РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 16 (23 квітня 2010) 

  • Щирість з мудрістю у парі

    Слушно кажуть, що всі ми родом із дитинства: бо в кожного дитячі мрії залишаються на все життя. Щоправда, не у всіх вони збуваються. А ось Іллеві ЦЕХАНСЬКОМУ поталанило: його заповітна мрія здійснилася повною мірою.


    Трамплін у залізничне життя

    Сталося так, що у рідному Луцьку, випадково чи не випадково, потрапив підлітком Ілля на дитячу залізницю. Невеличка, тупикова, непримітна, лише у кілометр довжиною, та вразила вона хлопця в самісіньке серце. Ні - не випадково це сталося, вважає Ілля Григорович, оглядаючись на свій життєвий шлях: сама доля так вирішила. І дійсно, мала залізниця стала для нього трампліном у доросле життя.

    Багато залізничних «секретів» відкрилося йому. А коли отримав права на керування паровозом, - радості хлопчика не було меж!

    - Ви знаєте, що таке паровоз? Нинішній тепловоз - не те..., - ясна посмішка освітлює обличчя Іллі Григоровича. Так, образ дихаючого вогнем, доброго чудиська вражав, вабив, заворожував. А приборкувачі тих чудиськ - машиністи, поставали в уяві дітлахів ледь не билинними богатирями. Саме таким залишився у спогадах Іллі Григоровича перший наставник у залізничній справі, сивочолий машиніст-інструктор Володимир Іванович. «Паровоз, хоч і залізний, але все відчуває. До нього треба ставитися з душею...», - казав він.


    Завжди у гущині подій

    …У трудовому колективі вагонного депо Київ-Пасажирський Іллю Григоровича знають усі. Знають і поважають. І не лише тому, що у нього висока посада - головний інженер підприємства. Знають його трударі, як досвідченого фахівця, як умілого грамотного керівника, а перш за все, як чудову, щиру людину.

    - Ілля Григорович повсякчас у курсі всіх виробничих справ. Він з тих людей, які допоможуть і словом, і ділом, підкажуть, поділяться знаннями та досвідом, - каже про нього слюсар дільниці з ремонту автогальм Віктор Губський.

    - І не лише виробничими проблемами переймається Ілля Григорович, соціальні та побутові питання працівників депо також не обходять його. За це й користується репутацією справедливого і турботливого керівника, - доповнює Леонід Батожний, голова профспілкової організації підприємства.

    Надійним товаришем і однодумцем Іллі Григоровича є начальник депо Олександр Ткачов. Майже чотири десятиліття знають вони один одного, тісна виробнича дружба пов’язує двох лідерів підприємства. Олександр Федорович так характеризує свого головного інженера:

    - Таких фахівців, як Ілля Григорович, пошукати треба. Його професійний авторитет не обмежується стінами депо, його думку високо цінують працівники інших підрозділів галузевої пасажирської служби. За радянських часів його знали по імені та по батькові на всіх залізницях, аж до Уралу включно. Це свідоцтво фахової компетентності й комунікабельності Іллі Григоровича. Окрім того, він - дуже товариська людина, в години дозвілля, як кажуть, - душа компанії. Веселий, життєрадісний, дотепний співрозмовник. Поза роботою забуває про субординацію, ніколи не нагадує, що він керівник. Простий, доступний, щирий. Можу запевнити, що посада не зіпсувала його.

    Але професійні обов’язки - перш за все. На виробництві Ілля Григорович - ініціативна, творча особистість. І що важливо, він не боїться взяти на себе відповідальність. Коли треба, завжди втрутиться, розбереться, докопається до суті. Навіть тоді, коли йому й не доручали цієї справи. Такий вже характер. Здається, що він уміє передбачувати й випереджати події.

    Відданість залізниці - одна з головних його рис. Тому не дивно, що в Іллі Григоровича й родина залізнична. Дружина Ніна Іванівна пропрацювала на залізниці 40 років: у господарстві перевезень, у службі охорони праці. Дочка й син також пішли батьківськими шляхами.

    Роки навчання

    - Так, дитяча залізниця визначила мій подальший життєвий шлях, - продовжує оповідь Ілля Григорович. - Тому після закінчення школи без вагань поїхав поступати до Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту. Став студентом механічного факультету. П’ять років вивчав вагонну справу.

    Проте ці роки були насиченими не лише накопиченням теоретичних знань у навчальних аудиторіях, а й безпосереднім знайомством із залізничним виробництвом. Так після другого курсу з товаришами-однокурсниками довелося проходити виробничу практику на Ризькому вагонобудівному заводі RVR, який свого часу поставляв електрички та дизель-поїзди для всіх залізниць Радянського Союзу. Праця слюсарем у візковому цеху пішла на користь: майбутньому залізничнику було цікаво зануритись у вир великого виробництва, побачити на власні очі, як народжуються моторвагонні секції.

    А скільки живих вражень залишила виробнича практика після четвертого курсу, коли студента-залізничника було зараховано механіком рефрижераторного поїзда №21-61 рефдепо Фастів! Під керівництвом начальника поїзда Блинова за півтора місяця довелось об’їздити ледь не половину колишнього СРСР.

