РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 37 (30 вересня 2017)
  • Випуск №37 30 вересня 2017
    Зміст
    1. Станція Коростень. Пульс ритмічний (Оксана КЛИМЧУК)
    2. Конотопські вагонники та їхні перспективи (Микола ПАЦАК)
    3. Гідний вчинок Ігоря Бочарова (Валентина КОЛЯДА)
    4. Не лише професіонали (Валентина КОЛЯДА)
    5. Пам’ятка автоводіям
    6. Її турбота — ветерани (Никифор ЛИСИЦЯ)
    7. На засадах взаємодопомоги (Оксана КЛИМЧУК)
    8. Залізничник у третьому поколінні (Ольга ЛИХАЧОВА)

    Станція Коростень. Пульс ритмічний


    Олександр Волківський не лише досвідчений складач поїздів, а й добрий наставник молоді


    Світлана Бовсунівська вже два десятиліття працює оператором поста централізації ст. Коростень

    Робота на ст. Коростень «пульсує» інтенсивно. Бо ж на важливій вузловій сортувальній станції рух поїздів, як і роботи з формування і розформування потягів, не зупиняється ні вдень, ні вночі. Варто додати, що має вона й особливості у сфері технології роботи міждержавної передаточної (прикордонної) сортувальної станції.

    А забезпечує стабільну роботу станції колектив, в якому трудиться майже 300 чоловік. Очолює його Олександр БЕХ.

    Заробляє кошти в казну залізниці станція і на переадресуванні вагонів. Так, із Білорусі йде рухомий склад, переважно з паливно­мастильними матеріалами, а на ст. Коростень їх переадресовують отримувачам по всій Україні.

    Про стабільну роботу станції дбають висококваліфіковані фахівці, відповідальні й сумлінні. Люди, віддані залізничній справі, стають героями публікацій нашого тижневика.

    Побувавши на станції нещодавно, мала нагоду познайомитися з декотрими з них. На маневровій гірці працює оператором поста централізації Світлана БОВСУНІВСЬКА. Розповіла, що розпочинала з чергової на ст. Коростень-­Подільський, а потім стала працювати на ст. Коростень, і тут трудиться уже більше двох десятиліть. Це достатній період, щоб не лише освоїти професійні тонкощі, а й зарекомендувати себе відповідальним і дисциплінованим фахівцем. І оператору Світлані Бовсунівській, яка бере участь у процесі сортування й формування поїздів, це вдалося. Пишається Світлана Володимирівна і своєю залізничною родиною. Розповіла, що чоловік працює складачем поїздів на ст. Коростень­-Подільський, тут же освоїв цей фах і молодший син, а старший – помічник машиніста в Дарниці.

    До когорти досвідчених і найбільш сумлінних трудівників ст. Коростень належить і складач поїздів Олександр ВОЛКІВСЬКИЙ. Після профтехучилища він недовгий період попрацював на одному з міських підприємств, потім доля привела його на залізницю, де трудиться уже понад 20 років. За цей час надбав не лише досвід, а й професійне визнання, про що свідчать галузеві відзнаки. А ще складач поїздів Олександр Волківський є добрим наставником. Бо не раз йому доручали вчити практичній роботі молодих складачів поїздів. І вони вдячні йому за науку.

    Інтенсивний ритм роботи ст. Коростень вимагає від усіх працівників — і досвідчених, і тих, хто працює недавно, — зібраності, професійних дій, турботи про безпеку руху. Тож і докладають вони максимум зусиль, щоб станційний механізм працював чітко. Це спільна турбота колективу станції зі столітньою трудовою історією.

    Мовою цифр

    З початку року зі ст. Коростень відправлено 353 тис. 621 вагон, що більше минулорічного показника. В тому числі зросла й кількість вагонів, які відправляються зі станції, навантажені продукцією місцевих підприємств. Найчастіше це продукція постійних вантажовідправників станції — заводу залізобетонних шпал, Коростенського кар’єру, лісгоспу АПК, ДП «Коростенське лісомисливське господарство», а також інших підприємств.

