РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 29 (4 серпня 2017)
  • Випуск №29 4 серпня 2017
    Зміст
    1. Вадим був там, де стояли на смерть (Оксана КЛИМЧУК)
    2. Розімкнути коло (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олега СІРИКА)
    3. Снаряди… на колії (Оксана КЛИМЧУК)
    4. А борг лише зростає (Анатолій САДОВЕНКО)
    5. Успіхи майстрів армреслінгу (Тетяна ШЕМЧУК, Фото Олега СІРИКА)
    6. Гирьові баталії (Тетяна ШЕМЧУК, Фото Олега СІРИКА)
    7. Швидко обирати тактику (Валентина КОЛЯДА, Фото Олега СІРИКА)
    8. Фотофакт. Бронзовий призер ХІХ Спартакіади — команда Жмеринської дирекції залізничних перевезень
    9. Юлія — приборкувачка тигрів (Микола ПАЦАК, Фото з архіву Юлії МАРЧЕНКО)
    10. Як Тимур татуся підтримував (Валентина КОЛЯДА, Фото Олега СІРИКА)
    11. Є контакт із кандидатами (Анатолій САДОВЕНКО)

    Вадим був там, де стояли на смерть

    Про залізничників, які в складний для України час стали на її захист на східних кордонах, постійно висвітлюється на наших шпальтах. Сьогодні герой нашого матеріалу — молодий шляховий майстер із Житомирської дистанції колії Вадим ВІКАРЕНКО. Лише кілька місяців, минулого, як завершив він військову службу, а нині перебуває у відпустці, яка належить йому за місцем роботи. На пропозицію розповісти про період свого життя, пов’язаний з участю в АТО, погодився охоче. Хоча зауважив: «Це справжня війна, а не антитерористична операція, я в цьому переконався».

    Говорили з Вадимом на різні теми: про Революцію гідності, про країну і патріотизм, про його професію. Запитую, чому обрав свого часу саме залізничний фах?

    Вадим розповів, що родом він із с. Вигода, що на Житомирщині. А там мешкає чимало залізничників, від яких ще з дитинства чув багато про роботу на сталевій магістралі і вважав її престижною. Так і сталося: після отримання базової шкільної освіти юнак вступив до Вінницького транспортного коледжу. В Житомирській дистанції колії проходив виробничу практику, сюди ж прийшов і працювати монтером колії. Вадим розповідає, якими цінними були для нього, вчорашнього студента, настанови старших колег, зокрема практичні й мудрі поради тодішнього бригадира Анатолія Івановича ЦИМБАЛЮКА. На четвертий рік роботи В. Вікаренко став шляховим майстром. Межі околодку, в якому він працює, – ст. Крошня, Дубовець, роз’їзд Богунський і до ст. Курне.

    Але згодом у житті залізничника сталися зміни. У липні 2015-го його мобілізували до Збройних сил України. Спочатку були два місяці навчання, а потім у складі 90-го окремого десантного батальйону відправили на схід країни для виконання військових завдань. Перший бойовий виїзд був на Опитне, потім – загострення в Зайцевому. Це була вже зима з морозною холоднечею. У той період сталися й перші втрати побратимів. А потім була в житті Вадима Вікаренка Авдіївська промзона: з ночами під обстрілами, з підступними жорстокими зіткненнями з ворогом, із суворими реаліями гібридної війни. Про ті дні і ночі нині нагадує медаль, яку він з гордістю носить на військовій формі. На ній написано: «Авдіївка, промзона», а на зворотному боці: «Стояли на смерть». Це не державна відзнака, хоча має Вадим і державну – «Захиснику Вітчизни», та воїн нею дуже гордиться.

