РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 21 (9 червня 2017)
  • Випуск №21 9 червня 2017
    Зміст
    1. Дякуємо за те, що читаєте «Робітниче слово»! (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    2. Увага! Передплата на ІІ півріччя 2017 р.
    3. Перша перемога Віктора Бондаря (Анатолій САДОВЕНКО)
    4. Плекати паростки життя (Никифор ЛИСИЦЯ)
    5. Як розірвати коло проблем (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    6. Сучасний ритм роботи Коростеня-Житомирського (Оксана КЛИМЧУК)
    7. На станції Бердичів турбуються про пасажирів (Анатолій САДОВЕНКО)
    8. З користю провели час (Тетяна ШЕМЧУК, Фото автора та Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    9. Розваги — поза конкурсом (Оксана КЛИМЧУК, Фото Марини АВРАМЕНКО)
    10. ОКРЕМО ВЗЯТА ОСОБИСТІСТЬ (Олег ПОПЕЛЬНИЦЬКИЙ)
    11. Поліцейські погони змінив на залізничні (Никифор ЛИСИЦЯ, Фото з архіву Володимира КАЧУРОВСЬКОГО)
    12. ЖИВЕ ФУТБОЛ «ЛОКОМОТИВА»! (Олег ПОПЕЛЬНИЦЬКИЙ, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    13. Здійснилася дитяча мрія (Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    14. За надійне партнерство з газетою (Оксана КЛИМЧУК)
    15. Іванко вже малює (Анатолій САДОВЕНКО)

    Дякуємо за те, що читаєте «Робітниче слово»!

    Під час останньої зустрічі із нашими читачами у Коростені, яка проходила у кабінеті голови територіального комітету галузевої профспілки Андрія ЖАБСЬКОГО, почули думку про те, що останнім часом мало друкуємо матеріалів про воїнів-залізничників, які служать або вже відслужили на війні проти російських окупантів та колабораціоністів на сході України. Адже ці люди неодноразово потрапляли у ситуації, загрозливі для життя.

    Відомі імена звитяжців, які загинули за Україну. Неоголошена, підступна, гібридна війна вимагає від кожного українського воїна забувати про милосердя до ворога. Прикро, ми, українці, ніколи не зазіхаючи на чуже, мусимо відпускати на фронт молодих та зрілих чоловіків, які кожної хвилини ризикують власним життям. Не забуваймо про це! Погодився із цією думкою і запропонував численній аудиторії підказувати адреси тих родин, де воїн опинився в обіймах смерті. Готові друкувати матеріали про тих, хто вже повернувся до мирного життя. Підказуйте адреси, шановні читачі. Дякуємо за конструктивні пропозиції та аргументовану критику!

    А ось і другий погляд на наше видання. У розмові із однією із неуважних читачок «Магістралі регіональної – «Робітничого слова», яка працює помічником з кадрів у далекій від Києва дистанції сигналізації та зв’язку, почули думку: «Ваше видання для всього колективу підрозділу є не цікавим». Коли запропонували їй поділитися враженнями від знайомства із останніми номерами на вибір, на тому боці телефонного дроту почули щось на кшталт, і жінка поки що не є готовою відповідати на це запитання… Чому ж тоді необхідно висловлювати власний погляд про газету від імені понад трьох сотень залізничників? Дивно, чи не так!? Кадровик, який заражений духом конформізму чи авторитарності, не здатен відстоювати власні погляди. Та шановна пані нічого не втратила і все, як вважає, здобула. На відміну від воїна-залізничника, від машиніста електровоза, електромеханіка сигналізації та зв’язку, монтера колії, оглядача-ремонтника рухомого складу, слюсаря, багатьох і багатьох робітників та службовців, які забезпечують гідну працю, гроші і статки у тому числі і помічникам керівника залізничного підрозділу з кадрів.

    Пишемо літопис магістралі далі. Дякуємо за те, що читаєте «Робітниче слово»!

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Увага! Передплата на ІІ півріччя 2017 р.

    Передплатити газету ви можете у будь-якому поштовому відділенні за індексом 30672. Повна назва видання — «Магістраль»-регіональна ПАТ «Укрзалізниця» + «Робітниче слово».

    Ціна передплати на 6 місяців для індивідуальних передплатників – 111 грн 83 коп.*

    Для підприємств та організацій м. Києва, Київської, Вінницької, Житомирської, Чернігівської, Хмельницької, Сумської, Рівненської, Львівської, Черкаської, Полтавської та Тернопільської областей наше видання можна передплатити на мінімальний термін 3 місяці за 403 грн 27 коп.* Індекс — 97743.

    * ціна вказана без вартості приймання передплати


    Перша перемога Віктора Бондаря

    В експлуатаційному вагонному депо ст. Козятин відбувся конкурс професійної майстерності за професією «Оглядач-ремонтник вагонів», в якому взяли участь представники пунктів технічного обслуговування (ПТО) з Шепетівки, Фастова, Новограда-Волинського, Житомира та Козятина.

    Переможець конкурсу Віктор БОНДАР:

    «Я дійсно вперше взяв участь у таких змаганнях, — розповідає переможець. — Хоча працюю за спеціальністю вже тринадцять років. Сам я з родини залізничників. Після школи хотів стати помічником машиніста електровоза. Навіть вступав до Здолбунівського училища. Та не склалося. Тож уже у Козятині навчався на оглядача¬ремонтника вагонів. Вибором професії задоволений. Робота подобається. А те, що став переможцем конкурсу, то, звісно, приємно. Хоч, правду кажучи, на це дуже й не розраховував».

    Учасники змагалися не лише за звання на кращого оглядача-ремонтника вагонів депо, а й за право представляти колектив цього структурного підрозділу на конкурсі професійної майстерності серед оглядачів­ремонтників вагонів експлуатаційних вагонних депо Південно-Західної залізниці.

    Конкурс проходив у чотири етапи, що включали професійне тестування, заповнення довідки про забезпечення поїзда гальмами та справності їх дії (ВУ-45), виконання нормативу з практичного застосування знань при розбиранні та збиранні механізму автозчепу типу СА-3 та практичне застосування знань при технічному обслуговуванні рухомого складу.

    Якщо найкращий показник (8 балів) за підсумками першого етапу показав лише один учасник (оглядач­ремонтник вагонів ПТО Козятин­1 Дмитро ЖУРАВЕЛЬ), то на другому етапі максимальну кількість балів набрали вже п’ять учасників конкурсу, серед яких разом з Дмитром були козятинці Сергій СТАДНІК та Олег ТОМЧАК, фастівчанин Сергій КОМАШКО та Віктор БОНДАР з Шепетівки.

