РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 20 (2 червня 2017)
  • Випуск №20 2 червня 2017
    Зміст
    1. Дорогі залізничники! Щиро вітаємо вас зі Святою Трійцею!
    2. Пісня – про Південно-Західну, оплески – від численної аудиторії (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ)
    3. Нове життя старому уповільнювачу (Никифор ЛИСИЦЯ)
    4. Справа не лише у технічних навчаннях (Віктор ЗАДВОРНОВ)
    5. Турбота. На Тетерівському напрямку (Валентина КОЛЯДА, Фото Тетяни ШЕМЧУК)
    6. Порозуміння знайдено (Тетяна ТАНІЧЕВА)
    7. Кароліна!? Приємно познайомитись (Никифор ЛИСИЦЯ)
    8. Модернізація колії головного ходу (Анатолій САДОВЕНКО)
    9. Мистецтво «слухати» колію (Оксана КЛИМЧУК)
    10. Щоб наша залізниця стала ще кращою (Віктор ЗАДВОРНОВ, Микола ПАЦАК)
    11. Матч пам’яті на честь тренера стане традиційним (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото з архіву Миколи МАКСИМЧУКА)
    12. ДОЩЕМ ТА Й НЕ ЗМИТИ ЖАГУ БОРОТЬБИ (Олег ПОПЕЛЬНИЦЬКИЙ, Фото з архіву Олега НИЧИПОРЧУКА)
    13. Волейбол єднає залізничників (Никифор ЛИСИЦЯ)
    14. Ретро-вагон — ровесник залізничної (Вікторія ЛИСИЦЯ, чергова по парку ст. Вінниця.)

    Дорогі залізничники! Щиро вітаємо вас зі Святою Трійцею!

    Нехай це свято надихає всіх вас на добрі справи, наповнює серця любов'ю до ближніх, дарує кожному сімейний затишок і добробут, несе щастя і впевненість у майбутньому.

    Свято Трійці надає всім нам силу жити, боротися, бути впевненими, що правда та любов завжди перемагають, що віра творить чудеса.

    Бажаємо вам зустріти Святу Трійцю у піднесеному настрої, зі світлими помислами та намірами.

    Від усього серця зичимо благополуччя в кожен будинок кожній українській сім’ї.

    Хай Дух Святий дарує любов і щасливу долю для всієї України!!!

    Директор регіональної філії «Південно-Західна залізниця»

    БЕВЗ Г. А.


    Голова Дорпрофсожу

    ЛОГОШНЯК О. М.


    Пісня – про Південно-Західну, оплески – від численної аудиторії

    Усміхнені дитячі обличчя, багато музики і поезії, можливість почути і побачити всю Малу Південно-Західну. Із цієї нагоди під час відкриття навчально-практичного сезону, що відбувся нещодавно, познайомився із юним залізничником та талановитим співаком в одній особі, який володіє соковитим тенором Владиславом СЛОБОДОЮ.

    У репертуарі Владислава – багато українських пісень. Проте пісня на слова та музику Володимира ШИНКАРУКА «Південно-Західна залізниця» чисельною публікою була сприйнята із захватом.

    Зі слів юного виконавця, співом він займається із чотирьох років. Любить навчатися. Заняття у київській музичній школі № 2 імені М. Вериківського під керівництвом викладача Тетяни САЗОНОВОЇ та у середній школі № 49 із поглибленим вивченням французької мови зовсім не заважає кар’єрі на Малій Південно-Західній. Навпаки, тут юний співак знайшов собі заняття до душі, вивчаючи загальний курс залізниць, будову рухомого складу та колії. Таким чином стверджуємо, поки що в житті Владислава все виходить, як співається у залізничній пісні «… Ти крізь долю пролягла мою».


    «Україна багата талантами! А у Владислава як співака попереду прекрасне майбутнє», —
    вважають голова Дорпрофсожу столичної магістралі Орест ЛОГОШНЯК,
    член правління ПАТ «Укрзалізниця» Желько МАРЧЕК
    та начальник регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Григорій БЕВЗ.

    Придивляюсь, як уважно слухають залізничний шлягер товариші В. Слободи. Черговий по станції Андрій КАМЕНЄВ, оператор при черговому Іван ГРЕГОРОВИЧ, диктор Артем ШАРГО, машиніст Павло ГОРОДИСЬКИЙ, помічник машиніста Сергій КОВАЛЕНКО та інші чекають від Владислава нових пісень.

    «І нам не треба чужої слави,

    Бо залізниця і в свято, і будні,

    Вона єднає міста й держави,

    Веде з минулого у майбутнє», — прекрасно закінчує співати Владислав Слобода під гучні оплески від вдячної публіки. В цю мить він отримав схвальні слова від рідної мами. Олена Анатоліївна не ховала власної радості за сина і від кореспондентів.
     

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Нове життя старому уповільнювачу

    Оновлення уповільнювачів руху вагонів на сортувальній гірці «Подільська» ст. Жмеринка наближається до завершення. Про встановлення першого, придбаного в Білорусі, ми уже розповідали. Днями там уже установили ще два, також нових. Залишається лише змонтувати той, що працював на станції, та був вкрай спрацьованим і його демонтовано.

    Цю систему уже мали намір здати в металобрухт, та вирішили реставрувати. Спочатку звернулись до приватного підприємства у Запоріжжі, яке займається такою роботою. Там запросили за відновлення старого уповільнювача 1 млн 200 тис. грн. Це не далеко від ціни, якщо придбати новий. Тому з цією фірмою вирішили не співпрацювати.


    Бригада біля свого дітища (зліва направо) Володимир РОСОВСЬКИЙ,
    Олександр АНДРІЄЦЬ, Андрій ГНАТЮК, Анатолій АНДРІЄЦЬ,
    Сергій ГОЛОВАТЮК і Володимир УСАТИЙ.

    Відновлення уповільнювача руху вагонів доручили колективу ремонтників Жмеринського локомотивного депо. І два роки тому цей пристрій туди доставили. А відповідальним за виконання робіт призначили бригадира інструментальної дільниці Володимира РОСОВСЬКОГО.

    — До цього мені, та й іншим фахівцям депо, ремонтом подібних пристроїв не доводилось займатися, — розповідає Володимир Павлович. – Більше того, технічної документації, окрім загальних картинок, на уповільнювач не було. Коли поїхав у Запоріжжя на підприємство, яке виконує подібні роботи, щоб розжитись хоч якимись документами, мені вказали на двері, мовляв не відбирайте наш «хліб». Тож довелось самотужки розбиратись із механікою.


    Електрозварник Володимир УСАТИЙ - «Гарантую якість!»


    Токар Сергій ГОЛОВАТЮК за роботою.