    Фото автора

    Оксана КЛИМЧУК

    Конотопські вагонники та їхні перспективи


    Відмінно справляється з роботою слюсар Ігор СТОГНУШКО

    Експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп за вісім місяців 2016 р. відремонтувало 497 вагонів. У поточному за той же період – 608. Різниця велика, майже 20 % зростання.

    В умовах фінансової скрути, коли всі намагаються утриматися хоча б на досягнутому, результат вагомий. Ви скажете, що залізниці потрібні вагони. Так, але ремонтні виробничі підрозділи працюють приблизно в однакових умовах. Тож першим запитанням до начальника вагонного депо Володимира ФЕДОРКА було запитання, як це вдалося зробити. За його словами, не останню роль відіграв організаційний фактор. У депо внесли зміни до штатного розпису з урахуванням фактичного обсягу робіт, перевели колісно­роликовий цех та кілька відділень підсобно­-допоміжного цеху на двозмінний графік, мобілізувалися, напружилися – і тепер, відчувається, упевнено дивляться в завтрашній день. Ось, наприклад, дані із колісно­роликового цеху: у липні мали 485 відремонтованих колісних пар, що на 138 більше, ніж у попередньому місяці поточного року.


    Токар Володимир ЗАЛОЗНИЙ у депо працює вже 30 років

    Які ж саме перспективи вимальовуються перед конотопцями? Цілком реальні. У депо налаштовані довести ремонт вагонів до 100 одиниць щомісяця. Проблема лиш у тому, що потрібні додаткові робочі руки – прийняти ще 22 працівників. — Не інженерів, — наголосив Володимир Федорко, — а слюсарів, зварників, токарів... Та відремонтувати кілька верстатів. І тоді депо повністю перейде на дві зміни, що, до речі, деповчанами сприймається позитивно.

    Також конотопці розраховують, що в наступному році матимуть дозвіл на ремонт вагонів від сторонніх організацій, тобто додаватимуть у середньому ще десять до ста кожного місяця.

    Гроші на ремонт верстатів, будемо оптимістами, знайдуться – для залізниці це не такі вже й великі кошти. Але як із кадрами? Сам був свідком, коли у дирекції, що проводила день відкритих дверей, за першу годину заходу анкети заповнили тільки вісім претендентів на вакансії. Із них – лише два чоловіки. Представники сильної статі, глянувши на графу «Зарплата», скромно дякували та йшли шукати іншу роботу. Але у депо, запевнила помічник начальника з кадрів і соціальних питань Тетяна КРАВЧЕНКО, проблем із поповненням не буде – є на прикметі досвідчені верстатники, зварники й слюсарі.


    Колісні пари у колісно­роликовому цеху перевіряють дефектоскопісти Вікторія Вегера та Олена Михайлюкова

    Не відкидається варіант і поповнення когорти вагонників молоддю. Депо вже має позитивний результат співпраці з місцевим професійним училищем. У групі оглядачів­ремонтників вагонів викладали інженери виробничого підрозділу, щотижня учні ВПУ приходили на практику в депо, до них придивлялися, вивчали, допомагали опановувати професію. На 2017—2018 рр. також укладено договір з училищем на підготовку для депо слюсарів з ремонту рухомого складу, які вкрай необхідні колективу. Із першого випуску до штату прийняли, якщо не помиляюся, сім випускників. Вони відразу стали до роботи, і вже через місяць Максим БЕЗПАЛИЙ виявив малопомітний дефект буксового вузла, який загрожував безпеці руху. Згодом він добре зарекомендував себе під час конкурсів професійної майстерності та спорті – він гирьовик. Тепер же інструктор з експлуатаційних, виробничо­технічних та організаційних питань Максим Безпалий й інженер депо Руслан ДВОЙНОС планують викладати в училищі – вести заняття у групі слюсарів із ремонту рухомого складу.

