РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 31 (18 серпня 2017)
  • Випуск №31 18 серпня 2017
    Зміст
    1. Шановні залізничники!
    2. По старшинству (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олега СІРИКА)
    3. Без компенсації — не вижити (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олега СІРИКА)
    4. Небезпечно: вандалізм (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото swrailway.gov.ua)
    5. Під надійним контролем (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    6. Стимул для шляхового майстра Лебеди (Оксана КЛИМЧУК)
    7. Вони зможуть, вони вистоять (Микола ПАЦАК)
    8. На благо залізниці, або Дорога кожна робоча хвилина (Тетяна ШЕМЧУК, Фото із сімейного архіву Григорія ГОНЧАРА)

    Шановні залізничники!

    Щиросердечно вітаємо вас із визначним святом — Днем Незалежності України!

    Сьогодні український народ святкує 26-ту річницю, відколи здійснилася споконвічна мрія наших предків — бути господарями на своїй прекрасній та багатій українській землі.

    Безумовно, роки незалежності стали випробовуванням для всіх нас — випробовуванням на зрілість, на терпіння, на толерантність. І не може бути сумніву в тому, що працелюбний народ України в змозі поліпшити життя у власній державі.

    Нехай серця наповнюються гордістю за нашу державу, прагненням до єдності та порозуміння, а ваша плідна праця буде надійною запорукою щасливого майбутнього.

    Бажаємо вам наснаги та професійних здобутків в ім’я процвітання нашої незалежної Батьківщини!

    Директор регіональної філії «Південно-Західна залізниця» БЕВЗ Г. А.

    Голова Дорпрофсожу ЛОГОШНЯК О. М.


    По старшинству

    Дорогою на Броварщину автівка зупинилася лише один раз. За ініціативи начальника Дарницького вагонного експлуатаційного депо Івана КУЧЕРУКА завітали до квіткової оранжереї. І вже з барвистим букетом пишних троянд делегація залізничників і кореспондентів продовжили подорож трасою у бік села Рудня, що біля залізничної станції Бобрик.

    З нагоди власного ювілею колишній майстер Дарницького вагонного депо Кузьма Максимович СКОРОБАГАТЬКО запросив чимало гостей. Адже 90 років – визначна дата в житті ветерана. Батько, дід та прадід, який вивів у світ сина Миколу, доньок Валентину та Неллі, пишається власною родиною. Дбайливий господар, садівник і квітникар. Це на власному обійсті. Активний учасник заходів, які проводить ветеранська організація його рідного села, а також вагонного депо, Кузьма Максимович, попри свій поважний вік, квапиться робити добрі справи. Він до сьогодні зберіг співочий талант, знає чимало українських гуморесок. Тому рідня та односельці завжди раді послухати в його виконанні напутні слова від Степана Руданського, Степана Олійника, Павла Глазового…

    Він з покоління, яке бачило жахливі баталії Другої світової війни, що точилися під час оборони Києва. 14-річний напівсирота (батько помер від голоду у 1933-му) пам’ятає грізні бої, які відбувалися поруч із Руднею, напади ворожої авіації на станцію Бобрик. Найдраматичніша боротьба з окупантами також відбувалася на його очах. Згадує Кузьма Максимович про мирні дні після визволення рідного села від загарбників. 7 квітня 1944 р. – перший запис у трудовій книжці. Саме в цей день 16-річний юнак прийшов влаштовуватися на залізницю, що стане для нього другою домівкою на довгі роки. Він встигне попрацювати на відновленні магістралі між Львовом і Ужгородом. А згодом, повернувшись з відрядження, почне вивчати ази вагоноремонтної справи. Шлях до вершин майстерності. У далекі 60—80-ті роки минулого століття через пункт технічного огляду непарної системи ст. Дарниця щодобово проходило 65—67 вантажних поїздів. Навантаження на оглядачів­ремонтників рухомого складу колосальне. А якщо брати до уваги той факт, що через несправності буксових вузлів із роликовими підшипниками приходилося разом з колегами займатися підйомкою 30—40 вагонів для заміни спрацьованих деталей, легким хліб Скоробагатька та його товаришів не назвеш.