    Третій етап конкурсу визначив одноосібного лідера. Відмінно виконавши нормативи при розбиранні та збиранні механізму автозчепу (21 секунда!), ним став Віктор Бондар, який вже на два бали випереджав попереднього лідера Дмитра Журавля. Після повторення кращого результату (21 сек.) при виконанні конкретного нормативу на третє місце піднявся житомирянин Євген ПОВАРЧУК, який поступався лідеру також кількома балами. Тож вирішальним у боротьбі за перемогу в конкурсі став четвертий етап. Тут найкращий результат показав фастівчанин Сергій Комашко. Другим був Євген Поварчук. Третім – Віктор Бондар.

    Таким чином за сумою чотирьох етапів переможцем конкурсу професійної майстерності став оглядач­ремонтник вагонів ПТО Шепетівка Віктор Бондар. Другим фінішував Дмитро Журавель (ПТО Козятин­1). Третім — Євген Поварчук (ПТО Житомир). Головний інженер депо В’ячеслав ГАЙДАЙ, підводячи підсумки змагань, відмітив високий рівень підготовки учасників.


    Євген ПОВАРЧУК під час виконання нормативу розбирання та збирання механізму автозчепу.

    — Те, що переможцем конкурсу став дебютант подібних змагань, лише підтверджує, що молодим робітникам варто йти до перемог попри авторитет і заслуги старших колег, — додав він. – Тож переможцю та призерам хочу побажати на такому самому рівні виступити вже на наступному заході, де вони представлятимуть наше депо на конкурсі професійної майстерності серед кращих оглядачів­ремонтників вагонів залізниці.


    Учасники конкурсу професійної майстерності серед оглядачів-­ремонтників вагонів.


    Технічний огляд вагонів проводить Віктор КРАВЧУК.

    Оглядачі-ремонтники вагонів ПТО Шепетівка не вперше успішно виступають на подібних конкурсах, й не лише на рівні депо, а й залізниці та ПАТ «Укрзалізниця». Серед них можна згадати хоча б Сергія КОМІСАРЧУКА та Миколу САВЧУКА. До речі, саме керівник зміни Микола Савчук готував до участі в конкурсі Віктора Бондаря. Тож дебютант не підвів наставника.
     

    Анатолій САДОВЕНКО

    Плекати паростки життя

    Серед багатьох добрих традицій столичної магістралі особливе місце посідає одна із них. Це шефство над дитячими будинками та школами-інтернатами.


    Подарунки дуже сподобались.

    Багато років поспіль працівники залізниці навідуються у ці заклади з подарунками, допомагають вирішувати їхні проблеми, надають благодійну допомогу. Ось і першого червня, коли відзначався Всесвітній день захисту дітей, директор регіональної філії «Південно¬-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» Григорій БЕВЗ разом із керівниками галузевих служб, начальником Жмеринської дирекції залізничних перевезень Анатолієм ЛЮБІНІНИМ, представниками трудових колективів завітали до Вінницького обласного спеціалізованого будинку для дітей із вадами центральної нервової системи та психіки. Мета — привітати малят із святом та вручити подарунки.

    Виконуючи цю місію, Григорій Анатолійович зокрема зазначив, що залізничники вважають своїм обов’язком допомагати дітям з особливими потребами, тому взяли під свою опіку Вінницький дитячий будинок, в якому проходять лікування, виховуються понад 100 діток дошкільного віку. Також він побажав лікарям та педагогам цього закладу успіхів і їхній благородній справі.

    Головний лікар дитячого будинку Надія АНДРЇЄВСЬКА щиро подякувала шефам за допомогу. При цьому зазначила, що вона дітям необхідна, адже і навіть за нинішнього підвищеного державного фінансування окремих речей не вистачає. Зокрема засобів особистої гігієни, іграшок, окремих продуктів харчування. Та найбільше дітлахи потребують батьківської турботи. Адже на жаль, більшість із них є сиротами, тому що батьки від них відмовились, або позбавлені судами батьківських прав. І добре, що знаходяться родини, які всиновлюють малечу. Лише нинішнього року уже п’ятьом діткам пощастило у житті, а незабаром ще одного хлопчика забере до себе подружжя із Італії. Плекати паростки життя у всі часи було благодійною справою.

    У розмові із кореспондентом Надія Андрієвська зазначила, що залізничники привезли дітям не лише іграшки, а й подарували дитячому закладу бойлер та деякі матеріали для виконання ремонтних робіт. А малюки на знак вдячності влаштували для шефів невеликий концерт. Та подарували свої усмішки.

    У День захисту дітей Григорій Бевз також відвідав дитячий табір «Дубки», де поцікавився його готовністю до прийому на відпочинок дітей залізничників. У цілому підготовчі роботи тут уже завершено: усі об’єкти приведені в робочий стан. Тож дітворі, протягом літніх канікул, буде де відпочити, оздоровитись. І це чи не найкращий прояв турботи про підростаюче покоління і подарунок до свята.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Як розірвати коло проблем

    33-річний Валентин КАЛЕНСЬКИЙ – начальник ст. Дарниця. Він належить до нової генерації. До тих людей, які використовують нові підходи до організації роботи залізничного транспорту у сучасних умовах. Йому цікава залізниця в усіх аспектах – розвитку, контролю, прийняття рішень, комунікацій. Про те, що вдалось зробити, а також, які проблеми та перешкоди зустрічаються в його роботі, начальник станції розповів журналісту «Робітничого слова».

    БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

    Закінчив Державний економіко-технологічний університет транспорту за спеціальністю «Організація перевезень і управління на транспорті». Магістр. Працював на посаді складача поїздів ст. Дарниця у 2006 р., потім — черговим на сортувальній гірці. У 2008 р. – поїзним диспетчером Київської дирекції залізничних перевезень. У 2011 р. став заступником начальника СТ. Дарниця з оперативної роботи. З 2014 р. обійняв посаду начальника станції.

    — Валентине Валерійовичу, давайте спочатку поговоримо, які зміни останнім часом пройшли на станції?

    — Якщо говорити про зміни, то вони проходять на всіх українських залізницях. Адже наша галузь сьогодні перебуває в стадії реформування. А якщо про нашу станцію, наголошу, що це стабільний підрозділ, і у першу чергу у виконанні тих функцій і завдань, які ставляться перед нами. Щоденно Дарниця забезпечує перевезення у середньому восьми тис. пасажирів і 87 тис. тонн вантажів. Зауважу, що уже понад десять років іде реконструкція Дарницького вузла. За цей період побудовано новий вокзал. На нашій території базується Українська швидкісна компанія, почала функціонувати міська електричка тощо. Це лише те, що бачить пасажир, а ще є ті роботи й зміни, над якими залізничники працюють щоденно: ремонт та модернізація колії, реконструкція пристроїв сигналізації та телеуправління по станції, переукладення більше 35 стрілочних переводів та повна зміна маршрутизації у парній горловині.

    — Валентине Валерійовичу, якою є сьогодні нагальна проблема на станції?

