РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 32 (27 серпня 2010) 

  • «Це було зроблено ще при Колядку», - таку фразу можна почути і сьогодні


    Микола Васильович КОЛЯДКО. Фото з сімейного архіву

    Робота на залізниці - не з легких. Тому серед ветеранів нашої галузі не багато довгожителів, і все ж вони є. От і Микола Васильович КОЛЯДКО днями відзначив 90-річний ювілей. Більше половини свого солідного віку віддав він столичній магістралі.

    А розпочав трудовий шлях на залізниці ще під час війни у 1943 р. Його, випускника Московського інституту інженерів транспорту, призначили в оперативну групу, яка рухалась за діючими військами. Її завдання - одразу ж після звільнення Києва організувати рух поїздів в межах тилу діючого фронту і забезпечити перевезення вантажів та військ. Завдання - ніби не складне, але виконувати його доводилось практично у бойових умовах. Доволі частими були нальоти ворожої авіації, об'єктами ударів якої здебільшого ставали залізничні станції.

    УЧАСНИКОМ БОЙОВИХ ДІЙ НЕ ВИЗНАЛИ

    - Після утворення залізничної адміністрації у Києві, - пригадує Микола Колядко, - мене призначили черговим по станції Гребінка. Вона знаходилась уже поодаль від фронту. А поряд із нею облаштували військовий аеродром. Та не простий. За міжурядовою домовленістю на ньому приземлялись американські важкі бомбардувальники. Вони вилітали із Великобританії, наносили удари по стратегічних об’єктах на території фашистської Німеччини, але, щоб повернутись назад, у них не вистачало пального. Тому літаки прямували на нашу територію і приземлялись на визначених для них аеродромах. Тут їх заправляли пальним, підвішували бомби і вони направлялись у зворотний політ. Німецька розвідка вистежила місце посадки американських бомбардувальників і, коли ті черговий раз прилетіли, розпочала авіаційний наліт фашистських літаків. Під нього я й потрапив. Бомби розривались з усіх боків і нікуди було сховатись. Та, на щастя, вижив…

    За словами мого співрозмовника, йому доводилось побувати й у інших важких ситуаціях під час перебування у прифронтовій зоні. Були шанси загинути чи отримати поранення, однак Миколу Васильовича та інших залізничників, які фактично перебували у районах бойових дій, учасниками бойових дій і до сьогодні не визнали. Напевне, у законодавстві щось не так.

    Добре знання залізничної справи, інженерні здібності молодого спеціаліста не залишались поза увагою керівництва. Тому Микола Колядко довго не «засидівся» на первинній посаді. Через декілька місяців його призначили заступником начальника станції Святошин, а згодом - і начальником станції Ворзель.

    Організовувати рух поїздів, більшість із яких мали військове призначення, за тих обставин було не просто. Умови воєнного часу вимагали чіткої, злагодженої робити усіх фахівців станції - від стрілочника до начальника. Будь-який збій у роботі, затримка поїзда на станції зайвий час розцінювались як саботаж, шкідництво і суворо карались. Та нічого подібного на станціях, де працював Микола Васильович, не траплялось.

    ПРОБЛЕМИ З «ЧИСТОЮ» БІОГРАФІЄЮ

    По закінченню війни - нове призначення. Щоправда не на вищу посаду, а рівнозначну - начальником ст. Фастів-ІІ. У кар’єрі Миколи Колядка настав період «застою», вірніше почався період переслідування. Виявилось, що у його біографії не усе було «чисто», як на ті часи.

    Народився він у невеличкому білоруському селі Купники, що неподалік від Мінська. Родина була великою і заможною. Під час столипінської реформи вдалося придбати наділ землі. На ній важко працювали, але й з того мали певний зиск. Завели сильне, як на той час, селянське господарство. З революцією прийшли зміни. Щоб хоч якось зберегти нажите важкою працею, Василь Колядко добровільно віддав землю, майно у колгосп, який і очолив. Односельці знали його хороші господарські здібності, тому й обрали головою. Та розпочалось «полювання на відьом» - сумнозвісні репресії. Тож і на Василя Якимовича завели справу і визнали його «ворогом народу». А за цим - заслання до табору на примусові роботи.

    Син «ворога народу» - таке тавро лягло на юнака, який лише розпочинав самостійне життя, навчаючись в інституті. Вже у студентські роки у Миколи Васильовича виникали проблеми. Були охочі виключити його з комсомолу та з інституту. Однак він старанно навчався, активно займався громадською роботою, завдяки чому й успішно закінчив інститут. А старанна робота під час війни стала надійним підґрунтям для вступу кандидатом в члени КПРС.

    Війна закінчилась, тож знову розпочались пошуки «неблагонадійних». «Доброзичники» зібрали компромат на начальника станції і подали його у райком партії, а там прийняли рішення: виключити Миколу Колядко із кандидатів у члени КПРС. Це означало, що призначення на вищі керівні посади для нього закрито. Тож майже десять років довелось працювати у Фастові начальником допоміжної станції. Але з притаманною йому добросовісністю та самовідданістю він робив свою справу. Це було добре помітно, до того ж батька звільнили та реабілітували. Тому партійні функціонери змінили гнів на милість, і Миколу Васильовича прийняли членом КПРС.