    Біля Авдіївки Вадим отримав поранення. Через постріл снайпера дрібні шматки бетону прошили його зіниці. Були місяці лікування, складні операції, під час яких лікарі діставали багато дрібних осколків. Вадим безмежно вдячний їм за те, що має можливість бачити. Під час нашої розмови він ще багато розповідав про службу, про справжню підтримку бойових побратимів… Щиро хотілося б побажати цьому молодому чоловіку, який разом з іншими воїнами-захисниками доводить свій патріотизм не на словах, а на ділі, захищаючи Україну, безхмарного неба і побільше щасливих моментів!

    Оксана КЛИМЧУК

    Розімкнути коло

    Упродовж останніх років ст. Київ-Пасажирський, як і Центральний вокзал, перебуває в зоні особливої уваги. Адже через неї проходить основна частина подорожуючих і відправляється переважна більшість вантажів. За добу — 180 пар поїздів. І якщо про залізничний термінал пишуть багато (як правило, пасажири бачать в основному недоліки), то про роботу залізничників ст. Київ-Пасажирський, які організовують та забезпечують безперебійний рух поїздів, пасажирам відомо мало.

    ДОВІДКА

    Дмитро БЕЗРУЧКО. Стаж залізничника – 10 років. У 2007 р. закінчив Дніпро­петровський національний університет залізничного транспорту ім. В. Лазаряна за спеціальністю «Організація перевезень і управління на залізничному транспорті». Відразу по закінченні прийшов на ст. Київ­Пасажирський, де працевлаштувався черговим по парку. Пізніше займав різні посади, а з 2012 р. — начальник позакласної станції Київ­-Пасажирський.

    Зважаючи на те, що зростає дефіцит кадрів у залізничній галузі, особливо нестача фахівців відчувається у відділі перевезень, проблема ця викликає непідробну тривогу в керівництва Київської дирекції залізничних перевезень. Кореспондент газети «Робітниче слово» поцікавилась у начальника ст. Київ­Пасажирський Дмитра БЕЗРУЧКА, як столична станція виконує завдання при недоукомплектованому штаті.

    — Дмитре Олександровичу, знаю, що саме зараз на залізничних станціях велика нестача фахівців. Яка у вас ситуація з кадрами?

    — Увага до цієї теми зрозуміла. Аби ви переконалися, що з кадрами сьогодні на залізниці практично катастрофічна ситуа­ція, наведу таку статистику. Наразі нам не вистачає вісім складачів поїздів. Тобто їх повинно працювати 29, а є 21. Також нам потрібні оператори поста централізації, сигналісти, чергові та оператори по станції та інші. Склалася парадоксальна ситуація: підрозділи потерпають від нестачі кваліфікованих кадрів, а з навчальних закладів, де якраз готують фахівців для залізничної галузі, випускники практично не йдуть працювати на залізницю. Ця проблема потребує термінового вирішення, оскільки вона впливає на перспективи розвитку залізниці.

    — Який штат сьогодні працює на станції?

    — Наш колектив налічує 182 фахівці різних професій. Це після оптимізації. До цього у нас працювало 240 залізничників. Частина пішла на заслужений відпочинок, інші звільнилися, бо багатьох не влаштовує зарплата, особливо киян. Приватні ж компанії виплачують заробітну плату в рази більшу за ту, яку може запропонувати відділ кадрів дирекції.

    — Пане Дмитре, на вашу думку, що потрібно зробити, щоб переломити ситуацію, як кажуть, розімкнути коло?

    — У тих залізничників, які працюють на нашій станції, є ще сподівання, що реформи, що проходять у галузі, змінять виробниче життя на краще. Вирішити проблему з нестачею кадрів можна лише тоді, коли буде більше приділено уваги умовам та оплаті праці працівників. Керівництво Укрзалізниці повинно прислухатися до потреб і зауважень залізничників, і тоді ситуація різко покращиться і підвищиться авторитет і престиж залізничної галузі. У липні на нашій станції проходив день відкритих дверей. Люди, які цікавилися вакансіями, хотіли достойну зарплату — не менше 10 тис. грн. Вони вважають, що нічні зміни, велика відповідальність за безпеку руху на залізниці повинна мати адекватну оплату. І з ними важко не погодитися. Вважаю, що повинна бути особ¬лива мотивація для роботи молодих спеціалістів на залізниці. Це не лише висока зарплата, а й доступні кредити на житло, а на перших порах — забезпечення місцем у гуртожитку, можливість підніматися по кар’єрних щаблях. Тоді у нас буде вибір взяти на роботу кращих, з високим рівнем знань, з бажанням працювати саме на залізниці.