    Він радо сприйняв новину про нагороди від керівництва філії «Південно-Західна заліз­ниця», голови Броварської райдержадміністрації, районної організації ветеранів війни та праці, сільської ради Рудні та ради ветеранів села. «Многая літа» співали ювілярові його рідні, односельці, гості з Києва та Житомира.

    — Щасливий той, хто вважає себе щасливим, — звернувся до Кузьми Максимовича Іван Кучерук. – Вважаю, що вами протягом дев’яти десятків років зроблено чимало корисних справ. Як для нашого депо, так і для ваших близьких і друзів. У Скоробагатька можна повчитися вмінню не звертати увагу на будь-які перешкоди на життєвому шляху. Популярне у наш час словосполучення «людина-легенда» як ніколи доречне саме на вашу адресу. Адже понад 40 років тому, коли я починав працювати у нашому підрозділі оглядачем­ремонтником вагонів, про працелюбного майстра ПТО Кузьму Скоробагатька знав весь Дарницький залізничний вузол. І це не порожні слова. Адже від якісної роботи кожного оглядача-ремонтника, які працювали під вашим безпосереднім керівництвом, залежала гарантія безпеки руху поїздів. Добра робота довго не забувається. Ви й сьогодні залишаєтеся в строю. Раді вас бачити у депо, коли за ветеранськими справами буваєте в Дарниці. Не забувайте! Заходьте! Завжди раді!

    — Сумлінність Кузьми Максимовича, з якою він робить власні справи для громади села, зокрема для наших ветеранів, — вважає місцевий сільський голова, до речі, колишній начальник Київського загону воєнізованої охорони ПЗЗ Олександр КОРЧЕВСЬКИЙ, вартує наслідування.

    Цю думку підтримав і голова ради ветеранів Дарницького залізничного вузла Микола ПАВЛЮК. Нагадавши присутнім, що незабаром святкуватимемо популярне у народі церковне свято Медовий Спас, він подарував ювілярові слоїк пахучого меду.

    Вінок українських пісень, який виконували під час поздоровлень на адресу ювіляра його родина та гості, — то окраса ювілею. Не залишився осторонь і сам Кузьма Максимович. Співав з душею.

    — Пісня у нашій родині поселилася давно і надовго, — говорить донька Валентина. – Як і шана до праці. Батьки привчали до виконання домашньої роботи змалечку. Ставши дорослими, обирали свій шлях самотужки.

    Між іншим, у Кузьми Максимовича – шість онуків і три правнуки. Приємний факт: в один день із дідом святкує власний день народження його внук Ярослав. Проте квіти отримував все ж таки дід. По старшинству.

    Що бажали ювілярові!? Щоб душевна енергія, мудрість та здоров’я не згасали з літами, щоб родина Скоробагатьків розквітала. А дотепне звернення від голови ветеранської організації села Рудня Ганни СКОРОБАГАТЬКО (це розповсюджене прізвище саме в Рудні) до ювіляра про те, щоб зібрав присутніх на 100-літній ювілей, підтримали всі.
     

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олега СІРИКА

    Без компенсації — не вижити

    За перше півріччя 2017 р. регіональна філія «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» у приміському сполученні перевезла 7 млн 248,3 тис. пільгових категорій пасажирів на суму 77 млн 751 тис. грн. А рівень компенсації за цей період становить 4 млн 252,7 тис. грн, або 5 %. Такий низький відсоток покриття можна назвати критичним.

    Причина незначного від­шкодування, як і минулого року, пояснюється тим, що місцеві адміністрації не отримали субвенцій з держбюджету на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Більшість міських та районних державних адміністрацій неохоче укладають договори з регіональною філією «Південно-Західна залізниця». Таке сповільнення пов’язують з утворенням об’єднаних громад, на які райдержадміністрації перекладають відповідальність, ті в свою чергу відмовляються від укладання договорів, мотивуючи відсутністю фінансових асигнувань. Стосовно компенсації збитків за перевезення окремих категорій громадян. Це питання сьогодні найбільше цікавить залізничників.


    Інфографіка Іллі НАУМОВА.

    Із запитанням про те, як сьогодні проходить процес під­писання договорів, кореспондент «Робітничого слова» звернулася до інженера першої категорії відділу тарифів галузевої служби приміських перевезень Галини ГОЛОВКО (див. інфографіку).

