РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 22 (16 червня 2017)
  • Випуск №22 16 червня 2017
    Зміст
    1. Гаранти якості нових рейок (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    2. Знайти рішення у вирі проблем (Анатолій САДОВЕНКО, Фото Володимира КРИМЧЕНКА)
    3. Щоб земельні податки не забрали всі статки (Никифор ЛИСИЦЯ)
    4. Вітаємо переможців! (Влас. інф.)
    5. Конкурс як стимул до кращої роботи (Никифор ЛИСИЦЯ)
    6. Південь України став ближче (Оксана КЛИМЧУК)
    7. Простий секрет лікарки (Валентина КОЛЯДА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    8. Головний — пацієнт (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    9. Світ і залізниця в дитячих малюнках (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олени ХАРЧЕНКО)
    10. Про фастівського Голохвастова тепер знають у столиці (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олени ХАРЧЕНКО)
    11. Гайда на відпочинок (За інформацією, наданою прес-службою регіональної філії «Південно-Західна залізниця».)
    12. «Лелеченьки» стають на крило (Оксана КЛИМЧУК)
    13. Щоб не сталося курйозу… (Віктор НОВОБІЛИЧ)
    14. Не варто заздрити чужому горю (Іван СОТНИКОВ)

    Гаранти якості нових рейок

    У ці дні один із найстаріших виробничих підрозділів регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» — рейкозварювальний поїзд (РЗП) — відзначає своє 75-річчя. Від часу свого заснування Київський РЗП успішно функціонує

    і стверджує свою ефективність, що полягає у створенні безшовних рейок, що з’єднуються за технологією зварювання. Сама історія цього виробничого підрозділу нерозривно пов'язана з будівництвом та розвитком Південно-Західної залізниці. Зі збільшенням потужності магістралі примножувалась кількість працівників, зростали вимоги до колії, з’являлося нове обладнання. Потрібно було будувати «оксамитову» колію: вона має бути безстиковою, тобто складатися з довгомірних, як правило, 800-метрових рейкових плітей. Їх виготовленням якраз і займається Київський рейкозварювальний поїзд.


    Колектив залізничників та гості святкування 75-річчя Київського РЗП під час екскурсії
    не лише ознайомилися з обладнанням та виробничим процесом, а й зробили фото на згадку.


    Майстер-клас для гостей провів Микола БАРАНОВСЬКИЙ.


    Розвиток Київського РЗП покладається на плечі молодих, які в день народження підрозділу отримали нагороди.

    ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ

    Під час Другої світової війни виникла нагальна потреба з відновлення та ремонту верхньої будови колії на прифронтових дільницях та в тилу. На ст. Єлець Південно-Східної залізниці 5 червня 1942 р. було засновано рейкозварювальний поїзд. Саме ця дата вважається днем народження підрозділу.

    У 1944 р. поїзд базується на ст. Здолбунів, а з грудня 1945-го, об’єднавшись з декількома іншими підрозділами в одне спецформування під назвою рейкозварювальний поїзд № 5, передислоковується до Києва. Післявоєнну залізницю було майже зруйновано, і перед новоствореним підрозділом постало відповідальне завдання з організації контактного зварювання рейок у стаціонарних умовах й відновлення цілісності верхньої будови колії у межах Південно-Західного округу.

    У 1958 р. утворюється філія рейкозварювального поїзда на станції Козятин ІІ — фахівці стали займатися зварюванням рейок для створення безстикової колії. У 80-ті роки на рейкозварювальному поїзді впроваджено абразивну різку рейок за використання спеціальних верстатів, що значно збільшило продуктивність праці, особливо під час ремонту старопридатних рейок. У той же час було впроваджено технологію зварювання рейок нестандартної довжини (8–12 м) у безстикову колію.

    З 1996 р. рейкозварювальний поїзд увійшов як структурний підрозділ до складу Київської колійної машинної станції, а в 2001¬му його знову було виділено в окреме підприємство.

    СУЧАСНА ТЕХНІКА І ТЕХНОЛОГІЇ

    Колектив РЗП (142 фахівці) виконує великий обсяг роботи. Він має три підрозділи: контактно­зварювальну дільницю на ст. Київ­Волинський, яка займається зварюванням нових і ремонтом старопридатних рейок; філію на ст. Козятин ІІ, де проводяться роботи зі зварювання нових рейок, виготовлення перехідних стиків, освоюється наплавлення старопридатних хрестовин; на дільниці пересувних рейкозварювальних машин виконується робота з відновлення цілісності безстикової колії у всій регіональній філії, а трапляється, що і за її межами. Наразі Київський РЗП повністю задовольняє потреби залізниці у зварюванні та ремонті рейок.

    Колію з безстиковими плітями працівники виготовляють у стаціонарних умовах. Для цього 25- та 50-метрові рейки з’єднують в єдиний відрізок довжиною до 800 м. В подальшому доставлені на місце проведення колійних робіт довгомірні пліті зварюють за використання рейкозварювальних машин. Дві із семи машин — на комбінованому ходу. Призначені вони для пересування не лише залізничною колією, а й автошляхами. Відтак для перекриття руху поїздів під час виконання ними робіт витрачається мінімальний час. Якість зварювання у колійнозварювальних машинах контролює електронна система. Крім того, пересувні рейкозварювальні машини усувають дефектні місця на колії, які виникають з різних причин під час її експлуатації. Відсутність стиків не лише забезпечує комфортну подорож пасажирам, а й зменшує опір руху поїздів та скорочує витрати на поточне утримання й ремонт рухомого складу та колії.

    У разі потреби в екстрених ремонтах пересувні рейкозварювальні машини оперативно передислоковуються з однієї дільниці на іншу. Це дуже важливо для забезпечення належного руху поїздів. Адже дефектність рейки тягне за собою обмеження у швидкості поїздів до 20 км/год, а у деяких випадках вимагає навіть відміни руху. Для заміни дефектних дільниць використовуються 25-метрові стандартні рейки, які спеціалісти поїзда виготовляють шляхом високоміцного стикового зварювання з частин інвентарних нових та старопридатних рейок, що лишилися від попередніх ремонтів. З них створюється інвентарний запас рейок для використання дистанціями колії.

    Підрозділ у стаціонарних умовах з 2013 р. почав виготовляти високоміцні та перехідні стики.

    За період з 2003 по 2016 рр. виробничими дільницями Київського рейкозварювального поїзда зварено та відремонтовано 2637,1 км колії з нових та старопридатних рейок, відновлено 33 429 дефектних місць за використання пересувних рейкозварювальних машин, виготовлено 3499 клеєболтових ізолюючих стиків, 1640 перехідних рейок, наплавлено 384 хрестовини, 121 рамна рейка, 53 вістряки, виконано роботи з піднімання 781,6 км колії із старопридатних рейок безстикової колії на вивіз­ний состав.

    В АТМОСФЕРІ СВЯТА

    Перед початком урочистостей усім гостям, які 6 червня приїхали привітати своїх колег на ст. Київ­Волинський, провели екскурсію територією Київського РЗП. Розповіли і наочно показали, як народжується ця диво-колія, зварюються довгомірні пліті. Повідали про людей, які створюють «оксамитову» колію, яке обладнання використовують. Микола БАРАНОВСЬКИЙ, зварник п’ятого розряду провів майстер­клас зі зварювання та руйнування дослідних зразків рейок.