    — Як вам вдається вирішувати проблеми?

    — Цьогоріч у нас збільшилися пасажирські перевезення. Якщо в 2016 р. за перше півріччя було відправлено 30 тис. 812 поїздів, то за такий період нинішнього року уже 34 тис. 318. Наростити кількість вдалось за рахунок збільшення приміських електропоїздів. Більшість залізничників знають, що підвищення якості перевезень починається з підготовки вагонів у рейс. А у нас якраз з цим проб¬лема — недостатня кількість пасажирських вагонів. Отже постає питання забезпечення рухомим складом під час літніх перевезень. Але ми шукаємо резерви, щоб справитися з цим завданням.

    — Як саме?

    — За рахунок зменшення простою у пункті обороту та переформування по днях тижня в поїзди на напрямках з більш напруженим пасажиропотоком. Прикметно, що в операторів при чергових по станції змінилися переговорні комутатори. Це єдине оновлення за останній час на станції. Все інше, як і поточний ремонт колії, підготовку вагонів до відправлення, робимо за допомогою колег із суміжних служб. Хоча більшість з них теж в стадії реформування, тому питання напряму вирішуємо з керівництвом дирекції.

    — Підбиваючи підсумок нашої розмови, вам, як керівнику найбільшої столичної станції, яким бачиться реформування галузі?

    — Зміни, що відбуваються на залізниці, без­умовно, стосуються всіх. Адже життя не стоїть на місці. Удосконалюється і переглядається технологія процесу роботи, впроваджуються нові правила, які відповідають дійсному стану речей. Тобто у реформуванні виникла необхідність і воно повинно здійснюватись заради головного — підвищення ефективності діяльності залізничного транспорту. Нині реформування йде за трьома напрямками: пасажирські та вантажні перевезення, а також обслуговування інфраструктури. На мій погляд, будь¬-які зміни повинні спрямовуватись на те, щоб зробити послуги залізничного транспорту якіснішими, але при цьому залишатися доступними. А ще потрібно враховувати інтереси великих і малих підрозділів, кожного працівника залізниці. Адже сьогодні ті працівники, які працюють у пасажирській компанії, одержують зарплату в рази більшу, ніж той же складач поїздів на станції. При цьому обов’язки у них однакові. Та найголовніше із завдань — збереження кадрового потенціалу залізниці.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Олега СІРИКА

    Снаряди… на колії

    Повідомлення про знайдені снаряди часів Другої світової війни на ст. Житомир поширилося по багатьох інтернет-сайтах. Ми ж звернулися за коментарем, щоб отримати інформацію з перших вуст, до в. о. начальника ст. Житомир Станіслава ГУСАКІВСЬКОГО.

    Станіслав Владиславович розповів про те, що 24 липня йому повідомила чергова по ст. Наталія БЕЗВЕРХА, що надійшла інформація від складача поїздів Максима ГУЛІНСЬКОГО про небезпечну знахідку на коліях. Саме складач поїздів під час робочої зміни виявив біля стрілочного переводу № 63 два предмети, покритих іржею, схожих на снаряди. Уважний залізничник оперативно повідомив про це на станцію. Після були викликані працівники поліції, управління з надзвичайних ситуацій і інших служб, які, згідно з інструкцією, мають бути повідомлені в таких випадках. Місце знахідки огородили. Рух по стрілочному переводу був закритий.

    А далі вже працювали фахівці-вибухотехніки. За попереднім їхнім висновком, це артилерійські снаряди калібру 76 мм, зі слідами корозії. За інформацією управління патрульної поліції, з приводу цієї події триває перевірка. Зараз снаряди вже знешкоджені на військовому полігоні.

