РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 30 (11 серпня 2017)
  • Випуск №30 11 серпня 2017
    Зміст
    1. Уроки чемності на Малій Південно-Західній (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олега СІРИКА)
    2. «Жнива» на платформах (Оксана КЛИМЧУК)
    3. Молодий із досвідом (Микола ПАЦАК)
    4. Хобі, яке стало професією (Тетяна ШЕМЧУК, Фото Олега СІРИКА)
    5. Подвійний успіх вагонників Жмеринки (Анатолій САДОВЕНКО)
    6. Їх поріднила колія (Никифор ЛИСИЦЯ)
    7. Свято шанувальників рибної ловлі (Анатолій САДОВЕНКО)

    Уроки чемності на Малій Південно-Західній

    «Перші залізничні «університети» на малих сталевих магістралях дисциплінують підлітків, які дорослішають на очах», — думка, яку почув від інструктора виробничого навчання Запорізької дитячої залізниці Інни КАЛАШНИК. Познайомилися із Інною Георгіївною випадково. Ранком 3 серпня у вагоні метро побачив групу хлопців і дівчат у блакитного кольору сорочках. Поцікавився, хто вони і звідки? Виявилося, за традицією у період літніх канікул з метою обміну досвідом юні помічники машиністів, чергові по станції, провідники зі Львова, Києва, Запоріжжя, Харкова відправляються до друзів. Як мовиться, за перехресним графіком.


    Делегація юних залізничників із Запоріжжя.

    У запоріжців у той день була насичена програма. З 8.00 до 10.00 гостювали на станціях Вишенька та Яблунька у Сирецькому парку, згодом відвідали столичний Музей води, здійснили оглядову екскурсію Києвом.


    Ярославу ГАЛЯВЕНКУ сподобався паровоз­ветеран.

    Хочу розповісти про дев’ятикласника із славного Запоріжжя Ярослава ГАЛЯВЕНКА. Голова Ради Малої залізниці Я. Галявенко протягом трьох років відвідує заняття на найбільшій в Україні малій залізниці. Найближче до душі — вчитися азам чергового по станції. Мріє про вступ до Дніпропетровського університету залізничного транспорту. Вміє дружити. Адже заняття на малій магістралі — це не лише вивчення загального курсу залізниць, будови рухомого складу та інфраструктури. Ярослав Галявенко називає прізвища власних друзів Данила СОКОЛА, Марка ЮРИНГЕРА, Антоніну МИХАЙЛИЧЕНКО. Саме вони підтримують прагнення Ярослава після закінчення середньої школи вступати до ДУЗТу на факультет «Управління перевезеннями». А ще їм подобається, що Ярослав, який закінчив музичну школу, вміє чудово грати на кларнеті. Його маленькі концерти (до речі, твори Людвіга ван Бетховена – це улюблений композитор юнака) – то відрада для друзів.

    Тут треба зробити невелику ремарочку. Поки брали маленьке інтерв’ю в Я. Галявенка на станції Яблунька, диктор оголосив про посадку до вагонів. Місцевий черговий по відправленню, який прикрив очі за склом сонцезахисних окулярів, у дещо незвичному, як до дорослих людей, нетактовному зверненні, презирливо закопиливши губу, «запросив» нас із фотокореспондентом до вагона… Що він іще говорив на адресу журналістів, уже не чуємо. Розсаджуємося у чистому салоні. І ось відправляємося знову у поїздку. А на душі той стан, коли після зустрічі із неввічливим хлопцем думаєш про стару, як світ, проблему: від кого наші діти успадковують грубіянські манери? Хіба що від відвідувачів закладу громадського харчування, що «приліпився» поруч із залізницею? Тривожні умови для виховання підростаючого покоління!? Можливо. Шановні батьки, хочемо нагадати вам, що такі чарівні слова, як «добрий день», «будь ласка», «дякую», «вибачте» вперше пізнаються вдома. Саме вдома діти вчаться бути чесними, старанними, вихованими, доброму ставленню до друзів, повазі до старших і вчителів. Саме вдома надається батькова наука не говорити грубих слів. А на Малій Південно-Західній їх навчають азам майбутньої професії. Батьківське виховання тут лише підкріплюють, але не замінюють.

