РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 13 (2 квітня 2010) 

  • Син за батька


    Син Петра Кривоноса в гостях у «Рабочего слова»

    Про легендарного та прославленого українського залізничника-новатора, засновника всесоюзного руху, незмінного начальника Південно-Західної з 1953 по 1980 рр. Петра Кривоноса написано чимало. Проте переважна більшість тих численних опусів присвячено трудовій діяльності Петра Федоровича. Це й не дивно, адже все його життя, починаючи з дитинства, було тісно пов’язане із залізницею. Поділитися своїми спогадами і тим самим відкрити нові, невідомі сторінки з життя видатного залізничника ми попросили його сина - Вадима Кривоноса.

    «Часи були такі: війна, евакуація, відбудова»

    - Вадиме Петровичу, чи можете пригадати, коли і за яких обставин Ви зрозуміли, що Ваш батько відомий у всьому СРСР залізничник, який до того ж має чимало послідовників?

    - На момент мого народження батько вже працював начальником залізниці: спочатку Південно-Донецької, а згодом - Північно-Донецької. Скільки я його знав, він завжди очолював залізницю, це й визначило моє сприйняття. Втім, якщо казати про конкретний випадок, коли я зрозумів, що Петро Федорович користується повагою серед людей, то на думку спадає одна розмова із його службовим шофером. «Вадиме, - якось запитав він мене, - а ти знаєш, що твоєму батькові вручили дуже вагому нагороду - Золоту зірку Героя? Ти маєш пишатися своїм батьком!» Було це у 1947 році. А от про послідовників, тобто «кривоносівців», я дізнався згодом, як і про інші подвиги батька.

    - А як відбувалося виховання дітей у Вашій сім’ї?


    Зустріч з учнями та співробітниками ГПТУ №17 м. Київ (1970 р.)

    - Виховували нас досить скромно, ходили ми у звичайну школу, ніяких привілей не було. Мушу зазначити, що вихованням мене і моєї старшої сестри займалася наша мати - Ганна Олексіївна. Батько дуже багато працював, навіть уночі - часи були такі: війна, евакуація, потім - відбудова. Спав по п’ять-шість годин. Ми його майже не бачили. У наше навчання він особливо не вникав, та й вчилися ми із сестрою на «відмінно», аби не соромити батьків.

    - На початок війни Ви мешкали на Донбасі. Щось пам’ятаєте з тих часів?

    - Небагато. Однак добре пам’ятаю, як бігали до бомбосховища. Коли почалася війна, нас було евакуйовано до Новосибірська, а батько залишився в Артемівську. Знаю, що люди приходили до нашого будинку і дивилися, чи висять штори і люстри у нашій квартирі. Якщо висять, значить все спокійно, якщо ні - слід очікувати евакуації… На Донбас ми повернулися лише у 43-му.

    - Відомо, що Ваш батько був доволі сильною людиною…

    - О так! Він був міцним чоловіком. Високим, могутнім та здоровим. Мати розповідала такий випадок. Якось, було це у 35-ому році, саме тоді по всьому союзі гримів «стаханівсько-кривоносівський» рух, мій батько із Слов’янська вирушив на своєму поїзді до Москви. Втім, з невідомих причин, чи чиясь помилка була, або хтось навмисне це зробив, але до топки потрапила залізна болванка. Автоматична подача вугілля вийшла з ладу. А їхати було потрібно! Усю ніч, приблизно годин 10-11, батько разом із кочегаром кидали вугілля лопатами. Для цього дійсно потрібна сила. А спортом батько цікавився більше як глядач. Особливо любив футбол.

    «Іноді Сталін все ж таки змінював свої рішення»

    - За родом діяльності Петро Федорович мав зустрічатися із різними високими посадовцями, керівниками партії. Як він себе поводив разом із сильними миру цього?

    - Батько був доволі різкою та вимогливою особистістю. Про таких кажуть - суворий, але справедливий. У той же час і простою людиною. Підлабузником не був. Поводив себе спокійно. Однак зустрічі були різні і деякі з них виявилися доленосними.