    До зазначеного вище варто додати, що й фінансування на проведення ремонтних робіт не було, та й запасними деталями розжитись ніде. Але виконувати завдання необхідно. Тож усю конструкцію розібрали на складові. Ця робота, в основному, лягла на плечі слюсарів братів Анатолія та Олександра АНДРІЙЦІВ. Вони з дитинства розуміють один одного з півслова, і це допомагало в роботі. А справу довелось мати з масивними деталями, багато з яких мають вагу за сотню кілограмів. І це не було значною перешкодою, адже брати не із слабачків, мають кремезні статури та й фізично загартовані. До того ж, разом з ними трудився колега Андрій ГНАТЮК, який під стать братам. Більше незручностей в їхній роботі створювало те, що не було спеціальної оснастки, пристроїв для проведення робіт на такому агрегаті. Адже в депо ремонтують локомотиви, тож під них підлаштовані усі пристрої. А для уповільнювача довелось їх виготовляти, що забирало немало часу та потребувало додаткових витрат.

    — Коли усе розібрали, — продовжує бригадир, — перед нами постала невтішна картина: більшість деталей були спрацьованими. Їх би замінити новими, та де взяти? Почали реставрувати старі, а втулки, вали та деякі інші відповідальні вузли та конструкції виготовляли самі. Для цього закупили труби, інші матеріали.

    До речі, тут міститься до півтори сотні валів та майже 900 втулок. Їх і потрібно було виготовляти зі шматків труб, металевих болванок. Цим займалися токарі Сергій ГОЛОВАТЮК та Олександр ВАСИЛЬЄВ. Обидва мають чималий досвід з обробки металу, тому з технічним завданням впорались справно. А коли з декількох заготовок потрібно було виготовити одну деталь, до роботи підключалися електрозварники Володимир УСАТИЙ та Володимир КАДУК. Вони також займались реставрацією пошкоджених деталей. Вистачало роботи й техніку з контрольних замірів Віктору СТЄХОВУ. Адже всі частини мають щільно прилягати одна до одної, зістиковуватись, взаємодіяти під час експлуатації, тому й потрібно було слідкувати за геометрією.

    Коли розпочався монтаж, виникли нові труднощі – втулки насаджувати на вали потрібно було охолодженими, так вимагає технологія. Довелось закупляти спеціальний агрегат, в якому металеві деталі за допомогою рідкого азоту охолоджують до низьких температур і вони звужуються, тому легше зістиковуються. До цього агрегата також виготовили оснастку. Словом, потрудитись над ремонтом уповільнювача бригаді Володимира Росовського довелось чимало. І це при тому, що кожен із фахівців виконував й інші роботи, спрямовані на ремонт тепловозів, адже в цьому їхні головні обов’язки. Але й з додатковими завданнями вони справлялись. Хоч не так швидко, як би хотілось, та виконали ремонт уповільнювача руху вагонів для ст. Жмеринка.

    На сьогодні цей пристрій уже готовий до установки, його навіть завантажили на залізничну платформу.

    Поцікавився, у скільки коштів обійшовся ремонт уповільнювача для локомотивного депо, та точної цифри мені не назвали, зазначили лише, що не більше 700 тис. грн. Це наполовину менше від тієї суми, яку бажало отримати приватне підприємство у Запоріжжі. Причому в депо «живих» коштів не перераховували, а був лише обмін платіжними документами. Тож вигода для столичної магістралі очевидна. Та от депо, безпосередні виконавці робіт жодного зиску з цього не мають. Хтось «угорі» колись обіцяв заохотити їх преміями, та поки що обіцянки залишаються лише проектом. А жаль, адже невелика бригада чимало потрудилась, щоб дати нове життя старому уповільнювачу руху вагонів, який вкрай необхідний на станції для виконання сортувальних робіт.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Справа не лише у технічних навчаннях

    Цінність технічного навчання у кожному підрозділі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» невикликає сумнівів.

    Відомі всім залізничникам порушення безпеки руху поїздів є несправності колії, проїзд заборонних сигналів, злом та падіння на колію деталей рухомого складу та відмови у роботі буксових вузлів, порушення правил прийому та відправлення поїздів, аварії через дорожньо¬-транспортні пригоди на залізничних переїздах.

    «Нараду з обговорення конкретного інциденту проведено. Винні у випадках, що призвели до виникнення виробничого браку, притягнуті до відповідальності», — доводиться часто чути під час апаратних нарад в управлінні регіональної філії. «Поза кадром» залишаються індивідуальні фактори, в основному, психологічного плану, які призвели до конкретного транспортного інциденту.

    Від працівників, пов’язаних з рухом поїздів, вимагається висока уважність, чіткість під час переговорів, знання технічних засобів, станцій та прилеглих перегонів, технічних характеристик локомотивів та вагонів, правил технічної експлуатації, інструкцій тощо. Одна справа – знання. Зовсім інша – їхнє застосування. Через недисциплінованість оглядача--ремонтника вагонів у багатотонному составі можуть бути вимкненні автоматичні гальма. Чи схаменеться? Через невідповідність характера роботи, що виконується, внутрішньому психологічному ритмові організатора руху на станції, через відсутність навичок із стартоготовності (ось коли фах і дисципліна незамінні) до проведення, приміром, маневрів, може відбутися надзвичайна транспортна пригода. Ще декілька років тому тогочасне керівництво «Укрзалізниці» планувало впроваджувати інститут психолога не лише в локомотивних депо, а й на великих позакласних та сортувальних станціях. Чи задумувалися ви, про кваліфікаційні показники диспетчера? На це запитання начальник станції відповість ствердно. Чи цікавились методами тестування психофізіологічного стану ДСП? Навряд чи на це запитання отримаємо відповідь. Хоча б тому, що часто­густо через нестачу організаторів руху на окремій станції порушується графік їхньої роботи. Як не бути психологічному зриву, якщо черговий по станції або машиніст локомотива змушений працювати без вихідних протягом багатьох змін? На мою думку, на часі впровадження методики тестування психологом як диспетчерів із великим виробничим стажем, так і тих, хто щойно написав заяву про прийом на роботу. Характеристика, отримана від знавців людської душі, мусить унеможливити надзвичайні ситуації.

    Давно пора повернутися обличчям до проблем залізничників, які працюють на лінії. І мова не лише про технічні навчання.
     

    Віктор ЗАДВОРНОВ

    Турбота. На Тетерівському напрямку

    Проблеми приміських пасажирських перевезень у столичному регіоні не нові, і обговорюємо ми їх на сторінках галузевих видань часто. Що ж заважає сучасному жителю міст-супутників столиці з гарним настроєм та усмішкою вийти на платформу? Та чи все потрібне для відповідного комфорту залежить лише від залізничників?


