РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 27 (16 липня 2010) 

  • «Не заважайте… кривоносівському руху», або Як стають Героями

    (Закінчення. Початок у №26)


    «Трудовій естафеті Петра Кривоноса - всебічну підтримку»

    Чи пам’ятають П. Кривоноса у Сибіру? У газеті Східно-Сибірської залізниці «Транссиб» віднайшов такий епізод. Якось колишній начальник Улан-Уденського відділка був запрошений на колегію МШС до Москви. Під час засідання довелося познайомитися з П. Кривоносом. Дізнавшись, що В. Михайлов із Сибіру, Петро Федорович з теплотою почав говорити про сибіряків, згадав ті часи, коли працював на Томській залізниці, контролював вантажні потоки з вугіллям, зерном, металом, лісом, що йшли на захід.

    - Я розповів, - згадує далі Улан-Уденський НОД, - що сибіряки пам’ятають таку бувальщину: коли машиніст веде важковаговий состав, а колійний майстер, знаючи, що колія слабенька, показує механікові кулак, то машиніст пальцем повертає свій ніс на бік - не заважай, мовляв, працювати, згідно із критеріями кривоносівського руху. Петро Федорович, почувши бувальщину, довго сміявся.

    …У вересні 1943 р. Донбас було звільнено від фашистської навали. Петро Федорович повертається в донецький край, щоб разом із залізничниками розпочати відновлення зруйнованої колії, паровозних та вагонних мостів, житлового фонду тощо. Для більш ефективної організації перевезень в умовах розрухи створено округи, у складі яких було декілька залізниць. Південно-Західний округ із Центром у Києві, який очолив Кривонос, об’єднував шість залізниць.


    Відкриття Малої Південно-Західної. 1953

    Роботу під час евакуації та відновлення залізничного транспорту у вогняні роки війни було відзначено присвоєнням Петру Федоровичу звання Героя Соціалістичної праці.


    ДОБРА ПАМ’ЯТЬ РОКАМИ ЗБЕРІГАЄТЬСЯ

    Як писала газета залізничників у №18 за 2006 р., знайомлячи читачів з діяльністю Петра Федоровича на Південно-Західній магістралі. «Епоха Кривоноса - то час величезних звершень. Перед тим, як розповідати про трудові перемоги, варто згадати, що одночасно із залізничною інфраструктурою розбудовувалася і соціальна сфера - школи, дитячі садки, палаци культури, лікарні; з грифом «залізничні» об’єкти зростали, як гриби після дощу. Збільшувався вантажопотік - зростали асигнування на «соціалку».

    У 1953 р. Петро Федорович Кривонос очолив колектив Південно-Західної залізниці, незмінним керівником якої був протягом майже трьох десятиліть. Південно-Західна залізниця - столична магістраль України. Величезне місце в її вантажообігу займав, як і тепер, транзитний потік індустріальних вантажів до західних областей. Лінія Миронівка - Здолбунів - частина потужної транзитної магістралі Донбас - Карпати. Також великим потоком рухалися вантажі з центральних районів Радянського Союзу до західних кордонів. Як бачив свою роботу на столичній магістралі Петро Федорович, можемо дізнатися з його власних спогадів: «Очолюючи у свій час донецькі магістралі, Південно-Західний та Донецький округи та завершивши навчання в Московському електромеханічному інституті інженерів залізничного транспорту, я мав тверде переконання, що успіх роботи залізниць, перш за все, залежить від стану їхнього технічного оснащення, матеріально-господарської бази. Легко керувати перевезеннями, якщо станційні господарства добре розвинуті, локомотивні депо здатні забезпечувати належний технічний стан тягового рухомого складу, колійне господарство - надійне».


    Напутнє слово юному залізничнику

    Тому, приступивши до виконання обов’язків начальника залізниці, Петро Федорович разом із начальниками основних служб побував на всіх станціях і перегонах, на ремонтно-експлуатаційних підприємствах з тим, щоб якнайбільш ефективно транспортним обслуговуванням забезпечити економіку країни. Вже в 50-ті роки минулого століття економіка розвивалася так стрімко, що кожен наступний навіть місяць вимагав корегуючих дій від залізничного транспорту. Петру Кривоносу разом зі своїми однодумцями доводилося постійно шукати резерви збільшення перевезень і втілення їх у життя.


    ДВАДЦЯТЬ СІМ РОКІВ - ЯК ОДИН ДЕНЬ

    Так як колись, у тридцяті роки, Кривонос зміг задіяти невикористані резерви паровоза, так і тепер, він всіляко підтримував пропозиції молодих, заповзятих залізничників щодо збільшення ваги та швидкості поїздів, більш ефективне використання паровозів та вагонів. Колійники працювали над тим, щоб скасувати обмеження швидкості руху поїздів.