    На мій погляд, такою можна назвати насамперед зустріч зі Сталіним, що відбулася у Харкові, здається, у 49-ому році, коли батько був начальником Донецького округу. Це була не перша їхня зустріч, однак виявилася досить важливою. Відомо, що Сталін не літав літаками, а надавав перевагу поїздам. Так от, якось генсек завітав і до Харкова. Звісно, на перон прибув і Петро Кривонос. Сталін почав його розпитувати про ситуацію на залізниці, про труднощі, з якими стикається. Аж раптом пішов дощ. Сталін подивився угору і сказав: «Капает у вас тут что-то» і наказав своєму помічникові Поскрьобишеву принести плащ-палатку. Поспілкувавшись із батьком, «господар країни» поїхав, однак пообіцяв, що завітає ще раз. Так і сталося. Цікаво, що коли він наступного разу зустрівся із батьком на пероні, знову пішов дощ. Але цього разу слова були іншими: «Вижу, у вас уже не капает». Справа у тому, що на той час на харківському пероні доволі швидко було побудовано навіси. Думаю, що така оперативність і тямущість сподобалася товаришу Сталіну. Однак на цьому історія не скінчилася.

    У 50-му році на залізниці трапилося декілька катастроф. Батька негайно викликали до Москви на президію ради міністрів. Розібравшись у ситуації, Сталін зазначив, що безпосередньої вини Кривоноса в аваріях немає, тому слід обмежитися суворою доганою. (До речі, копію цієї догани батько поклав під скло на свій робочий стіл). Одна єдина людина була проти - Берія. Він аж упрів, коли кричав, що батька треба вигнати, звільнити, щоб не було його на залізниці. Та Йосип Віссаріонович був незворушним.

    Однак все у тому ж 50-му році без попереднього погодження батько отримав призначення на посаду начальника Пермської залізниці. Це було неприємною несподіванкою, адже він вже почав здобувати вищу освіту, про що давно мріяв, та й взагалі з України їхати не хотів, тому одразу ж вирушив до Кремля. Однак було літо - час відпусток. На господарстві у Кремлі залишився лише В’ячеслав Молотов. Батько пояснив йому ситуацію і попросив посприяти, на що Молотов зауважив: Сталін своїх рішень не змінює, однак все ж таки пообіцяв передати прохання. Згодом Петро Федорович отримав свого ж листа, на якому власноруч самим Сталіним було написано: «Направить тов. Кривоноса на учебу в Москву, выделить трехкомнатную квартиру, сохранить за ним оклад начальника округа». Таким чином ми переїхали до Білокам’яної. Так що іноді Сталін все ж таки змінював свої рішення. Отака історія - факти не викреслиш за будь-яких умов.

    «Кривонос должен остаться на дороге»

    - До якого ВУЗу вступив Петро Федорович?

    - Ну правильно буде сказати, що він не вступив, а його зарахували. Іспитів він не складав. Зараховано батька було до Московського інженерного електромеханічного інституту транспорту. Там були надані всі умови для навчання. Він не бігав по аудиторіях. Виділили йому окремий кабінетик із партою та дошкою і викладачі самі до нього ходили. Протягом двох з половиною років батько здобував освіту. І хоча він досить серйозно поставився до навчання, все ж таки вільного часу побільшало. У Москві ми почали часто ходити до театру, на великі спортивні події. Та особливо батько полюбив цирк. Він це пояснював тим, що у цирку не брешуть.

    - І після Москви ви нарешті переїхали до Києва?

    - Саме так. Відбувалося це наступним чином. Після смерті Сталіна, у 53-ому році, ходили чутки, що саме Кривонос може стати заступником міністра по транспорту одного з міністрів СРСР. Натомість батько не дуже й бажав обіймати цю посаду. І знову випадок. Саме тоді на Південно-Західній залізниці було вакантне місце начальника. Дізнавшись про ситуацію, Лазар Каганович, який досить тепло ставився до батька упродовж багатьох років, наполіг: «Кривонос должен остаться на дороге». Сказано - зроблено. І ось упродовж 27 років аж до своєї смерті батько очолював Південно-Західну.

    - Як, на Вашу думку, Петру Федоровичу вдавалося зберігати психологічну стабільність, обіймаючи такі відповідальні посади?

    - По-перше, це гени, а по-друге, позитивна і доброзичлива атмосфера в сім’ї.

    - А чи був у Петра Федоровича улюблений вислів, афоризм?

    - Так. Часто він любив повторювати: «Що було - то бачили, а що буде - побачимо».

    P.S. 12 липня поточного року виповнюється 100 років від дня народження Петра Кривоноса, отже редакція «Рабочего слова» ще звертатиметься до біографії цієї видатної особистості, яка вірою і правдою служила своїй справі і назавжди увійшла до славетної історії Південно-Західної залізниці.

    Фото Валерія СКИБИ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05