    Пізніше в актовій залі Українського центру механізації колійних робіт, який територіально розташований поруч із РЗП, зібралися господарі свята та гості. Кожен трудовий колектив сильний своїми ветеранами, які досконало знають справу і свій досвід передають молодим. Вони були і нині є в Київському РЗП. Приємно було спостерігати, що поруч з молодими працівниками підрозділу сиділи в залі ветерани, які спілкувалися з молоддю.

    Перед початком урочистого засідання гостям продемонстрували фільм про створення КРЗП-5. Затим виступив начальник виробничого підрозділу РЗП Василь ШОМА. Після невеличкого звіту про роботу він наголосив, що КРЗП працює для потреб залізничників і завжди отримує підтримку з боку керівництва. У цей складний період реформування галузі працівники рейкозварювального поїзда демонструють високий професіоналізм.

    Керівництво залізниці на чолі із заступником директора регіональної філії з інфраструктури Романом ЙОСИФОВИЧЕМ та начальником галузевої служби колії Віталієм КАЛЮЖНИМ у вітальному слові висловили найтепліші привітання для ветеранів і колективу поїзда.

    — Ви є представниками потужного підрозділу, — сказав Віталій Калюжний, — який робить великий внесок у виконання дорожнього плану з модернізації колії. Завдяки людям і обладнанню, яке є у РЗП, вдається підтримувати стан колій на сучасному рівні. Сьогодні я можу порадіти за вас і сказати, що ви вистояли в найважчий період. Прикметно, що ви єдині на столичній магістралі, хто працюєте без випадків браку.

    Далі були виступи колег­залізничників, які згадували про партнерську роботу з виробничим підрозділом. Начальник Ніжинської дистанції колії Олександр МАЗУР наголосив, що сьогодні Київський РЗП повністю задовольняє потреби ПЧ у зварюванні та ремонті рейок. «Важко уявити, як би ми працювали без вас. Велике спасибі вам за якісну роботу», — сказав він.

    Колишній начальник рейкозварювального поїзда Михайло СТОГНІЄНКО розповів, які проблеми переживав трудовий колектив. А найважливішим здобутком стало впровадження другої машини для контактного зварювання К-1000. Цю модель розроблено фахівцями Інституту електрозварювання ім. Є. Патона. Він наголосив, що цей агрегат дійсно унікальний, оснащений електронікою, відстежує всі технічні характеристики зварного шва, тож миттєво видає потрібну інформацію.

    Усі виступаючі позитивно оцінили роботу колективу і подякували ветеранам, молодим працівникам і нинішньому керівництву поїзда за те, що бережуть традиції і за різних ситуацій, коли залізниця каже «потрібно», Київський РЗП підставляє їй своє плече.

    Після Роман Йосифович та Віталій Калюжний вручили нагороди кращим працівникам. Затим для всіх гостей був чудовий концерт.

    ПРЯМА МОВА

    Начальник виробничого підрозділу РЗП Василь ШОМА:

    «Свій трудовий шлях у цьому підрозділі я розпочав шліфувальником. Потім працював механіком, головним інженером і уже понад два роки очолюю РЗП. Повільно, але невпинно змінюється все. Змінюються й вимоги до нашого підрозділу, до колії. У нас з’являється нова техніка, обладнання. Але головне, що колектив, середній вік якого 30—35 років, не змінює своїх традицій і робить великий внесок у виконання плану з модернізації колії у межах залізниці. Нашим бригадам рейкозварювальних машин вдається підтримувати стан колій на сучасному рівні».

    Зварювальник, ветеран праці Леонід БЕВЗЮК:

    «Я пам’ятаю, як ми встановлювали та доводили до «ладу» перші машини із заводу Патона. Ми завжди знали, що потрібно поряд з новими машинами підтримувати старі, аби вони були завжди в бойовій готовності. Треба було проявляти чимало зусиль, уміння й винахідливості. Працювали тяжко, але у мене ніколи не було думки шукати іншу роботу».

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Знайти рішення у вирі проблем

    Днями у Козятині відбувся семінар-нарада, куди запрошено посадових осіб та фахівців із цивільного захисту — представників виробничих підрозділів регіональної філії «Південно-Західна залізниця». Головна мета заходу — обговорення питань підвищення кваліфікації осіб, діяльність яких пов’язана з організацією та здійсненням заходів з питань цивільного захисту в особливий період.


    Учасники наради за обговоренням питань у сфері цивільного захисту.

    — Востаннє на нашій залізниці подібний семінар­нараду проводили ще 2013 р., — зазначив начальник спецвідділу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Владислав ЗБУРЖИНСЬКИЙ. – А потім через низку поважних причин, пов’язаних з ситуацією на сході країни, декілька років поспіль від проведення подібних заходів довелося відмовитися. Але потреба в них очевидна. Саме під час таких семінарів­нарад наші фахівці з підрозділів цивільного захисту мають можливість ознайомитися з досвідом роботи колег з інших дирекцій, поспілкуватися, поділитися власними напрацюваннями. Тим паче, що останніми роками у нас відбулося й чимало кадрових змін.

    До участі у роботі семінару-наради організатори залучили фахівців навчально­методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності у Вінницькій області. Зокрема з лекціями виступили заступник начальника центру полковник служби цивільного захисту Анатолій ШЕВЧУК, начальник циклу практичної підготовки Олександр СКОРБАЧ, старший майстер виробничого навчання Анатолій ШКІЛЬНЮК. Цікавим та повчальним був і документальний фільм про командно-штабні навчання з цивільного захисту, які проводилися нещодавно на станції Журавлівка (Жмеринська дирекція залізничних перевезень). Річ у тім, що сюди залучалися фахівці спеціального відділу Жмеринської дирекції. Учасники семінару-наради побачили, як проводиться оповіщення, як працює особовий склад підрозділів цивільного захисту на різних етапах навчань, як відпрацьовуються необхідні документи, як проводиться розгортання евакуаційних пунктів, пунктів харчування, формування колон тощо. Словом, учасники заходу мали змогу отримати чималий обсяг теоретичних знань, які, безумовно, стануть для них добрим помічником у подальшій роботі.

