РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 9-10 (4 березня 2011) 

  • Залізницею від дому і додому


    провідник вагона №7 поїзда №623 Тетяна ГУСАКОВА

    Залізниця - це вагома частина мого свідомого життя. Їздила спочатку до дочки Ніни, яка навчалась у Київському педінституті ім. Горького, пізніше - до смт Глеваха, де Ніна проживає і сьогодні із сім’єю, і вже три роки ми, її батьки, проживаємо поруч.

    Майже 10 років я, як кореспондент і волонтер водночас, супроводжувала у поїздках по Україні дітей, хворих на ДЦП.

    І скрізь нас, пасажирів, зустрічали люб’язні, з доброзичливою посмішкою провідники, працівники міліції, начальники поїздів.

    Вже майже два з половиною роки минуло з того часу, як я була у Кам’янці-Подільському. Все не дозволяв стан здоров’я. Та спасибі дочці і зятю, Ніні та Олександру Шепеленкам, - допомогли стати на ноги.

    Земля - давно під білою ковдрою, а я ще подумки перебуваю у жовтні. Теплому, сонячному.

    Саме у цю чудову пору, з не по-жовтневому зеленими посадками дерев та алей, березами з ледь пожовклим і червонуватим листям, я вирішила поїхати на батьківщину.

    ПОЇЗД №623 КИЇВ - КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ


    начальник вокзалу м. Кам’янець-Подільський Антоніна НЕТЕЧА

    Квиток з Києва до Кам’янця-Подільського біля вагона №7 я вручила дуже гарній, ще й з доброзичливою усмішкою провідниці Тетяні ГУСАКОВІЙ - так вона представилась, зайшовши в купе. Чим більше я спілкувалась з красунею, тим цікавіше було слухати її розповіді про улюблену професію.

    Закінчила вона ліцей залізничного транспорту в м. Чернігові. Незаміжня, залицяльників - хоч відбавляй, та вона всіх тримає на відстані, дає зрозуміти, що найголовніше для неї - це робота. Кохання прийде із часом. На запитання, чому обрала саме цю професію, Таня відповіла, що це - сімейна традиція.

    Мати її, Ніна Михайлівна, працює провідницею вже 37 років. І любов до подорожей, до спілкування з пасажирами, вміння культурно і ввічливо обслужити їх, обережно згладити «гострі кути» - все це Ніна Михайлівна передала своїй дочці Тетяні, і вона гідно продовжує, збагачує, оновлює традиції своєї матері. І дійсно, у вагоні чисто, охайно, світло, затишно. По кілька разів заходить у кожне купе, цікавиться, чи задоволені пасажири, пропонує чай, каву, воду, печиво. Як приємно і спілкуватись з нею, особливо мені, людині солідного віку, учасниці Великої Вітчизняної війни.

    Провідниця Т. Гусакова запросила до свого робочого купе начальника поїзда №623 Івана Самойленка. Цікавою і плідною була зустріч. На жаль, не встигла його сфотографувати, та постать його запам’яталась надовго. Високий, стрункий, впевнений у собі, охочий до розмови, зі сріблястими скронями, військовою виправкою.

    З розмови з ним зрозуміла, що це яскрава особистість, високопрофесійний, з глибоким аналітичним мисленням фахівець із хорошими організаторськими здібностями. Він вміє слухати і чути, подати руку допомоги і підставити надійне плече.


    провідник вагона №6 поїзда №624 Зоя БАЛА

    Колектив поїзда №623 Київ - Кам’янець-Подільський, очолюваний ним, - це одна велика родина, господарі 15 вагонів, 24 провідника, які підмінюють один одного, даючи відпочити. Вони зігрівають турботою всіх пасажирів, особливо ветеранів війни, праці, людей з особливими потребами. Про це свідчать записи у книзі відгуків - тут лише подяки.

    Іван Самойленко закінчив Київський технікум залізничного транспорту. Ще будучи юнаком, мріяв мандрувати, побачити світ, людей, тому і робота на залізничному транспорті стала його другою домівкою... Іван Володимирович залізницями об’їздив Прибалтику, Далекий Схід, Молдову, Білорусію, Росію, всю Україну.

    З дружиною Людмилою виховали чудових двох дітей. Син Євген пішов стопами батька, він закінчив Харківську академію залізничного транспорту, працює черговим по парку на ст. Дарниця. Дочка Ірина - лікар санепідеміолог у Москві. Діти - це гордість батьків.

    Бути у Кам’янці-Подільському і не побачити начальника вокзалу - це не у моєму характері.

    З розмови з Антоніною НЕТЕЧЕЮ я зрозуміла, що вона продовжує традиції своїх попередників. Кожну висловлену тезу обґрунтовує. А будує свої відносини з колегами та підлеглими на основі толерантності, терпіння, поваги до людей, тому й зуміла об’єднати навколо себе дружний колектив. Це людина, яка з першого погляду притягує до себе. Вона і гарна, і симпатична, і перше, що впадає у вічі всім, з ким би вона не спілкувалась, - її відвертість і щирість, відсутність зверхності над співрозмовником. Це дуже важливі риси людського характеру, особливо для керівника. Гарно про неї відгукуються і члени колективу. А ряд записів у книзі відгуків є тому підтвердженням.

