РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 23 (18 червня 2010) 

  • Вулиця почесного залізничника


    Є у Ніжині вулиця Миколи Ващенка. Туляться до залізниці ошатні будинки у зелених садибах, наче хочуть захистити її від злих вітрів та негод. Красива, мальовнича вулиця, але коротенька. Несподівано обривається вона перед вихідним сигналом залізничного світлофора, так і не встигши сповна втішити сталеву посестру своєю турботою. Таке ж красиве, і таке ж недовге було життя у людини, ім’я якої носить ця вулиця.

    Давно це було, десь років із 15 тому. За завданням редакції приїхав я до Ніжинської дистанції колії і познайомився з її начальником Миколою Ващенком. Відкрите обличчя, мудрі, трохи примружені очі з відбитком якоїсь стурбованості чи втоми, в яких (це неможливо було не помітити) під час розповіді про виробничі справи постійно спалахували живі неспокійні вогники. «Це добра, розумна, порядна людина», - майнула відразу думка. Перше враження, кажуть, найвірніше. Так воно й виявилося. В розмові з Миколою Григоровичем, у спілкуванні з його колегами я все більше переконувався у цьому.

    Доречно згадати слова колишнього начальника вокзалу ст. Ніжин Марії Белашко: «Мій батько був колійником і вся наша родина мешкала у будинку біля самої залізниці на станції Носівка. Коли почалася війна, німці довго не «чіпали» цю станцію, та ось нарешті бомби посипались і на неї. Одна бомба влучила у будинок батькового товариша по роботі Григорія Ващенка. Мої батьки без вагань надали притулок потерпілим. Я пам’ятаю, як колисала маленького Миколку, якому не було й року. Потім із цього Миколки виріс славний залізничник: Микола Григорович Ващенко майже двадцять років очолював Ніжинську дистанцію колії».

    Підставити плече, коли хтось потрапляє в скруту, співчувати, робити добро людям - до цього звикав Микола із дитинства. А воно було нелегке.

    СТАНОВЛЕННЯ КОЛІЙНИКА

    Микола Григорович народився 20 квітня 1940 р. у Носівці в залізничній будці. Що таке залізнична будка? Невеликий будиночок, частина якого слугувала виробничим потребам, частину займала під житло родина бригадира колії Григорія Павловича. Дружина його Катерина Власівна працювала черговою по переїзду. І було у подружжя п’ятеро дітей, а їхнею вихователькою була… залізниця. Біля переїзду, де гуркотять і до сьогодні поїзди, пасли корівку - годувальницю сім’ї, адже попри нелегку працю зарплата колійників була не дуже високою. Тож на багатодітну родину її не вистачало. Попри все батько прищеплював змалку дітям любов до залізничної справи. Семирічка, фабрично-заводське училище - позаду. Швидко промайнуло дитинство, і ось з атестатом механізатора широкого профілю Микола Ващенко вступає у доросле життя: влаштовується монтером колії на Ніжинську дільницю Дарницької дистанції. Згодом за направленням навчається у Київському технікумі залізничного транспорту. Спливали роки, збагачуючи молодого колійника досвідом і знаннями. Ось М. Ващенка призначено бригадиром колії першої механізованої дільниці, що розташовувалось на ст. Носівка, а через певний час - він начальник цієї дільниці. Пам’ятним став 74-й, коли організовано Ніжинську дистанцію колії і Микола Григорович автоматично переводиться до неї на ту ж посаду.

    Першим начальником Ніжинської дистанції колії, як згадують її ветерани, було призначено Івана Шилюка. Проте він не був місцевим, тому з самого початку багато організаційних та господарських питань відразу доводилось виконувати Миколі Григоровичу. Проблеми сипались як сніг у хуртовину. І кожна гостріше іншої: терміново треба було будувати нове приміщення контори, господарську будову, гаражі тощо. Та чи не найгострішою була проблема закріплення кадрів. Насамперед фахівців середньої ланки: майстрів, бригадирів колії. Тому, коли Микола Григорович у 1979-му очолив рідне підприємство, відразу «засукавши рукави» взявся за вирішення житлової проблеми для працівників дистанції. Він розумів, що без цього не вдасться підняти престиж професії колійника. Хто тоді йшов у колійники? Часто-густо люди, яким більше нікуди було подітись. Серед них було багато таких, що недавно повернулися з місць «не вельми віддалених». Було, було… Звичайно, плинність кадрів була значною. Микола Григорович розумів, що для вирішення виробничих проблем треба долати й соціальні. Думати не лише про роботу, а й про відпочинок працівників. І ось завдяки турботам начальника дистанція будує базу відпочинку на Десні. Щороку зводяться житлові будинки в Ніжині і на лінії. При Миколі Григоровичу була в дистанції й їдальня, де працівники мали змогу обідати за пільговими цінами.