    Не залишилися поза увагою учасників семінару-наради й питання підготовки фахівців цивільного захисту. Адже й до цього часу залишаються не вирішеними питання навчання співробітників таких підрозділів. Хто й за які кошти буде організовувати такі навчання? Адже у регіонах ціни різняться. Та й які заклади мають ліцензію на таке навчання? Чимало питань виникає й щодо системи оповіщення, яка існує в регіонах. Вона давно морально застаріла, хоча вже ХХІ ст. Здавалося, свого часу надійним засобом оповіщення було радіо. Однак регіон Поділля 2000 р. постраждав від стихійного лиха: через обледеніння дротів знищено значну частину системи радіозв’язку. Його так і не відновили, а замінили на приймачі, звівши для цього в області декілька радіовеж. Однак зараз ці вежі приватні, а їхні господарі не надто зацікавлені, щоб організовувати систему оповіщення при виникненні надзвичайних ситуацій. Це саме можна сказати й про приватний Укртелеком, який, до речі, з різних причин втрачає значну частину користувачів послуг стаціонарного зв’язку. Наприклад, на Вінниччині від таких послуг останнім часом уже відмовилися понад 3 тис. 600 абонентів. А цифрове телебачення, що активно впроваджується в країні, не передбачає створення та підтримки системи оповіщення. Життя доводить: не досить придатною для оповіщення населення при виникненні надзвичайних подій є й система мобільного зв’язку. Яскравим прикладом цьому є прорив магістрального трубопроводу поблизу міста Іллінці, що на Вінниччині, який стався декілька років тому. Словом, проблемних питань виникає чимало. Тож і роботи у працівників цивільного захисту виробничих підрозділів залізничників вистачає. До цього слід додати й стан утримання захисних споруд цивільного захисту; і проблему, що потребує чималих витрат, і не завжди зрозуміло, де брати ці кошти; і питання утилізації та списання спеціального майна цивільного захисту; і вирішення інших невідкладних поточних питань.

    — Вважаю, що завдяки проведенню такого заходу ми досягли своєї мети, — сказав, підбиваючи підсумки семінару-наради, Владислав Збуржинський. – Кожен з учасників міг взяти для себе багато цікавого та повчального, знайти рішення у вирі проблем. Тепер залишається вміло використати це у роботі. Головне: потрібно завжди бути готовими продемонструвати свої знання та навички при надзвичайних подіях. Однак дуже хочеться, щоб цього не довелося робити у реальному житті.
     

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото Володимира КРИМЧЕНКА

    Щоб земельні податки не забрали всі статки

    Коли залізниця розбудовувалась за радянських часів, ніхто не шкодував землі під нові залізничні станції, інші об’єкти інфраструктури та смуги відведення. Скільки пот-рібно було землі, стільки й виділяли. Причому незалежно – це територія міста, села чи сільгоспугіддя. В наш час ситуація кардинально змінюється, і за кожен квадратний метр території, на якій розташовано об’єкти залізниці, необхідно сплачувати земельні податки, визначені законодавством. А із запровадженням децентралізації влади ці збори надходять до органів місцевого самоврядування, і міські, селищні, сільські ради вирішують, якими вони мають бути.

    Що ж необхідно робити, щоб земельні податки не забрали всі доходи від господарчої діяльності залізничних станцій?

    Цим поцікавився у начальника відділу майнових та земельних ресурсів Жмеринської дирекції залізничних перевезень Оксани ДЯДЮН.

    — За публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в межах розташування Жмеринської дирекції залізничних перевезень обліковуються земельні ділянки площею 11,5 тис. га, що знаходяться у Вінницькій, Хмельницькій та частково у Чернівецькій областях. На них розташовані об’єкти залізничного транспорту, які забезпечують безперебійний процес перевезення вантажів та пасажирів у межах України. За користування цими ділянками нинішнього року нараховано плати 47 039,7 тис. грн. Для порівняння зазначу, що 2014 р. було виплачено 3258,7 тис. грн, наступного — 14 556,0 тис. грн, а минулого – 33 573,6 тис. грн. Зростання було, але не таке стрімке, як нинішнього року. Нинішній показник, погодьтесь, дуже високий і створює значне фінансове навантаження на нашу галузь.

    Це відбулось у зв’язку зі змінами чинного законодавства України. Так, Законом України від 28 грудня 2014 р., № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який вступив у дію першого січня 2015 р., скасовано податок за землі залізничного транспорту в розмірі 0,25 % в межах населених пунктів та 0,02 % за їхніми межами. Крім того, відповідно до Податкового кодексу України (ПКУ) плату за землю віднесено до місцевих податків і зборів. І сільські, селищні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад, у межах своїх повноважень, приймають рішення про встановлення місцевих податків і зборів, в тому числі плати за землю в межах населених пунктів від 1 % до 3 %, за межами — від 0,3 % до 5 %. А відповідно до наказу Мінагрополітики та продовольства України від 25 листопада 2016 р., № 489 «Порядок нормативно¬грошової оцінки земель населених пунктів» до земельних ділянок, інформація про які не внесена до Державного земельного кадастру при визначенні нормативно-грошової оцінки ділянки, застосовується коефіцієнт із значенням 2,0. Це дозволило дещо знизити плату за землю. Інакше вона становила б майже 100 млн грн.

    Та, як з’ясував автор цих рядків, не лише вказівки зверху від міністерства, а й активна робота на місцях дала свої результати. Керівництво Жмеринської дирекції залізничних перевезень постійно проводить роботу з депутатами селищних, сільських, міських рад, територіальних об’єднань громадян, районними державними адміністраціями, обласними державними адміністраціями щодо встановлення мінімальних ставок плати за земельні ділянки, що використовуються залізничним транспортом. Уже стало нормою участь начальників залізничних станцій, представників апарату дирекції у засіданнях сесій органів місцевого самоврядування при вирішенні питання зі встановлення ставок плати за землі залізниці.

    Місцева влада, розуміючи, що значне фіскальне навантаження на нашу галузь може призвести до соціальної напруги в державі (адже залізничники будуть змушені підвищувати тарифи на перевезення вантажів та пасажирів), тому в основ­ній більшості отримано мінімальні ставки плати за землю.

    В результаті проведеної роботи в межах населених пунктів ставки плати за земельні ділянки залізниці, де проведена нормативно-грошова оцінка, в середньому становлять 1 %, а не 3 %, як передбачено ПКУ, а за межами населених пунктів в середньому — 1,5 %, а не 5 %, що значною мірою дозволило зекономити кошти залізниці. Однак, на думку місцевих керівників, цю проблему потрібно вирішувати кардинально і на найвищому рівні. Зауважимо, що чинним законодавством України земельні ділянки під автомобільними дорогами взагалі звільнено від оподаткування. Опираючись на це, варто ініціювати внесення змін до Податкового кодексу України у частині встановлення фіксованих ставок земельного податку для земель залізничного транспорту, розташованих у межах та за межами населених пунктів. Лише таким чином можна добитись, щоб земельні податки не забрали всі статки нашої галузі.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Вітаємо переможців!

    Одним із завдань конкурсу на кращий відокремлений підрозділ ПАТ «Укрзалізниця» з питань охорони праці у 2016 р. було не лише визначити такий підрозділ, а й заохотити за результатами роботи в попередньому календарному році. Адже це є неабияким стимулом для колективів.

    Саме високий рівень культури безпеки праці, покращення умов та мінімізація ризиків виробничого травматизму і стали головними для визначення переможців. За результатами проведеного огляду-конкурсу на кращий відокремлений підрозділ з охорони праці серед регіональних філій ПАТ «Укрзалізниця» визнано переможцем регіональну філію «Південно-Західна залізниця».

    Відповідно серед служб перше місце отримала галузева служба колії.

    Кращими серед виробничих (структурних) підрозділів філій стали Дарницька дистанція колії та Вінницький будівельно-монтажний поїзд. «Бронзу» отримали Київський рейкозварювальний поїзд та Центр регіональних перевезень пасажирів регіональної філії «Південно-Західна залізниця».