    Та не все того ранку здалося таким сумним. За вікном буяє Сирецький парк. Старенький паровик весело вітає гудком відпочиваючих і перехожих. Поруч із коліями на дитячому майданчику бавиться дітвора. З вікна добре видно віадук – своєрідна архітектурна візитівка Малої Південно-Західної. Наближаємося до кінцевої станції Вишенька.

    Погляд вихоплює, як галантно сьогоднішній провідник вагона, місцевий співак Владислав СЛОБОДА допомагає зійти на перон всім дівчаткам із Запоріжжя. На душі світлішає. Це і є вихованість. Він радо запрошує запоріжців оглянути маленьке локомотивне депо, станцію, навчальні аудиторії. А у відповідь чуємо про те, як працює Запорізька залізниця, де функціонують не лише транспортна інфраструктура, а й зоопарк, акваріум та зимовий сад. Після обміну враженнями між киянами і їхніми гостями юні залізничники взяли участь у фотосесії.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олега СІРИКА

    «Жнива» на платформах

    Так уже заведено, що літо — жнивна пора не лише для хліборобів. Це також час активної роботи для працівників сталевої магістралі. Отож і будівельники Коростенського будівельно-монтажного управління цієї пори «жнивують» далеко від рідних коростенських теренів. Де ж саме, кореспондент «Робітничого слова» мала нагоду побачити на власні очі.


    Олексій ЮРКОВСЬКИЙ, Віталій СМИКОВСЬКИЙ, Віталій МОРОЗ, Сергій СОЛОВЙОВ,
    Михайло ХОМЧУК та Андрій МІНЕНКО закладають основи платформи в Макійчуковому.

    Головний інженер БМЕУ-4 Володимир КУШНЕРЧУК, який оглядав роботу підлеглих на об’єктах і надавав їм необхідні настанови, пояснив, що на балансі БМЕУ перебувають, серед багатьох інших споруд, і пасажирські платформи. Вони теж вимагають неабиякої уваги будівельників, але коли невеликі «косметичні» ремонти вже не допомагають, то потрібно здійснювати повну заміну. Саме це й відбувається на зупинному пункті Макійчукове.

    Розташований він між залізничними станціями Клавдієве та Бородянка, поряд із селом Пилиповичі. Зупинний пункт, відкритий для пасажирського руху у 1958 р., названий на честь партизана з місцевих країв Миколи МАКІЙЧУКА, який загинув у 1943-му. Як пише Вікіпедія, сучасного вигляду зупинний пункт набув після 1968 р., коли було електрифіковано лінію Клавдієве—Тетерів.


    Машиністи екскаватора Сергій ЮЩЕНКО та Олександр ВІЛІВЧЕНКО, без допомоги яких не обійтися.

    Але з тих пір минуло чимало часу, і пасажирські платформи в Макійчуковому потрібно замінити. Нині будівництво якраз у розпалі. Керують ним виконроб Олексій ЮРКОВСЬКИЙ і майстер Віталій СМИКОВСЬКИЙ. Вони й розповіли, що тут будують для пасажирів дві нові платформи середнього типу. Залізобетонні вироби, які потрібні для об’єкта, вивантажують на ст. Бородянка. На будівництві задіяно два автокрани та два екскаватори — техніка, без якої не обійтися будівельникам. Звісно, не обійтися й без необхідних знань і навичок. Але серед тих, хто будує платформи на Макійчуковому, новачків у будівельній справі нема. Усі мають чималий досвід роботи на різних новобудовах: і муляр Андрій МІНЕНКО, і бетоняр Михайло ХОМЧУК, і тесля Віталій МОРОЗ, і машиністи екскаватора Сергій ЮЩЕНКО та Олександр ВІЛІВЧЕНКО. Познайомились тут також із будівельником­воїном, муляром Сергієм СОЛОВЙОВИМ, який захищав нашу державу в зоні АТО і знає, що таке обов’язок і відповідальність…


    Ігор НИЧИПОРЕНКО, Петро БІЛЯВСЬКИЙ та Михайло ШУЛЯР — серед тих,
    хто завершує будівництво платформи на зупинному пункті Новобіличі.

