РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 24-25 (7 липня 2017)
  • Випуск №24-25 7 липня 2017
    Зміст
    1. Острів Борисенків біля берегів Снова (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олега СІРИКА)
    2. Складові успіху дистанції (Микола ПАЦАК)
    3. Що об’єднало майбутніх циркачів та залізничників? (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    4. Там панує атмосфера добра (Микола ПАЦАК)
    5. Кадри для первинних ланок із Вінниці (Никифор ЛИСИЦЯ)

    Острів Борисенків біля берегів Снова

    Його звичайний робочий день починається рано вранці. Начальник Сновської дистанції колії Володимир БОРИСЕНКО квапиться на службу тоді, коли на тихих вулицях Щорса (колишня назва залізничного міста) ще не з’являються турботливі двірники. Володимир Миколайович привчив себе до цього режиму праці ще за часів роботи майстром з ремонту і реконструкції колії тут на рідній ПЧ-14.


    Ініціативу від нагороджених щодо створення спільної фотографії на згадку про урочисту подію
    з нагоди Дня Конституції України підтримали директор регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Григорій БЕВЗ
    та заступник голови Дорпрофсожу Олександр ЛОЗКО. Серед відзначених – начальник Сновської дистанції колії Володимир БОРИСЕНКО.
    Тож далі - матеріал, який має назву «Острів Борисенків біля берегів Снова», присвячений саме цьому професіоналу колійної справи.

    Починався трудовий шлях у далекому 1974 р., коли 17-річний випускник щорсівської десятирічки прийшов працювати у дистанцію колії слюсарем­ремонтником. Рік слюсарної практики, направлення на навчання у Харківський інститут інженерів залізничного транспорту. Все як у всіх, хто у середині 80-х намагався на все життя пов’язати власну долю із сталевими коліями. А рішення допомогла сформувати залізнична династія. Адже прадід та прабабка Володимира Борисенка працювали тут же колійними обхідниками, діди – теж залізничники, батько – машиніст у локомотивному депо. Продовжувач трудової династії у четвертому поколінні відслужив «по повній» у війську, повернувся у дистанцію вже як технік. Згодом Володимир Миколайович стане старшим інженером….


    Володимир БОРИСЕНКО із нагородою – знаком «Залізнична слава» ІІІ ступеня.

    Проводжаючи поглядом великі потоки поїздів, які на початку його інженерної кар’єри проходили ще не реконструйованими коліями, він мріяв про те, щоб на дільницях між Бахмачем і Деревинами та між Низківкою та Корюківкою пролягли колії на залізобетонних шпалах. Так і сталося. І тепер загальна протяжність колії, яка обслуговується трудівниками дистанції, дорівнює понад 274 км. Додайте до цього 19 стрілочних переводів, дев’ять переїздів, що охороняються черговими, не забудьте про 41 неохоронний переїзд, 52 мости, понад шість з половиною сотень погонних метрів водовідвідних труб та лотків. Ось приблизна картина господарства, яким опікуються сьогодні його підлеглі.

    Оригінальну думку, як на мене, висловив про свого колегу начальник станції Сновськ Станіслав СИПЛИВИЙ. Станіслав Миколайович вважає Володимира Борисенка людиною щирою, якщо справа стосується дружніх стосунків. Проте якщо виникають проблеми виробничого характеру, то, на думку ДееСа, більш динамічного та рішучого керівника, ніж Володимир Миколайович, на залізничному вузлі годі і шукати. С. Сипливому віриш на слово через те, що працюють обидва пліч­о­пліч протягом майже двох десятків років.

    Станіслав Миколайович вважає, що понад 11 років роботи В. Борисенка заступником начальника дистанції довели: у справі підвищення рівня надійності колії та гарантування безпеки руху поїздів такого інженера ще пошукати. Добрі слова на адресу Володимира Миколайовича почув від начальника служби колії Віталія КАЛЮЖНОГО та начальника сектору охорони праці Галини ВАСИЛЬКОВОЇ, голови первинної профспілкової організації локомотивного депо ст. Сновськ Анни ПОЛЮШКО. Є, як виявляється, у В. Борисенка раціоналізаторський хист. На терені станцій, які обслуговує ПЧ-14, за ініціативи його керівника впроваджено у роботу стрілочні переводи із поворотною серцевиною, за останнім словом винахідництва функціонує у дистанції пилорама. Цей перелік добрих справ можна продовжувати. Ясна річ, що новації не відбуваються без підтримки з боку умільців, яких у колективі дистанції чимало.