    Преміювання переможців здійснюватиметься за рахунок коштів, передбачених для фінансування заходів з охорони праці згідно із Законом України «Про охорону праці»: серед регіональних філій ПАТ «Укрзалізниця» та їхніх підрозділів — за кошти регіональних філій, серед філій ПАТ «Укрзалізниці» — за кошти філій. За активну участь у конкурсах також буде відзначено працівників. Тож з нагородою і матеріальним заохоченням вітаємо причетних!

    Влас. інф.

    Конкурс як стимул до кращої роботи

    Роботу оглядача-ремонтника вагонів легкою та престижною не назвеш. Ходити повз рухомий склад із молотком та шаблонами вдень чи вночі за будь-якої погоди не так уже й цікаво. А відповідальність – велика.


    Оглядач­ремонтник вагонів п’ятого розряду ПТО ст. Вінниця Сергій ВІКУЛОВ ще і ще раз відточував
    власні вміння із розбирання та збирання деталей автозчепа перед проведенням конкурсу.

    Не виявиш найменшої поломки, може статись непередбачуване. А потім? Доведеться відповідати, можливо, навіть перед судом. Та й платня за таку роботу не така уже й велика. Тому меншає охочих займатись нею, і на кожному із пунктів технічного огляду вагонів (ПТО) нараховується по декілька вакансій.

    Щоб стимулювати оглядачів­ремонтників вагонів до кращої роботи, уже багато років поспіль проводяться конкурси професійної майстерності серед представників цієї залізничної професії. Днями його провели в експлуатаційному вагонному депо ст. Жмеринка, яке очолює Віктор КАСЬКО, але на базі пункту підготовки вагонів під навантаження, який функціонує на ст. Гнівань. Тут є усе необхідне для проведення таких заходів. Для участі в конкурсі завітали представники ПТО, що входять до складу Жмеринського депо.

    Як зазначив Борис КУЧЕР, який був безпосереднім організатором конкурсу, що на кожному із місць змагань точилась активна боротьба серед конкурсантів. Кожен робітник намагався якомога швидше та точніше виконати завдання. А це непросто було зробити, адже потрібні відповідні знання та практичні навички. До того ж дощова погода, яка була цього дня, вносила свої корективи. Незважаючи на це, кожен із оглядачів­ремонтників вагонів показав усе, на що здатний.

    Найбільше — 127 балів — набрав Костянтин ГРИНЮК, представник ПТО Жмеринка­вантажна, друге місце зі 117 балами посів представник того ж підрозділу Дмитро МИРОНЮК. А третім із 101 заліковим балом був оглядач­ремонтник із ПТО ст. Гнівань Павло ПАСТУШИНА. Інші місця розподілено залежно від кількості набраних балів.

    Переможцю та двом призерам вручено заохочувальні призи, придбані за рахунок профспілкового комітету, який очолює Анатолій МАРУНИЧ. Таке заохочення, звичайно, приємне, однак кращим стимулом для участі та здобуття перемоги у конкурсі були б належні грошові премії. А це уже залежить від керівництва вагонної служби. У депо на це сподіваються: відповідне подання зробили.

    ПРЯМА МОВА

    Помічник начальника депо з безпеки руху Борис КУЧЕР:

    «Змагання проводились за трьома напрямками. Для цього учасників розділили на три групи. Це дозволило одночасно проводити змагання за кожним із напрямків. Кожен, хто був включений до першої групи, проходив тестування на знання інструкцій та інших керівних документів, а також заповнював довідки за формою ВУ-45. До другої – конкурсанти проводили технічне обслуговування вагона і виявляли недоліки (а вони були створені заздалегідь) у технічному стані рухомого складу. До третьої – змагалися в умінні розбирання та збирання автозчепу типу СА-3 та перевіряли його параметри за допомогою спеціальних шаблонів. Потім групи мінялись місцям і продовжували конкурсні змагання. За кожні вірні відповіді та швидкі і правильні дії нараховувалась певна кількість балів. А переможець та призери визначались за їхньою кількістю».

    Належне заохочення за участь у таких заходах потрібне для того, щоб більше бажаючих було брати в них участь. А коли їхня кількість зросте, то й на першому етапі, безпосередньо у ПТО, буде запекліша конкурентна боротьба між усіма оглядачами¬ремонтниками вагонів за право представляти свій первинний підрозділ на конкурсі у депо. Для цього їм потрібно покращувати власні знання та практичні навички. Зрозуміло: це позитивно відобразиться на якості їхньої повсякденної роботи. Коли ж матеріального стимулу не буде, то для участі у конкурсі направлятимуть в примусовому порядку – того, кого вважатиме за потрібне висунути начальник ПТО. Що в багатьох випадках і буває. Тому і з’являються конкурсанти, які ні достатніх знань, ані хороших навичок не виявляють, або взагалі не беруть участі у таких заходах.

    Чи є можливість проводити відбірні конкурси безпосередньо в первинних підрозділах? Відповідь на це питання цікавила мене, коли направлявся в ПТО на ст. Вінниця, який очолює Світлана ВИШНЕВСЬКА. Тут належно обладнано клас для проведення технічних занять, де є всі документи, зміст яких повинні знати й уміти оформляти за інструкціями оглядачі-ремонтники вагонів. В аудиторії також встановлено макети автозчепу, колісної пари та інших деталей рухомого складу, на яких можна тренуватись під час проведення замірів шаблонами. І цим займаються працівники під час технічного навчання. Тут та безпосередньо на станції, де перебувають, очікуючи навантаження, вагони, і проводився відбір представника на конкурс у депо. Думається, такі можливості є і в інших ПТО, але чи вони використовуються?

    Щоб конкурс проводився не заради конкурсу чи відмітки у галузевому плані заходів, а був дійсно стимулом до кращої роботи оглядачів­ремонтників вагонів, його необхідно належним чином організовувати, починаючи із первинної ланки, далі — в межах депо, залізниці. А престиж для учасників таких заходів напряму залежить від призового фонду. Думається, на цьому не варто заощаджувати.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Південь України став ближче

    Розпочинається пора відпусток. А відтак і період найбільшого попиту на поїздки до моря. Мешканці Житомира здійснити поїздку в південному напрямку можуть пасажирським поїздом, про введення якого подбала залізниця. Для житомирян важливо, що вони мають можливість дістатися до Одеси, Білгорода-Дністровського без пересадок.

    Як же курсує цей поїзд і чим він зручний для мешканців обласного центру? Як сказав начальник пасажирського сектору Коростенської дирекції залізничних перевезень Олексій ДРАГІЦИН, з метою покращення пасажирських перевезень у літній період введено графік руху поїзда № 221/521—222/522 Київ, Житомир – Білгород-Дністровський, який з 5 червня 2017 р. курсує через день по непарних числах, з Білгорода­Дністровського – по парних. Відновлення потяга через Житомир є актуальним саме зараз, оскільки розпочався сезон канікул і відпусток, а такий маршрут дасть змогу жителям Житомира зручно та швидко добиратися до півдня України на відпочинок. Важливо й те, що таким чином відпочивальники отримали можливість подорожувати залізницею не лише до Одеси, а й до Кароліно-Бугаза, Затоки та Білгорода­Дністровського.