    Спілкувались з будівельниками і про ті новобудови, які вони вже завершили. Приміром, з. п. Хутір Гай, де вони трудились, сьогодні має ошатний вигляд. Безперечно, по завершенні будівництва і Макійчукове буде сучасним зупинним пунктом, а платформами скористатися зможуть пасажири різних категорій, адже тут і пандуси зводяться.

    Побували того дня ми ще на одному об’єкті, де працюють коростенські будівельники, — зупинному пункті Новобіличі. Як пояснив майстер Ігор КОВАЛЮК, торік збудували нову платформу вздовж непарної колії, зараз триває вже завершальний етап зведення високої платформи парної колії. Хто ж працює на цьому об’єкті? Познайомилися з муляром Петром БІЛЯВСЬКИМ, теслею Михайлом ШУЛЯРОМ, машиністом автокрана Ігорем НИЧИПОРЕНКОМ, машиністом екскаватора Володимиром ФЕДОРЕНКОМ і водієм Миколою ІСКОРОСТЕНСЬКИМ. Усі вони сподіваються, що їхня нелегка праця та зусилля будуть оцінені з вдячністю подорожанами.

    Оксана КЛИМЧУК

    Молодий із досвідом

    Професій багато, але будівельника – вічна. Бо поки існуватиме, людство не перестане зводити житло і корпуси цехів. Технологія будівництва змінюватиметься, та завжди на майданчик виходитиме майстер, який зводитиме стіни, ставитиме вікна, двері, монтуватиме системи опалення й водопостачання, оздоблюватиме, фарбуватиме… До речі, у чеській мові ця професія називається «stavak». Щодо українського слова, то фах сягає глибокої давнини, коли метикуватий пращур склав буду – примітивну споруду без опалення. З опаленням буде вже курінь.


    Начальник Конотопського будівельно-монтажного експлуатаційного управління Євген БАРЛАДЯН.

    Професія будівельника творча і красива. Ми захоплюємося співом артиста, танцівницею, яка годину вертиться і підстрибує на сцені, та, повірте, спостерігати за муляром не менш цікаво. Рухи плавні, виважені, цеглина до цеглини – і вже стіна, рівна, акуратна…

    Спробуйте самі. Тільки гарантую, що з першого разу нічого не вийде, а ваша стіна, якщо не впаде, то відхилятиметься від вертикалі і шов налазитиме на шов. Словом, краще довіритися професіоналові.

    Ця професія приваблювала і приваблює. Тож не випадково Євген БАРЛАДЯН, полтавчанин, який спробував себе за верстатом в інструментальному цеху, подав документи до місцевого будівельного вузу, одного з найпрестижніших в регіоні на той час. Спеціалізація – сільське будівництво. Тільки працювати довелося на залізниці. Правда, перед цим була служба в армії – офіцером, командиром протитанкового взводу.

    1983 р. Євген Барладян – бригадир виконробського пункту Коно­топської дистанції цивільних споруд Конотопського відділка Південно¬-Західної залізниці. Роботи на вузлі багато. На околиці міста якраз тоді зводиться житло для залізничників та оновлюються споруди станції. Євген Миколайович говорить, що не так уже й легко працювалося – давай будь¬якою ціною план, немало нарікань викликала якість матеріалів, не вистачало людей. «Але із виробничими завданнями, – наголошує співрозмовник, – ми завжди справлялися». Все це відбувалося на моїх очах, і, повірте, дійсно дистанція ніколи не «завалювала» роботу. Та й потім, коли настав інший час, репутація будівельного колективу залишалася високою. І залишається.

    У 2003 р. Євген Барладян очолив дистанцію. Якраз тоді відбуваються організаційні зміни: у будівельний підрозділ вливається дистанція водопостачання, згодом – будівельно-¬монтажний поїзд. Нова структура одержує назву будівельно-¬монтажного експлуатаційного управління.

