РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 29 (28 липня 2007) 

  • Курсом на Тетерів

    Писати на дитячу тему доводилося. Про школу. Як піонери допомагали літнім та немічним. Тоді цей рух називався тимурівським. Про юних натуралістів, які на весні влаштовували зустріч птахів і розвішували на деревах шпаківні. Про юних техніків, які складали радіоприймачі, робили моделі літаків, кораблів і ракет. Але все це було так давно. У сьогоднішніх школярів, здається, інші пріоритети.

    Хрест на Руслані

    Дитяча тема залишалася і далі б у спогадах, якби не телефонний дзвінок до корпункту читачки «Рабочего слова». «Треба зустрітися, - попросила вона. - Є серйозна розмова».

    Прохання читача - неписаний закон для працівника залізничної газети. Не раз переконувався, що без крайньої необхідності на подібний контакт не йдуть. Лише коли є проблема, коли жевріє надія, що публікація допоможе у складній життєвій чи виробничій ситуації. Але розповідь жінки, назвемо її Оксаною Н., вразила.

    Оксана Н. рано втратила матір. Її з сестрою виховували батько та бабуся. Оксанине повноліття припало на середину дев’яностих. Випускниця училища, вона без проблем влаштувалася на роботу. А там і заміж вийшла. Тільки шлюб виявився коротким. Від «щасливого» подружнього життя в неї на руках залишилася Марійка. Дівчинка від самого народження часто хворіла. Дитяча лікарня стала для них практично рідною домівкою. Оксані здавалося, ось ще трохи - і донечка одужає. Вірила лікарям. Діставала ліки, які вони призначали. Не заперечувала, коли Марійці запропонували пройти курс лікування гентоміцином, хоч чула, що він має побічні дії. «А може, обійдеться», - заспокоювала себе.

    Від лікування антибіотиками Марійка стала глухнути. Тільки це помітили занадто пізно. І сьогодні дівчинка користується слуховим апаратом та навчається в спеціалізованому столичному інтернаті.

    П’ять років тому Оксана зустріла Руслана. У нього, як і в неї, розпався перший шлюб. Уважного, скромного Руслана донька відразу ж полюбила. І стала називати «татом». Сусіди говорили Оксані: «Рідний батько так не дбатиме про дитину, як він». Руслан працював позмінно, а тому часу для Марійки залишалося в нього багато. Устигав допомагати і своїм батькам. Не пив оковитої. Із захоплень - лише риболовля. Та й то не часто. Оксані здавалося, що сонечко нарешті засвітило і в її віконце.

    У ті роки я їх зустрічав у місті. Ставна Оксана йшла з таким же гарним на вигляд чоловіком. А між ними вертілося симпатичне, як лялечка, маля, заглядаючи в очі то матері, то «батьку». Щасливі, думалося.

    А тим часом Оксана знайшла роботу в Києві - так до Марійки ближче. Улітку дівчинка залишалася з вітчимом. Зміну в їхніх стосунках Оксана помітила завдяки малюнкам. Марійка любила малювати і маму, і тата, котика Мурчика і квартиру. Аж раптом під портретами Руслана з’явився підпис - «Руслан - поганий». І хрест. Мати відразу не надала цьому значення. Дівчинка, оточена увагою старших, хвороблива, траплялося вередувала. Але коли з інтернату надійшло повідомлення, що на тілі дитини є синяки від побоїв, зрозуміла свою помилку.

    Факт побиття дитини-інваліда став відомий міліції. Розпочалося слідство. І там з’ясувалося, що Руслан змушував Марійку дивитися передачу для дорослих, змушував розглядати себе оголеного. Дитина відмовлялася. Тоді в руках вітчима з’являлася палиця.

    Восени минулого року відбувся суд, який визнав Руслана винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 156 Кримінального кодексу України. Потрапити із такою статтею у місця позбавлення волі й ворогові не побажаєш. За це кримінальний світ карає негідників завжди жорстоко.

    Як кажуть, лихо одне не ходить. Марійка замкнулася в собі, стала уникати ровесників, з’явилися інші наслідки психологічної травми. Потрібно лікувати, та грошей в Оксани немає. Її зарплати ледь на прожиття вистачає. На черзі - ще один суд, де йтиметься вже про гроші на лікування дитини.