    … 27 червня 2017 р. Актова зала управління регіональної філії «ПЗЗ» зібрала нагороджених залізничників з нагоди Дня Конституції України. У першому ряду помічаю мого сьогоднішнього героя. Прошу приділити декілька хвилин для бесіди. Погоджується із короткочасною усмішкою на бадьорому обличчі. Говоритимемо про родину. Він вважає себе щасливим чоловіком поруч із дружиною Лідією Владиславівною, добрим батьком для сина Дмитра та доньки Юлії, люблячим дідом для онучок Єлизавети та Анни й онука Івана.

    … Коли майже 35 років тому на весільний рушник стали молоді і завзяті Борисенки — залізничник Володимир і лікар­стоматолог Лідія, близькі і знайомі їм бажали довгих років подружнього життя. Давно зав’янули пишні, буйні, пахучі троянди, солодковійні гвоздики, які дарували молодим гості. Але почуття їх не в’януть. Восени Володимир Миколайович та Лідія Владиславівна святкуватимуть коралове весілля. Це говорить про те, що сімейне життя склалося із тисяч днів, які провели разом чоловік та жінка, днів, що заповнені подіями і почуттями, які відчували обоє. Про таких кажуть як про єдиний організм, як корал, який створений з декількох тисяч маленьких частинок. Турботи, романтика, кохання – все поруч.

    У В. Борисенка чудове почуття гумору. Розповів: «Якось, повертаючись з відпочинку в Євпаторії разом із Лідією Владиславівною, опинилися в одному купе із старшим лейтенантом, в очах якого надовго поселився смуток. Причина смутку, очевидно, — у дружині військового, яка на вигляд нагадувала про те, що у будь¬-якій сімейній ситуації поруч з нею можна занепасти духом. Той офіцер бідкався про службу у Монголії за молодих років. Особистого життя у пустелі Гобі не склалося. Тож старший лейтенант мріяв про повернення до Союзу. На першій станції побачив свою єдину. У порівнянні із мешканками далеких монгольських степів і пустель вона здалася найкрасивішою…» До чого ця історія? Це доводить лише про те, що завдяки власній дружині Борисенко духом не занепав.

    На коралове весілля гості зазвичай дарують щось надзвичайне. Адже шлюб заповнено почуттями та створено цілий острів, що має назву СІМ’Я. Острів Борисенків біля берегів повноводого Снова. Вічної молодості душі та доброти серцю, здійснення всіх планів і сподівань бажаємо Володимиру Миколайовичу, якому днями виповнилося 60 років!
     

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олега СІРИКА

    Складові успіху дистанції

    Основним показником утримання колії — бальна оцінка. У Ніжинській дистанції, яку очолює один із найдосвідченіших колійників залізниці Олександр Мазур, вона становить 2 бали. Слів немає, не вірилося. Звик, що 25-30 – це вже відмінно, тому перепитую Олександра Михайловича ще раз. Все-таки два бали. І вже не перший рік дистанція досягає такого результату. У 2013-му та наступні літа цифра «упала» із 18 до 3.


    Начальника Ніжинської дистанції колії Олександра МАЗУРА бентежить нестача робочих рук.


    Гайковерт механічний, а робітники вправні. Машиністи ПМГ Юрій БУЛАХ та Валентин КАЧИН.

    Як вона досягається? Секретів немає, та спершу варто мовити про ПЧ в Ніжині. Свою історію дистанція розпочинає із 1868 р., коли залізниця з’єднала Курськ та Бровари. Після будівництва мосту через Дніпро вона одержала назву Курсько-Київської. У 1958 р. ніжинське підприємство приєднують до дарницької дистанції, але вже 1 квітня 1974 р., за словами Олександра Мазура, дистанція, як Фенікс, відродилася. На сьогодні день ПЧ-5 має 242,7 км головних колій, 83,7 км станційних, 48,2 км під’їзних, 345 стрілочних переводів, 34 переїзди… Довжина безстикової колії становить 223,6 км. На останню цифру варто звернути увагу.