    — На жаль, вона не одна. Сьогодні по станції Дарниця складається негативна ситуація з укомплектування штату працівників як робочих професій, так і командирів середньої ланки. На кінець травня при штатному плані 447 працівників, налічується 34 вакансії. Лише з початку року зі станції звільнилося 10 працівників. Це не тільки люди, які досягли пенсійного віку і пішли на заслужений відпочинок, але й молоді кваліфіковані спеціалісти, на підготовку яких необхідно витрачати час та кошти.

    — Яких саме фахівців сьогодні підрозділу не вистачає?

    — Нестача працівників спостерігається за всіма професіями комерційного цеху та цеху перевезень. Так з професій маневровий диспетчер, черговий по станції, оператор сортувальної гірки, складач поїздів, регулювальник швидкості руху вагонів та приймальник поїздів взагалі відсутня підмінна кількість працівників, що унеможливлює забезпечення виконання встановленого графіка робочого часу під час відпускної кампанії, учбових сесій та лікарняних. Це призводить до збільшення кількості понаднормових годин робочого часу. Крім того, при роботі в чотири зміни чергових по станції І та II постів електричної централізації у зв’язку з нестачею працівників, кількість понаднормових годин теж зростає, оскільки ці пости працюють за 36¬годинним графіком роботи.

    — Така ситуація із нестачею кадрів тільки на станції?

    — Сьогодні це проблема кожного підрозділу Дарницького залізничного вузла. До прикладу. Змінна кількість працівників пункту технічного огляду рухомого складу вагонного експлуатаційного депо — 5 повинна становити 36 працівників у зміну, але фактично – не перевищує 14 працівників. Недостатня кількість робітників призводить до порушення норм часу, передбачених технологічним процесом. А це в свою чергу позначається на виконанні операцій з обробки поїздів у парках приймання та відправлення, на розформуванні-¬формуванні поїздів на сортувальних комплексах та своєчасній постановці місцевих вагонів на вантажні фронти.

    — Чому так важко знайти потрібних фахівців робітничих професій?

    — Одна із причин — низька заробітна плата залізничників. Навіть після підвищення вона не є конкурентно-спроможною на ринку праці. Тому молоді спеціалісти, після того, як отримають направлення на станцію, працюють зо два місяці, одержують зарплату і… звільняються. Вони не бачать для себе перспективи. Зарплата мала, житло не будується; а молодій людині, яка вирішила будувати свою сім’ю, виховувати дитину, немає за що жити. До слова. На ст. Дарниця 80 % працівників мешкають на лінії.

    Тож, зважаючи на скрутне становище у кадровому питанні, керівництво регіональної філії та Київської дирекції залізничних перевезень активно співпрацює з усіма учбовими профільними закладами з метою залучення молодих спеціалістів на роботу та для проходження виробничої практики саме на залізничних станціях, які розташовуються у столичному регіоні, де особливо відчувається нестача кадрів.

    — Окрім кадрових питань, які ще проблеми існують?

    — Бачу їх в експлуатаційній роботі станції. Насамперед це пов’язано з незадовільним технічним станом локомотивного та вагонного парків. Практично щозміни відбуваються відмови у роботі маневрових тепловозів. Причина – несправність тягових двигунів, компресорів, системи охолодження тощо. Все це призводить до збоїв в ритмічній роботі сортувальних систем. Окрім цього у нас спостерігається й негативний стан у електровозному парку, станція постійно працює в умовах його нестачі. Варто наголосити, що ця проблема має технічні причини і є актуальною для всіх регіональних філій ПАТ «Українська залізниця».

    Відсутність локомотивів у достатній кількості не забезпечує своєчасний вивіз готових на відправленні поїздів, призводить до завищення простою вагонів на станції і, як наслідок, порушуються терміни доставки вантажів. Із цієї причини ст. Дарниця на даний час не виконує жоден з основних якісних показників своєї роботи, а саме простій транзитного вагона без переробки виконується на рівні 2,64 год., при плані — 2,40 год., простій транзитного вагону з переробкою – 20,66 год., при плані — 19, 00 год.

    — Як же вам вдається працювати?

    — Дисципліна і високий професіоналізм, вміння оцінити ситуацію допомагає нам виконувати завдання. Диспетчерський апарат спільно з поїзними диспетчерами Київської дирекції та регіональної філії здійснює формування поїздів підвищеної ваги та довжини, організовується зміна локомотивних бригад на станційних коліях або під поїздами без відчеплення локомотива, вживаються заходи щодо обороту локомотивних бригад із слідуванням з поїдом в зворотному напрямку до основного депо приписки, у оперативному порядку регулюється черговість підведення транзитних поїздів і поїздів у розформування. Також застосовується так звана плаваюча спеціалізація сортувальних колій.

    — Що найбільше ускладнює виконання завдань?

    — Наявність вагонів неробочого парку, кількість яких на сьогодні складає майже 1,5 тис. і які займають 45 % корисної довжини всіх станційних колій. Залізничники, плануючи основну технологічну роботу по станції, повинні це враховувати. Значна кількість рухомого складу неробочого парку призводить до непродуктивних експлуатаційних витрат, а саме: нераціональних витрат палива, додаткової занятості персоналу пристроїв на гіркових комплексах, тощо. Однак головне – постійно існує загроза безпеці руху поїздів та умовам охорони праці, оскільки конструкція даних вагонів може не витримати навантажень, які діють на несправний рухомий склад під час руху та розпуску на сортувальних гірках.

    — Який вихід ви бачите в цій ситуації?

    — Ефективний метод — утилізація цих вагонів, але таке рішення, на жаль, ще не прийняте.

    — Валентине Валерійовичу, які найнагальніші проблеми потребують вирішення?

    — Насправді проблем вистачає. Те про що ми з вами говоримо, це як кажуть, з розряду наболілого. Всі ці питання, які потребують рішень, не накопичилися за один день. Але є ті, які можна вирішити швидко. У нас складна ситуація із своєчасним постачанням матеріалів та обладнання, які використовуються у виробничому процесі. Система тендерних торгів, на жаль, затримує закупівлю таких важливих для станції нових переносних радіостанцій. Навіть не можемо провести їх ремонт, бо відсутні запасні частини до них. Існує постійна нестача настільних журналів, бланків поїзної документації. Не здійснюється ремонт комп’ютерів. Бракує автотранспорту.

    — Що в такому разі можна зробити?

    — Мені здається, що цю проблему можна вирішити, надавши можливість структурним та виробничим підрозділам самостійно на місцях вирішувати поточні питання.

    — Ви майже три роки керуєте станцією. У вас великий колектив. За цей час Ви багато нового для себе відкрили? Чи були готові до виконання складних посадових обов’язків?