    — Ця подія на ст. Житомир на графік руху поїздів не вплинула, — сказав Станіслав Гусаківський. — Чітко спрацювали всі служби, залізничники ж були оперативними у плані інформування. І передусім – один з наймолодших працівників станції, складач поїздів Максим Гулінський.

    Оксана КЛИМЧУК

    А борг лише зростає

    З початку року в Козятинській дирекції залізничних перевезень поїздами приміського сполучення перевезено понад 1125 тис. пасажирів, що мають право пільгового проїзду в приміському залізничному транспорті. Загалом за перевезення такої кількості пільговиків держава через місцеві органи влади повинна компенсувати залізниці у першому півріччі поточного року понад 13 млн грн. Фактично залізниця отримала лише 8 % від цієї суми.

    Чому так? Про це і йдеться у розмові нашого кореспондента з начальником пасажирського сектору дирекції Іриною ШКЛЯРСЬКОЮ.

    — На території нашої дирекції знаходиться 26 районних та міських рад, з якими ми щороку укладаємо угоди про компенсацію за перевезення у приміському залізничному транспорті пільгових категорій пасажирів, — розповідає Ірина Шклярська. – Однак ще й досі вісім з них такі угоди не уклали. Зокрема у Київській області, яка є у нас найбільшим боржником, таких місцевих рад чотири. Найбільший наш боржник — місто Фастів. З цього міста ми перевезли майже 70 % всіх пільговиків, які скористалися послугами приміського залізничного транспорту в нашій дирекції, а компенсації не отримали й копійки. Хоча борг становить майже 4,8 млн грн. Не набагато кращі справи й з районною радою Попільнянського району, що на Житомирщині, звідки ми перевезли майже 750 тис. пільговиків і яка також ніяк не компенсувала витрат залізниці. До так званої трійки призерів боржників впевнено входить і Славутська районна рада, що на Хмельниччині.

    — Як можна змусити їх ліквідувати борг?

    — Дуже важко зробити це, коли керівники міст та районів ігнорують законодавство, посилаючись на різні обставини. Доводиться домовлятися, переконувати, а інколи навіть позиватися до суду. Бо ми впевнені, що закон на нашому боці.

    — І є зрушення?

    — У певній мірі. Найкращий показник серед областей має Вінниччина – 39 % компенсованих витрат. Серед міст та районів – Козятин, де компенсовано 41 % та 47 % відповідно. Близько до такого рівня й показники Ізяславської та Полонної районних рад, що на Хмельниччині. Проте це не вирішує загальної проблеми із заборгованістю.

    Анатолій САДОВЕНКО

    Успіхи майстрів армреслінгу

    За традицією найбільш видовищними виявилися змагання з армреслінгу та гирьового спорту. Ось наші рукоборці — міцні, сильні, спритні. Змагання відбулись за медалі серед чоловіків у вагових категоріях до 70 кг, від 70 до 90, понад 90 кг.

    Рукоборці ще тільки-но починали змагатися, а в повітрі повис­ло напруження. Спостерігати за ними — одне задоволення. Адже кожному, хто підходить до столу, хочеться перемогти.


    Рукоборство за лідерство.

    Спортивні баталії приковували увагу вболівальників, які активно підтримували аматорів та допомагали розслабитися напруженим м’язам борця любимої команди після закінчення поєдинку.

    Удача, як і належить, була на боці то одного, то іншого спортсмена. У когось сильнішою виявилася права рука, у когось — ліва. Кожна вправа — як остання, а емоції — через край.

    Боротьба за правилами завжди красива. Азарт, в якому перебувають учасники, щирі пристрасті розпалювалися з кожною секундою.