    Коли говорити про перспективу, то конотопці не планують обмежуватися деповським ремонтом. На порядку денному у них — капітальний ремонт рухомого складу. А це, як я розумію, добрячий плюс для сумлінного колективу. І впевненість, що підрозділ не загубиться в бурхливому ринковому морі. Освоєння деповчанами КР теж цілком реальне. Після технічних процедур, які вже у стадії завершення, колектив готовий взятися за цей вид ремонту.

    Фото автора

    Микола ПАЦАК

    Гідний вчинок Ігоря Бочарова

    Зловмисників не здивуєш попередженнями про небезпеку для пасажирів та вантажів, про трагічні наслідки. Не діє тут і статистика щодо вартості відновлення викраденого майна або витрат на проведення ремонтних робіт, що у сотні разів вища, ніж копійки, отримані у пунктах прийому металобрухту.

    Факти економічних злочинів на середньому та вищому державному рівні, відсутність суворих рішень у рамках законодавства (маю на увазі заборону фізичним особам здавати промисловий металобрухт), мабуть, лише додають, так би мовити, запалу для не зовсім соціальних елементів, якими почасти є викрадачі. Та мова сьогодні не про це. А про людину, вчинок якої гідний наслідування, поваги та, на мою думку, й галузевої відзнаки…

    19 вересня 2017 р. на вантажному дворі ст. Вишневе було затримано та передано до рук поліції зловмисника, який знімав рейкові підкладки — металеві частини колії. Того дня у локомотивної бригади маневрового тепловоза роботи було чимало. Як і завжди. Адже не секрет, що це напруження викликане не збільшенням обсягів робіт, а зменшенням кількості працівників гостродефіцитних виробничих професій галузі. Тож машиніст Олександр БУРЯК, його помічник Роман ОРЛЮК та складач поїздів Ігор БОЧАРОВ прямували виконувати чергове завдання з подачі вагонів під навантаження, як прямо перед кабіною локомотива побачили о 13.30 (білий день!) двох невідомих чоловіків, які, вправно орудуючи ломом, скручували рейкові деталі!

    Ігор Бочаров миттєво вискочив із кабіни, підбіг до одного з них та силою затримав крадія. «Далася взнаки служба в залізничних військах, — жартує залізничник. — На допомогу підбігли Олександр та Роман. Одразу ж викликали наряд поліції з Боярки, згодом під’їхала і слідча група зі столиці. Давно я не бачив такого нахабства. Це не перший випадок розкрадання за 27 років моєї роботи на залізниці, але щоб серед білої днини, не зважаючи ні на що?!..»

    Моєму співрозмовнику 47 років, він має вищу освіту й 6­й (найвищий!) розряд складача поїздів, винаймає житло й отримує по сьогоднішнім міркам невелику зарплатню. Та це у жодному разі не нівелює його людські якості: небайдужість, хоробрість, рішучість.

    Фото Олега СІРИКА

    Валентина КОЛЯДА

    Не лише професіонали

    Як кажуть самі герої розповіді, гарні слова на власну адресу чують нечасто. Здебільшого нарікання. Та покращення ситуації з перевезеннями

    у приміському сполученні лежить не лише у площині залізничних рішень.

    Проблеми «зайців» та «пільгових вуханів» наповнюють вагони у прямому й переносному значенні. 17 вересня в одному з таких вагонів електропоїзда № 6028 Козятин — Київ жінка похилого віку втратила свідомість. Таміла Леонтіївна Ковальова сьогодні не пам’ятає, що з нею сталося у вагоні того дня, просить вибачення за незручність та щиро дякує всім небайдужим, хто допоміг їй у складній ситуації. На щастя, наша колега та дописувачка Галина ВАСИЛЬКОВА теж їхала в цьому вагоні, тож ми з перших вуст отримали інформацію.