    — Передусім хочу сказати, що про професію залізничника я мріяв з дитинства. І всі свої сили спрямував на те, що б одержати освіту і будувати кар’єру саме на залізниці. Починав складачем поїздів, ще навчаючись в університеті. Я б ніколи не погодився на сьогоднішню посаду, якби не відчував, що маю достатньо знань і енергії для роботи. У старших колег, може, й була якась недовіра: до того, чи «потягну» цей напрямок роботи, але з часом, мені здається, я довів, що можу ефективно виконувати свої службові обов’язки. Звичайно, і у моїй роботі можуть бути промахи, від них ніхто не застрахований. Маю компетентних заступників і завжди можу дістати підтримку від керівництва дирекції, до слів яких я завжди прислуховуюся.

    Світ так динамічно розвивається, що треба бути дуже гнучким, постійно вчитися. Бо людина, яка каже, що все на своїй посаді знає, зупинилася, або їй це перестало бути цікавим.

    — Дякую за бесіду!

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Сучасний ритм роботи Коростеня-Житомирського

    Кожна залізнична станція має свої особливості, свою трудову історію, про яку дбає не одне покоління залізничників. Понад 100 років – трудовий вік ст. Коростень-Житомирський. Вона виникла 1915 р. на новопрокладеній залізниці Житомир—Коростень. Це вантажна станція, яка розташована за 4 кілометри від ст. Коростень в напрямку Житомира.


    Черговий по станції Ігор ЛІСОВЕЦЬ - «Безпеку руху поїздів гарантую!».

    Про сучасний ритм роботи колективу, про секрети успішної праці й говорили з працівниками, побувавши нещодавно на станції. Стосовно особливостей Коростеня-Житомирського, то станція є своєрідною кузнею кадрів, бо чимало випускників галузевих технікумів, вузів своє перше «гартування» проходили тут. І вже озброївшись практичними знаннями, сміливо далі торували свій трудовий шлях.


    Станція Коростень-Житомирський має чудові плани.
    Зліва направо — прийомоздавальник Олена ПЕТРЕНКО, черговий по станції Ігор ЛІСОВЕЦЬ,
    заступник начальника станції Марія ДОВГОШИЄНКО, начальник станції Євген ТРОЦЬКИЙ
    та товарний касир Лілія МАТВІЙЧУК.

    Коростень-Житомирський належить до трійки лідерів у Коростенській дирекції за кількістю вантажовідправлень. Отож на колектив покладено велику відповідальність за правильність оформлення вантажів, за безпеку руху. Начальник ст. Коростень-Житомирський — молодий залізничник Євген ТРОЦЬКИЙ. Свій залізничний досвід Євген Володимирович починав набувати з чергового по ст. Пенізевичі, затим працював поїзним диспетчером, ревізором з безпеки руху. І ось майже два роки, як він очолив колектив Коростеня-Житомирського. Розповідає, що на станції трудиться 28 чоловік: чергові по станції, працівники вантажної каси, складачі поїздів. Заступником начальника працює Марія ДОВГОШИЄНКО. Вона теж стає учасником нашої розмови. Говоримо про вантажовідправників, а основними з них є ТДВ «ТК «Коростенський щебзавод», ПрАТ ТНК «Граніт», які відправляють будівельні матеріали. За чотири місяці відправлено понад 13 тис. навантажених вагонів. Нині з ст. Коростень-Житомирський щодоби в середньому вирушає до вантажоотримувачів 115 вагонів. А від усіх цих перевезень надходять чималі кошти. Так, за місяць залізнична казна отримує від вантажовідправників понад 6 млн грн.

    Про правильність нарахування коштів турбуються працівники вантажної каси. Старшим товарним касиром працює тут грамотний фахівець Марина ГОЛОВЕНЬ. Завжди сумлінна в роботі товарний касир Лілія МАТВІЙЧУК. Найдосвідченішим товарним касиром є Тетяна РАФАЛЬСЬКА, а серед прийомоздавальників – Олена МІЩЕРЯКОВА. Добре знає свою справу й відповідально ставиться до роботи і її колега Олена ПЕТРЕНКО.

    Познайомилися й з черговим по станції Ігорем ЛІСОВЦЕМ. Він на залізниці працює 10 років, теоретичні знання здобував в ДЕТУТі, а практичні – на станціях Коростенської дирекції, де довелося працювати.

    Трудовий ритм роботи цієї станції вимагає від усіх працівників зібраності, професійних і чітких дій. І працівники станції всі сили докладають для забезпечення успішної роботи з вантажовідправниками, для гарантування безпеки руху поїздів, — тут це турбота кожного.

    Оксана КЛИМЧУК

    На станції Бердичів турбуються про пасажирів

    На станції Бердичів слідом за колійниками, які цими днями проводили модернізацію колії та заміну стрілочних переводів, до виконання робіт залучено й будівельників. Роботи йдуть за планом будівельно-монтажного управління. А саме тут здійснюють перетворення, за яких проводять реконструкцію острівної платформи.


    Стропальник Микола КАРПЕНКО, будівельники Дмитро ОСЬМІРКО та Степан КРИЖАНІВСЬКИЙ,
    будівельний майстер Андрій КАРДАШ проводять укладку бордюрів.


    Кипить робота, якщо за неї беруться будівельники Андрій МАРЧЕНКО,
    Михайло ТКАЧУК, Валерій ЧЕРНИХЕВИЧ та Володимир ЯРЕМЧУК.

    — Поки що виконуються роботи першої черги, — розповідає керівник робіт старший виконроб виробничої дільниці № 1 Вадим ГУРКОВСЬКИЙ. – Нам необхідно демонтувати та замінити майже 500 метрів перонних бордюрів з боку непарної колії головного ходу. Для прискорення робіт працюємо у дві зміни. За перші два дні встановили майже 300 метрів бордюрів. Тож плануємо завершити все у встановлені терміни. Заміну ж покриття всієї платформи плануємо провести після того, як виконаємо всі роботи другої черги з боку парної колії головного ходу. Після реконструкції пасажири оцінять наші зусилля.
     

    Анатолій САДОВЕНКО

    З користю провели час

    Для пробудження пізнавального інтересу і формування позитивних асоціацій діти середньої школи № 194 нещодавно відвідали «Музей історії Південно-Західної залізниці». Екскурсія нікого не залишила байдужими. Скажу більше – музей перевершив їх очікування. І зрозуміла я це по реакції — очі юних відвідувачів, як кажуть, розбігалися від такої кількості небачених раніше експонатів. Напередодні літніх канікул дітей чекала «прогулянка» по різних епохах, тому на деякий час вони перенеслися в минуле.


    Про давні та рідкісні експонати музею розповідає Олексій САЛІЙ.

    Школярі чудово провели час і дізналися чимало нового. Хоча, як мені здалося, на деяких дівчаток побачене справило сильне враження і пробудило підвищений інтерес не тільки до історії залізниці, а й до техніки. Ніяких сумнівів у тому, що цей пізнавальний похід запам’ятається лише позитивними емоціями.

