РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 16 (23 квітня 2010) 

  • Життя, спаплюжене атомом

    На ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС загін професійно-пожежної частини м. Козятина, до складу якого входив і пожежний Анатолій КРИВУНЕЦЬ, прибув у другій половині травня 1986-го. Їм обіцяли, що це відрядження буде на три-чотири дні. Однак насправді вони перебували тут понад два тижні. Безпосередньо на території ЧАЕС їм працювати не довелося. На той час пожежу на станції вже приборкали. Вони ж ліквідовували наслідки цієї жахливої техногенної катастрофи вже у самому Чорнобилі.

    Залишене місто, залишені будинки... На безлюдних вулицях можна було зустріти лише домашніх тварин. На багатьох балконах так і залишилася незібраною випрана білизна. А поблизу приватних будинків безтурботно ходили кури, у деяких місцях зустрічалися й маленькі курчата...

    - Почуття від побаченого і досі залишилися подвійні, - розповідає Анатолій Дмитрович. - Неначе і небезпеки ніхто не бачить поруч, а вона завжди була з нами. Підступна, непомітна. Яка нагадала про себе вже з роками.

    Основна робота, яку довелося тоді виконувати пожежним загону, - миття вулиць та будівель міста. Звичайно, це виглядало дещо незвичним з професійної точки зору. Адже ми звикли, якщо пожежні машини під’їжджають до будинків і фахівці приводять у готовність свої засоби приборкання «червоного півня», то неодмінно повинні бути вогонь та дим. А тут виходило, що були і довжелезні драбини, і спеціальні висотні гідравлічні підіймачі, і ті самі брандспойти, а ось димом навіть і не пахло. Через кожні три години вулиці та будинки мили знову і знову. І так протягом усіх двох тижнів відрядження.

    Ліквідаторам гріх було скаржитися на якість харчування, наявність спецодягу та техніки. Все було у необхідній кількості. Їли досхочу. Одяг та взуття замінювали щоденно, а то й декілька разів на день. Техніка також постійно оновлювалася. Все, що побувало у зоні зараження, підлягало обов’язковій спеціальній обробці, а потім і захороненню. Анатолій Дмитрович пригадав, як один його колега приїхав у заражену зону, маючи на руці коштовний годинник. І коли зрозумів, що радіаційний фон від годинника став «зашкалювати», після деяких роздумів викинув його в систему утилізації. Щоправда, перед тим, як це зробити, розбив об бетон. Це щоб, бува, хто не забрав його собі. Бо від такого годинника можна було чекати лише біди.

    А вона прийшла до ліквідаторів з часом. До кого раніше, а до кого - дещо пізніше. Анатолій Кривунець відчув на собі наслідки ліквідації аварії вже за декілька місяців. Через стан здоров’я з професією пожежного довелося завершити. Майже рік провів у лікарнях. Отримав третю групу інвалідності. Надали пенсію. Але ж її не вистачало, щоб утримувати сім’ю. На той час в нього вже підростали два сини - Віталій та Сергійко. Старший вже пішов до школи, а меншому йшов лише другий рік (він народився лише за тиждень до аварії на ЧАЕС). І коли здоров’я дещо пішло на поправку, колишній пожежний влаштувався на роботу на залізницю. Спочатку працював колійником у дистанції колії. Звичайно, було важко. Тому, коли було запропоновано перейти на легшу роботу - сторожем у майстерні дистанції, - погодився без роздумів. Хоча й втратив у зарплатні. І от тепер працює на цій посаді вже двадцять перший рік. За прикладом батька пішли працювати на залізницю і два його сини. Віталій - слюсарем у локомотивне депо. Сергій - дефекто-скопістом у дистанцію колії. І Анатолій Дмитрович задоволений їхнім вибором.

    Нетривалим було його відрядження у зону Чорнобильської трагедії, однак відлуння тих подій з роками не забувається, а навпаки все більше дають про себе знати недуги. Втраченого здоров’я не повернути. І воно все частіше нагадує про себе. Турбує серце, часто болить голова. Важко вже стає і просто ходити. Але він тримається, намагається подолати хвороби.

    Давайте задумаємося над тим, що такі люди, як герой мого газетного матеріалу, зробили для нас свого часу, ліквідовуючи наслідки тих жахливих подій. Ми повинні завжди шанувати колег Кривунця: важка доля, сила-силенна поневірянь не з власної вини…

    Анатолій САДОВЕНКО
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05