    Коваль дистанції Олександр ОСТАПЕЦЬ. В його руках сховано майстерність.

    Ще один важливий аспект нинішньої роботи – сам керівник. У Ніжин він перейшов сімнадцять років тому із посади заступника начальника галузевої служби, маючи солідний стаж колійної практики і досвід керівництва експлуатаційним підприємством.

    ОТЖЕ, СКЛАДОВІ УСПІХУ. На перше місце начальник дистанції ставить техніку, важку колійну техніку Центру механізації колійних робіт і рейкозварювального поїзда. «Рейкозварювальну машину ми просимо постійно», — говорить Олександр Мазур.

    Що це дає? Стик, на його думку, слабке місце. Чим їх менше, тим легше утримувати колію. Тож звідси і 223,6 кілометра безстикової – майже сто відсотків головної, де для пасажирських поїздів визначено швидкість — 140, а для вантажних — 80.

    До речі, у 2013 р. під час модернізації колійного господарства станції Ніжин уперше в межах дистанції застосували алюмотермічне вварювання 31 стрілочного переводу, що мовою фахівців «зменшило кількість стиків на стрілочних переводах, підвищило плавність руху та покращило взаємний вплив рухомого складу і колії».

    ДРУГА СКЛАДОВА – СУТО ОРГАНІЗАЦІЙНА. Позитивний результат дає дільнична система поточного утримання колії, на яку дистанція перейшла у 2009 р. Число механізованих дільниць було зменшено до двох, але потужних, штат яких укомплектовано досвідченими фахівцями. Їм, монтерам, машиністам, бригадирам, майстрам, за інтенсивність встановлено десятивідсоткову надбавку до зарплати. І там, де працює важка техніка ЦМКР, обов’язково будуть ці колони.

    — Колони? Як у колійних машинних станціях?

    — Саме так, — говорить Олександр Мазур. – Я теж, до речі, у свій час працював у КМС.

    І ТРЕТЯ СКЛАДОВА – кадри, кваліфіковані спеціалісти, залізничники із багатолітнім стажем роботи на коліях.

    — Але люди йдуть, — продовжує Олександр Михайлович. – Хтось на пенсію, хтось із інших причин. На їх місце беремо молодь. Але молодий монтер довго не затримується — місяць чи два. До першої зарплати, яка його розчаровує. Три тисячі гривень будь-кого сьогодні розчарує… Нинішній рік для нас досить напружений. У дистанції працюють 374 залізничники, із них — 117 монтерів колії, що становить 66 відсотків від розрахункового контингенту.

    Оце і всі складові. Майже усі. Бо відразу пригадується, як невідступно стежив за роботою КМС на модернізації колії у Броварах колишній заступник начальника дистанції Микола Майдан. Настільки, що напрошувалося запитання, чого б ото так перейматися? Свої ж люди кладуть, досвідчені, кваліфіковані. «Вони кладуть, — відповів Микола Іванович, — а експлуатувати нам». Тобто легше завбачити і попередити можливі нюанси, ніж потім переробляти та ремонтувати. Так вважають і діють у дистанції й нині – завбачливо, на випередження.

    …Звичайний день у середині тижня. Як і скрізь у дистанціях колії, основна робота літньої пори на лінії. Дізнаюся, що колони працюють у Заворичах – виправка стрілочного переводу, на станції Кобижча – зварювання рейок, і в Ніжині, куди найближче і де, підказують. Можна побачити ПМГ – машину-гайковерт, чи не єдину на залізниці. «Древня», непоказна, та гайки закручує швидко й надійно. На ній працюють машиністи Юрій БУЛАХ і Валентин КАЧИН. Вони розповідають, що довговічність ПМГ залежить від дбайливого догляду. Так робив десятиліттями батько Юрія – теж машиніст ПМГ. Так намагається робити і він з колегою.