    То був пік залізничного будівництва. Від Зернового до Ніжина оновлюються вокзали, реконструкція столичного термінала, будівництво в Дарниці, в Євпаторії на Караваєвих Дачах… Даруйте, якщо випустив із виду якийсь об’єкт, де працювали конотопчани. Їх багато. Та завжди БМЕУ-5 працювало на совість, швидко та якісно.

    — Важко було керівникові справлятися з таким фронтом робіт, розкиданому на пів­України?

    — Та ні. Ми ж молоді були, – посміхається начальник БМЕУ. – Правда, і тепер молоді. Тільки вже з досвідом.

    Справді, люди, які люблять свій фах, не помічають плину часу, їм ніколи рахувати свої роки та придивлятися, як скроні беруться сивиною. Євген Барладян — із цієї когорти. Хоча труднощі перехідної пори – будівельна вертикаль та іже з нею, відчуваю, допікають.

    — Якби ж тільки робота. Роботи ми не боїмося. Працюватимемо будь-де і скільки треба. Мої люди уміють працювати. Але ж дайте їм можливість. Ось одержали руберойд, та немає бітуму. Є профнастил, та його нічим кріпити, бо не відбулася тендерна закупівля. Або експлуатація. Більшість котелень дирекції на електроопаленні. А, не дай Боже, узимку, коли мороз за двадцять, перегорять тени. Все, зливай воду. Бо управління не може оперативно придбати тени. Мені треба звернутися в Київ, там міркуватимуть, чи треба, а тоді вже профінансують. Мінімум тиждень пройде, — бідкається Євген Миколайович.

    Порушена тема зачіпає співрозмовника за живе. Він обіцяє розізлитися на все і піти на пенсію – у серпні якраз після Дня будівельника Євгенові Барладяну виповниться 60. Але не піде. Бо не із тих він людей, хто пасує перед труднощами. Врешті, охоловши, мудро говорить, що все минає, а темна смуга в житті поступається світлій. І що будувати ніколи не перестануть. Бо це вічна справа.

    Микола ПАЦАК

    Хобі, яке стало професією

    Бути цікавою людиною — це здорово! До таких людей тягнуться, цінують і поважають. Тому на зустріч з 70-річним ювіляром Юрієм СОКОЛОВИМ, добре знаним багатьом залізничникам викладачем Центру професійного розвитку персоналу Південно-Західної залізниці поспішала залюбки, бо знала, що розмова буде цікавою.

    «Такі кадри мені потрібні». Цю фразу за понад 55-річний стаж роботи на залізниці Юрію Соколову доводилося чути багато разів. Ще б пак! Уже на початку кар’єри заробив авторитет. Його ставили за приклад. А згодом і наслідували.

    Все почалося з неймовірного бажання керувати «залізною машиною». Починав з паровоза. Поринаючи у спогади, в приємному голосі успішної й упевненої в собі людини почула нотки ностальгії. Сьогодні Юрію Миколайовичу складно уявити своє життя без кабіни локомотива. До речі, за час роботи на залізниці досвідченому працівнику пропонували різни посади. Та у відповідь було лише одне: «Бажаю їздити».


    Юрій СОКОЛОВ ділиться планами на майбутнє.

    — Ви не уявляєте собі, який прекрасний вид відкривається з кабіни, — повертається у спогади Юрій Миколайович. – Ось перші проблиски світанку гасять зірки на небі. Ранкова зоря — це таке видовище, до якого не звикнеш ніколи. А трепетне таїнство неба? Це треба бачити.

    Пройшли роки. Однак час не витіснив з душі пережитого моторошного інциденту, що ледь не завершився трагедією. Стався він під час поїздки з Білої Церкви до Києва. Машиніст Соколов помітив на рейках маленький згорток, який ворушився. На щастя дитинки, вчасно зреагував, застосувавши екстрене гальмування локомотива. І помічник машиніста Микола врятував життя маленької дівчинки, якій не було ще й року. Цей день можна вважати її другим народженням.

