РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 18 (7 травня 2010) 

  • Наречена

    (Продовження. Початок у №16 за 2010 р.)

    З ранку небо затягнуло темно-свинцевими хмарами. Вони не віщували гарної погоди. Дощ набрид усім, і, здавалось, йому не буде кінця.

    Тамара поправила санітарну сумку і, зіщулившись, зручніше вмостилась в окопі. Перед очима постало те далеке сільце на Орловщині, де залишились мати і менший братик Павлик. Як вони там поживають? Живі чи ні.

    Уже два роки вирує полум’я війни на радянській землі, і два роки від рідних немає ніяких звісток.

    Вдалині застукотів кулемет, над головами просвистів рій куль, і знову над позиціями залягла тиша, даючи можливість медичній сестрі трохи розслабитись і помріяти про рідне, домашнє.

    Короткочасний перепочинок закінчився для бійців. Це вже стало звичним у їх житті. Знизу навколо загриміло, затріщало. В повітрі запахло кіптявою. Позаду позицій батальйону, в селі, спалахнуло декілька хат. Удалині, з-за ліска, виповзли хрестаті танки. Вони сунули, як павуки, важкі, приземкуваті, натужно ревучи двигунами.

    - Ну, братки! Зустрінемо гадів як належить! - вигукнув комбат.

    По ланцюжку передавалась команда: «Патрони заощаджувати. Бити по танках напевне».

    Поряд розірвався снаряд. Пригнувшись в окопі, Тамара відчула тілом, як забарабанили по спині грудки землі. З хвилину пролежавши на дні окопу, вона піднялась і глянула через бруствер. Десять танків, розвернувшись у бойовий порядок, атакували рубежі гвардійців. Броньована армада котилася до траншей, але дружний і влучний вогонь радянських бійців протверезив фашистських вояків.

    Раптово, поряд з Тамарою, в окопі якось по-особливому повільно, підминаючи під себе ноги, сідав молодий одесит, рядовий Іволгін. Медсестра відразу навіть не повірила своїм очам. Ще вчора він весело і дзвінко співав під гітару пісні. Обіцяв їй показати Одесу, одне з кращих міст світу, а ось тепер його покидало життя. Вона різко підскочила до Олексія, схопила за плечі й тряханула тілом так, що шапка злетіла з голови. Тамара побачила наскрізну рану в голові. Цівка крові стікала по шинелі вниз і зникала на землі.

    - Рідний мій! Господи! За що ж його так? - промовила медсестра. І сльози градом покотились з її очей.

    Лише вчора Олексій освідчився в коханні, і перший у житті, солоний від поту, поцілунок здався їй медовим.

    - Поплач, дочко, по-плач, - старшина Барикін, чоловік похилого віку, по-батьківськи радив дівчині. - Воно легше стане.

    Вчетверте за день розпочали фашисти атаку на позиції батальйону. Два танки особливо близько підібрались до траншей. Одного з них зупинили біля самих окопів, а інший, набираючи швидкість, мчав на радянських бійців.

    «Потрібно терміново його зупинити, а то наробить лиха, почне «утюжити» окопи», - подумала Тамара.

    А танк нахабно насувався на радянських бійців.

    Медсестрі здалося, що вона бачить крізь оглядові щілини зловтішні очі фашиста. Ось він оскалює свій рот, і Тамара чітко почула: «Вбив твого Олексія, уб’ю й тебе».

    Спочатку бійці не зрозуміли, що хоче здійснити Тамара, а коли збагнули, то у всіх дух захопило.

    Взявши дві гранати, вона поповзла назустріч фашистському танку. Метр за метром зближались людина і сталева потвора. Зібравшись з силами, Тамара жбурнула гранату. Вибух. Танк зупинився.

    У цей момент дружне «Ура!» рознеслось навкруги. Воно наростало з кожною хвилиною. «Ура!» кричали і поодинокі бійці, що залишились від батальйону. Прямо на ворога неслись «тридцятичетвірки», а за ними бігли автоматники.

    Комбат, у якого було поранено руку, охриплим голосом промовив: «Братки! Вистояли, соколи ви мої!».

    Її тіло принесли під вечір. Вся посічена металом, вона лежала на плащ-палатці, схиливши голову на бік. Кучеряве волосся розвівав вітер. Матово-бліде обличчя закаменіло і було суворим..

    - Хлопці! Що ви голови похилили? - Барикін, розштовхуючи солдат, вийшов наперед. - Вона нам життя врятувала, не пожаліла себе. Наречену ховаємо. Вище голови. Наша лебідка цього заслужила.

    - Весільну сукню. І щоб усе було, як по закону! - додав хтось із солдат.

    - Білу сукню дістати! Хоч з-під землі, а дістати. Швидко в село.

    Могилу копали мовчки, міняючи один одного, акуратно вирівнюючи сторони..

    Одягнуту в білу сукню Тамару поклали поряд з кращим кулеметником батальйону Олексієм.

    Дружний автоматний залп розірвав вечірнє небо.

    Батальйон, а вірніше сказати, залишки від нього прощались з нареченою, яка так і не стала вірною дружиною...

    (Далі буде...)

    Леонід КРИВОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05