    Побувати на базі дистанції і пройти повз кузню було б помилкою. Не основна на утриманні колії, та важлива, бо «головний» інструмент монтера – лом, кується в ній. І не тільки. «Усе роблю, що по залізу», — дещо широкувато пояснює коваль Олександр ОСТАПЕЦЬ. А кузня у нього на славу – простора, затишна, не соромно й людям показати. І коваль він вправний, хоч біля молота стоїть недавно.

    Уже збіг червень. Підбиваються підсумки роботи півріччя. У Ніжинській дистанції виконано: середній ремонт колії – 8,87 км (дані на 20 червня. – Авт.), середній ремонт стрілочних переводів – 6 одиниць, заміна перевідних дерев’яних брусів – 2 комплекти, суцільна заміна рейок старопридатними – 2,5 км. І балова оцінка – 2, що означає супервідмінно!

    Микола ПАЦАК

    Що об’єднало майбутніх циркачів та залізничників?

    Під час фестивалів художньої самодіяльності, які організовувалися на терені столичної магістралі, запам ’ятались виступи учасниць циркової студії при Шепетівському будинку науки і техніки. Особливо Анастасії СИНИЦі та Анастасії АНДРУСІННИК. Ще тоді ці спритні юні спортсменки ділилися планами про те, що оберуть свій шлях на арену. Що ж, справа благородна.

    Днями зателефонував директору БНІТ Вадиму СВІНЦІЦЬКОМУ і поцікавився про те, чи існує ще та студія? Виявляється, так! На станції Полонне, що недалеко від Шепетівки, майбутні акробати, повітряні гімнасти, жонглери відточують власну майстерність. Серед них — багато дітей залізничників.

    Нашим читачам добре знайома дочка залізничниці з м. Бердичів Анастасія ШИМАНСЬКА, яка свого часу потрапила до півфіналу IV сезону телевізійного шоу «Україна має талант». Бердичівська «ліана», вихованка циркової студії «Жанр», нині другокурсниця Київської муніципальної академії естрадного і циркового мистецтв підкорює повітряні висоти на фестивалі в Китаї.

    Під час перегляду дипломної вистави «Академія манежу» від випускників Київської муніципальної академії естрадного і циркового мистецтв (КМАЕЦМ), яка відбулась у величній будівлі Київського цирку, не полишало відчуття справжнього свята. Три години чистого мистецтва, де акробатичне шоу змінювалося естрадними номерами від молодих співаків, повітряні гімнасти, ілюзіоністи, клоунада… Естрада і цирк від 128 молодих артистів змогли викликати сильні емоційні почуття у майже півтори тисячі глядачів. Адже шоу­вистава знайомить аудиторію із повною палітрою жанрів і напрямків з підготовки акторів естради і цирку. Цікаве дійство відбулось завдяки тонкій драматургічній напрузі, таку думку висловив у розмові зі мною народний артист України, викладач сценічної мови КМАЕЦМ, Олег КОМАРОВ.

    Під час зустрічі з ректором означеної академії, професором, кандидатом мистецтвознавства, заслуженим діячем мистецтв Владиславом КОРНІЄНКОМ поцікавився, чи користуються попитом на ринку праці молоді актори? Із притаманною йому толерантністю Владислав Вікторович розповів, що в академії готують фахівців за трьома освітніми рівнями. Тобто зі стін цього навчального закладу виходять у світ мистецтва спеціалісти, бакалаври, магістри. Все — як заведено у сучасній європейській вищий освіті. А роботу попри всі соціально­економічні примхи нашого часу можна знайти. Не лише в Україні, а й за кордоном. Адже тут вчать секретам режисури масового театру, естради та цирку. Мотивована молодь наполегливо тренується, щоб з кожним роком підвищувати власну майстерність. У багатьох попереду – укладання контрактів із цирками України та зарубіжжя.

    Процес надання радості глядачеві під час вистави багатогранний. Саме цьому вчаться в академії. Владислав Корнієнко вважає, що, якби держава повернулася обличчям до циркового мистецтва, як центру у просторі української масової культури, можна було б уникнути багатьох колізій соціального плану. Не потрібно забувати і про те, що цирк під час вистав виховує юні покоління, адже 75 % глядачів — це діти і підлітки.

    Свято краси і сили, де трюки виконуються досконально і на одному подиху, заворожують. Бути сильним і красивим, кому у житті це завадить?