    Бажання. Мабуть, це один із найголовніших чинників, через який людина проявляє й реалізовує себе. Юрій Соколов постійно вносив рацпропозиції, які були впроваджені і успішно працювали на залізниці. А навчальних посібників для училищ, технікумів, інститутів, конспектів, автором яких є мій співрозмовник, не перелічити. Зараз працює над конспектом «Токоприемники», де буде міститися історія, принципи, дії та види, несправності струмоприймача, який побачить світ цього року. Йде підготовка методичної розробки «Главный выключатель». Але це вже в планах на наступний рік.

    — Взявся за справу, не можу працювати в півсили чи, як мовиться, спустивши рукави, — зауважує Юрій Миколайович. — Це хобі, яке стало професією. Поміркувати, «поламати» голову, придумати що-небудь нове – це моє покликання.

    Дивуюся, як він, чудовий батько та дідусь, люблячий чоловік все встигає? Надихає те, що займається тим, що подобається. А ще бажання дати залізничникам освіту та поділитися досвідом. І йому вдається «достукатися» до кожного. Ось що значить добросовісно братися за справу. До речі, Юрій Соколов був одним з постійних авторів журналу «Локомотив».

    У кабінеті Центру є шафа, де дбайливо зберігаються доробки, майстерно написані досвідченим залізничником. Він дістає одну за одною та розкладає перед нами на столі. Розповідає про зміст і насиченість інформацією та фото кожного доробку. Та так, що захоплює нас і захоплюється сам.

    До сьогодні викликає подив Юрія Соколова той факт, що за 25 років не було видано жодного навчального видання для локомотивників, і залізничникам доводиться навчатися за радянськими підручниками та посібниками. Додам до цього лише одне – якби не безкорислива допомога Юрія Миколайовича, який готовий надати інформацію кожному бажаючому в усному, паперовому вигляді та на електронному носії.

    Час, відведений на розмову, сплив занадто швидко. Та не можу не згадати про ще одне захоп­лення Юрія Миколайовича. Це — сірникові етикетки. В його колекції їх понад 15 тисяч! Та це вже інша історія.

    Тетяна ШЕМЧУК, Фото Олега СІРИКА

    Подвійний успіх вагонників Жмеринки

    Конкурс професійної майстерності оглядачів-ремонтників вагонів, що відбувся днями на базі експлуатаційного вагонного депо Жмеринка, зібрав кращих фахівців експлуатаційних вагонних депо Південно-Західної залізниці.

    Він проводився у три етапи, де кожний з учасників повинен був продемонструвати не лише теоретичні знання, а й практичне застосування їх при технічному обслуговуванні вагонів та виконанні нормативів.


    Переможець конкурсу професійної майстерності оглядачів­ремонтників вагонів Південно-Західної залізниці Дмитро МИРОНЮК.

    Як зазначив один з організаторів конкурсу, заступник начальника експлуатаційного вагонного депо Жмеринка Роман БОНДАРЧУК, свої корективи у порядок проведення заходу внесла й погода. Через дощ, що тривав протягом всього періоду проведення конкурсу, учасникам довелося виконувати практичні завдання та нормативи, додатково вдягнувши дощовики, які захищали від негоди, проте дещо заважали у швидкості рухів. Та це суттєво й не вплинуло на кінцевий результат, про що свідчить хоча б час, показаний всіма конкурсантами при виконанні нормативу при заміні кінцевого крана. Всі учасники конкурсу вклалися у відведений термін, а двоє з них – козятинець Дмитро ЖУРАВЕЛЬ та жмеринчанин Дмитро МИРОНЮК — отримали ще й додаткові 5 та 10 балів відповідно, бо перевершили цей час на декілька хвилин (Миронюк виконав норматив за 4 хв 51 сек, а Журавель — за 5 хв 56 сек).