    Провідний інженер Сергій БОРОНИЛО. Роботу обладнання перевірено.


    В оволодінні програмою секретів немає. Андрій БАТАЛОВ.

    Адже соціально­психологічна функція приміського сполучення визначається можливістю надання доступних транспортних послуг найширшим верствам населення. Якість транспортних послуг, як і ставлення пасажирів до них, впливає на продуктивність праці, трудову дисципліну, настрій і здоров’я всіх учасників перевізного процесу.

    Пригадую з власної «пасажирської практики» декілька випадків, які, говорячи мовою тінейджерів, зробили мій день. Були й протилежні, що викликали роздратування й обурення. Часто це відбувається у місцях великого скупчення пасажирів, особливо біля кас та турнікетних систем.


    Роботу турнікета на ст. Святошин відновлено.

    Саме у колі обов’язків наших співрозмовників на Тетерівській дільниці й перебуває обслуговування та ремонт квитково¬-касових терміналів, а також турнікетів на приміських пасажирських платформах. За порадою начальника виробничого підрозділу Київське відділення філії «ГІОЦ» Анатолія ГРУШКА та начальника відділу технічного обслуговування термінального обладнання АСК пасажирських перевезень Олега КОВРИГИ ми відвідали ст. Святошин.

    Сьогодні на зміні провідний інженери Сергій БОРОНИЛО та інженер-електронник Андрій БАТАЛОВ. Сергій Павлович запрошує до «офісу». Це дві невеличкі кімнати, де, крім спеціального обладнання, комп’ютера, різних інструментів, розташовані побутові прилади. Чоловіки демонструють їхню роботу, переконуючи нас, що з комфортом у них все нормально. Скажу як жінка, будівля стоїть між приміськими платформами, внизу їздять потяги метрополітену, і в мене час від часу, здається, трясуться навіть коліна... На те вони й чоловіки, щоб не зважати на певний дискомфорт у власній роботі. Головне — забезпечити комфорт для тисяч пасажирів, які поспішають. Хто на навчання, хто на роботу, хто на лікування, хто на відпочинок до одного з найкрасивіших міст Європи — Києва.

    Сергій Боронило свій шлях до володарки сталевих ниток розпочав з навчання в альма­матер — колишньому КЕМТі. Нині — ДВНЗ «Київський електромеханічний коледж». І вже 35 років поспіль його ранки розпочинаються зі збирання на роботу. Для багатьох останнє слово є синонімом приреченості. У Сергія Павловича розповідь про те, чим він займається, супроводжується приємними емоціями, щирою усмішкою, і ми немов відчуваємо себе частинкою його колективу. І вкотре переконуємось, що досвід, дарує людині безцінний талант — бачити людину чи ситуацію. Бачити, як на рентгенівських знімках...

    На обслуговуванні невеличкого колективу під керівництвом Сергія Боронила перебуває дев’ять станцій тетерівського напрямку — Святошин, Біличі, Ірпінь, Буча, Склозаводська, Немішаєве, Клавдієве, Бородянка та Тетерів. Батько та син Баталови — Олександр та Андрій, Павло РИБАЛКА, Дмитро КВЯТКОВСЬКИЙ та Едуард ШАМАТІН, який завжди підстраховує під час відпусток, — ось чиї мізки та руки завжди поспішають на допомогу у випадках поломки касового та турнікетного обладнання майже десятка станцій одного з найнапружніших приміських напрямків пасажирських перевезень. А обладнання це ой як потребує догляду, а то й заміни. Наприклад, на ст. Ірпінь турнікетна система встановлена 2004 р. Її робота вже схожа на хвіртковий механізм. «Наймолодшими» в цьому списку є турнікети на ст. Біличі. Їм лише три роки.

    — Турнікетна система працює задля запобігання безквитковому проїзду пасажирів у приміському залізничному транспорті, — долучається до розмови Андрій Баталов. — Вона контролює доступ пасажирів на платформу, дозволяє проводити облік пасажиропотоку, зчитуючи інформацію з проїзних документів. Також дозволяє здійснювати перевірку проїзних документів, реєстрацію фактів проходу пасажирів у двох напрямках, блокування доступу пасажирів з некоректними документами, оперативне з’ясовування причини заборони проходу пасажирів.

    Та ставлення до неї з боку деяких пасажирів викликає здивування. Андрій пригадує випадок, коли один і той же пасажир, перебуваючи у стані сп’яніння, вщент камінцем розтрощив турнікети на двох станціях... Так, людський фактор не здатна передбачити ніяка автоматизована система, а от вплинути на таких людей... Та то вже проблеми виховання.

    Андрій розповідає, що найчастіше у зміні доводиться працювати з батьком. Але йому подобається такий тандем. Завжди відчуває підтримку і моральну, і фізичну.

    Відновлення роботи того чи іншого пристрою оперативно та професійно нагадує роботу лікарів «швидкої» допомоги. Андрій Олександрович демонструє нам валізу з набором професійних інструментів. Виклик від перонних контролерів чи касирів — і на допомогу поспішають фахівці.

    Розмова переповнюється відчуттями щирості та довіри. Говоримо про родину, захоплення, відпочинок, дачі й городи. Та наостанок — знову про залізницю. І секрет фахової майстерності на тетерівському напрямку, який формулюється так: ставитися до того, чим займаєшся, відповідально і відповідати за те, що робиш...
     

    Валентина КОЛЯДА, Фото Тетяни ШЕМЧУК

    Порозуміння знайдено

    Незабаром розпочинається сезон відпочинку у літніх дитячих таборах. Під час засідання президії Дорожньої профспілкової організації Південно-Західної залізниці 25 травня, в який брав участь директор регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Григорій Бевз йшлося про підготовку дитячих оздоровчих закладів до літнього оздоровчого сезону 2017 р.

    Заслухавши та обговоривши інформацію директора ДОТ «Зорька» Романа Кривуня та директора ДОТ «Дубки» Елли Гриценко присутні дізналися наступне.

    — Табір має потенціал і розроблена програма з розвитку до 2019 р. тому підтвердження, — впевнений директор ДОТ «Зорька» Роман Кривунь. — А ще пишаюся тим, що спільними зусиллями працівників Південно-Західної створено такий чудовий дитячий заклад. Але було і наболіле питання – кадрові переміщення працівників ДОТів, пов’язані з реорганізацією служби БМЕС. Згідно із ним від імені президії дорожньої профспілкової організації прийнято рішення просити керівництво ПАТ «Укрзалізниця» перенести переміщення з 1 липня 2017 р. на завершення оздоровчого сезону.

    — Ремонт на сьогодні виконано на 95 %, штат працівників укомплектовано, — доповіла директор ДОТ «Дубки» Елла Гриценко.