    — Компенсація за перевезення пільгових категорій громадян для філії стоїть дуже гостро і потребує термінового вирішення. Фактично пільгове перевезення в межах Південно-Західної магістралі здійснюється нашим коштом. Проблеми з відшкодування коштів за перевезення пільговиків є в кожній області. Причина такої ситуації — відсутність і небажання закладати у програми місцевого бюджету міських, районних рад відшкодування витрат за пільгове перевезення залізничним транспортом.

    Наразі найкраща ситуація з компенсацією коштів у Сумській, Хмельницький та Вінницькій областях. Усі інші неохоче компенсують витрати за пільгові перевезення пасажирів, аргументуючи відсутністю коштів.

    Аналітичні розрахунки, які постійно робить наша служба, показують, що кількість пільговиків залежить і від часу поїздки. У певні години домінують платні пасажири, в інші – їдуть пільговики. У середньому ж кількість – пенсіонерів коливається у межах 85 % від усієї кількості перевезених пасажирів пільгових категорій.

    І як би голосно ми не заявляли про проблеми, що відбуваються у приміському перевезенні, та вони залишаються не розв’язані. У свою чергу фахівці філії проводять роботу з органами виконавчої влади щодо укладання договорів та оплати компенсації за перевезення пільгових категорій населення приміським транспортом.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олега СІРИКА

    Небезпечно: вандалізм

    Свіжий у пам’яті випадок, коли приміський поїзд, який прямував з Гребінки до Києва, на ст. ім. Георгія Кірпи, зірвавши стоп-кран, 50 людей в масках, деякі з яких були з битами, затримали і розмалювали вісім вагонів. У повідомленні прес-служби регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» йдеться: «Чоловіки з битами погрожували членам локомотивної бригади та не давали вийти з кабіни машиністу та його помічнику. Палили на платформі димові шашки, розфарбовували вагони та знімали все на відео. Також не випускали пасажирів з вагонів електропоїзда. Під час події залізничники викликали поліцію, ВОХР та СБУ».

    Орієнтовні витрати на перефарбування цих вагонів становитимуть 150 тис. грн., і це забере два тижні часу.

    На жаль, сьогодні приміські електрички дуже потерпають від розгулу вандалізму. Молоді люди розмальовують вагони приміських поїздів на пунктах відстою фарбою з аерозольних балончиків. Однак такий інцидент з затримкою поїзда на 25 хв фіксується вперше. Фарба дуже в’їдлива, аби позбавитись таких «витворів мистецтва», треба ретельно очищати та перефарбовувати поверхню вагонів. І це не лише графіті.

    Поза цим велика кількість випадків навмисного псування майна, зокрема: биття лобового скла, ламп прожекторів, викрадання склоочисників, диванних сидінь, вогнегасників тощо.

    Неодноразово на кінцевих станціях таких хуліганів затримувала охорона. Чому вони знущаються над електричками, відповідь проста: їх провокує на це наше «м’яке» законодавство. Дійсно, причинивши шкоди на тисячі гривень, зловмисники відбуваються в кращому випадку незначними штрафами. Наразі у Верховній Раді зареєстровано законопроект № 6653, який передбачає внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за умисне знищення або пошкодження об’єкта життєзабезпечення. Хочеться сподіватися...

    За повідомленням приміської служби пасажирських перевезень ПЗЗ

    Кількість випадків розфарбування вагонів збільшується: у 2016 р. — 32, збитки становили 200 тис. грн, цьогоріч — уже 42 випадки, що спричинило 720 тис. грн збитків.

    Розобладнання моторвагонного рухомого складу: у 2016 р. — 24 випадки, збитки становили майже 220 тис. грн, 2017 р. — уже 30 випадків, що становить майже 2 млн грн збитків.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото swrailway.gov.ua

    Під надійним контролем

    Вадим ЛЕВИЦЬКИЙ, мостовий майстер Київської дистанції колії, людина з типовою трудовою біографією. Трудовий шлях його – 25 років. Цікавий співрозмовник, щасливий зі своєю дружиною і донькою.