    … Цирк і залізниця. На початку минулого століття відомий дресирувальник Михайло Золло організував атракціон «Звірина магістраль», де брало участь понад 300 тварин. Цирковий поїзд, який вперше було продемонстровано в Києві. Золло (сценічний псевдонім Михайла Синявіна) гастролював за радянських часів багатьма містами. Для перевезення тварин використовувались вантажні вагони. В. Корнієнко вважає, що дресуру із циркових вистав не варто забирати. Подібні номери прикрашають виставу. Цирк без жорстокості до тварин – це можливо.

    З одного боку, життя циркового актора – веселощі під освітлення софітів, море оплесків, нові враження. Але є і зворотний бік – важка праця, постійний ризик і безкінечні переїзди під час гастролей.

    Як виявилося, майбутні актори та циркачі із Київської муніципальної академії естрадного і циркового мистецтва із залізничниками мають багато спільного. Річ у тім, що за участі студентів академії у березні 2017 р. було проведено 5-й потяг Єднання України «Труханівська Січ». Акцію ініційовано громадською організацією «Коло. Медіа» в рамках програми Президента України з підтримки національної єдності з метою сприяння консолідації суспільства, піднесення патріотичного духу громадян, розвінчування міфів російської пропаганди, активізації міжрегіонального співробітництва, зокрема з реалізації культурних, освітньо-інформаційних проектів. Отже академія та залізниця мають спільну історію.

    Чи обрали шлях у мистецтво Анастасія Синиця та Анастасія Андрусінник, про яких ми згадували на початку цього матеріалу, невідомо. Одне скажу точно, кількість циркових студій у будинках науки і техніки необхідно розширювати.
     

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Там панує атмосфера добра

    Двадцять один день триває таборування у «Зорьке». Із 16 червня розпочалася перша зміна, та уже тієї п’ятниці в дитячій оздоровниці закипіло життя – діти знайомляться швидко, а кожна їх година розписана – на байдикування просто немає часу. За цей час у таборі проведено чимало заходів.


    Даша КОЛЯДА (в центрі) у таборі знайшла багато друзів.

    Та ключовим стало вшанування воїнів, які наприкінці літа сорок першого загинули на берегах Сейму, захищаючи Конотоп від танків Гудеріана. Одна із могил – біля центрального входу «Зорьки». До неї діти 22 червня поклали квіти. А увечері у таборі відбувся тематичний концерт – звучали пісні про війну й воєнної пори. У першій частині концерту виступали господарі, у другій – службовці із військової частини, яка дислокується у Конотопі.


    Діти у «Зорьке люблять тренуватися.

    Словом, зміна розпочалася нормально. Бо педагогічний колектив досвідчений – не один рік у таборі працюють Тетяна ТИЩЕНКО, Тетяна БАЄВА, Вікторія КРУПОДЬОР, Оксана ЛЮТА, Ірина КОРОЛЬОВА. Відмінне харчування, розваг і справ достатньо… Хіба що погода підводить: – протягом першого тижня діти в озері через похолодання не купалися. Та огороджувальні сітки вже там поставлені. Директор табору Роман КРИВУНЬ говорить: «Та кожного дня температуру води міряємо. Як тільки лікар дозволить, відразу йдемо на озеро». На день виходу цього матеріалу погода сприяла повноцінному відпочинку.

    Що нового в «Зорьке» в цьому оздоровчому сезоні? Нове є. Облаштовано корт для великого тенісу. І тренажерний зал. Потрапити до нього, як з’ясувалося, не так уже й просто: тільки за графіком, бо кожному загонові відведено свій час. Бо дівчатка хочуть бути стрункими, а хлопчики сильними. Допомагає ж їм у цьому досвідчений педагог Олена ПАНЧЕНКО.

    Також з’явилися нові гуртки: англійської мови, кулінарний, образотворчого мистецтва та гурток ейдетики. Щоб ви не шукали по словниках цього слова, нагадаю, що ейдетикою називають комплекс вправ для розвитку пам’яті й образного мислення. І, звичайно, спортивні гуртки.

    Кожного вечора у таборі дискотека. Уже традиційна. Для всіх, до речі, — від малюків до найстарших із першого загону. Дітям вона дуже подобається.