    Щодо проблемних питань, викладених у звітах керівників ДОТів, які потребують першочергового вирішення, прийнято спільне рішення президії — звернутися до керівництва РФ «Південно-Західна залізниця» надати допомогу оздоровчим таборам в забезпеченні продуктами харчування, медикаментами, постільною білизною, миючими засобами, транспортом для проведення літнього оздоровлення дітей залізничників. Умови перебування дітей залізничників директор регіональної філії Григорій БЕВЗ оцінив як такі, що не відповідають санітарно­гігієнічним нормам. Довівши на прикладі оздоровлення дітей за ці самі кошти з набагато кращими умовами. Тому вважає за необхідне прийняти концепцію розвитку: розробити програму спільно з обласною державною адміністрацією, скласти додаткові ділові угоди, зробити капітальний ремонт та задіяти роботу таборів на цілий рік. Хоча б одного, але табору європейського зразка. Що в підсумку впливатиме і на фінансовий результат від його діяльності.

    Для підвищення рейтингу та кількості відпочиваючих дітей було рекомендовано керівникам ДОТів залучити волонтерів з вивчення англійської мови, які працюють в ПАТ «Укрзалізниця».

    Президія Дорпрофсожу цього дня постановила внести зміни до Колективного договору залізниці. Мова про доповнення щодо надання можливості оздоровлювати в ДОТ «Зорька» та «Дубки» онуків залізничників та пенсіонерів залізничників у разі неповного заповнення змін дітьми працівників.

    Прийнято рішення до кінця червня головам Жмеринського та Конотопського теркотів спільно з керівництвом таборів та регіональної філії «Південно-Західна залізниця» взяти участь у розробці бізнес-планів щодо економічної доцільності подальшої експлуатації ДОТ «Зорька» та «Дубки».

    Обговорено і не менш важливе питання – про виконання у виробничих підрозділах служби матеріально­технічного забезпечення регіональної філії «Південно-Західна залізниця» норм законодавства про працю при забезпеченні трудової дисципліни. У транспортній галузі не вирішено питання своєчасного забезпечення працівників залізниць питною водою, молоком, якісним спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту відповідно до галузевих нормативів. На жаль, і рівень оплати праці, що є на залізничному транспорті, не мотивує працівника до якісної і продуктивної роботи. Тому на спільному засіданні з керівництвом регіональної філії розглядався варіант із заохочення працівників у сфері підвищення преміальної оплати.

    Усі присутні погодились, що участь у роботі президії Дорожньої профспілкової організації директора регіональної філії зробила її більш ефективною. Головне, що обидві сторони знайшли повне порозуміння і налаштовані на подальші зустрічі та злагоджену роботу.

    Тетяна ТАНІЧЕВА

    Кароліна!? Приємно познайомитись

    Серед станцій п’ятого класу, а це найменші, Кароліна вирізняється не лише оригінальною назвою, а й своєю працьовитістю. За кількістю навантажених і відправлених вагонів вона може позмагатись зі станціями вищого класу. Щороку тут збільшують обсяги відправлень вантажів. Так, 2015-го навантажили 600 вагонів, минулого — уже 699. Тож і власні досягнення на станції перевершують.

    Під час весняного комісійного огляду, що проводила комісія Жмеринської дирекції залізничних перевезень, Віктор Михайлович САГАЙДАК виступав у двох ролях – і начальником, і черговим по станції. Тож доводилось відповідати на чимало запитань, які цікавили членів комісії. Однак, як було зазначено під час підбиття підсумків огляду, жодних суттєвих недоліків на станції не виявлено. Навпаки, цей підрозділ відзначено серед кращих.

    А це тому, що маленький, але дружний колектив приклав чималих зусиль для наведення порядку на станції. І це, в першу чергу, завдяки станційній робітниці Жанні КУЧЕР.

    Хоч головна станційна споруда має солідний вік і не вирізняється архітектурними особливостями, та ошатна й приваблива. А технічний стан колій відповідає вимогам безпеки руху поїздів. Територія станції впорядкована, очищена від зайвих рослин. Є тут і свої особливості – поруч із будівлею ростуть два великих дуби, їх, можливо, посадили тоді, коли зводили станційну будівлю.

    — Ріс тут і величезний ясен, — розповідає Віктор Сагайдак. – Та за віком він почав трухнути і загрожував пошкодити будівлю. Коли його зрізали, натикались на якійсь металеві предмети. Потім з’ясувалось, що це був колючий дріт. За переказами старожилів, під час Другої світової війни на території станції окупанти створили табір, де утримували військовополонених, а згодом і молодих людей, яких привозили з навколишніх сіл для відправлення в Німеччину. Тож дерева використовували як стовпи для огорожі. Звідти й той дріт. Можливо, він є й у стовбурах дубів.

    Цю історичну розповідь начальника станції варто доповнити інформацією про походження назви станції. За тими ж переказами місцевих мешканців, вона названа ім’ям доньки німецького цукрозаводчика, який утримував поблизу Немирова декілька цукроварень. Він був ініціатором та й одним зі спонсорів будівництва вузької залізничної колії від Гайворона до Шепетівки. Тому й мав право назвати станцію за власним бажанням.

    ПРЯМА МОВА

    Начальник станції Віктор САГАЙДАК:

    «Нинішній рік розпочався вдало. За чотири місяці ми уже відправили 379 вагонів, в яких перевезли понад 32 тис. вантажу. В основному це – зерно, а 11 вагонів були наповнені металобрухтом. І є перспективи зростання перевезень – замовлення на рухомий склад надходять майже щодня. Тож роботи на станції більшає. А от працівників… Якщо минулого року тут трудилось сім залізничників, то тепер на станції працюють троє чергових, комерційний агент, станційний працівник і начальник, який часто заступає і черговим по станції у зміни.

    Назва збереглась й до сьогодні. Залізничники не лише тішаться станцією, а й докладають зусиль, щоб їхній підрозділ був серед кращих. Хто ці працівники?

    В першу чергу назву найуніверсальнішого, який поєднує роботу складача поїздів, прийомоздавальника, вантажного касира… А посада у Миколи ОХРІМОВИЧА – комерційний агент. Назва дещо незвична, та головне, що він справляється з усіма обов’язками, працюючи на станції працює вже понад 10 років.

    Та й інші співробітники станції допомагають йому, спрямовуючи свої зусилля на заробляння коштів від вантажних перевезень. Чергові по станції планують маршрути до місць навантажень, спрямовують туди состави, а коли вони уже наповнені — виставляють для відправлення… Цим уже багато років займаються чергові по станції Людмила СОЛОГУБ, Микола ЛЕЩУК та їхні колеги. В роботі вони спираються на досвід, який накопичено протягом 30 років роботи на залізниці, і більшість із цього часу на ст. Кароліна.