    Чи зітреться кривда на попіл?

    Ми всі живемо, як у казці. Бо чим далі, тим страшніше. Мова не про фінансово-економічну кризу. Страшно бути серед людей. У глухому лісі спокійніше. Там розумієш, що тварина, коли вона здорова, уникне зустрічі, що найнебезпечніший звір ходить лише на двох ногах.

    Чи так було завжди? Вочевидь, що ні. Старше покоління розповідає, як у селах не замикали хат і не боялися подорожнього. Що практично в кожній оселі незнайомцеві пропонували вечерю та нічліг, що найбільшою карою вважався осуд громади. А спробуйте сьогодні так - зайти і попросити хоча б води. Я не впевнений, що вас правильно зрозуміють.

    Наше суспільство втрачає отой стрижень людяності. Втрата непоправна… І майже кожен день - тому приклад. Школяр планує убити своїх діда та бабу, аби продати їхню квартиру, бо не вистачає грошей на гральні автомати. Група підлітків уночі виходить на вулиці міста грабувати перехожих. Забирають мобільні телефони, зривають сережки, стягують каблучки. І б’ють, забивають ногами до смерті. Учень профтехучилища душить ровесника, бо той заборгував йому двадцять гривень. Усі злочинці, як з’ясувалося в суді, мали позитивні характеристики з місць навчання, росли у нормальних сім’ях і, на перший погляд, не мали схильності до насильства.

    У нормальній сім’ї виріс і Руслан. Працював він у великому колективі, де знають ціну умілим рукам, де багато важить репутація порядної людини. Тоді що штовхнуло його на злочин?

    Цей матеріал готувався довго. У пам’яті відкладалися й відкладалися інші подібні факти. У минулому році на Путивльщині сільський священик за гроші купував любов хлопчиків із неблагополучних родин. Лише згодом стало відомо, що «батюшка» за розтління неповнолітніх уже був засуджений. Жителька Глухівського району, повернувшись додому раніше, застала шокуючу картину: її чоловік, діставши зі штанів «господарство», грався із власними дітьми (хлопчикові - три роки, дівчинці - п’ять) у дорослі ігри. У Глухові пенсіонер сусідських дівчаток вивозив до лісу, де за шоколадки та дозвіл посидіти за кермом автомобіля змушував їх роздягатися. І це лише в двох районах Сумської області. Працівник Глухівської міліції в інтерв’ю кореспондентові обласної газети констатував, що це лише частина злочинів проти дітей. Більшість залишається нерозкритими.

    І, на жаль, залишатиметься. Наше суспільство не готове протидіяти розпусті. Далеко не треба ходити - телебачення. Його накрила хвиля сумнівних з погляду моралі програм. А спроби Національної експертної комісії (НЕК) бодай якимось чином контролювати ситуацію викликають щедро тиражований галас. Мовляв, свободу душать, порушуються права людини, толерантність має стати нормою життя. Широкий загал при цьому мовчить. Жодної підтримки НЕК з питань захисту моралі, хоч добре відомо, що телебачення несе відповідальність за 10% кримінальних злочинів, скоєних громадянами, 58% учнів готові копіювати телевізійних героїв, а 37,3% вчинили протиправні дії під впливом телебачення.

    Обласна газета, оприлюднюючи факти розтління дітей на Глухівщині, вийшла із заголовком «Педофілів треба зупинити!» Того ж року було внесено зміни до ст.ст. 155 і 156 Кримінального кодексу України. Покарання за злочини проти неповнолітніх стало жорсткішим, але не настільки, щоб зупиняло розпусників. В останні місяці про недостойну поведінку одного з наставників молоді заговорили у Шостці, сусідньому з Глуховом місті.

    А як Оксана Н.? Черговий суд вона теж виграла. Марійка - в інтернаті. Кривда, завдана вітчимом, поступово стирається у неї з пам’яті. Тільки дівчинка вже інша. У дитячих очах з’явилася доросла печаль.

    Володимир ЦАСЮК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05