    У народі іноді кажуть, що влада псує людину, але це не стосується Антоніни Сергіївни. Вона взагалі не уявляє свого життя без залізниці, хоч за фахом - бухгалтер. Любов до залізниці їй прищепив чоловік Олек-сандр Петрович, нині - старший електромеханік.

    - Ще під час навчання чоловік їздив у різних напрямках залізницею і так цікаво розповідав про нові міста, природу, людей, що своє захоплення передав і мені. А ще інколи брав мене з собою, - розповідає Антоніна Сергіївна.

    З 1991 р. Нетеча працювала у Жмеринській дирекції залізничних перевезень економістом, головним бухгалтером. Мрія бути поближче до залізниці здійснилась у 2009 р., коли Антоніну Сергіївну призначили на посаду начальника Кам’янець-Подільського вокзалу, де вона й працює в даний час.

    Із чоловіком Олександром виховали двох синів. Старший Андрій - черговий по станції, молодший Олександр - працівник банку.

    Я поцікавилась в Антоніни Сергіївни відносно придбання квитків, на що вона відповіла, що для учасників війни завжди є резерв. І дійсно, щойно дійшла черга до мене, як миловидна касир каси №2 Ганна РИБАЛТОВСЬКА люб’язно запитала, в який вагон я бажаю потрапити. Я відповіла, звичайно, що у купейний, і тут же отримала безкоштовний квиток за талоном і талон на білизну.


    начальник поїзда №624 Микола ПЛОЩЕНКО

    Два тижні гостювала у Кам’янці-Подільському. Та вже час вирушати в зворотному напрямку.

    ПОЇЗД №624 КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ - КИЇВ

    Провідниця вагона №6 Зоя БАЛА допомогла з речами зайти у вагон, хоч провожатий у мене був хороший, хазяїн родини, у якої я проживала, - Віктор ІВАНЕНКО.

    Зоя Бала вже 13 років працює провідницею. А поманила її ця професія формою одягу, спілкуванням з людьми, враженням від поїздок. Всю себе віддавала праці. Романтики, як вона висловилась, не шукала. Тому, вважає, і незаміжня. Весела, усміхнена, радісна, миловида, вона всією душею любить свою професію, яку унаслідувала від двоюрідних родичів, які все життя мандрують на колесах.

    Вона ще 20-річною дівчиною, яку родичі інколи брали із собою, так захопилась враженнями від поїздок, що іншої думки про подальший виробничий шлях і не було, крім праці провідника. Саме тому, у 1970-му переїхала до Козятина, де і закінчила місцеве залізничне училище.

    З любов’ю і повагою ставляться до неї друзі по праці, начальник поїзда. Микола Іларіонович Площенко безмежно закоханий у залізницю. Ще б пак! 21 рік безперервних мандрів безмежними просторами не тільки України, а й далеко за її межами.

    Мріяв про роботу на сталевих коліях ще з юних літ. Після школи закінчив курси провідників та Київський технікум залізничного транспорту, і врешті-решт здійснилися його мрії про мандри. Він же - провідник вагона №6. Микола Іларіонович розповів, що поїзд складається з чотирьох купейних і вісьми плацкартних вагонів. Помітила - скрізь затишно, охайно, кожен із провідників добре знає свою роботу, з повагою і турботою ставиться до пасажирів.

    - Чи не важко Вам працювати цілодобово? - запитую я начальника.

    - Та ні, ми допомагаємо один одному. А ще шість діб я працюю, а шість - вдома. Є й підмінні провідниці.

    Микола Площенко не дуже «ласий» до розмови, та як висловить свою думку відносно улюбленої професії - відчувається діловитість, цілеспрямованість, невичерпна енергія, вміння згуртувати колектив, який очолює. Завдяки цьому викликає у підлеглих повагу, симпатію та довіру.

    Я вдячна Богові, що допоміг мені не тільки побувати у Кам’янці-Подільському, а й познайомитись із чудовими людьми, безмежно закоханими у свою працю, яка так необхідна кожному із нас.

    Шановні працівники залізничного транспорту, шановні працівники редакції газети «Рабочее слово», від усієї душі і щирого серця вітаю вас усіх! З весною!

    На фото: провідник вагона №7 поїзда №623 Тетяна ГУСАКОВА; начальник вокзалу м. Кам’янець-Подільський Антоніна НЕТЕЧА; провідник вагона №6 поїзда №624 Зоя БАЛА; начальник поїзда №624 Микола ПЛОЩЕНКО.

    Фото Олега КАЗИКІНА

    Ядвіга ОСТРОВСЬКА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05