    Коли ж виникають якійсь непередбачені ситуації – хтось захворів, чи виникла інша потреба не виходити на роботу, який вихід знаходить начальник? Відповідь була короткою:

    — На такі випадки є я.

    З подальшої розмови зрозумів що Віктор Михайлович дійсно може підмінити кожного зі своїх підлеглих. Черговим він періодично працює, а досвід у цьому є, адже тривалий час займався такою роботою, аж допоки 1999 р. його не призначили керівником станції. Вміє працювати й квитковим касиром. Цим свого часу також доводилось займатись. Віктор Сагайдак може керувати й маневровим локомотивом. На сьогодні у нього такого права немає. Та у свій час він пройшов навчання у Козятинському ПТУ за спеціальністю «помічник машиніста» і певний час працював за цим фахом. Крім того він пройшов навчання у Київському електромеханічному технікумі, тому знається на роботі приладів електропостачання, централізації та автоблокування. Словом, фахівець широкого залізничного профілю.

    Приклад цієї людини, а в межах Жмеринської дирекції залізничних перевезень такий начальник станції чи не єдиний, наводить на думку про те, що при підготовці молодших спеціалістів для залізниці у коледжах варто давати знання за усім спектром залізничних професій, особливо тим, хто навчається за фахом «організація руху поїздів та перевезень на залізничному транспорті». Адже в недалекій перспективі вони можуть претендувати на посади начальника станції п’ятого, а то й четвертого класу.

    Втім, повернемось на ст. Кароліна. Тут вирує повсякденна, буденна робота. Подаються порожні вагони, а відправляють наповнені. Хто їх наповнює?

    У вагони зерно насипають з елеватора ТОВ «Каролінський елеватор», зауважу – назву скопіювали зі станції. А там збіжжя зберігають декілька компаній, тож його і відправляють за різними напрямками. Здебільшого звідти відправляють пивоварний ячмінь на підприємство у Славуту, що на Хмельниччині. Але вантажать і пшеницю, кукурудзу, фуражний ячмінь, для відправлення у чорноморські порти. Втім, перевізників, важливо не хто і що, а скільки перевозить, адже від цього залежить прибуток залізниці. А на ст. Кароліна саме цей показник значно зростає. Очікують, що нинішній рік буде рекордним із перевезення зерна, причому зі значним випередженням попередніх показників.
     

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Модернізація колії головного ходу

    Протягом останніх двох тижнів для працівників машинної станції № 120 основ-ним місцем роботи стала ст. Бердичів, де виконано комплекс робіт з реконструкції непарної колії головного ходу.


    Укладка рамного блока стрілочного переводу - стропальники Олег ДРОБОТЮК та Юрій АНДРУШКО.

    — За цей час на майже двох кілометрах виконано роботи із заміни рейкошпальної решітки, збереження плітей та заміни трьох стрілочних переводів, — говорить керівник робіт голов­ний інженер КМС-120 Руслан ІВАЩУК. — Крім того, виконано підготовчі роботи для проведення працівниками будівельно-монтажного управління реконструкції перону острівної платформи станції.

    Заміна двох з трьох запланованих стрілочних переводів припала на заключний етап робіт. Зокрема стрілочний перевід № 6 був передостаннім з переліку основних робіт на цій станції. І підлеглі виконроба Віктора КОЗИРА замінили його в одне «вікно».


    Виконроб Віктор КОЗИР - «Якість роботи гарантовано».

    — Демонтаж старого стрілочного переводу розпочали фахівці лінійно­виробничої дільниці майстра Євгена БЕВЗИ, – розповідає виконроб. – Потім їм на зміну прийшла техніка. Потужні бульдозери прибрали відпрацьований щебеневий баласт і замінили новим. І вже на цю оновлену 40-сантиметрову щебеневу «подушку» підлеглі шляхового майстра Олександра ЖУРАВСЬКОГО поклали новий стрілочний перевод.


    Ветеран підрозділу машиніст бульдозера Петро ТУЗІК працює в КМС-120 вже 40 років.

    Надалі працювали за звичною схемою: підсипали щебінь, запустили виправочну машину... Тож до завершення роботи у надане нам «вікно» колія з новим стрілочним переводом була готова для руху поїздів.

    Ст. Бердичів поповнила перелік станцій та перегонів столичної магістралі, де вже цього року колійники КМС-120 виконали значний обсяг робіт з модернізації залізниці. На черзі станція Михайленки, куди «каемесники» вирушать вже з початком нового робочого тижня.
     

    Анатолій САДОВЕНКО

    Мистецтво «слухати» колію

    Цим мистецтвом професійно володіють у цеху дефекто-

    скопії Коростенської дистанції колії. Завдання операторів та помічників операторів дефектоскопічних візків під час суцільного контролю рейок — своєчасно виявляти небезпечні дефекти у внутрішній структурі металевих рейок та елементах стрілочних переводів.


    Оператор дефектоскопічного візка Ігор КОРЖУК готується до суцільного огляду рейок.

    — З початку року працівники, які щодня проходять з контролем понад сім кілометрів, виявили 81 дефектну рейку, а також дев’ять гостродефектних. Саме їх, гостродефектних, замінено в день виявлення, — розповів майстер цеху Сергій ЖЕЛЕЗНЯК.

    Сьогодні на допомогу дефектоскопістам, щоб контролювати надійно стан колії, приходить новітня ультразвукова техніка. Є вона й у коростенців. Сучасні багатоканальні дефектоскопи дозволяють одночасно контролювати стан робочих та неробочих граней голов­ки рейки, а також перевіряти її верхню центральну частину. Чутлива апаратура, виявивши тріщину у рейковому металі, «відправляє» інформацію до блока електронної пам’яті… Спілкуючись про переваги сучасної техніки із Сергієм Миколайовичем, знову ж приходимо до висновку, що без фахівців, надійних працівників її ефективна експлуатація неможлива. Відрадно, що в цеху є такі і серед молодих, і серед досвідчених фахівців.

    Серед тих, хто пройшов за час роботи

    (а це понад 30 літ) тисячі кілометрів з дефектоскопічним візком, Ігор Леонтійович КОРЖУК. На залізниці з 1986-го. Відразу після служби у війську прийшов юнак на роботу монтером у Коростенську дистанцію колії. Невдовзі став працювати в цеху дефектоскопії. Нині оператор дефектоскопічного візка І. Коржук має найвищий, 7 розряд. Майстер цеху дефектоскопії Сергій Железняк стверджує, що Ігор Леонтійович один з найдосвідченіших, тож його досвід разом з практичними знаннями, відповідальним ставленням до виконання інструкцій і вимог дає йому право допомагати освоювати професійні ази й молодим працівникам.

