РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 39 (15 жовтня 2010) 

  • З роду славних Бойків

    Десятиріччя віддаляють нас од того сумного дня, як покинув білий світ син потомственних гречкосіїв, двічі Герой Радянського Союзу, військовий командир Іван БОЙКО. У рік славного 30-річчя священної Перемоги він ще був у життєвому строю… Це на його бездоганно чистій совісті, військовій честі, таланті командира залишається ось уже понад шість з половиною десятків літ визволення міста Козятина і тутешнього залізничного вузла від німецько-фашистських окупантів. То був уже кінець сорок третього, коли цілою низкою поспіль мало не щоденно звільнялися від поневолювачів окуповані міста і села Вінниччини, а в березні 1944-го радянські воїни підняли переможне знамено і над столицею Надбужжя - Вінницею.

    БоЇ, атаки, контрнаступи...

    Та на шляху до неї ще лежав Козятин - неабиякий стратегічний життєво важливий об’єкт, за який фашисти трималися, як мовиться, руками й зубами. І перед 69-м гвардійським танковим полком під командуванням Івана Бойка було поставлене завдання - будь-якою ціною взяти Козятин, більше того - утриматися на зайнятих позиціях, очистити місто і залізничний вузол. Вельми відповідальна місія лягала на честь і совість цього командира, який уже відзначився на багатьох фронтах.

    …Трьох синів-соколів проведуть на битву з ворогом Бойки з чарівно-живописного села Жорнища - чепурної подільської глибинки, котра загубилася в Іллінецькому районі на Вінниччині. Забігаючи наперед, скажу тільки те, що, визволяючи Козятин, Іван був усього за якусь сотню кілометрів од батьківського порога, але доля розпорядилася немилосердно - завітати не зміг, бо далі й далі кликали дороги визволення рідного подільського краю, а попереду ще чекала дорога на Берлін.

    Він повернеться ще сюди, у рідні живописні краї Прибужжя. Саме в цій хліборобській глибинці й народилися соколи Бойки і звідси пішли в самостійне життя. Сталося так, що всі троє синів - Іван, Василь і Роман - на фронтових дорогах були танкістами. Усі вони героїчно билися з німецько-фашистськими загарбниками в радянських танкових військах. Хоча спершу своє життя присвятив Іван медицині, закінчивши відразу ж опісля школи медичний навчальний заклад у Вінниці, про що засвідчує і меморіальна дошка на фронтоні теперішнього Вінницького базового медичного коледжу. І почав трудитися сільським фельдшером, але тут запраглося іншого. Потрапивши в двадцять літ на дійсну військову службу, відразу ж загорівся бажанням стати до лав військових. І після строкової служби вступає до Ульянівського танкового училища і вже 1939 р. бере участь у боях проти японських імперіалістів на Халхін-Голі. А невдовзі і на його Вітчизну посуне ворожа навала, і з перших днів війни Іван захищатиме рідну землю. Скільки йому випаде пройти закурених пилюкою фронтових доріг. Навіть пославшись на короткий перелік його перебування на тих чи інших фронтах, можна резюмувати, що це був винятково талановитий і геройський боєць, вдумливий і талановитий командир.

    А судилося Івану Бойку воювати у складі восьми фронтів… Бої, атаки, контрнаступи… Усе це ще довго згадуватиметься відважному фронтовому соколу і вже далеко по воєнних дорогах, пройдених ним од першого до останнього дня, коли й замайорить переможне знамено в травневих квітучих бузках в Берліні, що так буде задалеко від його рідних бузків милого серцю Жорнища.

    Це за ті бої і священні перемоги в них над лютим ворогом з’являться ось ці доленосні рядки: «…За образцовое выполнение боевых заданий, командование на фронте борьбы с немецко-фашистскими захватчиками и проявленные при этом отвагу и геройство Указом Президиума Верховного Совета СССР от 10 января 1944 г. командиру 69-го гвардейского полка 21-й гвардейской Краснознаменной механизированной бригады гвардии подполковнику Бойку Ивану Никифоровичу присвоено звание Героя Советского Союза». Це було за декілька днів, як у гарячих визвольних боях під його ж командуванням стане вільним од фашистської нечисті Козятин і його залізничний вузол. І лише за якихось ледь більше, як три місяці, прилине з Москви друга звістка, гідна мужності й геройства Івана Бойка: «Указом Президиума Верховного Совета СССР от 26 апреля 1944 г. Иван Никифорович Бойко вторично удостоен звания Героя Советского Союза…».

    …Ясною радістю сяяли очі мужнього бійця Івана Бойка, коли йому й очолюваному ним полку випала нагода увірватися до ворожого тилу і на світанку 28 грудня 1943 р. звільнити від ворога станцію Козятин. Хіба ж не защеміло болем світлої ностальгії серце хлопця-подолянина від того відчуття, що Козятин зовсім уже поряд його рідної Іллінеччини. Уже цієї пори випало звідати і гіркоту відступу перших днів сорок першого, і переможний наступ на Курській дузі… Шалені атаки, в яких стільки загублено бойових побратимів. І ось тепер уже шлях до звільнення від ворога і путівець до його дорогих серцю місць. Адже через станцію Козятин уже стільки разів випало проїжджати, неодноразово сільський парубчак милувався архітектурою вокзалу, який був йому в дивину після скромних сільських будівель, серед яких чи не найбільшою залишалася сільська школа…

    Було висунуто чимало варіантів щодо наступу на Козятин. І після тривалих дискусій з бойовими товаришами все ж дійшли врешті-решт єдиного рішення: вести наступ по залізничній колії. Бо ж довкола фашисти цупко вгризлися в земляні укріплення, навіть де-не-де позакопувавши танки аж до башт. До того ж розвідники сповістили, що на шляху наступу полку Івана Бойка ще лежить станція Чорнорудка, а далі - Сестринівка, де фашисти досить міцно і надійно зайняли довкружню оборону. Шлях перетинає залізниця, а в деяких місцях поза нею протікає хоч і вузенька, але досить-таки болотяна річечка. Ось чому було остаточно вирішено просуватися танками залізничною колією. На подальші роздуми часу не було, все вимагало негайного рішення - вперед до перемоги.


    ПОЇЗДИ ПОСТУПИЛИСЯ ТАНКАМ

    І ось вона, та глибока хуртовинна груднева ніч, виповнена заметіллю, тужливим завиванням шаленіючого вітру, що, либонь, також спрацювало на користь наступальному прориву радянських танкістів під командуванням Івана Бойка. Мені випало свого часу почути від посивілих ветеранів-залізничників, які були очевидцями того наступу хуртовинної ночі по залізниці, де танкам поступилися поїзди, що це було вельми дивне і досить незвичне видовище: осатанілий гуркіт і ревище бойових машин, що зливався в одноголосся зі скреготом гусениць об рейки та озвірілим завиванням диявольської хуртовини, - все це нагадувало повільне просування магістраллю до вщерть завантаженого поїзда, який, натужно посопуючи, добивався вже недалекої станції Козятин.

    Мирний залізничний состав та військові танки, так би мовити, у творчому союзі ще завдадуть неабиякої шкоди фашистам.

    (Далі буде...)

    Едуард ПОДІЛЬСЬКИЙ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05