    Зі слів Галини Василівни, чіткі, злагоджені й грамотні дії, оголошення та команди локомотивної бригади у складі машиніста Олега САВЧЕНКА та помічника машиніста Олександра ДОРОШЕНКА Фастівського моторвагонного депо можуть бути за приклад бригаді «швидкої» медичної допомоги, яка того дня так і не виїхала на жодній крупній станції на шляху прямування електропоїзда. А допомога та діагноз від лікаря по ст. Тарасівка звучав наче вирок: «До Києва доїде!». Тож локомотивна бригада, запізнившись з причини людського фактора, мабуть, відчувала не меншу відповідальність ніж Гіппократові «клятводавці». Тамілу Леонтіївну Ковальову з діагнозом «інсульт» зустріла «швидка» допомога та син на приміському вокзалі ст. Київ­Пасажирський. Наразі стан її здоров’я покращується…

    P.S. Як зазначив у телефонній розмові з кореспондентом машиніст­інструктор колони № 1 моторвагонного депо ст. Фастів Олександр МОРГУНОВ, про Олега та Олександра можна сказати одне: «Вони на своєму місці». І у будь­яких складних ситуаціях завжди залишаються не лише професіоналами, а й людьми!

    Валентина КОЛЯДА

    Пам’ятка автоводіям

    Станом на 11.09.2017 р. за вісім місяців поточного року на залізничних переїздах регіональної філії «Південно-Західна залізниця» було скоєно 15 дорожньо-транспортних пригод, в яких шість чоловік загинуло та ще чотири отримали травми різного ступеня тяжкості.

    За аналогічний період 2016 р. допущено 12 ДТП, в яких загиблих не було, травмовано троє людей. Хочемо акцентувати увагу: за результатами розслідувань було встановлено, що причиною ДТП в усіх випадках стало нехтування та грубе порушення водіями транспортних засобів правил дорожнього руху при проїзді залізничних переїздів.

    Водій, пам’ятай! Залізничний переїзд – це зона підвищеної небезпеки! Від твоїх дій залежить життя та здоров’я твоє та оточуючих. Порушення правил проїзду залізничних переїздів тягне за собою кримінальну відповідальність, може спричинити значні матеріальні збитки та призвести до непередбачуваних тяжких наслідків.

    З метою зменшення кількості дорожньо­транспортних пригод, підвищення дисципліни учасників руху, недопущення загибелі й травмування людей та профілактики порушень водіями транспортних засобів правил дорожнього руху в частині перетину залізничних переїздів впродовж вересня—жовтня 2017 р. Укрзалізницею, регіональною філією «Південно­-Західна залізниця» проводиться профілактична робота серед водіїв транспортних засобів: здійснюються спільні з місцевими органами Національної поліції рейди щодо перевірки дотримання водіями транспортних засобів вимог правил дорожнього руху при перетині залізничних переїздів, висвітлення у ЗМІ та в інтернеті інформації щодо наслідків порушень водіями транспортних засобів правил дорожнього руху, на переїздах розповсюджуються тематичні буклети про правила безпечного проїзду через залізничний переїзд. Крім того, у межах Галузевої програми забезпечення безпеки руху на залізничних переїздах лише протягом 2017 р. було встановлено соціальну рекламу біля переїздів, а саме шість попереджувальних бордів з інформацією на щитах «Ведеться відеофіксація» та на двох переїздах діючі відеокамери (силами органів Національної поліції).