    Від пасажирів можна почути лише позитивні відгуки про призначення поїзда на південь України. «Дуже добре, що зараз ми можемо поїхати до моря прямо з нашого міста. Адже дістатися з дітьми, ще й із сумками до Києва чи іншого міста, щоб сісти на поїзд до Одеси, було дуже проблематично», — говорить житомирянка Анна Стахович.

    Отож усім подорожанам комфортної подорожі і гарного відпочинку на морі.

    Варто додати, що це не єдине нововведення для пасажирів у літній період по Коростенській дирекції. Зважаючи на постійні звернення громадян, зокрема членів садово-городніх товариств Житомира, залізничники пішли їм назустріч. Для перевезення пасажирів на літній період садово-городніх робіт призначено додаткові приміські поїзди Житомир—Коростишів, який курсує щочетверга та щосуботи, і Житомир—Курне – щосереди.

    Оксана КЛИМЧУК

    Простий секрет лікарки

    Коли бачиш реалії нашого життя, вітчизняної системи охорони здоров’я, що дісталась нам у спадок із радянських часів, то хочеться змінити їх на краще. Медична реформа сьогодні — перша спроба змін такого масштабу, в основу якої покладено світову практику, коли фундаментом медичної допомоги є первинна ланка системи. Саме поліклініка Київської клінічної лікарні на залізничному транс-порті № 2 філії «ЦОЗ» ПАТ «Укрзалізниця» і є такою ланкою.

    Наш співрозмовник — лікар­терапевт Леся ШОЛОГІН — зазначає, що поліклініка оснащена сучасними методами діагностики. До послуг пацієнтів — лабораторія, багатопрофільна УЗ діагностика, ендоскопічні (гастроколоноскопія) та функціональні (велоергометрія, холтер АТ та КГ, ФЗД) методи обстеження. Ці дослідження та досвід лікарів­професіоналів дають бажаний результат для пацієнтів. Повертаючись до обговорення проблем медичної реформи, Леся Орестівна, підтримуючи рішення МОЗ, направлені на підняття ролі лікарів первинної ланки, констатує про нелегке фінансове становище. Молоді спеціалісти, особливо чоловіки, які забезпечують матеріальне становище у родині, почасти не мають можливості реалізувати власне призначення — лікувати…

    Доведено, що у 80 % випадків думка про людину, довіра до неї базується на підґрунті першого враження.

    — Чітка, гарна мова, повага, співчуття до моїх проблем — це найперше, що викликає захоплення під час знайомства з Лесею Орестівною. Згодом ти впевнюєшся у її принциповості, безкорисливості, професійності, — такі слова почула від пацієнта, що вийшов разом з дружиною з кабінету лікаря. — Про таких треба писати…

    — В чому ж секрет молодої лікарки? — запитуємо під час розмови.

    — Люблю працювати з людьми, хочу принести користь. Гостро відчуваю їхню потребу в пораді, консультації, соціальному спілкуванні, природній потребі виговоритись і тим самим полегшити свій душевний стан. Намагаюсь доступними лікарськими засобами вплинути на покращення фізичного стану. Ось і все…

    А я відчуваю, що неабияку вагу має внутрішній світ, етичні установки, світогляд Лесі Шологін. Від морального враження, яке відчуваєш під час спілкування, залежить ставлення до лікаря як до особистості, можливість та ефективність співпраці для досягнення результатів. На думку спали рядки Лесі Українки: «При щирості між людьми, при глибокій і міцній симпатії ніякий ризик не страшний». Саме таке відчуття безпечної довіри викликає особистість Лесі Орестівни.

    — Сьогодні з теплотою згадую викладачів з величезним досвідом, як кажуть, старого гарту: професора Володимира БЛАГОДАРОВА, Земфіру Валер’янівну МОРОЗОВУ, Валерія Віталійовича ТЕПЛОГО. За п’ять років на посаді терапевта в клінічній лікарні № 2 зрозуміла, що у цього медичного закладу є ім’я, за яким стоять щоденні і щонічні потреби хворих, відкритість керівників будь-яких рівнів, довіра й бажання не залишати пацієнтів сам на сам з проблемою. Заслужений лікар України, лікар­офтальмолог вищої категорії, головний лікар Леся Богданівна ДРОФА, заступник головного лікаря з поліклінічного розділу роботи, лікар­кардіолог Ярослав Іванович КЛЕБАН, завідуюча терапевтичним відділенням, лікар­терапевт Олена Іванівна ПОРТНА, завідуючий терапевтичним відділенням Олександр Михайлович ДІДКОВ й інші колеги, — запевняє Леся Шологін, — завжди відкриті для спілкування і допомагають не лише порадою.

    Окремо хочу подякувати медичній сестрі, з якою працюю, Наталії Федорівні КОРОЛЬ, яка 40 років віддала медицині. Саме вона допомагала мені робити перші кроки на лікарському просторі, радила, підказувала, заспокоювала і підбадьорювала, коли не одразу все виходило.

    ПРЯМА МОВА

    «З тих пір, коли пам’ятаю себе, я хотіла бути лікарем. Хоча в родині медиків не було, за винятком хіба що прабабусі Павліни, яка вміла лікувати травами. Пам’ятаю свій перший іграшковий набір лікаря, а першим пацієнтом був дідусь Мирослав, який мужньо «терпів» усі мої процедури та діагностику. У підлітковому віці з’являлись деякі інші захоплення, та любов до медицини перемогла, — розповідає Леся Шологін. — Після школи вступила до НМУ ім. О. Богомольця: шість років навчання з поєднанням теорії та практики у співвідношенні 75:25 %, згодом інтернатура, де фактичне стажування становить 75 %, решту — теорія. Таке мудре поєднання дозволяє отримати кваліфікаційний рівень і готовність до самостійної професійної діяльності».

    Терапевт Леся Шологін працює у дві зміни. Мовою статистики, за день на прийомі отримують консультативну допомогу від 30 до 40 осіб з шести структурних підрозділів, закріплених за даною дільницею. Мабуть, ні для кого не буде відкриттям, що саме понеділок є найважчим днем як для пацієнтів, так і для лікарів. «Чому саме такий наплив на початку тижня?», — запитую у моєї співрозмовниці. Леся Орестівна пояснює, що причина проста. А саме — ігнорування про своєчасне звернення до лікаря. Коли людина почуває себе хворою, наприклад у п’ятницю, то думка «за вихідні все пройде» перемагає здоровий глузд. Більшість пацієнтів чекає саме понеділка. Ось і причина черг у поліклініці цього дня. До речі, і в суботу в поліклініці черговий лікар проводить прийом хворих. Тому не варто зволікати та ускладнювати наслідки захворювань.

    До терапевта звертаються з недугами органів травлення, дихання, органів кровообігу, при нефрологічних, ревматологічних, гематологічних, онкологічних захворюваннях. І вже далі на плечі фахівця лягає відповідальність за правильне лікування або перенаправлення до конкретних спеціалістів.