    Коли зайшла мова про традиції, то варто згадати талісман «Зорьки» — Дмитра Шапіро. Його так жартома називають колеги. Він погоджується, бо щоліта у таборі із хто зна якого часу. Мабуть, від заснування. А «Зорьке» уже за шістдесят.

    А що думають діти про свій відпочинок?

    Ось Юля ПСЕХА (другий загін), із Чернігівщини:

    «У таборі я вже утретє, — говорить Юля. – Тут дуже класно».

    А це думка Юрка ВЕЛІ-ГОЦЬКОГО (теж 2 загін), із Бориспільського району:

    «Дуже гарно. Як буде можливість, ще приїду».

    Даша КОЛЯДА у таборі знайшла багато друзів. Їй тут теж подобається, і, зізналася вона, навіть додому в Київ не хочеться.

    Про табір «Зорьку» можна розповідати й розповідати. Бо тут дійсно гарно, добре, чудово. Бо тут завжди панувала і панує атмосфера добра, поваги до дитини, творчості, спокою затишного куточка над Сеймом, яку порушує лиш дитячий сміх.
     

    Микола ПАЦАК

    Кадри для первинних ланок із Вінниці

    Оновлення нашої галузі відбувається не лише за організаційним, технічним, а й кадровим напрямками. Тому на заміну тим, хто вийшов на пенсію, або піднявся вище службовими «сходинками», мають прийти молоді, але добре підготовлені кадри. А їх, серед інших закладів, навчають й у Вінницькому транспортному коледжі, який очолює Михайло ФАЛІШТИНСЬКИЙ. І днями тут відбувся випуск фахівців, які навчались за багатьма спеціальностями.


    Випускники – організатори руху поїздів.

    Головне, що нинішнього року майже усім випускникам було запропоновано працевлаштування на залізниці. Для цього перед випуском провели «ярмарок вакансій», для участі в якому були запрошені керівники кадрових органів виробничих підрозділів столичної магістралі. Щоправда, не усі погодились із пропозиціями, і це наводить на певні роздуми. Для чого було навчатись?

    Чи достатньо підготовлено молоде поповнення для залізниці? Цікавився у голів державних екзаменаційних комісій після захисту дипломних робіт випускниками.

    — У мене залишилось приємне враження від рівня підготовки майбутніх моїх колег, — зізнався в розмові голова державної кваліфікаційної комісії, начальник Жмеринської дистанції захисних лісонасаджень Володимир СВИСТУН. – Усі випускники успішно захистили дипломні роботи і продемонстрували високі знання, що стосуються лісового господарства.

    Похожі відповіді почув і від посадових осіб, які очолювали екзаменаційні комісії за іншими спеціальностями.

    Для підтвердження своїх слів вони називали прізвища кращих випускників. Серед них – Тетяна ЧОВНЮК, яка отримала червоний диплом молодшого спеціаліста з організації перевезень і управління на залізничному транспорті, Андрій ЛАШКЕВИЧ, В’ячеслав ЧЕПАЙКІН, які отримали той же фах і, хоч, до червоних дипломів не дотягнули, однак успішно навчались, брали активну участь у спортивних змаганнях та інтелектуальних конкурсах. Серед тих, хто освоював спеціальність лісове господарство – Василь ЦАРУН, який став призером всеукраїнської олімпіади зі спеціальних дисциплін, пов’язаних із його майбутньою професією. Галина БОНДАР стала призером обласної олімпіади з основ безпеки життєдіяльності. А серед фахівців колійного господарства відзначили Анастасію ШЕВЧУК, яка успішно навчалась, за що отримувала стипендію Президента України. Надія ЯРОВА була призером міжнародного конкурсу з української мови та літератури ім. Петра Яцика.

    Під час урочистого випускного заходу названих вище та й багатьох інших випускників директор коледжу Михайло Фаліштинський нагородив почесними грамотами за успішне навчання, активну участь у житті коледжу та спортивні досягнення.

    Усе це підтверджує, що у нашу галузь прийдуть хороші кадри первинної ланки із Вінниці, які успішно пройшли підготовку в одному із найстаріших залізничних навчальних закладів.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05