РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 30 (3 серпня 2007) 

  • «Золотые» пески Грибовой Рудни

    Батурин. Сьогодні назву цього невеличкого містечка Бахмацького району добре знають в Україні. Я ж пригадую його ще з сімдесятих. Тоді, в епоху застою, про трагедію 1709 р. говорили пошепки. А над Сеймом височіли руїни не то палацу, не то, за словами інших, університету європейського рівня. Докопатися до істини школяреві-старшокласнику було важко - підручник з історії про гетьманів, окрім Хмельницького, практично не згадував, бібліотеки пропонували про козаччину «ідейно виважену» книжку Голобуцького, а література дожовтневих дослідників знаходилася у сховищах і видавалася лише за спеціальним дозволом. А ще діяла в центрі селища церква. У ній охоче показували місце поховання гетьмана Розумовського.

    Власне, про минуле батуринці не забували і тоді. Розповідали, наприклад, про таємний вхід до фортеці, який сумної осені 1709 р. видали козаки Попівської сотні (Попівка - велике село поблизу Конотопа - авт.). Що Меншиков за наказом Петра І жорстоко розправився із захисниками гетьманської столиці. Що під містом є ціла мережа ходів, але лізти туди не рекомендували - обвалюються.

    До тих подій попівці і справді причетні. Після розгрому Батурина поранений полковник Чечель переховувався під Конотопом. Це стало відомо, як тепер пишуть, проросійськи налаштованим козакам Яценкам, і вони швидко відвезли немічного коменданта фортеці до Глухова на тортури. Після страшних катувань полковник Чечель був п’ятерований - йому відрубали руки, ноги, а потім і голову. Вхід же до Батуринської фортеці солдатам Меншикова показав старшина Прилуцького полку Іван Ніс.

    До речі, за реставрацію палацу Розумовського бралися ще за радянського часу. Планувалося влаштувати в ньому будинок відпочинку для нафтовиків із Сибіру. Але чи то грошей забракло, чи ідеологічні застереження завадили, та він так і залишився в риштуваннях, що поступово руйнувалися. І лише в наші дні, уже після Указу Президента України про створення в Батурині Державного історичного заповідника «Гетьманська столиця», розпочалися серйозні роботи з його відновлення.

    Нагода поїхати до Батурина трапилася несподівано - запросили вчителі однієї з конотопських шкіл. Учнівські канікулярні мандрівки рідним краєм вони вирішили розпочати з міста над Сеймом. У мене і раніше була можливість облазити всі пагорби над річкою, побувати у місцях, які бодай якимось чином згадувалися в історичних матеріалах. Але подивитися на масштаб реконструкції, на реалізацію указу захотілося.

    У Батурині після 1709 р. уцілів лише будинок Кочубея. Саме того, про якого Пушкін написав: «Богат и славен Кочубей». Нащадок знатного татарського роду, він за гетьмана Мазепи обіймав посаду генерального судді, досить впливову, за нинішніми мірками порівняну з посадами генерального прокурора і голови Верховного Суду України «в одному флаконі». Адвокатського захисту тоді, як відомо, не передбачалося. Сумне місце, скажу я вам. У глибоких підвалах - знаряддя тортур, камери для в’язнів, по стінах - малюнки на тюремно-слідчу тему. Екскурсоводи нашіптують, як Кочубей з помічниками розкривали злочини. Зовсім не гуманно.

    А навколо будинку - парк. Вважається, що він зберігся з ХVІІІ ст. Є навіть місце, де стояв дуб, у дуплі якого гетьман Іван Мазепа та Мотря (Марія в Пушкіна - авт.) Кочубеївна влаштували поштову скриньку. Воно позначене відповідною табличкою. А поряд із нею лежить скульптура дебелої молодиці. І скільки я не придивлявся, уявити у ній Мотрю-Марію не зміг. Остання кохана гетьмана Мазепи, за свідченням істориків, все ж таки була красунею.

    За останні роки в парку, який вважається ландшафтною пам’яткою, скульптур побільшало. До постаті зажуреної жінки-солдатки, до плит над похованнями визволителів Батурина від німецько-фашистських загарбників додався пам’ятник Петру Прокоповичу. Автор побачив його у селянському одязі і з вуликовою рамкою в руках. Є пам’ятний знак, присвячений Євгенові Маланюку. Та, як з’ясувалося, школярів найбільше захоплює пасіка. Практично кожен із них захотів сфотографуватися перед ворітьми - на фоні оригінальних вуликів. Далі ходити заборонено, адже вулики справжні, і бджоли літають.

    Наскільки співзвучна бджолярська тема з судочинством за гетьманів, сказати важко. Петро Прокопович справді жив неподалік, але пізніше і не в Батурині...

    Буквально за рік у Батурині виросла цитадель - реконструкція укріплення 1709 р. Зрозуміло, його детального опису і креслень не залишилося. Будівельники, взявши за основу подібні уцілілі споруди, поставили стіну з дубового брусу, перед нею - глибокий рів, дубом обшитий. Це - від міста. А понад Сеймівським берегом укріплення обгородили частоколом. Теж дубовим. На території цитаделі збудовано дерев’яну церкву, резиденцію гетьмана і гетьманську скарбницю. Останні будівлі - цегляні. Також викопано криницю. Роботу, треба сказати, будівельники виконали колосальну і в стислий час. З’явилися в цитаделі й гармати. Їх реконструювали на Конотопському державному підприємстві «Авіакон» та на Свеському машинобудівному заводі.

    Палац Розумовського добре видно, коли під’їжджати до Батурина з Києва. Він красується на високому пагорбі. Риштування уже знято, і практично повністю впорядковано територію. Що ж, в Україні це, мабуть, єдина будівля, яка зводилася так довго - майже триста років.

    Відзначення печальної дати загибелі гетьманської столиці має відбутися нинішньої осені. Судячи з обсягу підготовчих робіт, воно має бути масштабним. Але вже сьогодні до Батурина їдуть і їдуть екскурсії. Переважно, учнівські. Досить часто в Батурині буває і залізнична молодь Конотопа та Бахмача. І не дивно: адже тут цікаво.

    Владимир ЦАСЮК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05