    Саме на першому етапі звернення закладається фундамент майбутнього лікування й налаштованість на одужання. Тому лікар­терапевт поєднує в своїй особі педагогічний хист, вміння вислухати й переконати, стає психологом. Почасти розповісти, як не варто робити. Застереження для більшості пацієнтів стосується попередження самолікування або лікування по інтернету. Якщо старше покоління найбільше довіряє «сусіду», то молодь рецепти виписує через Гугл. Хоча результати здебільшого плачевні в обох випадках.

    — Досить часто доводиться чути нарікання на ціну ліків, які виписують спеціалісти, — запитую у лікарки.

    — Тут потрібно пояснювати хворим про так звані оригінали (офіційні, вперше винайдені, що пройшли випробування і мають патент) з відповідною ціною та генерики (копії, аналогічні за їхньою формулою) — дешевші. І право вибору залишається за ним, — говорить Леся Орестівна. А ще додає знайомі всім поради, прості за змістом, та складні за втіленням настанови. На першому місці — відсутність лінощів, мети, мотивації, активних дій, наявність страхів і комплексів. Саме вони заважають активізації фізичних і психологічних сил людини для досягнення бажаного результату. І як відомо, все починається з голови. Наші думки і емоції відіграють тут ключову роль. Тому далі на друге місце сміливо можна поставити позитивне світосприйняття. Навчитись керувати власними емоціями. Не затаїти образу чи гнів, а, правильно проаналізувавши причини їх виникнення, знайти в собі сили відповісти добром. Змінивши спосіб мислення, почувши себе, прислухатись і працювати над собою. Так одужують і зцілюються навіть онкохворі. Не завадить на шляху до здоров’я і загартовування, особливо корисне ходіння та плавання. Правильне харчування, яке повинно базуватися на чотирьох складових: адекватності енергетичним витратам, збалансованості за вмістом найважливіших продуктів та нутрієнтів, безпечності та максимальній можливості збереження задоволення від споживання їжі, а також позбавлення шкідливих звичок, які заважають вести повноцінне життя.

    — Беручи на себе тягар людського болю і страждань, де особисто знаходите рівновагу? — запитую Лесю Шологін.

    — Так, абстрагуватися виходить не завжди, людська енергетика проходить крізь душу. Намагаюсь, впорядковуючи думки, використовувати різні способи очищення. Здебільшого — природа, фізичні навантаження, йога і музика. (Леся Орестівна грає на фортепіано). Чарівні мелодії Бетховена, Моцарта, музика Бітлз здатні на зцілення безперечно.

    Наша зустріч з Лесею Орестівною Шологін відбувалася напередодні Дня медика, тому побажання колегам були закономірними.

    Лікарка прагне змін думок у ставленні до проблем медицини на всіх рівнях, а молодим лікарям залишатися наполегливими у досягненні мети.

    — Справжній лікар має багато працювати, багато читати й багато отримувати за свою роботу, — висловлює власну думку Леся Шологін.

    А я особисто від себе хочу побажати в особі Лесі Шологін усім медичним працівникам, які опікуються здоров’ям залізничників, щоб сторицею поверталось до них добро, дароване людям. Усіляких гараздів та рясного Божого благословіння!
     

    Валентина КОЛЯДА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Головний — пацієнт

    Головну медичну сестру Київської клінічної лікарні № 2 на залізничному транспорті філії «ЦОЗ» ПАТ «Укрзалізниця» Галину Іскру вважають однією з найдосвідченіших медичних працівників лікарні.

    Саме її можна назвати господинею лікарні. Від неї залежить дуже багато, особливо якість догляду за хворими, чистота, затишок і порядок у всіх приміщеннях медичного закладу. Про Галину Сергіївну відгукуються лише з пошаною, знаючи, що завжди вона допоможе. «Завжди виконуй роботу так, як би тобі хотілось, щоб зробили для тебе, і до пацієнта стався так, як би ти хотів, щоб ставились до тебе», — каже пані Галина.

    Трудова біографія Галини Іскри розпочалась у 1975 р. відразу по закінченні Київського медичного училища № 1. Вона працевлаштувалась до лікарні залізничників медичною сестрою у відділення хірургії. Згодом їй запропонували посаду старшої медичної сестри поліклініки. Пізніше поєднувала посаду медичної сестри в двох відділеннях: хірургічному та рентген-кабінеті. А з 1995 р. – головна медична сестра лікарні.

    Звичайно, за таку довгу трудову біографію траплялося різне. Але в якому б відділенні Галина Сергіївна не працювала, вона послідовно завойовувала авторитет і завжди залишалася прекрасним співробітником, порадником і просто приємною людиною.

    …Після спілкування з Галиною Сергіївною від поганого настрою не залишиться й сліду. Бо розмова з позитивно налаштованою людиною допомагає пережити багато проблем і надихає на хороші вчинки.
     

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Світ і залізниця в дитячих малюнках

    Конкурс дитячого малюнка, який проходив на асфальті, що біля корпусу Головного інформаційно-обчислювального центру ПАТ «Укрзалізниця», у розпалі.


    Олександра КОЧЕТКОВА мріє проїхатись на справжньому паровозі.

    Восьмикласниця середньої школи № 26 Олександра КОЧЕТКОВА малює паровичок. Малюнок хоча й невеличкий за розмірами, проте, на мій суб’єктивний погляд, на асфальті юна художниця вдало відтворила безліч основних вузлів та деталей, без яких не обходиться жоден паровоз.


    Максим ВАСИЛЕНКО малює конструкцію нового локомотива та логотип компанії.

    Хист до образотворчого мистецтва батьки дівчинки помітили ще у ранньому дитинстві. І вже з першого класу малювати олівцем, фарбами, кольоровою крейдою стало одним із найулюбленіших занять Саші. Хоча, як зазначила у бесіді мама Олександри Тетяна Миколаївна (працює помічником начальника Головного інформаційно­обчислювального центру ПАТ «Укрзалізниця») — це не єдине захоплення доньки. Художня ліпка полімерною глиною – також із дитячого всесвіту О. Кочеткової. Дівчинка займалася у шкільному театрі, вивчає властивості лікарських рослин у біологічному гуртку. Але малювання поки що залишається одним із рушіїв у світ прекрасного.

    І як я можу цілком забути класного керівника Олександри – заслуженого вчителя України Тамару Михайлівну ЛЕВЧЕНКО? Нетлінна стрічка спогадів, про співробітництво з якою за часів моєї вчительської практики у школі, така ясна і світла! Як не намагалися роки її стерти. Проявляючи ту стрічку, впіймав себе на думці, що як і кілька десятків років тому Тамара Михайлівна вдало вчить і виховує юних українців. До речі, Олександра Кочеткова розмалювала власного паровичка у жовто­блакитних кольорах. Чи потрібні додаткові коментарі про юну громадянку України?


    Різнокольорові долоні. Запитайте в юних художників - «Сподобався суперконкурс?!» Відповідь є позитивною.

