РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 28 (21 липня 2007) 

  • Так был ли «разгром» на Киев-Волынском?

    Досьє

    Анатолій Тимофійович АвдІЄвський народився у селі Федварі, тепер Підлісне, на Кіровоградщині. Генеральний директор - художній керівник Національного заслуженого академічного українського народного хору України ім. Г. Верьовки. Герой України, народний артист СРСР та України, лауреат Державної премії СРСР і Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка, голова Всеукраїнської музичної спілки, голова Музичної ради ЮНЕСКО, дійсний член-кореспондент Академії мистецтв України. Директор інституту мистецтв Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, почесний доктор Університету, завідувач кафедри методики музичного виховання, співу та хорового диригування, академік Академії педагогічних наук України, професор. У доробку - понад 100 авторських творів, обробок народних пісень, музично-хорових та концертних програм.


    ...Під склепінням зали Верховної Ради України велично лунає Гімн України. Так відкриваються і закриваються пленарні засідання сесій парламенту. Цією урочистою мелодією, як одним із символів державності, розпочинає і завершує щоденні передачі Перший національний радіоканал. Урочисту пісню на музику М. Вер-бицького з натхненням, глибоким прочуленням виконує хор імені Григорія Верьовки, яким керує Анатолій Авдієвський.

    Ведемо розмову з Маестро в його робочому кабінеті, що розташований в Будинку національних академічних колективів України на столичному бульварі Тараса Шевченка.

    - Вельмишановний Ана-толію Тимофійовичу! Можливо, й дещо наївне запитання: звідки витоки Вашої безмежної закоханості у народний мелос, пісні українського народу?

    - Я з родини селян-бідарів. Побачив білий світ у голодоморівському 33-му. Які то були лихі часи, мабуть, не треба розповідати. Материнська ласкава колискова, щемливі і тужливі пісні краян... Оце, напевне, і є першопочатки мого тяжіння до народної пісні. Без неї, без рідної мови, як без повітря, людина не може жити.

    Подумки гортаю сторінки біографії. Шкільна художня самодіяльність, музичне училище. Потому - Одеська консерваторія. Мені вельми поталанило, адже навчителями-наставниками були професори - головний хормейстер уславленої Одеської опери Дмитро Станіславович Загрецький і Костянтин Костянтинович Пігров. Було їм чим щедро обдарувати студента.

    Трохи більше скажу про незабутнього Костянтина Костянтиновича. Ще 1901 року він закінчив регентські класи Петербурзької придворної співочої капели. Став засновником і художнім керівником Молдавської хорової капели «Дойна».

    - Які шляхи-дороги привели Вас, пане Анатолію, до колективу Григорія Верьовки?

    - Григорій Гурійович почав класти цеглини у підмурки Українського народного хору у вересні 1943-го. Україна лежала в руїнах. До повного її визволення від німецько-фашистських загарб-ників пролягало ще довгих тринадцять фронтових місяців... Те, що йому вдалося здійснити, можна назвати подвигом, творчим подвигом.

    Безмежно радію через те, що доля мені подарувала особисте спілкування з Григорієм Гурійовичем та його дружиною Елеонорою Павлівною Скрипчинською - незрадливим другом і відданою помічницею. Ще за життя вони запросили мене стати своїм помічником, а в подальшому - очолити колектив.

    Свого часу солістами хору були уславлені Євгенія Мірошниченко, Микола Кондратюк, Дмитро Гнатюк,

    Ніна Матвієнко, диригентами - Іван Скляр, Яків Орлов, Євген Савчук, Віктор Гуцал, музикантами - Володимир Кабачок і Василь Попадюк.

    Думка фахівця. Михайло Головащенко, відомий музикознавець, заслужений діяч мистецтв України: «Авдієвський - нова епоха в житті хору. Він практикує органічне поєднання народної й академічної манери співу. Це дало змогу розширити і збагатити репертуарну палітру колективу. Діапазон хору сягає від етносу та фольклору до класичних обробок акапела та пісень сучасних композиторів; від вокально-хореографічних сцен, композицій і народних дійств до фольк-опери Євгена Станковича «Цвіт папороті». До речі, у цьому творі народні мотиви вдало синтезуються із сучасними прийомами композиторського письма та аранжування. Колективові стало доступним і підвладним те, що раніше в народному хорі здавалося неможливим.

    Самобутність та високохудожність виконання, настроєвість, музикальність та гнучкість фразування, дивовижне розмаїття голосів, поєднання емоційності і стриманості, душевної відкритості та доброзичливого гумору, чистоти й безпосередності - ось чим зачарував і прихилив серця шанувальників пісні Національний український народний хор».

    - До оцінки Михайла Івановича Головащенка (на превеликий жаль, уже спочилого), впевнений, сьогодні долучаються широка мистецька громадськість, мільйони шанувальників Вашого високого таланту та обдарованості колективу...

    - Утім, не все так просто. Є проблеми, що ятрять душу… Декому нині не терпиться, щоб національні колективи, у тому числі й хор імені Григорія Верьовки, якомога швидше припинили своє існування. Знаходяться й відповідні аргументи: немає, мовляв, аналога у світі, коли б держава утримувала такі колективи. Але ж, напевне, нема й такого народу, щоб мав 300 тисяч зафіксованих на магнітних носіях фольклорних пісень! У нас своя, неповторна традиція. Григорій Гурійович розумів, що таке пісня для українця. Той перший склад хористів - на 90 відсотків неграмотні з погляду музичної освіти, але вони були носіями найкращих виконавських пісенних традицій того чи іншого регіону. Врешті, хор став духовним епіцентром народної творчості, що власним співом милував не одне покоління. У пісні розкривались українській душі горизонти пізнання краси й поваги до свого народу, до Матері, до землі, до рідної природи. Пам’ятаєте, як у Гоголя: це і батьківська могила, але то й краса, то й оберіг проти проникнення чужого в душу дитини. Часто-густо ми забуваємо про це. А проблеми тим часом наростають.