    Виявляється, найдосвідченіший він не лише в колективі, а й серед своїх братів. Ігор Леонтійович розповідає, що всіх у родині п’ятеро, і залізниця стала ще одним об’єднуючим фактором для них. Коржуки родом із села Кожухівка, що неподалік Коростеня. Їхній батько, Леонтій Ігнатович, трудився в місцевому господарстві, а мама, Ганна Миколаївна, увесь свій трудовий вік працювала черговою по переїзду. Сини також обрали залізницю. Тож старший, Ігор, нині в дистанції колії, Леонід — на заводі залізобетонних шпал, в КМС-122 працює Микола, машиністом в локомотивному депо – Віктор, свого часу на залізниці працював і В’ячеслав. Дізналася, що Коржуків об’єднує і спільне захоплення – усі вони люблять спорт. Ігор Леонтійович говорить, що з дитинства і ще до недавніх років активно їм займався. Нині ж найбільші спортивні успіхи, зокрема в тенісі, у його братів Миколи й Віктора, а Леонід займається волейболом.

    Ігор Коржук каже, що добра фізична підготовка в його роботі відіграє немаловажну роль, підрахував, що щороку приблизно проходить понад 1,5 тис. км з дефектоскопічним візком. Звісно, при цьому важливо уміти «слухати» колію, професійно діяти, коли вона «озивається». Вже в цьому році Ігор Леонтійович виявив три гостродефектні рейки, а ще зробив низку зауважень як громадський інспектор з безпеки руху поїздів. Бо небайдужий і відповідальний, вболіває за свою роботу. Цьому свого часу навчали його наставники, тепер і він передає досвід молодшому поколінню коростенських дефектоскопістів.
     

    Оксана КЛИМЧУК

    Щоб наша залізниця стала ще кращою

    Наш співрозмовник розгортає газету.

    — Читаю. Аякже. Як принесе листоноша, так зразу всі прочитую: і залізничну, і нашу районну.

    Тут я помічаю, що окулярів біля Анатолія Андрійовича немає й близько.

    — Без окулярів?


    Є чим пишатися ветерану-залізничнику зі станції Низківка Анатолію Андрійовичу ВОЛОВИКУ.

    — Та, слава Богу, без них. Дев’яносто Анатолію Андрійовичу ВОЛОВИКУ виповнилося в кінці травня. Він із покоління, на долю якого випало багато лиха. Голодомор 33-го, війна, окупація, післявоєнні голодні та холодні роки…

    — Нас у сім’ї було п’ятеро. Батько працював на залізниці, тож було легше. Але час був важкий. Дуже важкий. Старшого брата забрали німці. Він загинув десь у Польщі. Коли село звільнили, я пішов працювати. На станції роботи було багато. Із Корюківки йшли состави з деревом для Донбасу. Військові ешелони… Не те, що тепер.

    Тепер тихо. За годину розмови через станцію Низківка не прослідував жоден поїзд.

    Ця станція колись була вузловою. Так і тепер, але пасажирського руху до Корюківки вже немає. До речі, у романі Анатолія Рибакова «Кортик» є згадка про неї.

    — У 1948-му, — продовжує Анатолій Андрійович, — мене призвали до армії. У залізничні війська. І поїхав я будувати вітку Перм—Кезил. Як кажуть, із вогню та в полум’я. Північний Урал. Жили в наметах. Холодно. Укривалися однією шинеллю.

    Додому Анатолій Воловик повернувся через чотири роки. На станцію Низківка. Тут варто зауважити, що сама Низківка звідси далекувато. А село поблизу вокзалу – це Воловики. Воно, скоріш за все, засноване давніми предками мого співрозмовника.

    Повернувся – і пішов знову працювати на залізницю. Черговим по станції. І так до 1970 р. Аж поки під час суботника не сталося лихо. Із закритим перелом ноги Анатолій Воловик потрапляє до лікарні. Не такий вже й складний був перелом, та від самого початку лікар допустив помилку. І як наслідок – інвалідність. Про роботу на залізниці вже мови не було.

    Та не така людина Анатолій Андрійович, щоб сидіти, склавши руки. Його будинок, подвір’я, невеликий городик доглянуті працьовитими руками. «Діти допомагають», — каже ветеран. Але й сам він, як ми розуміємо, доглядає за своїм затишним обійстям. Сам, бо дружина передчасно пішла з життя. А діти, до речі, і донька Людмила, і син Анатолій стали теж залізничниками, живуть у Києві. Звісно, приїздять, допомагають, та від столиці до Воловиків більше 200 км.

    У розмові із сином Анатолія Андрійовича — Анатолієм Анатолійовичем, який працює дорожнім ревізором з безпеки руху поїздів в регіональній філії «Південно-Західна залізниця», дізналися, що під час фашистської окупації Анатолій Воловик брав участь у партизанському з’єднанні. Після відступу загарбників власноруч розмінував водонапірну колонку на ст. Щорс, за допомогою якої заправлялись паровози перед рейсом.

    За порадою батька, машиніста паровоза Андрія Воловика, розпочав свою трудову діяльність у листопаді 1944 р. на Гомельському відділенні Білоруської залізниці на посаді кондуктора (Щорський залізничний район). З 1959 р. після організації на цьому напрямку Конотопського відділення Південно¬-Західної залізниці продовжив працювати до 1971 р. на різних посадах.

    Стопами батька пішли працювати на залізничний транспорт діти сьогоднішнього ветерана.

    Донька, Людмила Шкандала, та син, Анатолій Воловик, до сьогодні працюють на залізниці. Проте літопис про династію Воловиків на цьому не закінчується. Рідний брат Анатолія Андрійовича Микола та його сестра Ольга також працювали на залізниці.

    Днями на гостини до ветерана завітала вся його рідня, щоб щиросердно поздоровити батька, брата, дідуся та прадіда з ювілеєм. Отака добра подія відбулася у селі Воловики, що недалеко від станції Низківка.

    У кінці розмови, коли дізнаємося, що Анатолій Андрійович є читачем «Робітничого слова» з великим досвідом, просимо поділитися думкою про залізничний часопис.

    — Цікава газета. Творчих вам успіхів. А читачам – міцного здоров’я, мирного неба і завзяття. Щоб наша залізниця стала ще кращою!

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Микола ПАЦАК

    Матч пам’яті на честь тренера стане традиційним

    Про тренера на громадських засадах футбольної та міні-футбольної команд Миколу ОГОРОДНІКА пам’ятають. Доказом цьому став нещодавній матч пам’яті на честь Миколи Анатолійовича. Ініціативу голови профспілкової організації локомотивного депо станції Шепетівка Миколи МАКСИМЧУКА підтримали не лише спортсмени-залізничники, а й мешканці цього славного міста.