    У залах музею зібрані чудові експонати. Не буду перераховувати, їх досить багато. А ось знання Олексія САЛІЯ – одного з членів творчої групи з організації музею Південно¬Західної залізниці, викликали інтерес. До того ж програма екскурсії дала дітям можливість не просто послухати кваліфікованого фахівця, а й подивитися на власні очі, як працював той чи інший експонат, сфотографуватися на згадку.

    Олексій Васильович у цікавій, доступній для дітей формі ознайомив учнів п’ятикласників з експозицією максимально розкриваючи їх призначення та демонструючи його використання в контексті історичних подій.

    До речі, Олексій Салій — великий ентузіаст і знавець історії залізничного транспорту. Він розповів про історію Південно-¬Західної залізниці, про геніальні винаходи в справі будівництва залізничного транспорту, про подвиги залізничників у війні.

    Юні відвідувачі музею наостанок дякували за неймовірні емоції. Всі дізналися багато нового, корисного й цікавого. Можливо, у майбутньому хтось із них обере професію залізничника.

    ХОРОШИХ ВРАЖЕНЬ ВИСТАЧИЛО ВСІМ. НИМИ І ПОДІЛИЛИСЯ ВІДВІДУВАЧІ

    Ліза РЯБЕНКО:

    «До музею залізниці потрапила вперше. Мені все цікаво. Я намагаюся дізнаватися більше різноманітної інформації. Вона мені знадобиться в майбутньому, бо я мрію стати журналістом».

    Денис САЛІЙ:

    «Мені дуже подобається, що в одному із залів музею є кабіна сучасного електровозу. Там можна розгледіти, що бачить машиніст в лобове скло під час руху поїзда. Разом з татом я вже катався в кабіні справжньої електрички. Там бачиш все навкруги. Я люблю природу і весь навколишній світ. Коли виросту, стану ветеринаром. Ще подобається, як пізнавально тато розповідає про історію залізниці».

    Євгенія ЗАЙВА:

    «Коли почали розповідати про експонати, була приємно здивована – наскільки все цікаво було почути про будівництво і розвиток залізниць на території України. Я часто їжджу електричками і вже три роки захоплююся всім, що з ними пов’язано. Вони цікаві мені за змістом. Якщо конкретніше – склад потягу. Маю бажання працювати на одній зі станцій, хоч це і може здатися дивним – техніком».

    Микита ХОМЕНКО:

    «Захоплююся технікою — квадробудуванням, моделюванням. Тому пізнавально дізнатися про історію залізничної техніки, як вона розвивалася, оновлювалася. Хочу стати моделістом або льотчиком. Найбільше вразила модель потягу, як мені здається, розміром 1:50 та інструменти типу шпилі, якими з’єднували вагони. Ще дізнався про позивні локомотивів на станції.

    Маша СЕМЕСЮК:

    «Коли зайшла в музей, здалося, що йшла по ва¬гонах. Зацікавили видатні особистості залізниці, які зробили значний внесок для її розвитку. Особливо її перший начальник Олександр Бородін. Я б із задоволенням написала його портрет». «Багато чого мене здивувало. Я спершу дуже засмутився, бо не дуже люблю екскурсії російською. Вважаю, що Україна має бути україномовною. Але головне не мова, а інформація. Я дізнався, що потяги раніше були не такі модернізовані, як зараз. Були бронепоїзди, які воювали, перевозили медикаменти, поранених солдат. Саме поїзди у Другій Світовій війні відіграли важливу роль. До речі, в дитинстві у мене була дитяча залізниця, яка «кружила» мені голову. І я крутився навколо неї весь час — це мене заспокоювало. Подорожуючи в потягах, подобається затишок — це наче дім, тільки на колесах».
     

    Тетяна ШЕМЧУК, Фото автора та Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Розваги — поза конкурсом

    З нагоди Міжнародного дня захисту дітей колектив Коростенського Будинку науки і техніки підготував для малечі чимало цікавого.

    На майданчику біля БНіТ організували для хлопчиків і дівчаток, чиї батьки працюють в підрозділах Коростенського залізничного вузла, для учнів із шкіл № 1, № 9, № 6 захоплюючу розважальну програму. Свято видалося велелюдним і веселим. Були тут і виступи дитячих танцювальних колективів, і сценки за участю казкових героїв, а також розваги і конкурси. Коростенський терком профспілки подбав про те, щоб переможці конкурсів отримали солодкі гостинці. Так спільними зусиллями було зроблено добру справу — створення гарного настрою і для дорослих, і для дітей. Отож нехай всі дні для вас, дорогі діти, будуть сповнені щирими усмішками і добрими справами.
     

    Оксана КЛИМЧУК, Фото Марини АВРАМЕНКО

    ОКРЕМО ВЗЯТА ОСОБИСТІСТЬ

    Вже вкотре упіймав себе на думці, що у своїй власній журналістиці, в даному разі залізничній, хочу насамперед показувати людину, її внутрішній світ, і вже як додаток – усі інші її реалії: професію, назву підрозділу, посаду тощо.

    Як правило, розповідаємо нашим читачам про, умовно кажучи, героїв, тобто тих, хто неодноразово і позитивно діє на робочому місці і, відповідно, відзначений керівництвом: премією або годинником, металевим знаком або новою посадою. Тобто, герої, і саме залізничні, в нас є. Здавалося б, вітчизняна залізнична галузь має бути ледь не абсолютно благополучною, якщо вже не переводяться в ній герої. Щодо героїв, то, як на мене, їхня загальна кількість на будь-якій з шести вітчизняних сталевих магістралей значно більша, ніж можна собі уявити.

    Знайомий машиніст у нещодавній моїй з ним бесіді розповів мені дещо зі свого життя-буття. Свідомо не називаю його персональні дані, бо вповні можна без того обійтися. Працює він у галузі, умовно кажучи, десять років. Спочатку опановував роботу помічника машиніста, згодом вирішив стати тим, ким є сьогодні. Відбув відповідні курси і тепер є «командиром сталевої машини», яка працює на чолі швидкісного поїзда далекого спрямування. Каже, на його пам’яті було лише два випадки, коли наприкінці рейсу до його кабіни підходили пасажири з подякою за те, що машиніст благополучно доставив їх на кінцеву станцію. Мені стало якось незручно від почутої інформації, оскільки, чого брехати, майже жодного разу не те що не дякував, а навіть і не думав про те, що машиністові можуть бути приємними подібні прості слова. Заспокоюю себе думкою, що колись таки дякував. І дійсно, згадався мені реальний епізод, коли ми разом з колегою, в якої була відеокамера, їхали в кабіні машиніста від станції Комунарськ до самого Луганська. Вона знімала фільм про Донецьку залізницю; накрапав дощик і було цікаво й приємно стояти в теплій сухій кабіні, відчуваючи себе ледь не тим самим командиром. Тоді я, звичайно, дякував машиністу і його помічнику неодноразово. Але як пасажир плацкартного або купейного вагона, напевно, жодного разу не думав я про машиніста, заощадивши таким чином не менше сотні простих невибагливих словосполучень «Дякую Вам за роботу!»

