РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 26 (14 липня 2017)
  • Випуск №26 14 липня 2017
    Зміст
    1. Справжні фахівці на висоті (Тетяна ШЕМЧУК, Фото Олега СІРИКА)
    2. Як здолати бар’єри для успішної маневрової роботи? (Никифор ЛИСИЦЯ)
    3. Ветерани й досі в строю (Анатолій САДОВЕНКО)
    4. Бухгалтерія любить точність (Микола ПАЦАК,)
    5. Таджик з Узбекистану став захисником України (Анатолій САДОВЕНКО)
    6. Ярослав КОВАЛЬЧУК: «Наша суверенна Україна — це Соборний храм» (Спілкувався Віктор ЗАДВОРНОВ)
    7. За газетою – на костурах (Віктор ВІКТОРОВИЧ, Фото Олега СІРИКА)

    Справжні фахівці на висоті

    Складні метеорологічні умови наприкінці червня — початку липня на території регіональної філії «Південно-Західна залізниця» (ПЗЗ), що спостерігались у багатьох областях України, призвели до пошкоджень ліній електропередач на дільницях столичної магістралі.


    Електромеханіки Сергій ВОЙТКО та Микола КОВАЛЕНКО проводять заміну вертикальних струн.

    Працівниками служби електропостачання ПЗЗ були оперативно організовані аварійно­відновлювальні бригади для усунення пошкоджень на аварійних дільницях. Завдяки чітким та злагодженим діям бригад енергетиків затримки в русі поїздів не було. Факт: не лише у випадках надзвичайних ситуацій енергетики столичної магістралі можуть проявити професійні вміння, а й при виконанні запланованих проектів фахівці теж, безперечно, завжди на висоті.


    Під час виконання робіт з регулювання контактної підвіски із заміною спрацьованих вузлів та деталей.

    Господарством електропостачання регіональної філії «Південно-Західна залізниця» приділяється значна увага впровадженню першочергових заходів з метою підвищення надійності безперебійної роботи технологічних пристроїв.

    Заслуговує на увагу стан справ на перегоні між ст. Баришівка та ст. Березань, де триває модернізація контактної мережі.

    Питання забезпечення матеріалами наразі є пріоритетним. Їх нестача – одна з основних проблем господарства. Але вихід, як кажуть, є завжди, тому виготовленням пристроїв енергетики займаються самотужки.

    Спостерігаючи за злагодженою роботою, зазначила, що працівники проявляють професійно важливі якості — зосередженість, ретельність, точність, наполегливість, уміння концентрувати увагу під час виконання складних з технологічної точки зору операцій і, звичайно, дисциплінованість.

    Отримавши інструктаж з безпеки та план роботи на день, 11 фахівців Дарницької дистанції електропостачання та Вінницького будівельно-монтажного поїзда миттєво почали працювати. Адже «вікно» закінчується о 14.00, а попереду — заміна консольних ізоляторів, вертикальних струн, фіксуючих затискачів, регулювання підвіски над парною колією перегону ст. Баришівка – ст. Березань.

    Як зазначив заступник начальника Дарницької дистанції електропостачання Андрій БАГНО, згідно з планом на даний час ведуться роботи щодо заміни елементів контактної мережі, де працюють три одиниці техніки – автомотриси АДМ-480, АДМ скм­104 та АДМ скм­66. Уже виконано роботи по непарній колії перегону ст. Бориспіль–ст. ім. Г. Кірпи. Триває оновлення енергетичної інфраструктури на перегоні ст. Баришівка—ст. Бориспіль, по закінченні яких розпочнеться планова робота на перегонах парної колії між ст. ім. Г. Кірпи—ст. Бориспіль та непарній колії ст. Мар’янівка–ст. Кононівка.


    Задоволений працею не великої, але сильної команди і начальник району контактної мережі (ЕЧК) Березань Віталій ТРИЩУК, який контролює виробничий процес на перегоні. А турбот у енергетиків завжди вистачає. До того ж виконують поставлені завдання завжди чітко та якісно.

