РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 22 (11 червня 2010) 

  • Чоловічі справи Богінського

    «У кожного своя доля і свій шлях широкий...» Ці величні слова Кобзаря кожен раз спадають на думку, коли знайомлюсь із майбутніми героями своїх публікацій. І дійсно, немає двох людей з абсолютно однаковими долями. Різні вони й у залізничників. Та й у кожного свій шлях до залізниці. Хтось народився далеко-далеко від сталевих магістралей, але з першого дня свою трудову діяльність розпочав у нашій галузі. А хтось, як кажуть, зростав на коліях. Та доля його водила далекими й близькими стежками, перед тим, як спрямувати на залізницю. Втім, не когось, а конкретну людину - Василя БОГІНСЬКОГО. Він - перший заступник начальника Жмеринської дирекції залізничних перевезень; серед нагород - відзнаки «Почесний працівник транспорту України», а нещодавно ще й отримав медаль «За доблесну працю на Південно-Західній залізниці».

    Народився Василь Іванович у родині залізничників на ст. Вендичани, де його батько, Іван Йосипович, працював електромеханіком СЦБ від Жмеринської дистанції сигналізації та зв’язку. А мати, Надія Йосипівна, працювала стрілочницею. Тому для їхнього сина станційне господарство було відомим із ранніх дитячих років. Але він прагнув до чогось нового, невідомого. До того ж, важка праця залізничників не дуже приваблювала юнака.

    Амбіційність - ця риса притаманна багатьом молодим людям. Та без неї, напевне, не було б прогресу людства. Погодьтеся, якщо не прагнути досягти чогось видатного у житті, врешті-решт можна зупинитись на місці і мовчки споглядати за тим, як твої товариші, однолітки впевнено рухаються вперед. Богінські - не з таких. Тому Василь, по закінченні навчання у школі, подався шукати кращої долі подалі від рідного селища. Аж до Якутії, але там згодом зрозумів - що кращої землі за рідну на світі просто не існує. Тому повернувся знову на Вінниччину. До батьківської оселі. Ось коли збагнув, що його доля - залізниця. Поступив на навчання до Вінницького технікуму залізничного транспорту, а згодом - і до Харківської державної академії залізничного транспорту.

    Трудову кар’єру на залізниці Василь Іванович, як і абсолютна більшість працівників цієї галузі, розпочав з первинної посади - складач поїздів. Причому працював впродовж повних шести років. І лише після цього почалось його службове зростання. Призначення на посаду чергового по ст. Вендичани молодий залізничник сприйняв як високу довіру, тому прагнув виправдати її - віддавав усі сили та знання роботі. Це помітили керівники. Тому з часом довіряли й вищі посади.

    - Чому саме Василя Богінського призначили першим заступником начальника дирекції? Відповідь отримую від начальника Жмеринської дирекції залізничних перевезень - заступника начальника Південно-Західної залізниці Анатолія ЛЮБІНІНА.

    - Василя Івановича я добре знаю ще з того часу, як його призначили начальником станції Ізраїлівка. За короткий термін він себе там проявив, як умілий організатор залізничного виробничого процесу. Тому через певний час йому довірили очолити станцію Котюжани. І цей трудовий колектив він вивів у передові, а у станційному господарстві навів лад. Далі була станція Деражня. На той час там проводився капітальний ремонт споруд, реконструкція колійної мережі. Та й за таких складних умов Василь Іванович уміло організував роботу. Там і ремонтні роботи проходили за планом, і станція діяла успішно. За усіма виробничими показниками вона була попереду серед подібних. Після цього йому довірили найважливіший структурний підрозділ, причому не лише у нашій дирекції, - сортувальну станцію Жмеринка. І на цій посаді він виявив себе справжнім керівником із залізничним гартом. Звичайно, після кожного нового призначення йому допомагали в роботі - підказували, радили... Той досвід пішов на користь і йому, і нашій спільній справі.

    Дозволю собі перервати висловлювання начальника дирекції, щоб додати деякі факти із трудової біографії Василя Богінського. В поданні-характеристиці, датованій 2002-м р. зазначено: «... з 11 жовтня 1999 року по нинішній час працює на посаді начальника сортувальної станції Жмеринка. 2002 року обраний депутатом Жмеринської міської ради. Богінський Василь Іванович зарекомендував себе працьовитою, чесною людиною, грамотним спеціалістом, вимогливим як до себе, так і до інших. Завдяки цим якостям сортувальна станція за три роки досягла високих виробничих показників…» Це, так би мовити, протокольний стиль. А в житті...

    На той час виробничі показники були доволі високими, причому не лише на нашій залізниці. Тому трудовий колектив ст. Жмеринка визнали переможцем галузевого змагання. Йому вперше, за роки незалежності України, вручили перехідний прапор Укрзалізниці, Почесний диплом та грошову премію. Були й інші позитивні результати в роботі однієї із найважливіших сортувальних станцій України.

    - Коли звільнилась посада першого заступника начальника дирекції, - продовжує свою розповідь Анатолій Олексійович, - постало питання, кого на неї призначити? Було декілька кандидатур. Та за моїм поданням її зайняв саме Василь Іванович. І я про це не жалкую.

    Слова безпосереднього керівника - доволі по-хвальні. Але на переконання колег В. Богінського цілком заслужені. Адже він на кожній із посад цілком віддавав себе роботі, кожну справу доводив до завершення, ніколи не пасував перед труднощами. Такий він і сьогодні.

    Деколи можна почути, мовляв, заступник - це не начальник, він не несе відповідальності. Можливо, десь воно і так, лише не на залізниці. В посадовій інструкції першого заступника начальника Жмеринської дирекції залізничних перевезень, яка ледь вмістилась на шести аркушах паперу, обов’язки викладено в 24 пунктах.

    Словом, посада клопітка та відповідальна. Однак Василь Іванович на долю не скаржиться. Він знаходить час і для родини. Разом із дружиною, Лідією Петрівною, яка також працює на залізниці і днями захистила уже третій диплом, виростили двох доньок, які пішли батьківською стежкою. Наталія, після навчання у залізничному вузі, працює бухгалтером. А Леся, отримавши диплом, трудиться інженером відділу перевезень дирекції. Доньки подарували подружжю Богінських трьох онучат - Христину, Василя та Рената. Звісно, одного з онуків назвали на честь діда. Та ще й, за домовленістю із зятем, записали його на прізвище - Богінський. Тож буде продовження залізничного роду.

    Днями Василь Іванович відзначив свій піввіковий ювілей. Це знаменна дата, та й нагода поглянути на пройдений шлях. Він у ювіляра був довгим та тернистим. Але він ним пройшов гідно. Та й три головні чоловічі справи зробив - звів дім, виростив дітей та посадив чимало дерев. Але попереду ще чималий відтинок тієї ж тернистої дороги залізничника. Тож хай вона веде Василя Богінського до нових звершень!

    Никифор ЛИСИЦЯ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05