    Варто зазначити, що Дмитро Миронюк набрав найбільшу кількість балів і на етапі тестування та правильності запов­нення довідки форми ВУ-45. У нього також був найкращий результат при практичному застосуванні знань за технічного обслуговування вагонів. Тож цілком закономірно, що він став переможцем конкурсу професійної майстерності оглядачів­ремонтників вагонів Південно-Західної залізниці.

    А ось для того, щоб визначити другого та третього призерів, довелося проводити додатковий етап. І жмеринчанин Костянтин ГРИНЮК, і Юрій ГРИЩЕНКО (ВЧДЕ Конотоп) на фініші набрали однакову кількість балів, тому лише додаткове завдання (заповнення довідки ВУ-23) визначило, хто з них посяде місце слідом за переможцем. Тут більше поталанило оглядачу-ремонтнику вагонів з Конотопа.

    Підбиваючи підсумки, член конкурсної комісії інженер з приймання вагонів служби вагонного господарства Євген МАМОНТОВ відзначив якісну організацію та професійну підготовку всіх учасників. За підсумками заходу визначилися й оглядачі-ремонтники вагонів, які невдовзі представлятимуть столичну магістраль на подібному конкурсі вже за звання кращого оглядача-ремонтника вагонів серед усіх філій ПАТ «Укрзалізниця».

    Анатолій САДОВЕНКО

    Їх поріднила колія

    Робота в колійному господарстві не відноситься до розряду легких, та й привабливих теж. Хоча працювати й доводиться на свіжому повітрі та за любої погоди в усі чотири пори року, використовуючи не лише спеціальну техніку, а й прості інструменти – ломи, кувалди, лопати... Але є чимало людей, які саме такій роботі віддали кращі роки свого життя і пройшли службовими східцями від монтерів колії до керівників виробничих підрозділів і вище. Саме вони днями зібрались у Вінницькому транспортному коледжі на свою уже четверту щорічну зустріч.

    — Ідея створення нашого товариства ветеранів колійного господарства столичної магістралі належить Володимиру Григоровичу ШЕСТАКУ, Івану Яковичу КРАЙНІКУ, Петру Васильовичу РАГУЛІНУ, — зазначив у своєму виступі на зібранні колишній начальник галузевої служби колії Михайло СІЧНОЙ. – Її підтримали й інші наші колеги і чотири роки тому провели установчі збори, на які приїхала майже сотня ветеранів з усієї залізниці. Мені довірили очолити цю організацію, а заступником обрали одного із найдосвідченіших ветеранів Петра Васильовича Рагуліна. Тоді й було вирішено, що збиратимемось щороку. Це рішення ми виконуємо і ось уже проводимо четверте зібрання.

    Також Михайло Іванович зазначив, що головним завданням організації є підтримка ветеранів колійного господарства, які знаходяться на заслуженому відпочинку. Щоб не залишати їх наодинці із життєвими проб¬лемами, не дати «загубитись», а знаходити можливість для використання їхнього професійного досвіду, набутого за багато років праці на залізниці, передавати його нинішньому поколінню колійників, та й тим, хто лише опановує цю професію.

    Саме це й зумовило проведення зустрічі у Вінницькому транспортному коледжі, де навчають молодших спеціалістів колійного господарства. І не без гордості було відзначено, що серед учасників нинішнього зібрання було 27 випускників цього навчального закладу. У свій час вони отримали тут знання, згодом здобули й вищу освіту і трудились на залізниці, починаючи з первинних керівних посад і до найвищих.

    Серед таких і директор Де­пар­таменту безпеки руху ПАТ «Укрзалізниця» Олексій ВІННІЧУК.

    — Я не член вашої організації, оскільки не досягнув ще пенсійного віку, — зазначив Олексій Мико­лайович у своїй промові, — але охоче прийняв ваше запрошення. Мені приємно бути в колі ветеранів колійного господарства, які своєю наполегливою багаторічною працею створювали і удосконалювали основу залізниці. Цим ви заслужили слова вдячності від тих, хто користується послугами нашої галузі. А вам зичу міцного здоров’я і багато нових зустрічей у такому дружньому колі.