    Мій співрозмовник, коли ми з ним з моєї подачі зачепили і трохи розглянули тему цієї професії, зазначив, що його права доволі регулярно порушуються. Скажімо, кількості годин на відпочинок після виснажливої зміни не завжди вистачає. Здавалося б, повинен бути один-єдиний – правильний – варіант відновлення сил машиніста локомотивного депо, але насправді він часто задовольняється безальтернативним варіантом недосипання і знову заступає на зміну, коли вкотре везе пасажирів на захід. Напевно, мене він теж возив у той бік. І мушу сказати, що ніякі нарікання, які інколи виникають на адресу водіїв міського транспорту, у мене до машиністів не згадуються.

    Звернув увагу, що мій знайомий полюбляє акуратність в одязі. Це не все. Ще він із задоволенням ретельно готує собі їжу. До речі, я звернув увагу на те, що саме ми, представники чоловічої статі, інколи вміємо куховарити не гірше за жінок. Автоматично виникає питання, чого ж він досі без сім’ї? Не озвучую, звичайно, але людина сама, неначе зігравши на випередження, відверто говорить про те, що бажання таке має, але чогось не таланить. Дівчата, з якими він зустрічався, не проходили випробування навіть протягом невеличкого часу. Мовляв, немає його кілька діб, і вони швидко знаходять собі іншого кавалера. От і все. Не знаю, що тут коментувати. Стовідсотково, він далеко не один у світі, який при всіх своїх добрих якостях справжнього господаря досі не знайшов свою жінку, не став батьком. Втім, як правило, все це надолужується доволі швидко. Поспішати не варто у сфері особистого життя, бо, як показує практика, швидко і доволі часто люди потім розходяться у різні боки. Цікаво, що статистику маємо тут більш­менш однакову впродовж багатьох десятиліть, і не тільки з часів набуття Україною незалежності.

    Отже, окремо взятий молодий спеціаліст: має добру професію, акуратний, тверезий, кухар, вихований, розумний. Що ще додати до його характеристики? Судячи з усього, схильний вірити у взаємні почуття, хоче мати сім’ю і жити по-справжньому красиво. Отже, реальна людина зі здоровими бажаннями. Питання: чого їй не таланить в особистому житті? Не знаю. Відносно «не таланить» не став би констатувати саме так, оскільки кожна особиста життєва ситуація має свої не тільки мінуси. Ви згодні? Так, ми завжди прагнемо знайти «свою» людину. Це вже інша справа, що не завжди це вдається. Отже, за щось випробує на міцність нас Господь.

    Попри цілком можливий внутрішній душевний неспокій ти все одно повинен сідати в кабіну, «заводити» сталевого коня і їхати в рейс. Важко. Але ти мусиш стовідсотково бути готовий зробити свою роботу якісно, бо тільки такий варіант передбачений для тебе. Мало, що не виспався, мало, що непокоїть те або інше. Ти повинен привезти своїх пасажирів туди, куди повинен. І нехай вони пройдуть повз тебе, не оглядаючись, зі своїми валізами і сумками. Щасливі сімейні пари, якісь хлопці і дівчатка, молоді чоловіки і жінки. Тобі згори, напевно, видніше, хто з них чим дихає. Заздрощів немає, і не повинно бути до чужого щастя. Бо воно і до тебе прийде. Обов’язково. Якщо, звичайно, ти того вартий.

    Олег ПОПЕЛЬНИЦЬКИЙ

    Поліцейські погони змінив на залізничні

    У житті кожної людини настає той момент, коли доводиться робити вибір: чому саме присвятити своє подальше життя. У когось такий вибір вдалий і він його зробив один раз і назавжди. У інших буває декілька спроб…

    Після завершення навчання у школі Володимир КАЧУРОВСЬКИЙ вирішив присвятити своє життя службі у правоохоронних органах (на той час ще міліції). Це і привело його до Києва у Національну академію внутрішніх справ. Навчався він успішно, завершив магістратуру. А після навчання направили лейтенанта служити інспектором у Вінницькому відділі міліції. Служба розпочалась нормально, за короткий час освоївся на посаді, старанно виконував свої обов’язки. І це уже було передумовою для подальшого службового зростання. Ще більші перспективи перед молодим правоохоронцем відкривались після відрядження на схід України.

    — База нашого Вінницького збірного загону знаходилась у Краматорську, — пригадує Володимир Володимирович, — однак завдання доводилось виконувати й в інших населених пунктах, наближених до лінії зіткнення. Зокрема у селищі Мирному, яке на той час було звільнено від окупантів. Хоч населення в ньому залишалось мало, роботи нам вистачало. В першу чергу було необхідно забезпечити громадський порядок. Не менш важливим було виявляти бойовиків, які видавали себе за простих, мирних громадян. І усе це нам вдавалось.

    Коли слухав розповідь мого співрозмовника, здавалось, що нічого складного, тим більше, небезпечного, під час перебування в зоні проведення антитерористичної операції не було. Та це не так. Небезпека чатувала майже на кожному кроці, адже неподалік знаходився ворог. А він постійно обстрілював нашу територію. Більш того, коли відправлялись на затримання бойовика, який видавав себе за мирного мешканця, можна було від нього отримати й збройний опір. Це могло завершитись пораненням, а то й смертю.

    Наразитись на неприємності можна було і під час чергування на блокпостах, охороняючи залізничні мости чи й інші важливі об’єкти, чи й під час патрулювання міста. А цим лейтенанту міліції доводилось займатись майже щодня. До того і погодні умови були далеко не найкращими, адже місячне відрядження тривало з середини грудня 2015 р. до середини січня уже наступного. А це найхолодніший період тої зими. Та усі труднощі офіцер мужньо здолав. Живим та неушкодженим повернувся у Вінницю.

    Тут на нього з нетерпінням чекали дружина Інна та дворічний, на той час, син Артем. І, звичайно, усі рідні та друзі. Зустріч була радісною і щасливою для усіх. Щиро зустріли Володимира Володимировича й у відділі міліції. Саме тут після нетривалої відпустки продовжив службу уже старший лейтенант Качуровський. А на той час розпочалось реформування міліції в національну поліцію. Потрібно було проходити переатестацію, перевірку на відповідність новим вимогам, які ставились перед охоронцями правопорядку. Усі іспити офіцер витримав і був рекомендований для служби в Національній поліції України. Цим він скористався і продовжив службу уже на вищій посаді.

    Та через півроку Володимир Качуровський вирішив залишити службу в правоохоронних органах, якій віддав сім років свого молодого життя. Таке рішення далось йому не просто, та й не усі його в цьому підтримували. Адже й посадові оклади у поліцейських підвищили, і перспектива сходження службовими східцями вимальовувалась… Однак від свого наміру чоловік не відступив.