    Від малюнка Саші переходимо до спільної роботи Марії АІТ РОМАНІЇ (школа № 125, плюс два роки навчання у художній школі) та Поліни ЧОПОВСЬКОЇ із київської 127-ї. Дівчатка разом намалювали стрімку зграю фантастичних птахів. Ширококрилі птиці вдало «приземлилися» біля паровичка, який намалювала Олександра Кочеткова. Ось квіти, тут – національний прапор держави Україна, трохи далі — емблема ПАТ «Укрзалізниця». Над малюнком, який Максим ВАСИЛЕНКО назвав «Локомотив майбутнього», хлопець працював довго і наполегливо. А Валерія ПІДГУРСЬКА під час роботи максимально наблизилась до художнього «полотна». Дівчинці до душі малювати, розпростершись біля свого етюду. Троянда від Антоніни СОЛОНЕЦЬ, прапорець від Марії КОНОНЕНКО та Марії САЛЮК, візерунки у конструктивістському стилі, які намалювали Роман ДІДЕНКО й Аркадій ЖЕЛЄЗНЯК, – таким бачать навколишній світ конкурсанти. Згодом роздивляємося роботу найменшої художниці Рити ІЛЬЧУК. Як старанно дівчинка перемальовує із маленького папірця логотип Укрзалізниці. «Хочу якнайкраще виконати завдання конкурсу, яке нам оголосила Ірина ОВ’ЄДО», — говорить маленька художниця. Заступник голови профкому центру І. Ов’єдо, яка ні на крок не відходила від конкурсантів, пропонує нам і далі слідкувати за творчістю юних. Чимало залізничних мотивів закарбовано на асфальті. Знайшлося місце Лису із казки Антуана де Сент­ Екзюпері. Фоторепродукції збережено в електронній пам’яті редакційного об’єктива. А погомоніти вдається не з кожним. Погляд дитячих очей, які зайняті важливими справами, бува, сигналізував про те, що зайві розмови у художній студії під відкритим небом заважають. Хоча… В Олександра ЯРИГІНА, який вчиться у середній школі № 198, художній талант відкрила рідна бабуся Світлана Михайлівна. За що їй він безмірно вдячний.

    Кадри, малюнки. Вони мерехтять переді мною, наче вікна поїзда, а поїзд стрімко нарощує швидкість. Час біжить невблаганно.

    …Як і кожний інженер з інформаційних технологій, Ірина Ов’єдо володіє секретами зі світу комп’ютерної техніки, а ще як профспілкова активістка вміє знаходити юні таланти, спілкуватися з дітьми Це за її пропозицією всі учасники конкурсу на завершення розмальовування у всі кольори веселки асфальту, що у внутрішньому дворі ГІОЦ, розфарбували свої долоні кольоровою крейдою. На знак того, що вони залишились задоволеними пленером. На запитання про те, що таке пленер, допитливий Володимир САПОЖНІКОВ отримав вичерпну відповідь від старших: малювання з натури на природі. Майже так вийшло і цього разу. Природу замінив асфальт. Примхи нашого часу. І непотрібно нічого зайвого. Лише крейда, лише дитяча фантазія. Чекатимемо на нові конкурси. Під час таких заходів діти вчаться обдумувати власні кроки, співставляти власні творчі сили. Головний інформаційно­обчислювальний центр ПАТ «Укрзалізниця» відкриває художні таланти. Добра справа, чи не так?
     

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олени ХАРЧЕНКО

    Про фастівського Голохвастова тепер знають у столиці

    Підтримка серед акторів-аматорів Фастівського самодіяльного драматичного народного театру один одного в житті та творчості — давня традиція. Для участі в другому відбірковому турі Фестивалю культури та творчості людей з інвалідністю «Ми є у тебе, Україно!», який нещодавно відбувся у Київському палаці ветеранів, запрошено режисера-постановника театру Миколу КОСОВСЬКОГО.

    А він у свою чергу запросив для участі у заході, який підтримує Міністерство культури України, знаних у Фастові акторів­аматорів — колишнього машиніста Фастівського моторвагонного депо, а нині інженера Київського електровагоноремонтного заводу Анатолія ЧЕХОВИЧА та маляра Українського державного центру залізничних рефрижераторних перевезень Оксану ШЕВЧЕНКО. Короткий фрагмент із комедії Михайла Старицького «За двома зайцями», де А. Чехович у ролі Свирида Голохвастова намагається обдурити Секлету Пилипівну, яка торгує яблуками на київському базарі, отримав схвальну оцінку від журі фестивалю. Актори вийшли у наступний тур, який має відбутися восени.


    Анатолій ЧЕХОВИЧ та Оксана ШЕВЧЕНКО готуються до заключного туру фестивалю на фастівській землі.

    Як зазначила у розмові генеральний директор Міжнародного Свято-Георгіївського фестивалю культури та мистецтва Людмила ЗАПОРОЖЕЦЬ, яка є співорганізатором Фестивалю культури та творчості людей з інвалідністю, фастівчани подарували радість тим, хто був присутнім під час мистецького свята, яке нещодавно відбулося в концертній залі. А послухати і подивитися того дня було на що. Звучала музика різних епох, жанрів і стилів у виконанні численних гостей та конкурсантів. Побажаємо М. Косовському, А. Чеховичу та О. Шевченко перемог на конкурсі. Чекаємо від аматорів з Фастівського самодіяльного драматичного театру нових прем’єр.

    ДОВІДКОВО

    Фестиваль культури та творчості людей з інвалідністю «Ми є у тебе, Україно!» надає людям можливість спілкування, розвитку своїх творчих здібностей та інтеграції у суспільство.
     

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олени ХАРЧЕНКО

    Гайда на відпочинок

    Літній сезон відпочинку 2017 р. розпочато. Дитячі оздоровчі табори регіональної філії «Південно-Західна залізниця» «Дубки» та «Зорька» запрошують дітлахів з 7 до 18 років поринути в атмосферу літніх розваг та активного відпочинку.

    Вартість путівки тривалістю 21 день в ДОТ «Зорька», розташованому в мальовничому селищі Таранське відокремленого підрозділу Конотопської дирекції залізничних перевезень, становить 6929,90 грн.

    Перша зміна – 16.06 – 06.07.

    Друга зміна – 09.07 – 29.07.

    Третя зміна – 01.08 – 21.08.

    У таборі організовано п’ятиразове харчування. На території закладу є три спортивні майданчики, чотири тенісних столи, два дитячі майданчики з дитячими будиночками та гойдалками. Наразі триває робота з підбору кваліфікованого персоналу – у закладі працюватимуть вчителі, вихователі та студенти педагогічних університетів.

    На території табору є літній кінотеатр, який обладнано сценою, музичною апаратурою, де також проводяться різноманітні заходи та розваги.

    Під час оздоровчого сезону в «Зорьке» працюватимуть гуртки образотворчого, хореографічного мистецтва, м’якої іграшки і креативного рукоділля, авіаційного моделювання й вокальний. Також на території табору є бібліотека.

    Вартість путівки тривалістю 21 день в ДОТ «Дубки», який розташовано в дубовому гаю, що неподалік від Жмеринки, становить 6809,20 грн.

    Перша зміна – 16.06 – 06.07.

    Друга зміна – 08.07 – 28.07.

    Третя зміна – 01.08 – 21.08.

    На території табору росте фруктовий сад. Харчування п’ятиразове за комплексним меню. У таборі є медичний пункт, де працює лікар, дві медсестри та молодша медсестра. На території закладу є стадіон та три майданчики, де можна грати в волейбол, піонербол. Також є три тенісних столи, басейн. Про активний відпочинок дітей у «Дубках» дбають кваліфіковані вожаті. У таборі функціонують танцювальний та туристичний гуртки, гурток творчого мистецтва.

