РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 16 (23 квітня 2010) 

  • Війна. Любов та сльози...

    ...Відходять червоноармійці-друзі,

    В далекі незнанні світи.

    Здригається серце у тузі,

    Як біль цей нестерпний знести?..


    РІДНИЙ МІЙ

    Капітан Некрасов сидів за столом і обдумував чергову операцію захоплення у противника висоти 310, з якої ось вже дві доби німці вели прицільний вогонь і не давали можливості розгорнути наступ на населений пункт. Згадав він і сьогоднішню розмову з комбатом Петренком, який розпікав його про нібито невмілі оперативні дії його роти по захопленню цієї висоти, що стала вже поперек горла.

    - Лейтенант Бистров за вашим наказом прибув! - чітко відрапортував офіцер.

    - Бачу, що прибув, - відповів Некрасов, а згодом додав: - Підходь ближче, розмова є. Вночі зі своїми орлами вилазку в бік ворога зробиш, нам потрібен «язик» - це, по-перше, а по-друге, необхідно засікти їхні кулеметні точки. Зрозумів, лейтенант?

    - Так точно!

    - Дій, взводний! Чекаємо від тебе позитивного результату.

    ...Ведучи за собою бійців, Василь пересмикнув затвор автомата і поринув в темряву. У виярку раптом вдарили кулемети противника. Перехресний вогонь притиснув бійців до землі. В повітрі нависли ракети ворога, освітлюючи місцевість.

    - Зірветься операція. Ось де в них доти та кулемети, - промайнула думка. В цей час десь поряд розірвався шаленої сили снаряд. Лейтенанта підкинуло, а потім зі страшенною силою вдарило об землю і присипало нею. Не чув він більше ні гуркоту бою, ні відходу його бійців з «язиком».

    Бійці після повернення розповідали, як поряд з лейтенантом розірвався снаряд і його розірвало на шматки. Замполіт батальйону заповнив похоронку на лейтенанта Василя Бистрова і відіслав на батьківщину загиблого.

    ...Отямився Василь десь опівдні. Відчув, як тисне його земля. «Невже могила?» - майнула думка. Поворушив правою рукою - працює, лівою - страшенний біль розтікся по всьому тілу. В голові ніби дзвонило тисячі дзвонів. Спробував звестися на ноги, та знову впав від різкого болю, знову втратив свідомість.

    ...Опам’ятався Василь в якомусь хліві. Крізь щілини побачив вартового. Страшна здогадка «Полон!» пронизала все тіло. Під вечір його повели на допит.

    У напівтемній кімнаті сиділи чотири фашисти. Сухорлявий есесівець зразу ж почав: «Лейтенанте, нас цікавить, яка частина, якими силами і де розпочне контрудар?»

    - Гадюки, - видавив з себе Василь, - чого захотіли. Зібравши останні сили, він плюнув у бік німців.

    - Це є не харашо, примушуєш, рус Іван, говорити з тобою по-іншому, - есесівець підійшов впритул до Василя і сильно вдарив його в живіт. Червоні кола попливли перед очима. Фашист схопив зі стола ніж і підбіг до бійця. Наче вогнем обпекло серце, крик вирвався з грудей лейтенанта. Підлога захиталася, і офіцер провалився у безодню. Озвірілий німець бив його по обличчю чоботом.

    Не встигли німці сісти за стіл, як сильний вибух трусанув будинок. Стіни захиталися, зі стелі полетіла глина.

    - Танки, російські танки! - почулося з вулиці. В село заходили Т-34, стріляючи на ходу.

    ...Лейтенанта Бистрова знайшли санітари в будинку напівживим. Довгі дні та місяці боролися лікарі за його життя. І смерть відступила. Трохи одужавши, Василь усім говорив, що він сирота, з дитячого будинку. Батьки давно повмирали. Кому потрібен сліпий чоловік, та й яка від нього користь?

    ...Минуло довгих десять років. Часто напливали спогади про школу, училище, Оксану. Перед самою війною він з нею розписався, як-ні-як дружина вона йому, та й спадщина повинна бути в нього - його кровинка росте без батька. В такі важкі хвилини життя він давав волю сльозам, ховаючись від сторонніх очей. Переконував себе: правильно робить, що не пише листа. А що писати, що сліпий?..

    ...Поїзд повільно підходив до станції. Провідник вагона оголосив: «Червоний яр. Ваша станція, друже!»

    Василю стало не по собі. Підвівся, перекинув через плече сумку з речами і, постукуючи поперед себе паличкою, пішов до виходу. Від вокзалу повернув ліворуч і, здається, пішов по знайомій з дитинства вулиці.

    Ноги налилися свинцем, і раптом дитячий голос запитав: «А вам, дядьку, хто потрібен?» Не стало чим дихати, схопився за серце. Здавалося, ще хвилина, він зне-притомніє.

    - Світлано, на вулицю не виходь, - донісся до Василя жіночий голос, - будемо обідати, салат приготуй до столу.

    «Оксана. Це її голос», - Василь зіперся на огорожу. Руки не слухалися. Не зміг відірватися від огорожі. Сумка з речами сповзла з плеча і впала за паркан. Цього лише не вистачало - спробуй тепер її дістати.

    - Мамо! Мамо! Тут дядькові погано! В нього сумка впала за паркан, а він... сліпий.

    - Я зараз, не потрібно і кричати, доню, допоможи мені сумку дістати. - При цих словах Василь поволі сів на лавку і рукою доторкнувся до серця, яке защеміло, поліз до кишені за валідолом. Оксана принесла води. Він пив жадібно, великими ковтками.

    - Ви посидьте, відпочиньте на лавці, а якщо хочете пообідати - будь ласка, гостем будете, ми з дочкою одні живемо. Видно, що ви не тутешній, набідкалися у війну, по орденах на піджаку видно. Незабаром - День Перемоги. Що казати, сьорбнули наші люди горя і на фронтах, і в тилу. А мого вбито на фронті за чотири місяці до перемоги, - Оксана перевела подих, - похоронка прийшла... так і не побачив своєї донечки, он яка вже виросла. Наречена росте, без батьківської ласки... Так і живемо, як сироти.

    Жінка витерла хустинкою сльози.

    Василь занімів. Повернув до неї голову, до цього намагався не повертатися в її бік. І тут Оксана раптом помітила на його шиї родимку. Вона її впізнала із тисячі. Саме її, коли в далекому 41-ому вона цілувала, приговорюючи: «Примітний мій»...

    Груди її розірвав крик: «Василю, рідний мій! Мій!..» І, втративши свідомість, впала йому на груди.

    Отямившись, вона шепотіла йому ті слова, які казала тоді теплої літньої ночі: «Коханий, сокіл мій ясний... За тобою піду у вогонь і воду... до віку будемо разом»...

    ...Вони сиділи, обійнявшись, голосно ще говорили між собою і плакали, не соромлячись своїх сліз. То були сльози горя, болю, страждань, вірного кохання, радості і щастя.

    (Далі буде...)

    Леонід КРИВОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05