    Постало питання щодо подальшої роботи, адже родину необхідно утримувати, та самому віднайти заняття, яке прийшлось би до душі. Свій вибір Володимир Володимирович зупинив на залізниці. Ще колись, в дитинстві, він мріяв водити поїзди. То чому б не здійснити цю мрію!? За для цього поступив на курси машиністів, які діють при Жмеринському вищому професійно­технічному училищі.

    Пройшло півроку і з посвідченням помічника машиніста Володимир Качуровський прийшов у відділ кадрів Жмеринського локомотивного депо. А там отримав направлення у локомотивну колону, яка функціонує у Вінниці. Очолює її Олександр ТАРАСЮК. Його й прошу розповісти про свого нового підлеглого.

    — Хоч Володимир працює лише декілька місяців, — пояснює мій співрозмовник, — та уже позитивно зарекомендував себе в колективі. Він старанно засвоює усе, що стосується його роботи. І уже повною мірою виконує обов’язки помічника машиніста. А вони не прості, адже локомотив, де він працює, задіяний на маневровій роботі. Вона має свою специфіку і вимагає не лише від машиніста, а й від його помічника особливої уваги, чітких дій, обережності при здійснені маневрів на станціях. Усе це у починаючого тепловозника є.

    Чи не жалкує про свій вибір? Поцікавився під час розмови у Володимира Качуровського. У відповідь почув, що вважає своє рішення вірним. Хоч і заробіток трохи менший, зате на залізниці є чіткий графік роботи. Відпрацював належне і можеш займатись сімейними справами, більше приділяти часу вихованню сина, допомагати дружині. А така допомога вкрай потрібна, адже через місяць в родині має з’явитись ще одна дитина, за даними медиків – син. Тож турбот додається, та вони приємні. Ким стануть сини, прогнозувати ще рано. А от батько зробив свій вибір – змінив поліцейські погони на залізничні й не шкодує про здійснене.
     

    Никифор ЛИСИЦЯ, Фото з архіву Володимира КАЧУРОВСЬКОГО

    ЖИВЕ ФУТБОЛ «ЛОКОМОТИВА»!

    Другого червня завершено черговий турнір (чемпіонат) з міні-футболу серед збірних команд дирекцій та управління регіональної філії «Південно-Західна залізниця». Цього ігрового дня відбулися обидва півфінали, за підсумками яких спочатку зіграно матч за «бронзу», а наостанку – фінальний двобій за «золото» і «срібло».


    Увага на м’яч.


    «Золота» дружина Конотопської дирекції.

    У півфіналах, які гралися паралельно на сусідніх майданчиках столичного ФСК «Локомотив» (провулок Стадіонний, 10/2), напевно, несподіванок не сталося. Доволі впевнено, хоча зовнішньо це відбилося лише на одному з двох підсумкових результатів, до фіналу вийшли конотопчани та коростенці. Звичайно, неможливо дивитися одразу дві гри, тому моя увага була прикута до поєдинку між коростенцями та киянами. Нехай не образяться на мене козятинці, але у перемозі над ними досвідчених конотопчан сумнівів у мене чомусь не було. Пишу про це для того, аби наступного разу конотопчанам їхні суперники склали більш серйозну конкуренцію. Щодо киян, вони зіграли проти коростенців у відкритий футбол, тоді як Сергієві БОНДАРЧУКУ їм треба було приділити більш серйозної уваги. Він своїми діями і голами, можна сказати, вирішив долю однієї з двох путівок до фіналу. Втім найбільше мені сподобався м’яч Павла БІЧУКА, який фінтами обійшов ледь не всіх суперників, після чого миттєво завдав влучного удару.

    «Бронзовий» матч виявився доволі щедрим на голи. Підсумкова бойова нічия 3:3, як на мене, була серйозною підставою кожній із команд вручити комплекти однакових нагород. Але регламент вимагав пробиття пенальті, оскільки був у наявності лише один «бронзовий» набір. Що ж, довелося подивитися маленьке шоу невдах: лише 1:0 на користь козятинців.

    Перший тайм фінальної гри завершився доволі несподівано, а саме, мінімальною – 1:0 – перемогою коростенців (гол Сергія Бондарчука). Воротар конотопчан Олександр ДЖУР постійно грав у центрі поля: настільки вражаючою: була перевага його команди, яка повним складом звично маневрувала «в тилу» суперників. Але менш зіграні коростенці, котрим неймовірно таланило берегти власні ворота недоторканими у першій половині поєдинку, зрештою таки дочекалися свого, коли з того самого центру забили м’яча у порожні ворота суперників. Пролунав свисток на перерву. Здавалося, коростенці принципово змінять тактику, оскільки рахунок був на їхню користь. Не сталося. Але в цьому перебігу подій «винні» переможці, які у другій половині фіналу не зрадили своїй тактиці опанування чужої половини поля. П’ять їхніх голів невдовзі залетіло у сітку коростенців, які спромоглися лише на одне взяття воріт. Зазначу, що у підгрупі Коростень «покарав» Конотоп — 5:3!

    Кращим гравцем чемпіонату визнано Ігоря ТЕРЕХОВА (Конотоп).

    Призом «За волю до перемоги» нагороджено команду Київської дирекції.

    «Бронзові» призери – збірна Козятинської дирекції: Олександр ПЕЧЕВИСТИЙ (воротар), Іван ГОЛОВАЧ, Дмитро КОБЕРНЮК, Денис ДИНИСЮК, Віктор ФЕДОРЧУК, Олександр ЗАВІСТОВСЬКИЙ, Дмитро СЕРГІЙЧУК, Костянтин БЛАГОДИР, Богдан ДУМНИЙ, Олександр МАКСИМЕНКО.

    «Срібна» збірна Коростенської дирекції: Юрій ВАСИЛЕНКО, Сергій БОНДАРЧУК, Володимир ДЕМЧУК, Андрій ДАВИДЮК, Сергій НОВИЦЬКИЙ, Микола ДЗЮБА, Олександр СТУЖУК, Юрій ЛІТВІНОВ, Олександр НІКІТЧУК, Максим НОВИЦЬКИЙ,

    «Золота» дружина Конотопської дирекції: Олександр ДЖУР, Сергій ВЛАСЕНКО, Роман ХАРЕВИЧ, Юрій РАДЧЕНКО, Юрій МАНЕШКІН, Максим ЦОПА, Ігор ТЕРЕХОВ, Дмитро ГРУША, Вадим ПУНЬКО.

    На урочистій церемонії нагородження призерів та закриття чемпіонату були присутні Володимир КРАВЧЕНКО (завідуючий відділом соціального захисту та спортивно­масової роботи Дорпрофсожу), Андрій ТКАЧЕНКО (голова молодіжної ради Дорпрофсожу) та Андрій СТАНДІО (начальник ФСК «Локомотив»). Персональні та командні дипломи, кубки, медалі та грошові премії гравцям команд-призерів – все знайшло своїх власників.