    Яскравих поєдинків на цих змаганнях було багато, але суддя Вікторія КАРБОПОЛЬЦЕВА – чемпіонка Європи з армреслінгу, срібна призерка Кубка України, бронзова призерка чемпіонату України, кандидат у майстри спорту зазначила деякі імена окремо: Сергій ШАПОВАЛ, Олександр БАЙЛИЧЕНКО, Іван ГАРКУША, Олег НЕЧИПОРЧУК, Сергій БУРЯЧЕНКО та Влад ЛУКІЯНЧУК, виступи яких завжди привертають пильну увагу. На її думку, хлопці подають великі надії. Так що, поживемо — побачимо.

    Без сумнівів, найбільш емоційною стала участь Олександра Байличенка з моторвагонного депо Фастів.

    Охоче ділиться історією свого успіху Олександр (вагова категорія до 90 кг): «Я люблю армреслінг. Сьогодні не зовсім підготовлений через травмування. А ще дуже серйозні суперники. Перемогти допомогли чотири роки тренувань. Техніка вирішує все. Мені складно тягнути час, я беру швидкістю. По життю я позитивна і емоційна людина».
     

    Тетяна ШЕМЧУК, Фото Олега СІРИКА

    Гирьові баталії

    Гирьовий спорт виявився не таким видовищним, як армреслінг. Але, до слова, в процесі тренувань, як ні в якій іншій дисципліні, спортсмени демонструють свою витривалість, силу волі та загартовують справжній характер, такий необхідний для перемоги.

    Вага гирі — 24 кг, 10 хв на вправу. Підрахувати складно, скільки тонн підняли спортсмени. Але результат очевидний — переміг сильніший.

    У кожній ваговій категорії боротьба за призові місця супроводжувалася високими результатами. У кожного своя тактика, починаючи з підходу до гирі і закінчуючи її опусканням. А як же по іншому? Як стверджують гирьовики, без навиків та досвіду легко можна отримати травму.


    Сергій ЛОГОВИК сподівається й надалі перемагати.

    І що цікаво, атмосфера тут тепла і приємна. Тихо. Йде підрахунок кількості ривків. Лише зрідка чутно підбадьорювання вболівальників: «Давай! Ти можеш ще!».

    Не поступився в силі і витривалості молодим спортсменам Олег ЧУМАКОВ — монтер колії ст. Трипілля-Дніпровське. У свої 50 років кандидат у майстри спорту показав хороший результат – 181 раз у категорії до 70 кг, за що отримав «золото». Перевівши дух, зізнався, що вправу виконував не в повну силу через травмування спини. А всю міць та кращий результат продемонструє на змаганнях у Харкові. Планує перемогти.

    Та що тут казати, кожен спортсмен унікальний. Сергій ЛОГОВИК – оглядач­ремонтник вагонів. Його результат – 87 разів у ваговій категорії понад 90 кг.

    — Мій дід Сашко, батько Микола піднімали гирі. Тепер родинну естафету продовжую я. Але наша вагою в 32 кг передається з покоління в покоління та займає центральне місце не лише в моєму житті, а й у квартирі. Я дуже вдячний талановитому тренеру Юрію РОЗУМЕНКУ. Він вміє зацікавити. Тому я завжди фізично підготовлений і готовий перемагати. Головне — налаштуватися на перемогу та відчувати підтримку родини та друзів, — зізнався Сергій.

    Команди висловили велику вдячність головному судді змагань Олександру АНДРІЄНКУ за прекрасну організацію.

    До швидкої зустрічі в м. Харків, переможці!

    Тетяна ШЕМЧУК, Фото Олега СІРИКА

    Швидко обирати тактику

    «Змагання проводились згідно з діючими правилами змагань з настільного тенісу в особистій першості серед чоловіків та жінок і у змішаних парах за коловою системою із загальнокомандним заліком», — розповідає суддя змагань – ветеран спорту, майстер спорту міжнародного класу Оксана ЧИЧЕНЬОВА.