    ДОВІДКОВО

    Микола ОГОРОДНІК з 1997 р. на громадських засадах тренував футбольну та міні-футбольну команди локомотивного депо, які постійно беруть участь у змаганнях на першість міста Шепетівки та району, в спартакіадах Південно-Західної залізниці, Укрзалізниці та у різноманітних турнірах. Вихованці Огородніка М. А. постійно залучаються до збірних команд міста, області, Козятинської дирекції та Південно-Західної залізниці. Під його керівництвом команди неодноразово ставали чемпіоном та володарем кубка міста, чемпіоном Козятинської дирекції залізничних перевезень, чемпіоном та володарем кубка Південно-Західної залізниці. Нагороджений багатьма відзнаками, подяками та почесними грамотами.

    Щира дружба та спільна співпраця між залізничниками спонукала справжніх товаришів М. Огородніка започаткувати цей спортивний захід.


    Перший матч відбувся.

    Підтримую шепетівців тому, що під час наших нечастих зустрічей з Миколою Анатолійовичем відчував, як мій ровесник переймається через травми футболістів. У важкі хвилини, коли противники його команди брали ініціативу у власні руки, неперевершені поради тренера шепетівців все ставили на свої місця. Задовго до відповідальних зустрічей Микола Анатолійович займався тренуванням аматорів.

    Він народився 22 травня 1959 р. Усі, кому сьогодні далеко за 50, пам’ятають тріумф київського «Динамо», яким керував знаменитий Валерій Лобановський. А у Шепетівці на той час популярною командою був «Корчагінець». Слюсар місцевого заводу «Комуніст» Микола Огороднік був в основному складі. Так вирішив його тренер Леонід ЛИСЕНКО. Зараз і не пригадаєш, скільки матчів відіграв Микола за першу власну команду, скільки голів забив у ворота противників.

    Нова сторінка в трудовому житті спритного слюсаря відкрилася рівно 20 років тому, коли його було запрошено працювати до локомотивного депо. По справах і честь. Він добре знався на секретах ремонту не лише верстатного обладнання, а й швидко навчився ремонтувати складну залізничну техніку. За участі Миколи Огородніка у далекі рейси відправлялися електропоїзди, тепловози та електровози.

    ...Його серце миттєво зупинилося на футбольному полі під час тренування команди локомотивників 17 квітня 2017 р. Читач скаже: «Символічна смерть». Можливо. Можливо через те, що тренер помер на футбольному полі, і виникла згодом думка про запровадження матчу­реквієм в пам’ять про Миколу Анатолійовича. Як там не є, а у розмовах Миколи Максимчука з ветеранами шепетівського футболу Віталієм МАКАРОВИМ, Олегом РУДИМ, начальником відділу фізичної культури та спорту Шепетівської мерії Олександром ШУЛЯКОМ, головою місцевої федерації футболу Юрієм ПАНАСЮКОМ і заступником директора Дитячої юнацької спортивної школи Віктором КОЗІЙЧУКОМ вони зійшлися на спільній думці про те, що матчу пам’яті бути. І тепер щорічно на центральному стадіоні «Локомотив» любителів футболу та вболівальників вітатиме з афіші Микола Анатолійович. За ініціативи футбольної громади міста, друзів та небайдужих людей 21 травня, напередодні дня народження Миколи Огородніка, на стадіоні «Локомотив» відбувся матч пам’яті. Зустрічалися команди «Локомотив» та збірна Шепетівки серед ветеранів, гра завершилася з нічийним результатом 2:2. На стадіоні були присутні рідні, колеги, друзі.

    Добродушна людина. Так характеризували Миколу Огородніка ті, хто знав його близько. Як сказали мені директор Будинку науки і техніки ст. Шепетівка Вадим СВІНЦІЦЬКИЙ та керівник місцевого творчого гуртка Марина ЖУРАВЛЬОВА, які забезпечили технічну підтримку організаторам матчу, не взяти участь вони б не змогли. Бо Микола Огороднік залишається у пам’яті!
     

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото з архіву Миколи МАКСИМЧУКА

    ДОЩЕМ ТА Й НЕ ЗМИТИ ЖАГУ БОРОТЬБИ

    Столичний фізкультурно-спортивний клуб «Локомотив» (провулок Стадіонний, 10/2) вже вкотре гостинно прийняв учасників чергових змагань: турніру з армреслінгу, гирьового спорту та першого етапу турніру з міні-футболу серед збірних команд працівників регіональної філії «Південно-Західна залізниця».


    Голова профкому Коростенської дистанції колії Олег НИЧИПОРЧУК
    задоволений спортивними результатами у змаганнях з армреслінгу.

    АРМРЕСЛІНГ.

    Вагові категорії:

    – до 70 кг: 1. Станіслав Кучевський (Коростень). 2. Іван Гошко (Коростень). 3. Ігор Коваль (Жмеринка).

    – до 90 кг: 1. Віталій Дука (Козятин). 2. Влад Лукиянчук (Козятин). 3. Ігор Сендзюк (Жмеринка).

    – Понад 90 кг: 1. Олег Ничипорчук (Коростень). 2. Сергій Горкуша (Конотоп). 3. Анатолій Лежух (Жмеринка).

    ГИРЬОВИЙ СПОРТ.

    Вагові категорії:

    – до 70 кг: 1. Роман Гапоненко (Конотоп). 2. Михайло Коваль (Жмеринка). 3. Іван Гошко (Коростень).

    – до 90 кг: 1. Дмитро Герасимчук (Козятин). 2. Ігор Сендзюк (Жмеринка). 3. Сергій Ходаківський (Коростень).

    – Понад 90 кг: 1. Максим Безпалий (Конотоп). 2. Василь Катерчук (Жмеринка). 3. Сергій Луговик (Конотоп).

    Дощова погода не сприяла учасникам змагань. Але представники перших двох видів «сховалися» під дах, де їм, напевно, бракувало свіжого повітря і не в останню, як не в першу, чергу – уболівальників.

    Обидві церемонії нагородження медалістів відбулися доволі скромно, і це попри гучності імен головних суддів змагань. Судіть самі: Вікторія Каргопольцева – чемпіонка Європи на ліву руку, бронзовий призер чемпіонату України з армреслінгу; Михайло Зубко – чемпіон України з бодибілдингу, чемпіон Європи і призер чемпіонату світу з пауерліфтингу.

    Гирьовики ще довго не розходилися, показуючи одне одному власні прийоми підкоряння снарядів, тобто не приховували секретів, які допомагають їм досягати максимальних результатів. Приємно було спостерігати за такими позаплановими майстер­класами.