    Наступної доби чомусь раптово непереконливий, на жаль, італійський «Ювентус» поступився у фіналі Ліги Чемпіонів нестримному іспанському «Реалу» 1:4. Здалося мені, це відшкодувався тренерові переможців Зінедіну Зідану, колишньому гравцеві збірної Франції, підлий вчинок проти нього від захисника збірної Італії Марко Матерацці на початку фіналу чемпіонату світу 2006 р. Уболіваючи того вечора за «Ювентус», радію щиро за Зідана. Тоді в нього було вкрадено перемогу, а цього разу йому її повернено.

    Олег ПОПЕЛЬНИЦЬКИЙ, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Здійснилася дитяча мрія

    Традиційно приєдналися до святкування Міжнародного дня захисту дітей і залізничники Київської регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». Дітям та їх батькам запропоновано програму найцікавіших подій, зокрема «UZ children’s day», безкоштовну поїздку Київською дитячою залізницею, тощо.


    У захваті від екскурсії.

    …У рамках акції «UZ children’s day» організатори влаштували малечі, батьки яких працюють в апараті управління залізниці, екскурсію. Діти були в захваті, від того що їм надали можливість подивитися, як організоване робоче місце тата чи мами. А ще їм дозволили зайти в кабінет заступника начальника регіональної філії з економічних питань, де господар кабінету Руслан МИРОНЕНКО дав можливість почуватися як вдома. Дітворі сподобалася гостинність Руслана Анатолійовича, тож вони поводилися в кабінеті невимушено, із зацікавленістю розглядали службовий інтер’єр. Затим їх завели в велику студію і розповіли, як проходять оперативні наради залізничників. Завітали вони на гостини до дорожніх ревізорів з безпеки руху поїздів. Дітям продемонстрували портретну галерею керівників столичної магістралі, яка розміщується у приміщенні управління Південно-Західної залізниці. Експозиція ілюструє історію розвитку столичної магістралі.

    Та й найцікавіше їх чекало в Музеї історії Південно-Західної залізниці. Зауважу, що дітям дозволили торкатися експонатів, дзвонити в дзвін, приміряти кашкет. Їм це дуже сподобалась.

    Ми поцікавилися у дітей чи запам’ятався їм день, проведений в управлінні.

    Даша ТЕНЬОВА, 14 років:

    «Ця будівля вразила мене своєю красою і величчю ще на підході до неї. Коли ми проходили великими коридорами, довгими переходами, красивими сходами нам це нагадало історію Гаррі Поттера. Сподобався музей. А ще у моєї мами Марії Леонідівни – дружній колектив».

    Марія ТЕНЬОВА, провідний інженер з підготовки кадрів служби колії:

    «Мій найменший Георгій, йому 7 років, кілька разів просився зайти до мене на роботу. Весь час пояснювала, що у нас пропускна система і не дозволяють заходити дітям. Тож він підходив до парадного входу, а потім зі сльозами, повертався додому. Сьогодні Георгій встав рано і з нетерпінням чекав, поки зберуться брат Михайло й сестра Даша, і щасливий провів день в управлінні. Потім ще й дитяча залізниця. Його мрія здійснилась.

    Завдяки ініціативі з боку керівництва Укрзалізниці свято Міжнародного дня захисту дітей вдалось. Ця екскурсія – гарний приклад того, що добро робити легко, і для цього потрібно лише бажання», — каже пані Марія.
     

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    За надійне партнерство з газетою

    Зустрічі в колективах залізничників, конструктивні діалоги з читачами вже стали ефективними способами зворотного зв’язку з передплатниками для представників газети «Робітниче слово». Читацькі конференції, ініціатором яких є головний редактор залізничного часопису Віктор Задворнов, пройшли в Жмеринській і Козятинській дирекціях.


    До нових зустрічей!

    Нещодавно подібний захід відбувся в Коростені. Журналісти «Робітничого слова» того дня отримали можливість побувати на засіданні президії Коростенського теркому. Профспілкові лідери, помічники керівників виробничих підрозділів з кадрових і соціальних питань, фахівці з нормування праці вели мову про важливі для працівників речі. Зокрема, детально аналізували плюси і мінуси у сфері дотримання трудових прав працівників Коростенської, Житомирської, Овруцької дистанцій колії, Коростенської дистанції електропостачання. Також вирішували актуальні сьогодні питання оздоровлення залізничників та їхніх родин.

    Що ж до розмови з головним редактором про сьогодення «Робітничого слова», то присутні на зустрічі мали можливість почути про особливості передплати на часопис, який виходить у складі газети «Магістраль¬-регіональна», про те, на яких умовах друкується реклама, оголошення, привітання та ще іншу інформацію про видання. Не забарилися й запитання.

    Все ж на зустрічі відчувалося, що коростенські залізничники ставляться до газети як до надійного партнера чи колеги. Через це й питання були відверті і стосувалися того, як газета може допомогти у вирішенні проблем. Говорили читачі про те, що потрібно більше «гострих матеріалів». Звісно, всі зауваження і пропозиції будуть враховані колективом у подальшій роботі.

    На завершення зустрічі голова Коростенського теркому Андрій ЖАБСЬКИЙ подякував за те, що представники колективів отримали можливість поспілкуватися з головним редактором «Робітничого слова», почути компетентну інформацію про нововведення в газеті, обговорити насущні проблеми.

    Сподіваємося, зустріч тільки покращить партнерство: у форматі «читач­газета-читач». Адже усі ми з однієї залізничної когорти і маємо підтримувати один одного.
     

    Оксана КЛИМЧУК

    Іванко вже малює

    Цікаве та веселе свято для своєї малечі підготували працівники вокзалу Козятин. В ньому взяли участь не лише діти залізничників, а й всі бажаючи, хто обідньої пори прийшов 1-го червня на привокзальну площу. У програмі свята були цікаві конкурси, флеш-моб, ігри та розваги, різноманітні призи та подарунки.


    Малюк намалював емблему Укрзалізниці.

    — Ми намагалися зробити так, щоб свято запам’яталося нашим діткам, — говорить голова комітету профспілки вокзалу Олена ШЕПЕТОВА. – І, здається, це нам вдалося.


    До участі у конкурсі дитячого малюнку залучили й начальника вокзалу Анатолія ЧАБАНА.

    Дітки гралися, веселилися. Багато хто забажав бути на святі з розфарбованим обличчям, яке їм зробили аніматори та ведучі свята Олена та Женя КЕСАРЧУКИ – невістка та син диктора вокзалу Оксани Кесарчук. Дуже цікавим та веселим став конкурс дитячого малюнку. Прямо на бруківці привокзальної площі діти малювали разом з дорослими. А на завершення на згадку про цей день учасники зробили загальне фото на східцях будівлі вокзалу. Порадував і дворічний Іванко — син секретаря вокзалу станції Козятин Діни СТЕЦЮК.
     

    Анатолій САДОВЕНКО

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05