РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 28 (23 липня 2010) 

  • Скільки ковалів на Конотопському вузлі?


    Коваль ручної ковки Конотопської дистанції колії Іван КОВЕРЗНЄВ

    Розпитую, телефоную. Виходить, що можна порахувати на пальцях. Кують лише в дистанції колії та вагонному депо. Добре, в енергетиків, у зв’язківців необхідності практично не виникає, але в будівельній організації, як підказує пам’ять, завжди були кузні. «Коли є робота, - пояснили в БМЕУ, - звертаємося до колійників».

    Працювала кузня в локомотивному депо. Там інша проблема - коваль звільнився, а замінити його ніким - не готують тепер професійні училища майстрів молота й заліза.

    Ковальське ремесло належить до найдревніших на землі. Власне, воно змінило світ. Від горна беруть початок усі інші професії, пов’язані з металом. А найвідомішим ковалем давнини вважається Гефест. Він викував цвяхи, за використання яких був розіпнутий на кавказькій скелі Прометей. Слов’яни у VII-IX ст. уже мали поселення ковалів-металургів. Кузні розташовувалися на відлюдді, поблизу водойм. Так було безпечніше із протипожежних міркувань. Заняття ж ковальством вважалося справою тільки чоловіків, сильних духом і міцних тілом, ледь не чарівників.

    Коваль, за давніми переказами, запріг у плуга змія й виорав землю. Тому й з’явилися річища та укріплення по всій Україні - «змієві вали». І не випадково, що саме Вакула, дужий коваль із повісті Гоголя «Ніч перед Різдвом», змусив служити собі нечисту силу.

    У повсякденному житті упродовж багатьох століть кузня була потрібна всім. Тут виготовлялася зброя і знаряддя праці, підковувалися коні, тут збиралися на розмови чоловіки. Пригадуєте, скільки теплих слів написав про батькову кузню, де завжди було людно, Іван Франко?!

    В епоху розвитку промисловості ковальська справа не занепадає і швидко удосконалюється: на підприємствах застосовують механічні молоти, які полегшують працю ковалів та дозволяють проковувати масивні сталеві деталі, наприклад, багатотонні вали морських суден. Для подачі повітря застосовуються вентилятори, а для нагріву, замість деревного вугілля, стали використовувати мазут і газ.

    Але вічного немає нічого. Ковальська справа на початку нашого тисячоліття перетворюється на ужитково-декоративне ремесло, як гончарство, ручне ткацтво чи різьбярство, а основним продуктом стають ковані решітки, огорожі, камінні набори тощо. Правда, є одинаки, які намагаються відродити секрет виготовлення дамаської сталі й булату, точніше, уміють у примітивних умовах зварити клинковий метал, який не поступається кращим зразкам давнини. Але то все зараховується до категорії дивакуватих захоплень: сучасна металургія дозволяє лити сталь із широкими параметрами твердості і гнучкості.

    Та «останніми із могікан» нинішніх представників цієї важкої і гарячої професії вважати рано. Робота ковалів ще потрібна - у наших ремонтних цехах, без неї не обходяться при виготовленні простого інструменту монтерам колії.

    Іван КОВЕРЗНЄВ лише четвертий рік працює в кузні Конотопської дистанції. До цього був стругальником в інструментальному цеху електромеханічного заводу, шліфувальником на рейкозварювальній машині. Коли зварювати рейки в Конотопі перестали, поміняв професію ще раз - звільнилося місце.

    - Складно було освоюватися? - запитую.

    - Та ні, - відповідає коваль, - усе життя з металом. І наставник допомагав - Петро Васильович БОЯРЧУК. Можна сказати, швидко освоївся.

    Петро Боярчук, про якого згадав Іван Віталійович, уже на пенсії. Ковальський стаж його - чверть століття. Але улюбленої роботи ветеран не залишив - є сила в руках тримати молот та кліщі.

    З’ясувалося, Іван Коверзнєв коваль потомствений. Дід кував, батько кував, самому в дитинстві доводилося міх качати та бачити, як нагрівається метал, як під ударами молотка перетворюється він на леміш чи сокиру - кузня ж була сільська, в Ходєйковому Курської області.

    Не шкодує Іван Коверзнєв, що став до горна, та, зізнається відверто, якби була робота на рейкозварювальній машині, не переходив би. Але, видно, така доля.

    Роздивляюся, що є в кузні залізничного підприємства. Усе тут: ковадло, кліщі та молотки, механічний молот, точило, вода, аби сталь гартувати... І тиша.

    - Та це тимчасово, - пояснює Іван Віталійович. - Уже скоро потуплять монтери інструменти і нестимуть сюди. Роботи в кузні вистачає.

    Не бракує - ця кузня на кілька дільниць дистанції колії. Ще одна є лише у Ворожбі. Прикметно, що обох ковалів - і конотопського, і ворожбянського, - залізничники обрали головами цехових профспілкових комітетів. Чому? Не знаю, але я ще не зустрічав відлюдькуватого коваля. Такого собі самовпевненого й зарозумілого. До кузні завжди тягнуться люди. Хто словом перемовитися, узимку погрітися, хто за свердлом чи порадою. Немає інструмента - так коваль його швидко зробить. Бо він завжди майстер. Коли не майстер, то виходить, як у тій притчі, лише пшик.

    У вагонному депо Конотоп ковалів найбільше - чотири. Уже всі в літах та зі стажем. Сорокадворічний Сергій ШЕШЕНЯ - наймолодший серед них. Він теж, як і його колега з дистанції колії, кувати не збирався. Учився на зварника, але життя повернулося так, що довелося перекваліфікуватися. Сергій Петрович розповідає, що перші навики ковальства одержав під час практики в колгоспній тракторній бригаді. А там, згодом, прийшов досвід, професія стала розкривати свої секрети.

    Ковальське ремесло тільки на перший погляд здається простим. Сталь кується у вузькому інтервалі температур. Недогрів - вона буде малопластичною, підуть тріщини. Перегрів - теж погано, вигорає вуглець та змінюється структура металу. Різний вогонь по-різному нагріває поковку. Багато тонкощів при загартуванні й охолодженні…

    Якщо при виготовленні простого інструменту можна певним чином допустити порушення технології - викришиться, затупиться та й усе. То в ремонті вагонів, коли йде мова про безпеку руху, відповідальність зростає. Тому депо розпочинає модернізацію своєї кузні. Найперші кроки - перевести горно на газ та поліпшити умови праці ковалів.

    - Інструмент, матеріали - все це є, - говорить Сергій Шешеня. - І робота є. Вагони ж старіють, ремонту треба більше.

    Разом із Сергієм Шешенею в кузні депо працюють Микола Томко, Микола МОСКАЛЕНКО, він найдосвідченіший, та Сергій РадЧенко, який уже збирається на пенсію.

    Із ковалем говоримо довго. Про молодь, що прийде їм на зміну, про навчання професії, яка стає унікальною.

    - Нічого страшного, - підсумовує Сергій Петрович. - Прийдуть - ми підкажемо, самотужки на практиці засвоюватимуть. Була б лише любов до металу, щоб тягнуло до вогню і сталі. Тоді вона м’якшає і піддається.

    Справді, було б лише бажання в молодих освоїти одну з найвідоміших і наймасовіших професій в історії людства. Професію, представників якої на Конотопському вузлі сьогодні лише шість.

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05