    За інформацією,

    наданою службою колії регіональної філії «Південно­-Західна залізниця»


    Її турбота — ветерани


    Лариса Федорівна ФУРМАН має чудові плани на майбутнє

    Коли спілкуєшся з Ларисою Федорівною ФУРМАН, складається враження, що вона прожила легке і безтурботне життя, адже у своєму поважному віці завжди бадьора, усміхнена, енергійна…

    Однак варто заглянути у біографічну довідку і відразу стає зрозуміло: легким її життя не було. Лише трудового стажу на залізниці – 46 років. А він накопичувався не в затишних кабінетах, за канцелярським столом, а на станційних коліях, які продуваються всіма вітрами, омиваються дощами, засипаються снігом у люті морози. Адже розпочинала свою діяльність у далекому 1956 р. після навчання в Одеському технікумі залізничного транспорту, тоді ще сімнадцятирічна дівчина, оглядачем вагонів. У наш час жінок на такі посади не призначають. Лише коли здобула вищу освіту у Харківському інституті інженерів залізничного транспорту, 1970 р. почала працювати інженером у відділі праці та заробітної плати, а вийшла на пенсію з посади економіста Жмеринської дистанції цивільних споруд і водопостачання Південно­-Західної залізниці. А до того була робота в цехах вагонного депо Жмеринка, де також не тепличні умови.

    Та все це уже в минулому. Після такої тривалої та напруженої праці варто було б спокійно відпочивати. Але Лариса Федорівна не з тих, хто, вийшовши на пенсію, полишає активну не лише трудову, а й громадську діяльність. Вона знайшла себе у ветеранському русі на залізниці. Її обрали секретарем Ради ветеранів війни та праці тоді ще Жмеринського відділка Південно­-Західної залізниці. А уже через десять років, 2008­го, вона очолила цю організацію і сьогодні є головою Об’єднання ветеранів регіону виробничого підрозділу Жмеринська дирекції залізничних перевезень. А до його складу входять чотири вузлові організації – у Вінниці, Жмеринці, Хмельницькому та Кам’янці­Подільському. Мова про усі первинні організації, створені у відокремлених виробничих підрозділах. Таким чином ця організація об’єднує всіх ветеранів­залізничників, а їх понад 8 тис., які мешкають на території, що охоплює Жмеринська дирекція.

    Які ж головні завдання цієї організації? Про це цікавлюсь у Лариси Федорівни.

    — Найголовніше в нашій роботі, — чую у відповідь, — не дати ветеранам відчути себе забутими. А якщо детальніше, то ми займаємось матеріальною та моральною підтримкою наших колег. Співпрацюючи з керівництвом виробничих підрозділів та профспілковими організаціями, знаходимо матеріальну допомогу для тих, хто її потребує. В першу чергу – фронтовики, яких уже мало залишилось, хворі люди. Дещо нам вдається.

    Це «дещо» варто розшифрувати, оскільки моя співрозмовниця скромно про результати роботи промовчала. Лише минулого року завдяки її наполегливості 143 пенсіонери покращили стан здоров’я у санаторіях та залізничній лікарні у Клубівці. До свят забезпечено пенсіонерів продуктовими наборами. Декілька сот ветеранів­залізничників отримали кошти на придбання ліків. У вузлових пунктах, де організовано чергування ветеранського активу, та безпосередньо в правлінні організації, в Жмеринці, постійно проводилися консультації щодо оформлення субсидій, підготовки документів на відшкодування витрат за лікування. Ювілярам, яким виповнилось 70, 80 та 90 років, надсилались вітальні листівки, а від адміністрацій виробничих підрозділів виплачувались кошти. Окремо варто відзначити й моральну підтримку, а це — відві­дування хворих у лікарнях та тих, хто прикутий до ліжка у власних оселях… Погодьтесь – це немало.

    У попередні роки проводилась така ж робота. І в цьому заслуга всього ветеранського активу, та в першу чергу їх лідера, яка є своєрідним генератором у ветеранському русі. Адже Лариса Федорівна усю свою енергію віддає цій роботі. Дачної ділянки у неї немає, до рукоділля не призвичаїлась. Донька, Ольга Михайлівна, давно уже доросла і проживає далеченько — у Рівному, а онука Віра – ще далі, в США. Тому її піклування, тепло жіночої душі спрямовані на своїх побратимів­залізничників, з якими колись працювала, та й тих, з ким жодного разу не зустрічалась, але вони входять до очолюваної нею організації.