    Окрім цього, у «Дубках» працює психолог, який проводить тренінги з тематики здорового способу життя та надає психологічні консультації.

    ЗАЗНАЧАЄМО, ПУТІВКА ДЛЯ ОЗДОРОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ПРАЦІВНИКІВ ФІЛІЇ НАДАЄТЬСЯ ЗА ОПЛАТОЮ 10 % ЇЇ ВАРТОСТІ.

    Путівки для оздоровлення дітей працівників філії, які проходили або проходять військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період в зоні проведення антитерористичної операції (далі — АТО), які загинули під час проходження військової служби безпосередньо в зоні АТО відповідно до Положення про соціальну підтримку працівників публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», які проходили військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період в зоні проведення антитерористичної операції, та членам їхніх сімей, затвердженого наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 09.08.2016 р., № 493, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання або нещасного випадку на виробництві, які загинули в результаті нещасного випадку на виробництві через професійне захворювання та які померли внаслідок раптової смерті на робочому місці, відповідно до Положення про соціальну підтримку працівників публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», які постраждали внаслідок нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання та членів їхніх сімей, затвердженого наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 09.08.2016 р., № 494, надаються безкоштовно.

    Адміністрації, педагогічні колективи, медичний персонал таборів, кухарі докладатимуть неабияких зусиль, аби відпочинок дітей пройшов весело, з повноцінним харчуванням та з користю для здоров’я. Тож пакуємо валізи та гайда на відпочинок!
     

    За інформацією, наданою прес-службою регіональної філії «Південно-Західна залізниця».

    «Лелеченьки» стають на крило

    Районний центр Ємільчине на Житомирщині – поліська «глибинка» зі своїми неповторними особливостями, з давніми культурно-мистецькими традиціями.


    Краса та молодість.

    Ємільчинщина — батьківщина «українського соловейка», народної артистки України Ніни Матвієнко. Талант землячки тут цінують і поважають, а ще є чимало представників серед молодшого покоління, які теж прагнуть своїм голосом прославляти рідний край. Ось і нещодавно на обласному фестивалі «Лелеченьки» в Ємільчиному юні таланти від 7 до 17 років змагалися у різних творчих номінаціях. Юні митці приїхали з Коростенського, Олевського, Черняхівського, Малинського, Попільнянського, Новоград­Волинського районів і навіть Рівненської області. Звісно, було чимало талантів і з Ємільчинщини. Журі, якому випала нелегка ноша оцінювати учасників конкурсної програми, очолила відома землячка Ніна Матвієнко. Вона згодом провела майстер­клас для керівників художніх колективів.

    Цьогорічний конкурс був особливим, адже й кількість учасників сягала понад 200 осіб, і виконавська майстерність була досить висока. Найкращих було відзначено у номінаціях «Народний спів», «Естрадний спів», «Народна музика» та «Художнє читання». Представлено барвисту виставку дитячих робіт з декоративно­прикладного та образотворчого мистецтва. Фестиваль приємно вражав своєю фольклорною колоритністю: в усіх його елементах відчувалася щирість української душі, творчий запал юних виконавців.

    Оксана КЛИМЧУК

    Щоб не сталося курйозу…

    У листі до редакції мешканець села Домашлин, що у Корюківському районі (Чернігівщина), Анатолій Орешко висловлює претензії щодо обслуговування пасажирів у вокзальному туалеті на станції Чернігів. «Дєнєг нєт, мочись в штаны» — так красномовно А. Орешко назвав власну репліку, зміст якої у тому, що йому відмовлено у безплатному відвідуванні вокзального ватерклозету.

    Як повідомили редакції, туалетні кімнати, що функціонують у приміщенні, яке розташовано поруч із залами очікування пасажирів, перебувають в оренді у приватного підприємця. За наданою інформацією, тут безплатно обслуговуються інваліди першої та другої груп за умов пред’явлення відповідного посвідчення, а також діти віком до семи років. Це правила, які започатковані орендарем.

    Чи функціонує безплатний туалет? Як з’ясувалось, так. У 100 м від приміщення вокзалу розташовано безплатну вбиральню. Отже, нагадавши А. Орешку про це, сподіваємось, що навіть за браком коштів наступного разу за необхідності він скористається послугами саме цього туалету.

    У Постанові Кабінету Міністрів № 252 «Про порядок обслуговування громадян залізничним транспортом» (від 19 березня 1997 р.) у пункті «Обслуговування на вокзалах», зазначено наступне: «Всередині вокзалу або у безпосередній близькості від вокзалу (пасажирської платформи) суб’єкт господарювання повинен забезпечити функціонування санітарних вузлів для безплатного користування пасажирів». Зважаючи на те, що безплатний туалет на вокзалі станції Чернігів функціонує, претензії з боку А. Орешка є безпідставними. Щоб не сталося наступного разу жодних курйозів, потрібно шукати сортир набагато раніше…
     

    Віктор НОВОБІЛИЧ

    Не варто заздрити чужому горю

    «Залишився серед живих завдяки машиністам!» — цю телеграму відправив власним родичам один із пасажирів швидкого поїзда Мінськ—Симферополь, який на перегоні Елеваторна–Пролітна (Кримська дирекція залізничних перевезень Придніпровської залізниці) врізався у вантажівку. Водій останньої, що везла залізобетонні блоки, виїхав на переїзд попри заборонні сигнали світлофора. Як діяла локомотивна бригада?

    Машиніст Анатолій ЧЕРНИХ та його помічник Олександр ДАНИЛОВ застосували в електровозі екстрене гальмування. Але зіткнення не вдалось уникнути. Тоді, 5 листопада 1988 р., залізничники унеможливили велике число жертв. Проте ціною власного життя. Буваючи в українському Криму у відрядженнях, на початку 2000-х роздивився трьохметровий обеліск на місці загибелі А. Черних та О. Данилова, родинам яких було вручено ордени «За особисту мужність». Красива скульптурна композиція, яку встановили працівники Сімферопольського локомотивного депо поруч із місцем трагедії. Чому пригадав ті далекі часи і сумну подію?

    Днями один читач запропонував на шпальтах «Робітничого слова» друкувати докладну інформацію про подібні трагічні події, від яких ніхто не застрахований. «Буде цікаво дізнатись, хто винен у транспортній аварії. Потрібно надавати точний аналіз службових дій кожним залізничником, кількість можливих жертв...». Чи правий той, хто звернувся із такою пропозицією? Перелік аварій, терористичних актів, транспортних інцидентів за всі часи функціонування залізниць у світі, на жаль, є чималим. Якщо з’являється бажання дізнатися більш докладно про кожне, у цьому може допомогти науково­технічна преса, інтернет­сайти тощо. Друкувати на шпальтах залізничної газети про крупні катастрофи з трагічними наслідками непотрібно через те, що «не варто заздрити чужому горю». Приблизно таку відповідь отримав від мене візаві. Думаю, що він мене зрозумів. А як вважаєте ви, шановні читачі!?

    Іван СОТНИКОВ

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05