    І додає, що залізничники-аматори, які грають у настільний теніс, не лише підтримують свою фізичну форму, а й розвиваються інтелектуально. «Під час гри також важливо постійно аналізувати ситуацію, швидко обирати тактику, ефективно застосовуючи різні технічні прийоми», — долучається до розмови тренер переможця Спартакіади Івана ПОБЕРІЯ Дмитро ДЕМЧУК з Козятина.


    Любов МАЄВСЬКА та Іван ПОБЕРІЙ — переможці змагань серед змішаних пар.

    У грі одразу помічаємо майстрів, та як зазначають організатори, за тенісними столами є й новачки: Наталія ГНАТЮК, Дмитро БАРАН та Олена ЛИСЕНКО. Помічник машиніста локомотивного депо Жмеринка Дмитро Баран у перерві між іграми ділиться враженнями.

    Насамперед не приховує власного захоплення, що має можливість грати з такими «зірками»-залізничниками, як Іван ПОБЕРІЙ, Олександр КОСТЕНКО, Іван КАЛЕНИК. Взагалі у родині Дмитра спорт і рибалка – то найперші «рятівники» від рутинності та хвороб. Батько Дмитра також декілька разів брав участь у дорожніх спартакіадах.

    За результатами дорожньої спартакіади у змаганнях з настільного тенісу столичну магістраль у Харкові з 3 по 6 серпня представлятимуть Іван ПОБЕРІЙ та Наталія БОНДАРЧУК. Тож побажаємо успіхів переможцям і гарного настрою!
     

    Валентина КОЛЯДА, Фото Олега СІРИКА

    Фотофакт. Бронзовий призер ХІХ Спартакіади — команда Жмеринської дирекції залізничних перевезень


    Юлія — приборкувачка тигрів

    У День вишиванки на роботу вона прийшла у власноруч вишитій сорочці. Настільки гарній, що про її захоплення стало відомо всім. Тож Юлія Марченко, старший інспектор із під’їзних колій Конотопської дирекції уже не могла відмовитися розповісти про бісероплетіння.


    Старший інспектор із під’їзних колій Конотопської дирекції залізничних перевезень Юлія МАРЧЕНКО дарує картини друзям.

    Великих секретів вишивання бісером немає. Цей вид декоративно­прикладного мистецтва відомий тисячі літ. На тканину нашивали камінці, перлини, дорогоцінний метал… Власне, матеріал тут не відігравав помітного значення. Лише колір та міцність. Але розвиток скловаріння розширив можливості бісероплетіння. І нині бісер – це різнобарвне скло або пластмаса. Тільки вона не така крихка і стійка до вигорання.


    Картини майстрині заворожують.

    — Бісероплетіння – жіноче заняття.

    — Чоловіки могли би теж. Коли вистачить терпіння, звичайно.

    — А як ви стали вишивати?

    — Три роки тому зателефонувала мама і розповіла, які гарні вишиті бісером картини вона побачила у знайомої. Мене зацікавило. Стала переглядати сайти в інтернеті, читати літературу. А паралельно брала голку і пробувала сама. Далі захопилася, бо це дійс¬но гарно.

    Не тільки гарно, а й важко. Це не одну малесеньку намистину нанизати, а тисячі. І до того ж угадати, підібрати точну барву. До речі, на картину «Пустеля», яку взялася вишивати Юлія Марченко, потрібно півтора кілограми бісеру. У грошах? Будь ласка: 10 г матеріалу коштують 10 грн. Тобто 1,5 тис. на полотні.

    — А який бісер кращий? Яких виробників?

    — Вважають, що японський і чеський.

    Найбільше Юлія Марченко любить вишивати звірів та квіти. Й не лише картини. Вона оздоблює бісером сумочки, футлярчики, робить із нього прикраси. Є в її доробку і кілька ікон. А ще вона вміє «приборкувати» тигрів.

    — А що ви нині вишиваєте?

    — Розпочала картину «Вовки». Але вже доведеться підправляти – міняти відтінки. Картина буде 60х80 см. І «Пустеля», про яку я вже говорила. Вона теж такого розміру.