    А тим часом назовні на облаштованих майданчиках великого футбольного поля, під рясним дощем тривали міні¬-футбольні двобої. Водночас у кожній з двох груп грався свій поєдинок, тому було доволі важко спостерігати за подіями. Багато приємних вражень подарували футболісти. «Моя» улюблена команда, яку свідомо (аби не наврочити) не називаю, зіграла один зі своїх найкращих матчів, які спостерігаю вже протягом трьох сезонів. Навіть про дощ не думалося, коли «твої» хлопці долали захисні порядки суперників, без вагань завдаючи ударів у площину воріт. Вісім разів у підсумку двох турів їм вдалося вразити ціль і вибороти собі путівку до півфіналу.

    Отже, результати матчів:

    Група «А»: Управління ПЗЗ – Київ –4:6, Козятин – Управління ПЗЗ –7:3, Київ – Козятин – 2:2.

    Група «Б»: Коростень – Жмеринка – 2:3, Жмеринка – Конотоп –2:4, Конотоп – Коростень – 3:5.

    Сподіваюся, розумієте, що йдеться про збірні дирекцій.

    Деякі учасники справедливо бідкалися відсутністю медиків, оскільки були епізоди, коли гравці потребували їхньої допомоги. Боротьба на майданчиках часом досягала точки кипіння, тому далі багато залежало від рішучих дій арбітрів. Усі вони, як завжди, добре впоралися зі своїми обов’язками: Петро Дмитренко, Володимир Новиченко, Михайло Слободян, Тарас Кучер та інспектор Павло Єрмоленко.

    Тепер 2 червня відбудуться півфінальні поєдинки, в яких зійдуться: Козятин – Конотоп та Коростень – Київ. Невдахи турніру розіграють 5¬6 місця: Управління ПЗЗ – Жмеринка. Того ж дня буде розпочато матч за «бронзу» і о 12¬й годині – фінальну зустріч. Стовідсотково буде цікаво.

    Наостанок трохи про футбол великий. Відносно нещодавно донецький «Олімпік» переміг у матчі першості України київське «Динамо». Так от, на динамівському сайті було визнано кращий коментар одного з уболівальників «Динамо» відносно результату гри. Дорослий чоловік, зокрема, зазначав, маючи на увазі «Олімпік», що, мовляв «етот сброд» кияни повинні були перемагати з великим рахунком. Не знаю, з яким саме, але подібні словесні випади лише роздмухують пожежу війни, яка триває в Україні четвертий (!!!) рік поспіль.

    Олег ПОПЕЛЬНИЦЬКИЙ, Фото з архіву Олега НИЧИПОРЧУКА

    Волейбол єднає залізничників

    У Вінницькому транспортному коледжі проводиться чимало змагань з ігрових видів спорту, зокрема і волейболу. Днями відбулось одне з таких. А особливість його в тому, що участь в ньому брали не лише студентські волейбольні команди, а й сформовані колективи з представників виробничих підрозділів.


    Під час волейбольних баталій.

    Свою команду на цей турнір виставила й Вінницька дистанція колії на чолі з Леонідом ЛАВРЕНТЬЄВИМ. (Він учасник бойових дій на сході України, про якого розповідалось у нашому часописі). Взяли участь і команди від двох фірм — будівельної «СТАМ» та «Аграна­Фрут, Україна». Це підприємства, де проходять виробничу практику студенти коледжу.

    Першими на волейбольний майданчик вийшли друга команда коледжу та команда вінницьких колійників. З перших хвилин розпочалась запекла боротьба, і п’ятірка Леоніда Лаврентьєва почала вести в рахунку. Тренер студентської команди, майстер спорту міжнародного класу Сергій ГАВРЕЛЮК змушений був взяти перерву, щоб збити переможний темп гри залізничників. І це певною мірою подіяло, у першому періоді студенти перемогли. Другий закінчився на користь волейболістів дистанції колії. Довелось провести й третій, скорочений період. В ньому, з різницею всього в два очки, верх все ж взяли студенти.

    — Свою команду ми сформували лише напередодні змагань, — пояснює голова профспілкового комітету Вінницької дистанції колії Володимир АНДРОЩУК, — тому вона ще недостатньо зіграна. До того ж, у нас уже не юні спортсмени. За команду виступають також дві жінки. Тому з студентами змагатись непросто. Однак стараємось.

    ПРЯМА МОВА

    Директор Вінницького транспортного коледжу Михайло ФАЛІШТИНСЬКИЙ:

    «Організовуючи цей турнір, що проводився за ініціативи профспілки студентів під гаслом «Студентів і виробничників об’єднує спорт», — ми намагаємось популяризувати ігрові види спорту серед залізничників, нинішніх і майбутніх, заохочувати їх до систематичних занять фізичною культурою та спортом, які оздоровлюють, розвивають фізично. А також, щоб налагодити дружні стосунки між нашими підопічними та працівниками базових підприємств, де студенти проходять виробничу практику. Адже спорт, єднає залізничників різних поколінь».

    Подальші поєдинки проходили також напружено, з високим спортивним азартом. То верх брали студенти, то виробничники. Успішно виступала перша команда коледжу, капітаном в якій виступав Денис ЗВІРИК. Та перемогу здобула волейбольна дружина фірми «Аграна­Фрут Україна».

    Перемога, звичайно, приємно. Жаль, що вона не дісталась залізничникам. Однак не це головне. З цим важко не погодитись. Важливо лише, щоб більше команд виробничих залізничних підрозділів брали участь у майбутніх подібних змаганнях.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Ретро-вагон — ровесник залізничної

    газети Біля під’їзної колії, що прокладена від ст. Вінниця-вантажна до пункту «Промисловий», уже багато років поспіль знайшов притулок старий пасажирський вагон, який працівники Вінницької дистанції колії використовують як склад для інструментів та запасних частин.

    Увагу до себе він привертає написом – ПМС-79. Це структура, якій він, напевне, раніше належав. Та нещодавно ця уже нерухома залізнична одиниця привернула до себе увагу: на її основі — несучій балці виявили табличку,


    де зазначено, що вагон виготовлено 1922 р. на одному з німецьких підприємств. Тож незабаром йому виповниться 100 років. Таких на території нашої країни уже небагато. За попередньою інформацією цей вагон після реставрації буде встановлено біля вокзалу ст. Вінниця як історичний експонат. А на сьогодні його вже доставлено у Вінницьке трамвайне депо для проведення реставрації.

    Факт. Ця рухома одиниця є ровесницею нашого видання. Можна уявити, що колись нашу газету читали пасажири попередніх поколінь. Існує поняття «друга молодість». Це підтверджує історія.
     

    Вікторія ЛИСИЦЯ, чергова по парку ст. Вінниця.

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05