    ПОТРЕБА ДУШІ І СИЛА ХАРАКТЕРУ

    Своїми спогадами про Миколу Григоровича ділиться його вдова Катерина Іванівна. У 1964 р. вона працювала на ст. Носівка квитковим касиром. Там і познайомилася з молодим колійником. Через рік одружилися. Микола був хворобливою людиною. Його через недугу не взяли навіть до армії. А курси лікування полегшення не принесли. Лікарі виявилися безсилими перед складною хворобою. Микола Григорович виписався з лікарні в дуже важкому стані. І ось тут виявився його характер. Він дізнався про якийсь народний метод лікування і за цим методом, а фактично зусиллям волі, сам себе поставив на ноги. Через два тижні лікарі оглянули його і здивувались. Важка хвороба відступила. Хлопець з піднесенням приступив знову до роботи.

    Катерина Іванівна, згадуючи про чоловіка, каже, що це була людина, яка не вміла відмовляти. Комусь надати допомогу у лікуванні, комусь допомогти провести сина до війська, когось привітати з народженням дитини - турботи про своїх працівників для нього завжди були на першому місці. Творити добро було для нього органічною справою.

    Аби сприяти будівництву житла для залізничників, Микола Григорович використовував усі можливі важелі. Практично щороку на вулиці Краснодонців, що розташувалася неподалік від дистанції колії, зводився новий чотири- або восьмиквартирний будинок. Оселі будували так званим «господарським методом». Для цього в дистанції існувала своя будівельна бригада, була своя техніка. Та, звичайно, не це було основне. Найважче - добитися дозволу на забудову, вирішити організаційні та фінансові питання. А це дуже клопітка справа. Вона вимагає багато зусиль, багато нервів. Микола Григорович не рахувався ні з власним здоров’ям, ні з власним часом. Це була одна з основних ліній в його професійній діяльності.

    - Яким був, як мовиться, у побуті, в домашньому колі Микола Григорович? - запитую у Катерини Іванівни.

    - Турботливим батьком і люблячим дідусем, - відповідає вона. - Проте, на жаль, на своїх близьких йому часто-густо не вистачало часу. Як піде зі сходом сонця з дому, так ледь не вночі повертається.

    Багато допомоги Микола Григорович надавав Ніжинському будинку культури залізничників та народному театру. Він був головою ради цього творчого осередку. Про нього досі з вдячністю згадує завідувач будинку культури Галина Вольська. Не обходив начальник у турботах і колишній залізничний дитячий садок.

    Це була людина, яка не боялася взяти на себе відповідальності за будь-які добрі справи. А за це, як мовиться, не завжди «по голівці гладили». Звичайно, такий напружений стиль життя не міг не відзначитись на здоров’ї Миколи Григоровича, яке ніколи не було міцним. Як результат - два інфаркти. Не шкодував він себе, й коли розпочалися напружені роботи з електрифікації та реконструкції дільниці Ніжин - Чернігів. Та, на жаль, завершення цих робіт вже не побачив.

    Діяльність Миколи Ващенка була відзначена керівництвом залізниці. Його було нагороджено знаком «Почесний залізничник», також мав звання «Почесний раціоналізатор СРСР». Душевної енергії та допитливої думки цієї людини вистачало й на винахідницьку діяльність. Його пропозиція щодо удосконалення технології заміни прогонів малих мостів здобула загальне визнання. Активно займався Микола Григорович і громадською діяльністю. Був депутатом міської та обласної рад.

    ВСЕ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЛЮДЯМ

    У розмові з ветеранами дистанції Валерієм Івановичем Кучеруком та Миколою Івановичем Майданом намагаємося з’ясувати, скільки добрих справ було зроблено в дистанції за ініціативи Миколи Григоровича. По-перше, він доклав зусиль в будівництво адміністративного корпусу, по-друге, при ньому зведено виробничий корпус з двома залізничними коліями та кран-балкою, де проводились ремонти власної колійної техніки. Побудували колійники тоді й автогараж на сім машин, склад для кисневих балонів, бензозаправну станцію, склад-ангар для виробничих матеріалів, підвищену колію, майстерні першої дільниці, цегляний заводи... Та хіба все перелічиш?

    А скільки за його участі побудовано житла для колійників! 16 будинків - у Ніжині, по два - у Бобровиці, Заворичах, Бобрику, по одному - у Носівці та Кобижчі. Багато добрих справ залишив по собі Микола Григорович. Тому вдячні колеги і земляки вирішили увічнити його ім’я в назві вулиці, яка виникла завдяки його турботам..

    Минуло понад десять років, як пішов з життя Микола Ващенко. Та мешканці цієї вулиці завжди з теплом і вдячністю згадують людину, якій вони зобов’язані дахом над головою.

    Анатолій РОМАНОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05