РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 35 (23 вересня 2011) 

  • Народні месники, які стали залізничниками

    Сумщину називають партизанським краєм. У роки війни тут сформувалося й боролося з ворогом найбільше в Україні з'єднання народних месників - з'єднання Ковпака. Тут діяло з'єднання Олександра Сабурова, інші загони народних месників. І горіла земля під ногами окупантів. І немеркнучою славою укрита пам'ять про подвиг синів і дочок Батьківщини, які в лиху годину узяли до рук зброю, аби наблизити світлий день Перемоги.

    Серед цих славних імен були й імена залізничників Конотопської дирекції, точніше, залізничниками вони стануть по війні. Коли полишать гвинтівки та автомати і прийдуть піднімати з руїн станції, ремонтні цехи і класти нову колію.

    Як Герой Соціалістичної праці, колишній заступник начальника колієвимірювального вагона №125 Сергій ДЗЮБА. Зовсім юним він став партизаном Ямпільського загону «За Батьківщину», брав участь у партизанських походах і найжорстокіших боях із ворогом. У розповідях Сергій Платонович часто згадував бій за Марчихину Буду, село Середино-Будського району. Тут гітлерівці утворили опорний пункт для боротьби з партизанами, який нараховував понад 200 загарбників. Атака месників була стрімкою - буквально за годину населений пункт було звільнено від гітлерівців та поліцаїв.

    Тепер про колишнього чергового оборотного депо Хутір-Михайлівський Анатолій Терентійович РУДНИЦЬКИЙ. До загону «За Батьківщину» він прийшов у вересні 1941 р. разом із батьком та матір’ю. Для нього пам’ятним був бій за село Княжичі, де загинули побратими-партизани. Саме у Княжичах месники поклялися помститися за смерть своїх товаришів.

    Євген БЕЛІКОВ зустрів війну тринадцятилітнім у рідному Севську (Брянщина - авт). А вже наступного року в лютому хлопець потрапив до партизанського загону Михайла Дуки. Завданням Євгена стала розвідка - збирати відомості про чисельність противника та його озброєння. Тож усі навколишні від Севська села були йому добре знайомі. Одного разу, коли ніч застала в дорозі, вирішили Євген та його старший товариш переночувати в погребі - так безпечніше. Та й наражати на небезпеку жителів напівспаленого села не хотілося. Тільки їхню схованку угледів поліцай і, тихенько підкравшись, кинув до погреба гранату. Від вибуху загинув товариш, а Євгена було тяжко поранено. Пораненого хлопця вдалося переправити до загону, де в лісовому шпиталі партизанські лікарі зробили йому операцію. Потім довго видужував, лікувався, та все ж війну закінчив інвалідом ІІ групи. У повоєнний час Євген Іванович Беліков вчився, працював на залізниці, став почесним залізничником. А на пенсію він пішов із посади начальника вантажного відділу Конотопського відділка залізниці.

    У ровесника Євгена Белікова Олексія КРИВЕНКОВА доля склалася майже однаково: окупація, село на Брянщині, де діяло з’єднання Олександра Сабурова, де односельці допомагали партизанам. До цього охоче долучався Олексій - збирав для народних месників зброю, якої багато залишилося на місцях боїв у сорок першому році. Згодом він став розвідником у партизанському загоні. За виявлену мужність і хоробрість, за активну участь у партизанських рейдах п’ятнадцятилітнього Олексія Кривенкова було нагороджено орденом Бойового Червоного прапора. А ще командир з’єднання згадав про нього у своїй книжці «Відвойована весна». В післявоєнний час Олексій Іванович працював у Конотопській дистанції колії. Почесний залізничник. Був багатолітнім головою профкому колійного підприємства.

    Давно в минулому війна. І вже сімдесят років від початку партизанського руху відзначатиме Сумщина. Наймасовіші заходи традиційно проводяться у Спадщанському лісі. Тут, під Путивлем, де Сидір Ковпак збирав побратимів, діють Музей партизанської слави і Музей зброї та військової техніки. Останній створено зовсім недавно. І прикметно, що створювати його допомагали залізничники столичної магістралі.

    Микола ПАЦАК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05