    НОВЕ ПРИЗНАЧЕННЯ

    Після цього нове призначення не забарилось. Причому на значно вищу посаду - начальником вантажного відділу Жмеринського відділка залізниці. Справа була новою і цікавою, хоча потребувала чималих зусиль, знань та організаторських здібностей. На той час навантаження та вивантаження вагонів здебільшого здійснювалось вручну. Основним знаряддям була тачка та лопата. Таке оснащення не дозволяло в короткі терміни вивільняти та навантажувати вагони. Настав час механізувати роботи. Цим і належало займатись новому начальнику вантажного відділу.

    - Так склалось, що саме на Жмеринській дільниці запроваджувались нові способи вантажних робіт та нова техніка і механізми, - ділиться своїми спогадами ветеран. - І, коли уже були певні позитивні результати, мені довелось доповідати на засіданні колегії Міністерства шляхів сполучення СРСР у Москві. Після цього було доручення: підготовити, обладнати новими, на той час, механізмами для виконання вантажних робіт три залізничні станції різних класів. Серед малих було визначено станцію Ярошенка. На ній установили два козлових крани, обладнали підняту колію для вивантаження вугілля із піввагонів, звели критий склад, проклали дві додаткові станційні колії. Серед середніх вибір випав на Могилів-Подільський. Це - прикордонна станція, з якої вантажі відправляли до Румунії і деяких інших європейських країн. Тому їй приділяли особливу увагу. Тут також установили нові крани, спорудили великі складські приміщення, обладнали платформи для розміщення вантажів. Сюди вперше привезли японські навантажувачі, які працювали на акумуляторних батареях. Також було запроваджено нову технологію вивантаження піввагонів. До стійок козлового крана приладнали невеликі платформи із огорожею. На них ставали наші працівники. Кран рухався вздовж піднятої на два з половиною метри колії, де уже знаходились піввагони. Молотками працівники вибивали запори люків і сипучий вантаж вилітав на майданчик біля колії. Крім того, краном у вагон подавався спеціальний вібратор. Коли його включали, то навіть пил витрушувався із вагонів. Такий спосіб дозволяв за лічені хвилини звільняти рухомий склад від вугілля та інших сипучих вантажів.

    - Найбільший об’єм робіт було здійснено на станції Вінниця-Вантажна, - продовжує свою розповідь Микола Васильович. - Тут звели спеціальний комплекс для проведення вантажних робіт. До нього увійшли потужні козлові крани, дві великі платформи, ангарний склад із заведеною в нього колією. Це дозволяло вивантажувати вагони у дощову погоду чи при снігопаді. Коли усі роботи на цих станціях було завершено, спеціальним поїздом до Жмеринки привезли начальників вантажних відділів із усіх залізниць колишнього Радянського Союзу. Протягом трьох днів їм показували проведення вантажних робіт на переобладнаних станціях. Наш досвід вони переймали і запроваджували у себе.

    Передову технологію Микола Колядко запроваджував і на своїх станціях. Він «вибив» у міністерстві 40 тракторів-навантажувачів, які могли завантажувати піввагони сипучими вантажами чи цукровим буряком, який на той час багато перевозили залізницею. Це дозволило значно підняти продуктивність праці. Всього 120 фахівці, які трудились під його керівництвом, щодоби навантажували та вивантажували по 800 вагонів.

    ІНЖЕНЕР ЗА ПОКЛИКАНЯМ

    Коли вантажне господарство було налагоджене, Микола Васильович узявся за іншу справу уже на посаді головного інженера відділка. Нове призначення - нові турботи. Вони були пов’язані із ремонтом, реконструкцією станційних споруд, удосконаленням комунікацій та іншим. Головний інженер має відношення та й несе відповідальність за технічне забезпечення перевезень на усіх станціях дільниці. Відповідальності уже досвідчений фахівець не боявся. Він більше дбав про розвиток станційних господарств. І за час перебування Миколи Васильовича на посаді головного інженера - заступника начальника Жмеринського відділка залізниці багато станцій зазнали оновлення. І сьогодні ще можна почути від ветеранів на залізничних станціях таку фразу: «Це було зроблено ще при Колядку».

    Такі слова якнайкраще оцінюють вклад посадовця у розвиток нашого залізничного підприємства. Отже, зробив він немало і надійно, якщо і майже через тридцять років після виходу на пенсію пам’ятають про нього. А це тому, що Микола Васильович - інженер не лише за освітою, не лише за останньою посадою, а й за покликанням, способом мислення. До кожної справи, за яку він брався, завжди підходив із чіткими, виваженими, обґрунтованими, по-справжньому інженерними розрахунками. Це і забезпечувало успіх у роботі.

    Никифор ЛИСИЦЯ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05