    З кожним роком все більше ставало очевидним, що кращих результатів у залізничних перевезеннях не можна було досягти без докорінної перебудови матеріально-технічної бази, без впровадження новітніх досягнень науки і техніки. Тут своє вагоме слово повинні були сказати носії творчої ініціативи. На станціях, в депо, майстернях частими гостями стали вчені науково-дослідних та навчальних закладів залізничного транспорту.

    Реконструкція й технічне переозброєння розгорнулися, перш за все, на найважливіших напрямках Південно-Західної магістралі, таких як Миронівка - Фастів - Здолбунів та Хутір Михайлівський - Київ. На очах змінювалися локомотивні депо Козятин, Жмеринка, Дарниця, Київ-Пасажирський, Коростень та інші: вони готувалися до прийому тепловозів та електровозів. Це, у свою чергу, вимагало також перенавчання величезної армії машиністів, їхніх помічників, ремонтників тощо.

    Відчутні зміни відбувалися і в колійному господарстві. Все ширше під час ремонтних робіт застосовувалися рейки важкого типу, щебеневий баласт, залізобетонні шпали тощо, витісняючи попередні матеріали та застарілі технології будівництва й ремонту колії. Нову структуру колійного господарства було впроваджено на всій Південно-Західній залізниці.

    Завдяки поступу технічного прогресу зникало багато традиційних професій. Там, де ставала до ладу електрична централізація, відпадала необхідність у стрілочниках, тому що автоматичними стрілками керувала вже електромеханіка. Зникли такі професії, як кочегар паровоза, поїзні вагонні майстри, у вантажних поїздах - кондуктори. І залишилися у локомотивній бригаді лише машиніст і його помічник.

    «Залізниця перетворилася на своєрідний навчальний комбінат: всі вчилися й переучувалися, - згадувала у своєму газетному матеріалі кореспондент «Рабочего слова» Ганна Боговіс. - З урахуванням вимог часу за іншими учбовими планами повинні були працювати й галузеві навчальні заклади».

    Начальник залізниці Кривонос, маючи за плечима досвід машиніста паровоза, здійснює поїздки на тепловозах та електровозах, бо хоче відчути, як організовано експлуатацію нових локомотивів.

    Протягом шістдесятих, на початку сімдесятих років величезні капіталовкладення пішли на реконструкцію усіх напрямків діяльності Південно-Західної залізниці: реконструкцію вагонного, розвиток вантажного господарств, розгортання будівництва нових механізованих вантажних дворів тощо. Комплексна механізація, вдосконалена технологія, нова спеціалізація цехів, у відповідності до вимог часу, забезпечували умови для переходу до вищого класу організації виробництва, підвищення його ефективності.

    Пам’ятаю, як в кінці навчання нам, учням Київського ПТУ №17, розповідали про структуру управління залізницею. Цікавило, у чому успіх злагодженої роботи величезного транспортного комплексу. Викладачі вважали, що це завдяки таланту керівної команди залізниці. Тоді, у кінці 1970-х, П. Кривонос закінчував власну кар’єру, залишивши врешті-решт добру згадку про себе. У нас вона тільки розпочиналась. Роки збільшують темп. Це я до того, що навіть після трьох десятиліть з того дня, як його не стало, пам’ять про Петра Федоровича не згасала.

    Цей нарис хотілося б закінчити на світлій ноті. У матеріалі «Син за батька» кореспондент «Рабочего слова» запитав Вадима Кривоноса: «Чи вдавалося Петрові Федоровичу зберігати психологічну стабільність, обіймаючи такі відповідальні посади?». Як вважає Вадим Петрович, Кривоносу-старшому імпонувала позитивна, доброзичлива атмосфера у сім’ї. Це, мабуть, від батька - Федора Парамоновича - звичайного залізничного столяра, який покуштував шахтарського, солдатського хліба. Пережив злидні, тортури, голод… Але понад усе цінував сімейний затишок, щоб після напруженої праці відпочити душею у родинному колі. Так воно й ведеться у наступних поколіннях Кривоносів.

    У Петра Кривоноса було багато урядових нагород: чотири ордени Леніна, орден Жовтневої революції, орден Суворова ІІ ступеня, чотири ордени Трудового Червоного прапора, орден Дружби народів, «Знак пошани», десять медалей. Заслужив? Безумовно. Як і добру пам’ять про себе.

    Фото з архіву «Рабочего слова»

    Віктор ЗАДВОРНОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05