РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 19 (21 травня 2010) 

  • Жертви режиму

    Суспільно-політичне життя України кінця 20-х - середини 30-х рр. - це ціла низка трагічних подій, що зумовлювалися нетерпимістю до найменших проявів вільнодумства. Непримиренна боротьба, яка велася протягом усього цього періоду та набувала різних форм, вилилася в середині 1930-х рр. у відкритий державний кривавий терор, який охопив всю країну, в тому числі і Коростенщину. «Пролетарська пильність» миттєво вишукувала ворогів. Про них ішлося у доповідних записках до відповідних інстанцій.

    - У цей час у Коростені було розкрито цілу низку «злочинних», ворожих організацій - Українську націоналістичну контрреволюційну організацію, Польську організацію військову, сіоністичну контрреволюційну організацію та інші. Людей за участь в них, або за найменшу підозру засуджували до розстрілу, - говорить старший співробітник Коростенського краєзнавчого музею Людмила ПОЛЬГУЙ, яка з різних джерел збирає інформацію за цією темою. - За приблизними підрахунками, майже кожен 10 мешканець міста пройшов через «жорна» НКВС, що в переважній більшості випадків закінчувалося якщо не смертельним вироком, то десятьма роками виправно-трудових таборів.

    Фонди обласного архіву містять безліч особових справ жителів регіону, засуджених до різних мір покарання. Я запитала у Людмили Іванівни, чи зустрічала вона, працюючи з архівними матеріалами, відомості про репресованих залізничників.

    - Колектив музею співпрацював з редакційною колегією над виданням першої книги «Реабілітовані історією. Житомирська область», де є відомості про людей із різних галузей. Робота триває, адже на черзі другий том. Тож ми постійно звертаємося до всіх наших земляків із проханням надати документальний матеріал (ксерокопії, оригінали), який би стосувався репресій 30-х рр. на Коростенщині. І ось нещодавно до музею надійшов лист із м. Одеса від Валентини Пихтар-Урбан. У ньому вона розповідає, що її родина мешкала в Коростені (селище Фрунзе,12 лінія). В 1937 р. батько працював машиністом-інструктором у депо на ст. Коростень. 14 грудня 1937 р. його було заарештовано та відповідно до рішення військового трибуналу відправлено до Красноярського краю, ст. Решети в «Краслаг» МВС. Вирок - 10 років за контрреволюційну діяльність. Там він і помер від туберкульозу. Валентину Іванівну з матір’ю вислали з міста як «ворогів народу». Така доля спіткала багатьох членів цієї родини.

    До речі, серед експонатів іншого закладу - музею локомотивного депо Коростень - є стенд, на якому подано списки залізничників, репресованих у 30-50-ті рр. Оскільки смертельні тенета сталінських репресій сягали всіх галузей народного господарства, то в ті страшні роки безневинно постраждало і багато залізничників, значну кількість яких було засуджено на різні терміни позбавлення волі, а то й до страти. Із локомотивного депо, як відомо зі стенду, було репресовано 84 особи. Не виключено, що їх було набагато більше.

    Безневинно страчений був у 1941 р. і начальник паровозного депо Коростень Леонід Терновий. Після закінчення Ленінградського інституту інженерів залізничного транспорту він деякий час працював інженером в управлінні залізниці. По службових відрядженнях не раз приїздив до Коростеня і читав у паровозному депо лекції на технічні теми. Потім його призначено заступником начальника з ремонту в цьому ж депо. В 1938 р. переведено на посаду начальника, на якій перебував до літа 1941 р. Леонід Терновий був першою людиною на підприємстві, яка мала вищу освіту. Однак доля до цього керівника-новатора виявилася дійсно тернистою.

    Перед самим початком війни у нього померла дружина. З ним лишилося троє дітей - дві дочки і син. З початком війни Леонід Петрович, організувавши евакуацію паровозів, обладнання та людей у тил країни, подбав і про те, щоб відправити своїх дітей до Києва, де мешкала його мати. При евакуації останнього паровоза, він посадив у будку машиніста дочок і сина, і в супроводі далекої родички вони вирушили до столиці. Згодом було повідомлено, що паровоз обстріляли з повітря на станції Малин, і там вже закріпився ворожий десант. Збентежений батько негайно кинувся розшукувати своїх діточок. Усього лише за одну ніч він дістався столиці. А коли пересвідчився, що його діти живі, не відпочиваючи, пішов до управління залізниці отримати вказівки про подальші дії. Але там його зустріли вороже, заарештували і на ст. Ніжин судили. Нібито за дезертирство. Який вирок у ті часи - страта. Відтак 21 липня 1941 р. обірвалося життя цієї видатної людини.

    …А скільки ще доль було зламано у той час. Це важко сьогодні осягнути. Однак живою має бути пам’ять про кожного, хто загинув або потерпів від тоталітарного режиму!

    Оксана КЛИМЧУК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05