    — Я також ще не став членом вашої організації, — зауважив у своєму виступі начальник служби колії регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» Віталій КАЛЮЖНИЙ, але хочу, щоб усі тут присутні зібрались через певний час, коли досягну 60-річного віку і вступатиму у ваше товариство. Хочу висловити всім вам велику вдячність за те, що ви своєю працею підтримували й розвивали колійне господарство столичної магістралі і передали його нам у хорошому стані.

    На зібранні виступили й чимало ветеранів. Вони ділились спога­дами, пов’язаними з роботою на залізниці. З вдячністю згадували своїх учителів, наставників, керівників, які дали їм знання, допомагали у становленні як спеціалістів колійного господарства. Багато з них згадували свої студентські роки, проведені, на той час, у Вінницькому технікумі залізничного транспорту, висловлювали слова вдячності викладачам. А директор коледжу Михайло ФАЛІШТИНСЬКИЙ у своїй промові подякував керівництву залізниці за підтримку навчального закладу та допомогу в організації виробничої практики на базі структурних підрозділів столичної магістралі. Також він зазначив, що випускники — гордість навчального закладу. І чим більші їхні досягнення, тим приємніше педагогам, які їх навчали. Так має бути й надалі, адже в коледжі навчаються хороші студенти, багато з яких продовжать сімейну справу – стануть залізничниками у другому, а то й у третьому поколінні. Крім того вони мають різноманітні творчі здібності.

    У цьому учасники зібрання переконались під час вокальних виступів творчої групи коледжу. Для ветеранів також була організована й культурна програма з відвіданням пам’ятних місць Вінниці та фонтану «Рошен». Відбулась і дружня вечеря, під час якої продовжувалось спілкування, лунали спогади, привітання… Словом, захід пройшов успішно. А попереду нові зустрічі, думається вони будуть також цікавими й корисними, адже збираються люди, яких поріднила залізнична колія.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Свято шанувальників рибної ловлі

    Декілька сот залізничників Козятинського залізничного вузла та членів їхніх родин стали минулими вихідними учасниками захоплюючого спортивного свята з вилову риби, яке влаштував для своїх спілчан терком Козятинської територіальної профспілкової організації. Подія відбулася з нагоди Дня професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України. Активну участь у цьому святі взяли чимало ветеранів-залізничників, і як показали загальні підсумки змагань, вони ні в чому не поступалися молодим колегам-суперникам.


    Володар призу за найбільшу виловлену рибу Олександр ШАВЛЮК демонструє свій трофей.

    Чудова погода, чарівна природа, свіже повітря, азарт та захоплення від спійманої риби лише додавали настрою всім учасникам цього спортивного свята. Ближче до полудня, коли настав час підбивати підсумки, на них чекали не лише призи та нагороди, а й смачна навариста юшка.

    — Ми очікували, що участь у цьому заході візьмуть декілька сотень наших спілчан, — говорить голова теркому Анатолій ВІЛЬЧИНСЬКИЙ. — І, здається, не помилилися. Всі бажаючі могли прийти сюди разом з родинами та друзями й цікаво та весело провести час. Приємно було побачити багато дітей наших залізничників, яким, я думаю, свято сподобалося.

    Стосовно результатів, то загальнокомандну перемогу виборов колектив колійної машинної станції № 120. Друге місце посіла команда Козятинської дистанції колії. Третіми стали рибалки команди управління дирекції. А от перемогу в особистому заліку виборов колишній машиніст бульдозера КМС-120 ветеран праці Степан Несторович ХИЛЮК. Приз за найбільшу виловлену рибу отримав бригадир колії (ПЧ-7) Олександр ШАВЛЮК, який зловив коропа вагою понад 3,5 кг.

    Такі спортивні свята з вилову риби в Козятинській дирекції залізничних перевезень вже стали традиційними. Вони проводяться і влітку, і взимку й стали популярними в трудових колективах залізничників. Щоразу тут збираються декілька сотень учасників і з кожним роком їхня кількість лише зростає.

    Анатолій САДОВЕНКО

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05