    «На сьогодні заплановано здійснити заміну 40 струн, чотири консольних ізолятори, регулювання контактної підвіски тощо», — розповів Віталій Миколайович.

    Майстер ВБМП-392 Олег НАУМОВ впевнений, що саме енергетика є однією з важливих ланок на магістралі. «Ми виконуємо важливу місію, – каже Олег Лукич, — щодня підтримуючи контактну мережу в належному технічно справному стані для гарантування безперебійного та безпечного руху поїздів». А ще Олег Наумов розповів, що в колективі працюють фахівці, які вірні обраному шляху і люблять свою справу. Та вважає професію трохи «романтичною» через постійні відрядження, які у багатьох тривають вже не одне десятиріччя із короткими «відпустками» після трудової вахти. Але родини ставляться до цього з розумінням і щоразу з нетерпінням чекають на їхнє повернення.

    З початку робіт на перегоні ст. Баришівка–ст. Березань залізничні енергетики замінили 14 консольних ізолятори, 24 тяги, встановили чотири підкоси, 1 тис. вертикальних струн, один поперечний з’єднувач і два фіксатори. Роботи з модернізації тривають.

    Тетяна ШЕМЧУК, Фото Олега СІРИКА

    Як здолати бар’єри для успішної маневрової роботи?

    «Коли колісні пари котяться сталевими магістралями, залізниця не залишиться без прибутку» – такий вислів часто доводилось чути від досвідчених залізничників. І це дійсно так: чим більше потягів, в першу чергу вантажних, прямують коліями, долаючи відстані між залізничними станціями, тим більше коштів надходить до залізничної скарбниці. Однак, щоб ці потяги сформувати, необхідно виконати великий комплекс маневрових робіт.


    Старший машиніст-інструктор Олександр ТАРАСЮК (праворуч), машиніст тепловоза Микола ОГОЦЬКИЙ (ліворуч)
    та помічник машиніста Володимир ШИМКІВ проводять технічний огляд тепловоза серії 2М-62, який повернувся зі Львівської залізниці.

    Такими роботами, причому доволі довго і успішно, займаються локомотивні бригади колони № 8 Жмеринського локомотивного депо, яка функціонує на ст. Віннця. Її очолює Олександр ТАРАСЮК, а разом із ним працюють 42 машиністи та 40 помічників, використовуючи вісім тепловозів трьох різних серій. Їх небагато, а от обсяг роботи у них чималий. Вони забезпечують усю маневрову роботу на двох десятках залізничних станцій, серед яких більшість становлять ті, де проводиться велика вантажна робота: Вінниця-Вантажна, Калинівка, Хмільник, Немирів, Гайсин, Кароліна, Холонівська, Самченці та деякі інші. На них щодня навантажують та вивантажують сотні вагонів, які необхідно доправити до залізничних клієнтів і забрати звідти.

    Хто ж займається такою роботою? — Цікавлюсь у Олександра Павловича Тарасюка.

    — Абсолютна більшість машиністів і помічників – це високо-кваліфіковані фахівці. Серед них є з великим трудовим стажем, є й молоді, але перспективні. Так, першокласний машиніст Микола МОСЕЖНИЙ уже давно трудиться на залізниці і наприкінці цього року досягне пенсійного віку. Він разом із помічником Олександром КОВАЛЬЧУКОМ, який дещо молодший, займається маневровою роботою на ст. Калинівка на тепловозі серії ЧМЕ-3. Незабаром виповниться 50 років також досвідченому машиністу Йосипу ШПАКУ. Він з помічником Володимиром КАЧУРОВСЬКИМ, до речі, учасником АТО, тепловозом серії 2М-62 забезпечує маневрову роботу на ст. Холонівська. А серед молодих варто відзначити машиніста Олександра СЛОБОДЯНЮКА, який пройшов підготовку у залізничному технікумі і на сьогодні може керувати тепловозами серій 2М-62, М-62, ЧМЕ-3. А як технік­механік може виконувати й певні ремонтні роботи. Також успішно трудяться молодий машиніст Олег МЕЛЬНИК та його помічник Роман КРИВОНІС. І цей перелік можна продовжувати, адже достойних працівників у нас чимало.