    У 1995 р. Вадима Левицького було прийнято на роботу монтером колії. Потому піднявся сходинками службової кар’єри до посади мостового майстра і сьогодні очолює бригаду залізничників, які обслуговують Київський вузол. Його переваги – професійність, досвід, уміння у відповідальні моменти прийняти вірне рішення. Головне в житті – і це одне з правил Вадима Левицького — працювати за принципом довіри.

    — У зоні нашої відповідальності — інженерні споруди: водопровідні труби, залізничні та пішохідні мости, — розповідає Вадим Левиць­кий. – Ми стежимо за станом мосто­вих брусів і колійних кріплень залізничних мостів. Забезпечуємо наявність на мостах протипожежних засобів, навігаційних сигналів, необхідного запасу мостових брусів, освітлення об’єктів, що охороняються. У чому складність? Це територіальна віддаленість і розкиданість виробничих об’єктів. Наша бригада наразі налічує чотири чоловіки, а потрібно десять. Втім (поточне утримання дільниці Київ—Фастів—Миронівка), обов’язки свої ми ні на кого не перекладаємо і завдання виконуємо, хоч це і буває доволі складно. Влітку займаємося усуненням тріщин, швів і сколів водопровідних труб, ремонтом опор. А ось капітальний ремонт, у тому числі заміна прогонових споруд залізничних мостів, це все виконують суміжні та підрядні служби.

    — У вас достатньо відповідальна робота. Чи не було бажання змінити фах?

    — За 25 років роботи в дистанції кілька разів писав заяву на звільнення, — розповідає мій співрозмовник. — Керівництво завжди приймало мою заяву: «Ти подумай, а потім приймемо рішення разом». Але, як бачите, працюю й до сьогодні. Без відриву від виробництва здобув вищу освіту у Державному економіко-технологічному університеті транспорту. У дистанцію прийшов юнаком по закінченні Київського залізничного училища. На той час я не цікавився життям залізниці, не був знайомий з тими тонкощами, які є в галузі, хіба що подобалася професія машиніста. Лише завдяки нашому колективу я зміг зрозуміти важливість моєї професії. Були важкі моменти, я добре пам’ятаю кінець 90-х. Хто був слабкий – звільнилися, хто надіявся, вірив у залізницю і свою професію — ті працюють і досі. Наразі ми всі переживаємо складні випробування, як і країна в цілому. Але я щиро вірю, що залізниця триматиме курс на оновлення.

    Втім, наш герой живе не лише роботою. Весь вільний час проводить зі своєю родиною — дружиною Тетяною та донькою Веронікою. Тринадцятирічна Вероніка профе­сійно займається акробатикою. Сьогодні відвідує школу, де навчається цирковому мистецтву. Магія цирку заполонила душу маленької дівчинки, й батьки все роблять для того, щоб Вероніка досягла високої майстерності й здійснила свою мрію.

    Ми продовжуємо спілкуватися з Вадимом Левицьким. Він розповідає про роботу, про людей, які його оточують, про те, на яких об’єктах свого часу вдалося попрацювати, які перспективи у бригади на майбутнє.

    — Сподіваюсь, що настане час і людей, особливо тих, які працюють на колії, цінуватимуть. Створять їм належні умови праці й платитимуть достойні зарплати, — каже мій співрозмовник.

    Після спілкування із залізничниками Київської дистанції колії склалася думка, що завдяки цим людям, які, попри всі труднощі, залишаються працювати на залізниці, галузь завжди працюватиме стабільно. І саме вони, кадровий кістяк, який трудиться в усіх підрозділах регіональної філії «Південно-Західна залізниця», гарантують безпеку руху та забезпечують безперебійний рух поїздів.
     

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Стимул для шляхового майстра Лебеди

    Миколу ЛЕБЕДУ, шляхового майстра Коростенської дистанції колії, нещодавно нагороджено знаком «Відмінник Південно-Західної залізниці». Для нього це була несподіванка, хоча й приємна. «Це стимул для подальшої праці», — сказав Микола Миколайович під час нашої розмови.