    — Як рідні ставляться до вашого захоплення?

    — Позитивно. Чоловікові подобаються мої роботи. А син Максим (ходить у художню школу) консультує щодо кольорів.

    Три роки – не так вже й багато часу, аби досягти вершини мистецтва, опанувати на перший погляд просту технологію. Та Юлії Марченко вже є чим похвалитися. За її словами, картини, вишиті бісером, удома вже є скрізь. Вона їх не продає. «Мені шкода, — сказала, — віддавати чужим людям свою роботу за гроші. Картини можу дарувати рідним, друзям. Я в них вкладаю всю душу. Це не мій бізнес. Але магазинчик із товарами для бісероплетіння відкрила б. Колись, можливо».
     

    Микола ПАЦАК, Фото з архіву Юлії МАРЧЕНКО

    Як Тимур татуся підтримував

    Тимуру лише чотири рочки. але незважаючи на свій вік та не зовсім сприятливі погодні умови, він разом з матусею приїхав до Києва, щоб підтримати тата.

    Саме присутність коханої Марії та маленького Тимура допомагали черговому по ст. Ярошенка Ігорю СЕНДЗЮКУ здобути «срібло» у змаганнях з армреслінгу та гирьовому спорті на ХІХ Спартакіаді залізничників Південно-Західної магістралі.


    Тимур вітає татуся з перемогою.

    Дружина, яка також працює у Жмеринській дирекції вантажним касиром на ст. Рахни, розповідає, що їхня спортивна родина не з чуток знає про важливість підтримки під час змагань. Відчуває її і наш герой, і не лише як моральну складову. Різке зниження літньої температури того ранку потребувало додаткової розминки та масажу м’язів, з останнім легко справляється Марія. Та й Тимур не шкодує долоньок під час татусевих виступів. А вдалі фото на згадку ще довгий час зберігатимуть хвилюючі та приємні почуття.

    Валентина КОЛЯДА, Фото Олега СІРИКА

    Є контакт із кандидатами

    Ще недавно, заходячи до багатьох адмінбудівель структурних підрозділів залізниці, можна було побачити оголошення про те, що в галузі за браком вакантних місць прийом на роботу тимчасово не проводиться. Зараз на місці колишніх оголошень можна побачити вже інші – про прийом на роботу. Особ¬ливо працівників робітничих професій, потреба в яких у трудових колективах залізничників останнім часом стала досить актуальною.

    У Жмеринській дирекції залізничних перевезень нещодавно відбувся день відкритих дверей – захід, основною метою якого було ознайомлення потенційних кандидатів на вакантні посади робітничих професій зі специфікою роботи на залізниці, умовами праці та вимогами, яким повинен відповідати працівник залізничного транспорту. Як зазначив один з організаторів цього заходу — начальник відділу кадрів дирекції Олександр ЯРЕМЧУК, того дня декілька десятків мешканців міста та району виявили бажання працевлаштуватися на залізниці, а для цього поближче познайомитися зі специфікою майбутньої роботи. До Жмеринки приїхали й ті, хто хоче працювати на лінійних станціях дирекції. Тож з ними спілкувалися працівники відділу кадрів, керівники та фахівці підрозділів дирекції. Вони відповіли на питання, розповіли про особливості тієї чи іншої залізничної професії, пільги та соціальні гарантії працівників залізниці. Кожний зацікавлений у роботі в галузі потрапив до так званого резерву, де з кандидатами додатково буде проведено роботу співробітниками відділу кадрів.

    — Ми ближче познайомилися з кожним, хто хоче працювати у нас на залізниці, і це добре, — говорить Олександр Яремчук. – Вважаю це позитивним підсумком проведеного нами заходу. Ми встановили контакт з нашими потенційними працівниками, а вони отримали перспективу праце­влаштуватися. Тож над цим і будемо працювати вже разом.

    Анатолій САДОВЕНКО

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05