    За це активістка ветеранського руху заслуговує на щирі слова вдячності. І вони, звичайно, лунатимуть 1 жовтня в Міжнародний день людей похилого віку, але не лише з цієї нагоди. Саме в цей день Лариса Федорівна відзначатиме свій 80­річний ювілей. Тож і наші вітання від колективу «Робітничого слова» прийміть, шановна ювілярко!

    Фото з архіву Лариси ФУРМАН

    Никифор ЛИСИЦЯ

    На засадах взаємодопомоги


    Ветеранський очільник Галина ЗДРИЛЮК переконана

    Взаємодопомога – це те, що об’єднує залізничників поважного віку, які нині поповнюють ряди ветеранських організацій. Серед них чимало тих, хто завдяки своїм душевним якостям, таким як турбота, співчуття, підтримують найбільш немічних. Працюють такі люди і на станціях Коростенської дирекції.

    На ст. Новоград­Волинський первинну ветеранську організацію очолює Галина Боніфатіївна ЗДРИЛЮК, підставляючи плече допомоги тим, кому найтяжче. В цій справі вона знайшла й однодумців­волонтерів. Голова організації розповіла, що ветеранська спільнота залізничників в Новограді­-Волинському налічує понад 240 чоловік. Входять до неї колишні працівники станції, а також люди, які раніше працювали на новоград­волинських дільницях Житомирської дистанції сигналізації та зв’язку, Житомирської дистанції колії, Коростенської дистанції електропостачання, будівельно-­монтажного управління та локомотивного депо. Серед цих людей похилого віку є учасники війни, люди, які мають статус дітей війни. Щодо учасників бойових дій, то є представники і цієї категорії. Найстарша – 93­річна Олена Василівна БЕССАЛЬНОВА, яка в роки війни була медсестрою, а в мирні часи трудилась будівельником. Серед поважних старожилів ветеранської організації і 91­річний машиніст Іван Степанович ЛЕВКОВСЬКИЙ, якому довелося в роки війни захищати нашу землю в партизанських загонах.

    Допомогти, подати руку підтримки немічній людині для Галини Боніфатіївни завжди було і залишається першочерговою справою. Цьому й приділяє основну увагу під час роботи з ветеранами.

    — Серед членів ветеранської організації люди різні, — розповідає Галина Здрилюк, — та звернення кожного про допомогу не лишаємо без уваги, дбаючи про вирішення проблем разом з Коростенською регіональною радою ветеранів, яку очолює Петро КОНЧАКІВСЬКИЙ. Тож робимо все, що в наших силах.

    Галина Боніфатіївна переконана, що робота у ветеранській організації — благородна справа. І займається вона нею не з примусу, а за покликом серця. Отож разом з іншими членами організації – волонтерами — відвідують немічних ветеранів, спілкуються з ними, допомагають, чим можуть. І вони переконані, якщо будеш сам творити добро — добро повернеться й до тебе.

    Фото автора

    Оксана КЛИМЧУК

    Залізничник у третьому поколінні

    Начальник технічного відділу служби колії регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» Ростислав БАБІЙ в числі тих працівників, які своїм професійним підходом до справи покращують роботу залізниці. Саме він та очолений ним колектив відділу, що складається із семи осіб, організовують та координують технічну підготовку 28 виробничих підрозділів, оперативно підпорядкованих службі колії, де загалом працює понад 10 тис. працівників.

    З Ростиславом Михайловичем я познайомилась ще задовго до сьогоднішнього інтерв’ю. Після спілкування з ним, а він виступав консультантом з технічних питань при написанні статті, стало зрозуміло, що спів­працюю з обізнаним і грамотним спеціалістом, якому у вересні виповнилося 35 років.