    Він розповів, що спочатку працював у Коростенській дистанції монтером, згодом — бригадиром, а з 2012-го — шляховий майстер. Запитую свого співрозмовника, хто ж його основні учителі, хто допомагав йому з перших днів осягнути, що ж таке робота на залізниці? Передусім допомогли йому з самого початку роботи й допомагають і нині настанови та поради начальника дільниці Володимира КОЗАЧЕНКА. Коли Микола Лебеда прийшов на роботу, його бригадиром був Віталій ІЛЛЮЩЕНКО, який відразу ж пояснив, що робота колійника важка, тут треба мати і терпіння, і витривалість. Однак молодий чоловік був задоволений тим, що потрапив у дружний колектив залізничників.

    Околодку, на якому працює Микола Миколайович і його колеги, визначені для поточного утримання й ремонту кілометри колії, розташовані на перегонах Чоповичі—Малин, Пенізевичі—Малин, на ст. Малин. Чим особлива робота? Мабуть тим, що це головний хід, лінія прискореного курсування поїздів, а відтак і велика відповідальність за безпеку руху. До речі, за словами Миколи Лебеди, той період, коли готували колію для прискореного руху поїздів під час підготовки до Євро­2012, йому запам’ятався найбільше. Для молодого колійника – це був перший досвід масштабної роботи. Адже тоді напружено трудились на дільниці працівники з різних підрозділів, було задіяно чимало нової техніки, було багато професійного спілкування…

    Нинішня ж щоденна робота складається з поточного утримання колії, контролю за її станом і ремонтом. Цим і займаються колійники за будь-якої погоди. І дехто з них уже не один десяток літ віддав цій праці. Микола Миколайович розповів, що на його околодку найбільший досвід мають Олександр РОМАНЧЕНКО та Віктор ЛОЖКА. Є й чимало молодих монтерів, які працюють по п’ять-шість літ. Сам же 37-річний Микола Лебеда 11 років працює на залізниці.

    Мабуть, Миколі Миколайовичу було б набагато складніше вирішувати усі виробничі питання без підтримки його надійного «тилу». А так його мотивує на продуктивну працю дружина і маленька донька, підтримуючи морально, теплим словом і усмішкою.

    Оксана КЛИМЧУК

    Вони зможуть, вони вистоять

    Відзначати своє 84-ліття колектив експлуатаційно-ремонтного вагонного депо Конотоп розпочав зі спартакіади. Вона в них уже четверта, і, треба сказати, має успішний результат.


    Вагонники вшановують пам’ять героїв і колег.

    На цьогорічних змаганнях у Києві силачі депо зайняли призові місця. А раніше навіть у дирекції не виходили в переможці. На підйомі в депо волейбол. Основні конкуренти тут команди ПТО, але збірні ремонтних цехів і управлінського апарату теж можуть грати добре. Обов’язковим є доміно, не олімпійський вид спорту, та масовий. У вагонників кілька років поспіль перемагали водії. Але близькими до успіху завжди були представники деревообробної дільниці та ремонтного цеху. Судить змагання заступник начальника депо Віктор ГРИНЬОВ. Також у програмі змагань настільний теніс і перетягування каната.


    Ветеран Віктор ПІКЕЛЬ вручає свою книжку начальнику депо Володимирові ФЕДОРКУ.

    84-та річниця — дата не ювілейна, та, продовжуючи традиції, які склались у колективі, тут проведено урочисті збори з нагоди заснування депо.

    На урочистому мітингу начальник депо Володимир ФЕДОРКО привітав присутніх зі святом, розповів про сьогодення та перспективи розвитку виробничого підрозділу. А вони вже є, вже є результати виконання бізнес-плану депо на 2017—2018 рр., погодженого з директором регіональної філії «Південно-Західна залізниця»: дільницю з ремонту колісних пар переведено на двозмінний графік роботи, що дало змогу збільшити випуск відремонтованих вагонів із 73 до 85; проводиться робота з підготовки технічної документації з метою отримання атестації дільниць деповського ремонту на капітальний ремонт рухомого складу (РС); вивчається питання переведення на двозмінний графік роботи й дільниці з ремонту та виготовлення деталей. Це дасть можливість підвищити не лише якість деповського ремонту вагонів, а й кількість відремонтованого РС.