    Дійсно, у цьому невеликому трудовому колективі добре підготовлені фахівці. Але це певною мірою негативно позначилось на загальній ситуації. Розберемося? Ще на початку нинішнього року один локомотив 2М-62 та три локомотивні бригади, за рішенням, прийнятим у Департаменті локомотивного господарства ПАТ «Укрзалізниця», відрядили на залізничну станцію — Івано-Франківськ. Там вони доправляють пасажирські поїзди зі Львова через Івано-Франківськ у бік Рахова та Ворохти. Допомога Львівській залізниці відчутна, однак ту маневрову роботу, яку мав би виконувати «відряджений» тепловоз, поділили між тими тяговими локомотивами, що залишились. А їх всього вісім. І вчасно виконати маневрові роботи на усіх станціях доволі складно, та й витрати пального при перегоні тепловоза з однієї станції на іншу значні. Однак доводиться і за таких умов працювати. Хіба це по-діловому?!

    Та це не єдине ускладнення в роботі локомотивної колони. У розмові Олександр Тарасюк зазначив, що раніше функціонували медпункти практично на всіх станціях, де працювали локомотивні бригади, зокрема у Немирові, Гайсині, Калинівці, Хмільнику, Самченцях та на деяких інших. І там машиністи проходили передрейсовий та післярейсовий медичний огляд відповідно до наказу № 40Ц. Зараз залишився лише один медпункт на вокзалі ст. Вінниця, який є структурним підрозділом Київської клінічної лікарні № 2 на залізничному транспорті. Так і цей медпункт недостатньо укомплектований. Тут немає приладів, які визначають, приміром, наявність парів алкоголю, експрес­тестів для виявлення алкоголю чи наркотичних засобів у крові. Тому такий медичний огляд не можна вважати повномірним, і це може призвести до небажаних наслідків.

    Негативні наслідки можуть виникнути і через незадовільне утримання окремих під’їзних колій. За словами машиністів, найгірший їх стан на території військових складів, куди подаються вагони. Там старі дерева нависають над коліями і їхні гілки чіпляються за локомотив та вагони, в яких перевозиться небезпечний вантаж. На щастя, до сьогодні інцидентів не було, однак це не означає, що такий стан під’їзних колій має бути й надалі.

    Думається, що умови для проведення маневрової роботи на станціях та під’їзних коліях мають бути такими ж, як і на перегонах, де мчать вантажні та пасажирські потяги. Адже маневрова робота — далеко не другорядна, без неї не буде вантажних потоків сталевими магістралями, а значить, і надходжень до залізничної скарбниці. Як здолати ці бар’єри?!
     

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Ветерани й досі в строю

    Слюсаря рухомого складу з ремонту дизельних двигунів Миколу Петровича Носова у локомотивному депо Шепетівка цілком справедливо вважають ветераном підприємства. За його плечима вже 42 роки роботи у цьому трудовому колективі. Проте він і досі продовжує сумлінно працювати за обраним фахом, повертаючи у стрій автомобільну та залізничну техніку, що потребує ремонту.


    Ремонт двигуна проводить слюсар Микола НОСОВ.

    У депо Микола Петрович прийшов далекого 1975-го за порадою батька, Петра Івановича, який працював тоді у локомотивному депо ковалем. Спочатку був автослюсарем. Без відриву від виробництва закінчив технікум і з початку 90-х очолив бригаду. Ремонтував дизель-двигуни залізничних кранів та автотехніки. За роки роботи у депо разом з колегами він дав друге життя не одній сотні одиниць техніки, багато з якої й досі успішно експлуатується на виробництві.

