові картини та ікони. На першій сторінці збірки «Доля» є слова: «Присвячую сину Сергію та внучці Юлії».

    МОЯ СПІВРОЗМОВНИЦЯ НЕ БАЙДУЖА ДО ДОЛІ УКРАЇНИ, українців, старих і малих. За фахом вона бухгалтер, але, зізнається - мріяла про вчительську професію. І наперекір долі стала вчителем. Майже 16 років працює над освітньою програмою «Азбука», за якою, вона впевнена, будуть найближчим часом навчати дітей нашої країни. Її бентежить бездушність молодого покоління і причину цього бачить у відміні уроків духовності у школі:

    Розумом не зрозуміти,

    Серденьком суть не збагну:

    В ігри комп’ютерні діти

    Грають бездумно в війну.

    Вибухи, смерть, кров і рани,

    Ріжуть, стріляють, кричать.

    Внуків навчають екрани

    Болі людські не сприймать.

    Майже із кожного дому,

    Замість душевних розмов,

    Музика стогоном грому

    В людях вбиває любов.

    Боже! Пошли розуміння,

    Спогад, в минуле вернись!

    Хіба моє покоління

    Було бездушним колись?

    Термін «бездушні» ніколи

    Серцем повік не сприйму.

    ...Я пам’ятаю, як в школі

    Плакав наш клас за Муму...

    Найбільше болить її серце за тих дітей, які не знають матусиної ласки, батькового доброго слова:

    …Кожен поспішає в теплу хату,

    У гніздо родиннеє своє.

    А малеча з вікон інтернату

    Маму в перехожих впізнає.

    - Мене мама, - голосок лунає, -

    Забере, як піду в перший клас.

    Жде дитина…, ну а ми ж то знаєм,

    Що вона письмово відреклась…

    У Галини в житті було чимало тяжких випробувань: і горе, і втрати найрідніших… А тепер є і віра в любов, і сімейне щастя. Після прийняття Бога.

    Без любові жити - як без хліба,

    Без любові жить - значить,

    не жить,

    Боже милосердний мій!

    Спаси-Бі,

    Що дав мудрість все це

    зрозуміть.

    ГАЛИНА З ГОРДІСТЮ І РАЗОМ З ТИМ РОЗЧУЛЕНО ЗІЗНАЄТЬСЯ, що першим слухачем, критиком її віршів, тим, хто розуміє і «терпить», є людина, з якою пліч-о-пліч пройдено понад 40 років. Це її чоловік Борис Якович. У розмові зі мною поділилась таким: «Серед ночі розбуркую чоловіка і прошу: «Мені так потрібні слухачі!». І зачитую нового вірша. А він зморений, слухає, слухає, а потім запитує: «А це про кого?» А я кажу: «Про тебе». Перевертається на другий бік і спить щасливий. Ми різні люди, але він такий славний».

    Галина Лиса має багато шанувальників не лише на рідній Одещині, але й далеко за її межами. Як уже йшлося, її нагороджено медаллю конкурсу, який відбувся в Мілані за ініціативи журналу «Арткультура». Вірш «Ой чия ж то стара мати?» був надрукований у цьому журналі італійською і став відомим багатьом читачам зарубіжжя.

    Я дуже вдячна Галині за її збірку, що мене зцілила, за щиру розмову, нехай і телефоном. Вдячна за її добре серце, що обігріло мене в скрутну годину.

    Я була приємно здивована, коли вже після розмови отримала у подарунок через друзів-киян Галини збірки її віршів «Свіча», «Слово - не птах», а також диск з її віршами, покладеними на музику композиторами та і самою пані Галиною. Пісні розчулили не тільки мене і мою маму, а й 13-річного сина.

    15 грудня - день народження Галини Пантеліївни. Тож щиросердно вітаємо талановиту поетесу і бажаємо міцного здоров’я, творчих довгих років життя, натхнення для написання нових віршів на радість читачів!

    Ірина ЮШКО
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05