    Працівників вагонного підрозділу на мітингу також вітали головний інженер Конотопської дирекції залізничних перевезень Валерій ГРИЦЕНКО, завідувач відділу охорони праці — головний технічний інспектор Допрофсожу Андрій ОВСІЄНКО, голова Конотопського теркому профспілки залізничників Володимр ШМАГЛІЙ та голова профкому депо Юрій ШИШ.

    І про ще одну подію згадали на мітингу – про вихід книги. Її написав Віктор ПІКЕЛЬ, ветеран, колишній майстер і автор славеня депо. Наклад поетичної збірки лише 50 екземплярів. Дуже скромний навіть на нинішній час. Віктор Анатолійович подарував книжку деповчанам і разом з Юрієм Шишом виконав гімн славного виробничого підрозділу.

    Традиційно на день депо оновлюється Дошка пошани. Цього року її прикрасили портрети робітниці Людмили ХАРЧЕНКО, верстатника Віталія КАРПОВИЧА, бригадира Юрія ГЕТЬМАНЕНКА та слюсаря Ігоря СТОГНУШКА.

    Експлуатаційно­ремонтне вагон­не депо Конотоп – єдине підприємство на вузлі, де є обеліск героям Небесної сотні. До нього та до меморіалу вагонникам, які загинули під час Другої світової війни, керівники депо, гості й працівники виробничого підрозділу поклали квіти.

    Так чи відбудуться урочистості з нагоди 85-ліття депо Конотоп? Обов’язково будуть.

    Микола ПАЦАК

    На благо залізниці, або Дорога кожна робоча хвилина

    У Музеї, який діє при управлінні регіональної філії «Південно-Західна залізниця», є експозиція, присвячена Герою соціалістичної праці, почесному залізничнику Григорію Гончару. Особисті речі та нагороди колишнього начальника цеху з підготовки до перевезення швидкопсувних вантажів ст. Дарниця привернули нашу увагу не випадково. 29 серпня Григорію Кузьмичу виповнилося б 90 років. Згадати про нього запропонував голова ветеранської організації Дарницького залізничного вузла Микола ПАВЛЮК.

    Григорій ГОНЧАР служив блискучим прикладом для наслідування в трудових буднях колективу Південно-Західної залізниці. Робив свою справу впевнено, відповідально, спокійно і з гордістю.

    Все почалося з того, що трудову діяльність розпочав досить рано. У 10 років пішов працювати пастухом у місцевому колгоспі. Після закінчення війни Григорія було мобілізовано на фронт, але трудовий. Його направили на металургійний завод ім. Кірова у Макіївку працювати залізничником. Після дострокового закінчення школи фабрично-заводського навчання працював складачем поїздів на залізничній станції Рудня Південної залізниці.

    1952 р. приступає до роботи на ст. Дарниця складачем поїздів. Талановитий залізничник під час роботи здобуває і примножує славу Дарницького вузла своєю пропозицією економити по одній хвилині на кожній операції при забезпеченні відправлення вагонів за місцем їх розвантаження на під’їзні колії. Колектив по праву відчував почуття гордості і задоволення за виконану роботу. Врешті-решт вдалося домогтися високої продуктивності праці і максимально ефективного використання кожної робочої хвилини. В результаті кількість відправлених вагонів зі станції збільшилась, продуктивність праці зросла на 6,5 %, середньодобова переробка вагонів на один локомотив збільшилась на 13,1 %. А прибуток станції за 1966 р. досяг небувалого досі результату – понад 136 тис. крб. Того ж року Григорію Кузьмичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

    Його метод, як найпередовіший, було запроваджено на всіх сортувальних станціях Радянського Союзу. Згодом Г. Гончар успішно впроваджував новаторський досвід і під час роботи оператором сортувальної механізованої гірки, черговим по гірці, маневровим диспетчером, начальником цеху з перевезення швидкопсувних вантажів.

    За багаторічну трудову діяльність на залізниці Григорій Кузьмич вніс понад 200 раціоналізаторських пропозицій. Нагороджений знаком «Почесному залізничнику».

    Таким він був на роботі, а вдома – турботливим батьком, ніжним чоловіком, люблячим дідом та прадідом.

    Пам’ять про видатного залізничника залишиться в наших серцях і передаватиметься із покоління в покоління.
     

    Тетяна ШЕМЧУК, Фото із сімейного архіву Григорія ГОНЧАРА

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05