    Дипломну практику теж проходив у рефдепо Фастів. Адже тема диплому була відповідна: «Організація деповського ремонту рефрижераторних вагонів». Захист пройшов успішно, і ось разом із кількома однокурсниками Ілля отримав направлення на залізницю.


    Зустріч з Південно-Західною

    - А коли саме та як відбулася Ваша зустріч зі столичною магістраллю? - цікавлюсь в Іллі Григоровича.

    - Це був 1972 рік. Пам’ятаю, як у себе в кабінеті привітав нас, молоде поповнення, тодішній начальник вагонної служби Микола Ступченко. Він уважно придивлявся до кожного й «благословив» на сумлінну службу столичній магістралі, - ділиться спогадами мій співбесідник.

    Ілля Григорович отримав призначення у вагонне депо Київ-Пасажирський, з яким не розлучається вже майже чотири десятиліття. Начальником депо тоді був Сергій Чернов, а головним інженером - Юрій Єфімов. Саме вони, як мовиться, стали першими наставниками молодого залізничника, саме від них почув слова підтримки і ділові поради. Тому й досі зберігає про них теплі почуття.

    Вчорашнього студента призначили бригадиром дільниці ходових частин цеху з ремонту візків пасажирських вагонів. Півтора десятка працівників, деякі зовсім юні, деякі вже обтяжені багажем років, придивлялися до свого нового керівника. Бригадирові треба було вміти знаходити спільну мову з усіма. Іллі, завдяки відкритій та щирій вдачі, це вдавалося без особливих проблем. Технічні питання вимагали більшої віддачі. Основні вимоги, що ставилися до візків, стосувалися спроможності забезпечувати швидкість та плавність ходу.

    З кожним днем все глибше молодий фахівець занурювався у виробничі питання, проблеми трудового колективу став сприймати, як власні. А проблем тоді в депо було чимало: технічних, кадрових, соціально-побутових.

    У 1974-му Іллю Григоровича перевели на посаду змінного майстра ПТО ранжирного парку. Працювати довелось у режимі день-ніч і два вихідних. На зміну виходило 12 осіб, три бригади по чотири працівники. Кожна бригада мала обробляти 7-8 поїздів щозміни. На ПТО гострих проблем також було вдосталь. Тож молодий майстер ревно взявся підвищувати трудову та технологічну дисципліни, поліпшувати технічне забезпечення, покращувати побутові умови.

    Схожі проблеми довелося вирішувати й на посаді начальника ПТО Київ-Пасажирський, яку обійняв два роки потому.

    Цей досвід прислужився Іллі Григоровичу ще через кілька років, коли його було призначено заступником начальника депо з експлуатації. В його підпорядкуванні перебували усі ПТО, електро- та редукторний цехи, тобто ті підрозділи, на колективи яких лягала особлива відповідальність за забезпечення безпеки руху. На цій посаді стикнувся з гострою проблемою комплектування кадрів, зокрема підготовки поїзних електромеханіків. Для її вирішення щороку подавали заявки до ПТУ №17, проте цілком вирішити проблему не давала плинність кадрів.


    Що є головним для головного інженера?

    У 1986-му Іллю Григоровича затверджено головним інженером депо, і виробничих турбот йому значно додалося. Перш за все взявся за переобладнання цеху ремонту редукторно-карданних приводів. Дійшла черга й до модернізації електроцеху, в якому було створено нову дільницю з відновлення кондиціонерів. Також модернізували акумуляторне відділення. Важливим заходом стало облаштування дільниці зі зміцнення гребенів колісних пар. Та це вже історія. А сьогодні на порядку денному - вирішення нових важливих завдань. Насамперед, впровадження в депо технологічного процесу з ремонту та реконструкції візків з дисковими гальмами. Вагони з такими візками - нове слово у вагонному господарстві, зараз в приписному парку їх 10 одиниць. У перспективі, звичайно, їхня кількість зростатиме. Тому вже зараз у депо йде активна підготовка дільниці для їх ремонту. До кінця року вона має запрацювати.

    - Взагалі ми перебуваємо на порозі широкого впровадження вагонів нового покоління, що мають бути обладнані візками сучасної конструкції з дисковими гальмами, колісними парами з касетними підшипниками, вакуумними туалетами, кондиціонерами, електронними пристроями. Для ремонту такого рухомого складу треба готувати відповідні кадри. Це також проблема, яка потребує вирішення, - вводить нас в курс поточних справ Ілля Григорович. І веде далі: - Я радий, що знаходжу підтримку з боку колег. Таких досвідчених, як заступник начальника з експлуатації Віктор Рядковський, майстер деповського ремонту Юрій Митрофанов, головний технолог Сергій Гладишко. Є надійні фахівці й серед молодого покоління: скажімо, інженер техвідділу Роман Каленик, бригадир відділу головного механіка Юрій Чехович, який зараз отримує другу вищу освіту. Їм обом лише по 25 років, та фахової мудрості не займати. Саме такі люди становлять підмурок колективу депо, вони - наша гордість, наш золотий фонд. З ними можна виконати найскладніші виробничі завдання.

    На такій бадьорій ноті закінчили ми спілкування з головним інженером вагонного депо Київ-Пасажирський.

    Нових вагомих Вам успіхів на виробництві, Ілле Григоровичу, та побільше сонячних променів в особистому житті!

    Анатолій РОМАНОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05