    — Микола Петрович — чудовий фахівець, професіонал, — говорить голова профкому локомотивного депо Микола МАКСИМЧУК. – Його вміння та досвід завжди цінували у колективі. Навіть коли прийшов час йти на заслужений відпочинок, його попросили залишитися попрацювати ще певний час, бо нам дійсно поки що не вдалося знайти йому гідну заміну.
     

    Анатолій САДОВЕНКО

    Бухгалтерія любить точність

    Коли вам говоритимуть, що в бухгалтери йдуть за покликанням… Чесне слово, я б не повірив. У покоління молодого професійні пріоритети завжди були іншими. У часи давні вони мріяли стати космонавтами, геологами, конструкторами, лікарями… У нинішній, самі знаєте, або топ-моделлю, або банкіром, або бізнесменом крутого замісу. Про бухгалтерію, роботу конторську над рахівницею (був такий спосіб зводити дебет з кредитом) чи за комп’ютером з «1С» не йшлося і не йдеться хоч престиж роботи бухгалтера росте й росте.


    Бухгалтер Ганна Миколаївна АРТЮХ не шкодує, що доля змусила перекваліфікуватись.

    Тільки життя – штука складна. Інколи так поверне, що аж дух перехоплює. Й нереалізовані пілоти, геологи, лікарі сідали рахувати гроші. До речі, парадокс: бухгалтери мають справу з грішми, але «живих» їх не бачать. Хіба що свою зарплату, яка в переважної більшості доволі скромна.

    Ганна Миколаївна АРТЮХ теж не збиралася ставати бухгалтером. Випускниця сільгоспінституту, економіст, за фахом працювала з рік. А там її величність доля змусила перекваліфікуватися. Спочатку Ганна Миколаївна працювала в бухгалтерії БМП-615, потім – у бухгалтерії Конотопської дистанції вантажно¬-розвантажувальних робіт. Коли дистанції наказали жити «довго та щасливо», перейшла до дирекції. У травні 2013 р. очолила бухгалтерію відокремленого підрозділу. І тепер, коли минуло стільки літ, ніскілечки не шкодує за економікою.

    – Бухгалтерія, – говорить вона, – це точність. Щоб цифра до цифри, щоб чітко співпадали… Економіст же оперує узагальненими категоріями.

    – Так нудне ж це заняття складати цифру до цифри.

    – Не кажіть. То лиш на перший погляд. Тим паче, коли у хорошому колективі (а у нас він саме такий) працюється добре і час летить непомітно.

    Не нудьгують бухгалтери ще з однієї причини: податкове законодавство держави примхливе, як погода в цьогорічному липні, а створення ПАТ «Укрзалізниця» зумовило низку змін – залізнична бухгалтерія поступово переходить на міжнародні стандарти.

    – Складнувато, – погоджується Ганна Мико­лаївна. – Бухгалтерія любить стабільність. Але віримо, що цей період не затягнеться, врешті, перехідний період скрізь такий, у будь¬якій сфері.

    Ганні Артюх, за її словами, залишається рік до пенсії. Тільки це ще так далеко. А ось квартальний звіт якраз перед професійним святом. І про нього всі думки цієї симпатичної жінки.

    Ганна Миколаївна, як ви розумієте, давній читач залізничної газети. Дорікає, що про бухгалтерів пишуть мало, та користується нагодою, аби привітати колег із Днем бухгалтера.

    – Бажаю, – сказала вона, – всім міцного здоров’я та щастя, миру й благополуччя. Молоді – творчих успіхів. І щоб бухгалтери нарешті отримували достойні зарплати!

    ДОВІДКОВО

    За статистикою майже 90 % бухгалтерських послуг надають жінки, але придумали бухгалтерію чоловіки.

    Найперші зачатки бухгалтерії з’явилися ще 6 тис. років тому. Це були звичайні зарубки на дереві або вузлики, так звані знаки обліку. Батьківщиною бухгалтерії вважається Єгипет, саме в цій державі почали вести перший облік і застосовувати проведення операцій.

