РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 12 (25 березня 2011) 

  • Ще раз про Сашу, Машу та Дашу

    Коли тринадцять років тому у родині Оксани та Анатолія ПРУСІВ народилася трійня дівчаток, це стало новиною номер один. І не лише для родини. А й для колективу вагонного депо Козятин, де працювали батьки новонароджених. А це й для мешканців всього міста. До цього у Козятині трійня малюків з’являлася на світ ще у далекі шістдесяті. Тож увага до цієї родини була цілком зрозумілою.

    - У нашій сім’ї тоді вже підростало двійко синів, - розповідає мати. - І ми дуже хотіли, щоб третьою дитиною обов’язково була дівчинка. Але те, що їх народиться водночас аж троє - ніколи б не подумала. Своєї квартири у нас не було. Проживали в одному будинку з моїми батьками. Тож таке поповнення у нашій родині, звісно, додало нам чималих клопотів. І ми дуже вдячні керівництву депо за те, що допомогло у той непростий час вирішити нашу, мабуть, найбільшу проблему - отримати житло.


    Саша, Маша і Даша у колі своєї сім’ї, (2002 р.)

    У КІНЦІ ДЕВ’ЯНОСТИХ, коли через економічну скруту будівництво житла у країні майже не велося, начальник вагонного депо ст. Козятин Віктор БІЛАН зумів таки вирішити цю проблему. Для багатодітної сім’ї за підтримки керівництва залізниці було викуплено недобудований житловий будинок у селі Козятин. Власними силами завершили його будівництво, і менш як за рік сім’я все ж відсвяткувала таке бажане новосілля. Для багатодітної родини тут було, мабуть, усе: і вдосталь просторих кімнат, і необхідні меблі, і газове опалення. На присадибній ділянці вистачало місця під грядки та невеличкий сад, а поруч - і господарські будівлі. Словом, колеги Прусів допомогли чим змогли.

    Свого часу про цю родину на своїх шпальтах розповідала й наша газета. І ось нова зустріч з давніми знайомими.

    З Оксаною Кудайбергенівною та Анатолієм Юхимовичем ми зустрілися під час обідньої перерви. Вони й досі продовжують працювати у депо. Вона - водій електрокара. Анатолій Юхимович очолює бригаду поточного ремонту рухомого складу. Подружжя одразу поділилося приємною новиною про те, що тепер в депо працює ще один представник їхньої родини - син Олег, який після завершення навчання у місцевому училищі залізничного транспорту прийшов сюди працювати фрезерувальником.

    …А ДІВЧАТКА ПІДРОСТАЮТЬ. Вже семикласниці. Стали вже незамінними помічницями батькам по господарству: і в хаті приберуть, і влітку на городі допоможуть, і за кролями та іншими свійськими тваринами доглянуть. За словами батьків, дівчата є трохи сором’язливими. Зрозуміло. Головне, що живуть дружно. Допомагають одна одній.

    Анатолій Юхимович пропонує поїхати до них додому і познайомитися з родиною поближче. По дорозі продовжує ділитися новинами.

    - Років зо два тому ми переїхали жити в інший будинок, - говорить він. - Відтепер вже мешкаємо у місті Козятині. А той будинок, що надала нам залізниця, довелося продати. Він був чудовий. Великий, просторий. Нас там все влаштовувало. Однак розташований на околиці села. Коли надавали ділянки під будівництво, планувалося, що там буде ще одна нова вулиця. Та за майже десять років, які довелося там прожити, на цій вулиці побудували лише декілька нових будинків. А більшість фундаментів під новобудови так і заросли бур’яном. Діяли за обставинами: діти ж підросли. До школи ходити було далеко. Та й у місто вибратися ой як не просто. Словом, коли випала нагода придбати будинок у Козятині та ще й неподалік від місця, де проживали батьки дружини, ми не вагалися й обрали для себе цей варіант. Хоча, звісно, ця оселя і поступається нашій попередній, однак цілком нас влаштовує. Просторий будинок, проведено газ, є присадибна ділянка. Можемо розводити тих самих курей, кролів. Словом, господарюємо. А головне - новим місцем проживання задоволені діти. Як не як - місто. Все поруч: і школа, і заклади культури, і місця дозвілля.

    Дівчатка зустріли автора дещо зніяковіло. Мабуть, не очікували появи у домі стороннього, однак згодом оговталися від появи журналіста і охоче розповідали про себе, власні захоплення, навіть поділилися планами на майбутнє.

    - Саша.

    - Маша.

    - Даша, - трохи скуто відрекомендувалися вони.

    Скажу відверто, мабуть, не лише мені одному доволі часто доводилося зустрічатися з таким неписаним правилом, коли у сім’ї народилося троє дівчаток (а особливо якщо це трійня), то мало не в дев’ятьох з десяти випадків їх обов’язково назвуть Віра, Надія та Любов. Хоч там як, але запитав про це у Анатолія Юхимовича, на що той відповів:


    дівчатка зі своїми улюбленцями - папугами.

    - У нашій сім’ї над цим якось і не замислювалися. Коли я вперше побачив діточок, то ще у лікарні одну з них вирішив обов’язково назвати Машею, бо дуже вже вона обличчям нагадувала мені мою маму, яку звали Марією. А Сашу і Дашу - то вже назвала наша родина. Мабуть, тому, що так дійсно було співзвучно. Так називають наших доньок всі друзі та знайомі.

    СЕРЕД ТРЬОХ СЕСТЕР Саша вважає себе найстаршою (бо дійсно народилася першою), звідси, мабуть, і та впевненість та розважливість, які розкриваються поступово. Любить багато читати. Вивчає англійську. Мріє отримати добру освіту та поїхати до Великобританії чи Сполучених Штатів Америки. Машу більше цікавить малювання, їй подобається ліпити вироби з гіпсу. А взагалі вона мріє стати кухарем. У Даші - любов до тварин. Каже, що обов’язково стане ветеринаром. А поки що доглядає за кролями та сімейством папуг. Для її улюбленця Кузі нещодавно купили самочку, бо попередню через необачність юної власниці викрав домашній кіт. От і хвилюється тепер майбутня ветеринарна лікарка, як складеться нова сім’я у її вихованців.

    Як з’ясувалося, захоплення та мрії у сестричок доволі різні. Виходить, що не підтверджують вони стале уявлення про те, що у близнюків (у нашому випадку у трійні) у житті все завжди співпадає. І зовнішність, і поведінка, і погляди, і вчинки. На що Анатолій Юхимович лише усміхнувся:

    - Головне, щоб росли здоровими і знайшли своє місце у житті. А хто і ким стане, для мене не надто важливо. Це вже їхній вибір.

    Фото автора

    Анатолій САДОВЕНКО
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05