    Народився Ростислав в с. Клиновому, що на Хмельниччині. Хлопчик зростав у дружній і трудовій родині залізничників. Батьки, Михайло Григорович та Світлана Миколаївна, свого часу працювали монтерами колії, як і його дід Григорій Степанович. Згодом батько став бригадиром колії в Хмельницькій дистанції, а мати після 10 років роботи монтером колії перевелась черговою по переїзду (саме тоді професія монтера колії була внесена до переліку з важкими та шкідливими умовами праці, де заборонялось працювати жінкам). Сьогодні династію залізничників продовжує брат Ростислава Руслан, який теж працює колійником.

    А розпочинав Ростислав свій шлях на залізниці монтером колії в Хмельницькій дистанції в 2002 р. після закінчення Вінницького транспортного коледжу. Пізніше продов­жив освіту в Українській державній академії залізничного транспорту, яку закінчив з відзнакою, здобувши кваліфікацію залізничного будівельника. Після закінчення вишу Ростислав працевлаштувався геодезистом у Харківському проектно­вишукувальному інституті. Звісно, робота в інституті мала свої переваги, та все ж Ростислав не бажав зв’язувати себе такими професійними обов’язками, він хотів, як і його ровесники, швидко й динамічно розвиватися. Ростислав добре знав, що «жива» робота саме на лінії, тому переходить в Основ’янську дистанцію колії Південної залізниці, де знову розпочинає з монтера колії, потім як бригадир колії, затим працює майстром та старшим шляховим майстром.

    Настав час, коли у Ростислава Михай­ловича з’явилось бажання отримати досвід та кар'єрні перспективи у столиці. У 2013 р. він переїжджає до Києва, де влаштовується в Дарницьку дистанцію колії. Згодом Ростислава призначають на посаду начальника сектору, на якій він часто виконує обов’язки заступника начальника дистанції та головного інженера. Керівництво служби колії помітило добросовісного працівника і в 2016 р. його переводять до апарату управління регіональної філії «Південно-­Західна залізниця», де він очолює технічний відділ служби колії.

    Ростислав Михайлович згадує:

    «На початку трудової кар’єри я отримав достатньо управлінських прикладів від своїх керівників. Це були досвідчені залізничники, які ділилися досвідом та знаннями з молодими спеціалістами. А вже згодом я навчав працівників, проводячи технічні навчання, звертаючи при цьому увагу на конкретні приклади з накопиченого досвіду для кращого засвоєння викладеного матеріалу».

    Сьогодні у сфері інтересів Ростислава Бабія – практично вся технічна робота служби колії. Він разом зі своїми колегами веде облік і аналіз стану колійної інфраструктури регіональної філії, а це майже 10 тис. км колії та 10 тис. стрілочних переводів. Одним із важливих питань, яким займається технічний відділ служби, є складання планів реконструкції та капітального ремонту колійного господарства, згідно з якими проектні організації розробляють проектно­-кошторисну документацію на виконання будівельних робіт колійними машинними станціями разом з підрозділами суміжних служб регіональної філії та за участі новостворених філій ПАТ «Укрзалізниця».

    — Від умілої організації і належного технічного супроводу, — розповідає Ростислав Бабій, — залежить якість виконання ремонтно­-будівельних робіт, результат яких перш за все обумовлює підвищення рівня безпеки руху поїздів та безвідмовне функціонування залізниці. Під час реорганізації залізничної галузі спостерігаються чималі труднощі у сфері вирішення великої кількості питань, але з часом все налагоджується, і те, що вчора було складним та непосильним, сьогодні вже буденна річ. При цьому дуже важливо скорочувати час на реалізацію проектів, направлених на покращення рівня безпеки руху та комфорту як для пасажирів, так і для залізничників, які пов’язані з рухом поїздів.

    Фото Олега СІРИКА

    Ольга ЛИХАЧОВА

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05