    Засновником бухгалтерського обліку в тому вигляді, до якого ми звикли, є математик з Італії, а пізніше пріор монастиря на кордоні Тоскани й Умбрії Лука Пачолі. Тоді ж у XV ст. і з’явився термін «бухгалтер».

    Слово «бухгалтер» походить від німецьких слів «Buch» – книга і «Halter» – тримач. Найменування професії дуже точно відображає специфіку роботи бухгалтерів в епоху Середньовіччя, адже в ті часи дані про надходження і витрати матеріальних цінностей та грошових коштів заносилися в спеціальну книгу.

    Микола ПАЦАК,

    Таджик з Узбекистану став захисником України

    У фойє адміністративної будівлі Козятинської дистанції колії поруч зі стендом з фотографіями кращих працівників цього структурного підрозділу залізниці можна побачити один дещо незвичний експонат. Це подяка командування 2-го мінометного батальйону 93-ї механізованої бригади, що виконує бойові завдання у зоні АТО, колективу дистанції колії за те, що виховав справжнього захисника нашої Вітчизни.


    Бригадир колії Руслан АБДУНАЗАРОВ

    Мова про колишнього працівника дистанції колії, а зараз бійця АТО Руслана Музафаровича АБДУНАЗАРОВА. «За час служби у зоні АТО він став взірцем рішучості та надійності у боротьбі за єдність України та захисті нашої землі від терористів та іноземної агресії, — зазначається в тексті подяки. – Прийміть від нас низький уклін вдячності та побажання міцного здоров’я й духу у вихованні таких захисників Вітчизни! Ми щиро віримо, що разом забезпечимо мир та спокій у нашій рідній країні».

    Бійцем АТО Руслан Абдуназаров став на початку 2016-го. До цього майже чверть століття пропрацював у Козятинській дистанції колії. Розпочинав монтером колії, а згодом й сам очолив бригаду колійників. Після демобілізації він повернувся у рідний колектив до своєї звичної роботи на залізниці.

    — За національністю я — таджик, однак народився та виріс в Узбекистані, — розповідає мій співрозмовник. — Після закінчення школи поїхав навчатися та працювати до Ленінграда. Там зустрів майбутню дружину Світлану, яка також навчалася у місті на Неві, хоча родом була з Козятина. Ми побралися, а на початку 90¬х переїхали до її батьків у Козятин. Тут я пішов на роботу у дистанцію колії, де працюю й досі.

    Коли розпочалася війна на сході країни, чимало друзів, знайомих та колег Руслана пішли до війська. Хто за призовом, хто за мобілізацією. Руслан Абдуназаров пішов добровольцем. Він сам прийшов до військкомату та написав рапорт з проханням призвати його до лав Збройних сил. Дома дружині сказав, що повістку отримав як усі мобілізовані. Це щоб зайвий раз не хвилювати.

    Пройшовши курс бойової підготовки у військовому навчальному центрі, він майже рік провів у зоні АТО. Був головним сержантом мінометної батареї. Воював сміливо та завзято. Під час одного з ворожих обстрілів отримав осколкове поранення в ногу. Про війну розповідає неохоче. Каже, що робив, як і всі його побратими, одну справу – захищав Батьківщину.

    — Хоч я й таджик з Узбекистану, та вважаю Україну своєю рідною країною, — говорить Руслан. – Тут я прожив більшу частину життя. Тут моя родина. Тут народилися та виросли дві мої доньки – Христина та Карина. Це місто та ця земля стали для мене своїми, рідними. Тому я й пішов на війну, щоб захистити їх. Як це зробив – не мені судити. Та я вважаю, що хоч частково виконав свій обов’язок.

    На згадку про участь в АТО Руслан привіз додому державний прапор України з автографами своїх бойових побратимів. Поруч з ним він зберігає й прапор Узбекистану, з яким також пройшов всю АТО. Ці два державних символи стали для нього дуже пам’ятними, безцінними.