    Тепер дещо про сучасну освіту. Нині на слуху приєднання до Болонського процесу. Одна річ - точні науки. Та коли йдеться про підготовку музичних фахівців - виникають певні питання. У нас навіть за радянських часів був у цій сфері чудовий досвід. Коли ми буваємо за кордоном, до нас часто підходять земляки - вихідці з України, що працюють у кращих мистецьких колективах - і гамбурзьких, і паризьких, і «Метрополітен-опера», і Канади... Або візьміть балетмейстерів. Це ж класні спеціалісти! Наголошую: виростити вокаліста можна лише на своїй пісенній ниві, врешті-решт, на національних традиціях співочого мистецтва.

    Пісня - в душі народу, її не стерти нікому, хто, може, й хотів би зробити нас німими. Фіаско зазнають і політики, і влада, котрі нехтуватимуть рідною вітчизняною культурою. Бо, як писав Тарас Шевченко: «Хто матір зневажає, того Бог карає».

    Наш народ мудрий, і такі ж його пісні. Багато з них мають вражаючу драматургію, глибоке філософське звучання. Це - не лише художня цінність, а й історія наша. Без розуміння і справжньої поваги до цього феномену патріотичні гасла нагадуватимуть бурю у склянці води.

    Слово про Маестро. Ніна МАТВІЄНКО, народна артистка України, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка: «Жоден у світі чоловік немає такого колосального терпіння щодо пояснення пісні, її мелодики, розшифрування внутрішнього емоційного заряду. Ні, ні, жоден! Наскільки людина збагачується, перебуваючи на репетиції всього лиш чотири години... Як важко йому з нами! Видобуває один акорд дві години такими колосальними духовними затратами, перетворюючись у видове явище-унікум. І як він радіє, коли макові часточки золота прояснюють його ідеальний слух, і як він у відчаї, о, Боже, б’є руками по столу, розводить руками, коли ми їх при повторі розсипаємо. Це нагадує непосильний труд шахтаря... А любить його хор, любить, бо як приходить до нас, то ніби всі на очах ростуть, вирівнюються. І «горбата» пісня, яку ялозили інші диригенти, стає легкою, молодою музою. Боже, це ж Церква, а не чоловік!».

    - У Вас багато гастролей на теренах України, в країнах близького і далекого закордоння. За рубежами хор Верьовки також полонить і зачаровує слухачів, є повпредом нашої незалежної держави. Українська народна пісня сприймається наче рідна, де б вона не звучала: у країнах Європи, Канаді, Сполучених Штатах Америки, Домініканській Республіці, Коста-Риці, на Канарських та Болеарських островах… Годі й «обертати» глобус планети…

    - Пошлюся лише на кілька відгуків зарубіжних часописів.

    «Вашингтон Пост», США:

    «...Концерт відбувся у переповненій найпрестижнішій залі американської столиці - Центрі мистецтва ім. Джона Кеннеді. Чарівні українські пісні, що змінювались запальними танцями, викликали зливу овацій, захоплені відгуки глядачів».

    «Цайтунг», Німеччина:

    «Неможливо словами описати видатне вокальне і танцювальне виконання цього всесвітньо відомого ансамблю. То ніжні й жартівливі, то як хвилі бурхливого моря народні пісні... Попри чужу мову, ніби за помахом чарівної палички, перенесли слухачів у глибінь життя та природи великого народу».

    «Ніс-Матен», Монако:

    «Україна, безумовно, чудова країна. Таке враження справляє концерт Українського народного хору. Пісні й танці України - це пейзаж квітів і неба, що оживає, перетворюється в мелодію, що викликає захоплення. Протягом усього концерту ми немов були присутніми на народному святі. Глядачі не могли встояти перед чарівністю українських артистів і з великим жалем дозволили їм піти зі сцени...»

    - Оскільки, пане Анатолію, Ви на гостинах читацької аудиторії газети Південно-Західної залізниці «Рабочее слово», наостанок запитання: якими є взаємини Вашого колективу та залізничників?

    - За фінансової підтримки Державної адміністрації залізничного транспорту України - Укрзалізниці створено комфортні умови для плідної репетиційної роботи, діяльності студії, допоміжних служб і цехів у Будинку національних академічних колективів.

    Ми щиро радіємо, коли у глядацьких залах поміж слухачів бачимо трудівників сталевих магістралей. Як кожному із них пасує строгий і водночас красивий формений одяг, як вони тягнуться до вічного, до чистого мистецтва. Мистецтва українського народу.

    Носієм прекрасного є Заслужена хорова капела Південно-Західної залізниці.

    - Красно дякую, вельмишановний Анатолію Тимофійовичу, за розлогі відповіді. Упевнений: кожний трудівник Південно-Західної, читацький загал «Рабочего слова» зиче Вам сто літ життя, козацького здоров’я, нових творчих знахідок та відкриттів, якими Ви збагачуєте джерельну скарбницю вітчизняної і світової культур.

    Анатолий РОМАНОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05