    — Чимало моїх колег­побратимів віддали такі прапори в музеї своїх шкіл чи у місцеві музеї, — говорить він. – Я вирішив їх залишити у себе в родині. До своєї школи я вже, мабуть, ніколи не завітаю. А от для моїх дітей та онуків нехай вони стануть сімейними реліквіями!
     

    Анатолій САДОВЕНКО

    Ярослав КОВАЛЬЧУК: «Наша суверенна Україна — це Соборний храм»

    На обкладинці першої збірки віршів юрисконсульта галузевої служби приміських пасажирських перевезень Ярослава КОВАЛЬЧУКА – сам автор. А відкриває збірку, що має красномовну назву «У всесвіті любові», невеличкий розділ «Стежка до Бога». Тож моє перше запитання до самодіяльного поета про те, скільки років він створював цю збірку?

    — Вірші я почав писати у 1998 р. Спонукала до цього неприйнятна смерть відомого співака Назарія Яремчука.

    Збірка «У всесвіті любові» охоплює собою написані поетичні твори, які, на думку моїх відданих шанувальників та на моє особисте переконання, є найкращими за змістом та формою в моєму творчому доробку. Згадані поезії я писав упродовж 1998—2004 рр. у різних населених пунктах (Києві, Умані, Вишгороді, Гайсині, Петропавлівській Борщагівці, Чайці).

    Кожна людина має право на справжнє щастя, яке я в одному зі своїх віршів називаю «Пресвятим чертогом». Досягнути цього стану може лише людина, в чистому серці якої квітує нев’януча віра у всеправедного Бога.

    — Ваш вірш «Ми без Бога ніхто» датується 2014 р. Це рік після Майдану, рік початку російської агресії в Україні. Цікавить ваше відношення до цих подій.

    — Станом на сьогодні український народ, будучи повноправним членом міжнародної спільноти, водночас веде запеклу боротьбу з різними ворогами. Під останніми потрібно розуміти внутрішнього агресора (лукавих олігархів) та зовнішнього (підлих терористів).

    Я вірю в те, що військові дії, що тривають у східних регіонах нашої землі, скоро припиняться. Й наша багатостраждальна, але нескорена Україна, відродившись, увійде в еліту світових держав.

    — Пане Ярославе, на жаль, не всі із сучасників поділяють Ваші погляди про те, щоб не перетворювати «на руїни собор своєї України, оскільки ти – його цеглина, що називається Людина».

    — Наша суверенна Україна — це Соборний храм, що б’є у «дзвони малинові незгасимої любові». А кожен з нас уособ­лює собою маленьку і міцну цеглину цієї величної споруди, що підносить свої золоті куполи до святих небес.

    — Життя – це чорно­біла смуга. Роботи це стосується також. Нереально постійно бути всюди першим та успішним. Психологи радять перечекати невдалі періоди спокійно, щоб свято настало й на Вашій вулиці! Ви задоволені своєю роботою?

    — Мій трудовий шлях є тернистим. Далеко не всі доручення, що я здійснюю, працюючи у службі приміських пасажирських перевезень регіональної філії «Південно¬Західна залізниця», імпонують мені. Одначе моє єство втішає те, що за даним місцем роботи, а саме в технічному відділі й інших підрозділах, у мене з’явилися нові друзі. Незважаючи на те, що їх небагато, я вдячний Богові за те, що вони є в моїй долі.

    Я вірю в те, що скоро в моєму житті настануть істотні та світлі зміни. Іншими словами, одного чудесного дня, ставши доктором філософії з права, я буду поєднувати викладацьку і наукову діяльності у відповідному інституті з практичною юриспруденцією у вищезгаданій філії.

    — Звідки черпаєте натхнення? Знаю, що готуєте нову збірку віршів. Розкажіть про неї.

    — Головним джерелом мого невичерпного натхнення є неповторна музика. Зокрема я є палким шанувальником співаків Іво Бобула й Назарія Яремчука, а також гуртів «Modern Talking» і «Міраж».

    Окрім того, я закоханий в задушевну поезію. Тобто, в моєму серці звучать різні вірші, авторами яких є вітчизняні та зарубіжні мислителі, наприклад, Т. Шевченко, Л. Костенко, В. Крищенко, А. Демиденко…

    Також не можу не зазначити те, що мені імпонує астрономія та езотерика.

    Моя нова книга, що завдяки Господній допомозі невдовзі побачить світ, матиме назву «Соборний храм». Вона, будучи логічним продовженням попередньої збірки «У всесвіті любові», водночас охоплюватиме собою непрості за змістом роздуми про найвеличніше почуття, що приносить у багатогранний всесвіт невичерпну Гармонію – взаємну та палку Любов.

    — Дякую за інтерв’ю! Бажаю успіхів і натхнення!

    Я ПРОДОВЖУЮ ЛЮБИТИ

    Мою ріку, прозору та глибоку,

    ніхто не зможе осушити,

    бо я, пізнавши Істину високу,

    Тебе продовжую любити!

    Мою оселю, чисту та гостинну,

    ніхто не зможе спопелити,

    бо я, пізнавши Істину первинну,

    Тебе продовжую любити!

    Мою дзвіницю, страдну й великодню,

    ніхто не зможе осквернити,

    бо я, пізнавши Істину господню,

    Тебе продовжую любити!

    Мою зорю, жагучу та яскраву,

    ніхто не зможе загасити,

    бо я, пізнавши Істину злотаву,

    Тебе продовжую любити!

    Мою октаву, жваву та ритмічну,

    ніхто не зможе заглушити,

    бо я, пізнавши Істину космічну,

    Тебе продовжую любити!

    Мою дзвіницю, страдну й великодню,

    ніхто не зможе осквернити,

    бо я, пізнавши Істину господню,

    Тебе продовжую любити!
     

    Спілкувався Віктор ЗАДВОРНОВ

    За газетою – на костурах

    Проблема зі вчасною доставкою нашого видання до передплатників не є новиною. Як мінімум через тиждень «Магістраль-регіональна – «Робітниче слово» з’являється у поштових скриньках хмельничан, шепетівчан, коростенців, мешканців інших віддалених від столиці залізничних вузлів. Але щоб рівно на сім днів затримувалось наше видання до Василькова, що за 45 км від Києва, це вже, як кажуть, вершина нахабства.

    Дзвінок до редакції від колишнього начальника станції Васильків, інваліда 2-ї групи Івана ГОРБАЧА покликав у дорогу. Іван Дмитрович стурбований тим, що його не бажають зрозуміти чиновники із васильківського поштового відділення, що по вулиці Грушевського, 13. Часто ходити на пошту, долаючи з чотири десятки сходинок вгору та у зворотному напрямку, задоволення для хворої людини на хребтову недугу не надає.

    — А про газету все одно дізнаюсь, — говорить 88-річний чоловік. — Коли сидітимемо у приймальні, чекаючи на прийом до керівництва васильківських поштарів.

    Як виявиться з розмови із начальником васильківського відділення Ігорем МИРОГЛЯДОМ, він вперше чує про історію із невчасною доставкою залізничної газети. До сьогодні І. Горбач з’ясовував причини із відділом доставки періодичної преси. Та позитивних зрушень не було. Ну а тепер? Ігор Мирогляд повідомив, що через недбале виконання службових обов’язків поштаркою Наталією ГНЄНОЮ сталася ця пригода. У поштовому відділенні знають, що жінка, буває, із великим запізненням розносить кореспонденцію. Знають, та не роблять жодних висновків.

    — Із поштаркою проведемо відповідну бесіду, — запевнив начальник.

    P.S. Редакція навмисно розмістила світлини, що свідчать, як часом важко нашим передплатникам діставати правду у високих кабінетах. Дякуємо Іванові Дмитровичу Горбачу за відданість до нашого видання.
     

    Віктор ВІКТОРОВИЧ, Фото Олега СІРИКА

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05