РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 18 (22 травня 2017)
  • Випуск №18 22 травня 2017
    Зміст
    1. Небезпечний екстрим (Ольга ЛИХАЧОВА, «Робітниче слово».)
    2. Первинна ланка потребує підтримки (Никифор ЛИСИЦЯ, «Робітниче слово».)
    3. Цю націю ніхто й ніколи не здолає (Віктор ЗАДВОРНОВ, «Робітниче слово».)
    4. Щоби рейковий пульс був у нормі (Віктор ЗАДВОРНОВ, «Робітниче слово».)
    5. Щира, мудра і порядна (Анатолій САДОВЕНКО, «Робітниче слово».)
    6. Реконструкцію завершили раніше (Підготувала Тетяна ШЕМЧУК, «Робітниче слово» )
    7. Потяг дитинства (Тетяна ШЕМЧУК, «Робітниче слово».)
    8. І ветеранів вшанували, і мудрості надбали (Никифор ЛИСИЦЯ, «Робітниче слово».)
    9. Мистецтво догляду (Ольга ЛИХАЧОВА, «Робітниче слово»)
    10. До Канева, на Тарасову гору (Ольга ЛИХАЧОВА, «Робітниче слово».)
    11. Вишиванка-оберіг (Ольга ЛИХАЧОВА, «Робітниче слово».)
    12. Оголошення

    Небезпечний екстрим

    Незважаючи на велику профілактичну роботу серед учнівської молоді, залізничники регіональної філії «Південно-Західна залізниця» змушені констатувати, що на залізничному транспорті збільшилася кількість випадків дитячого травматизму. Порівняно з минулим роком майже вдвічі.

    З початку року на об’єктах Укрзалізниці електричним струмом травмовано 12 осіб, чотири з яких – зі смертельними наслідками. Тільки протягом минулого тижня в регіональній філії «Південно-Західна залізниця» сталося сім нещасних випадків, три з яких були несумісні з життям.


    На думку залізничників, нові захоплення, так званий зачепінг, який опановують українські тінейджери, є дуже небезпечним. Юнаки чіпляються за потяги, щоб отримати чергову порцію адреналіну. Вони їздять на дахах, катаються між вагонами... Для підлітків таке катання — екстрим.

    Найголовнішу небезпеку для підлітків становить напруга в контактній мережі майже 27 тис. В. До того ж, на відстані одного метра можна дістати ураження електричним струмом, навіть не торкаючись дротів. Важко назвати таку безпечність необізнаністю, більше – непереборний стереотип мислення: «Це може статись з ким завгодно, тільки не зі мною».

    Зачепери знімають свої подвиги і хизуються ними в інтернеті. Інші, бажаючи відновити чи навіть удосконалити побачене, потрапляють у безвихідні пастки.

    Як зазначають залізничники, однією з головних причин, що спонукають молодь до такого роду занять, є відсутність у підлітків можливості самореалізації. Попри проведення рейдів та спецоперацій, серій профілактичних матеріалів у ЗМІ, кількість нещасних випадків збільшується, відзначає начальник служби відомчої воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Василь ЛЕВИЦЬКИЙ. На жаль, недостатня увага з боку працюючих та зайнятих повсякденними клопотами батьків часто призводять до відсутності належного контролю за дозвіллям підлітків. Більшість батьків навіть не знає, що їхні діти мають таке «хобі». Що ж стосується покарання, то, як показує практика, цей метод кваліфікується як адміністративне порушення і не може серйозно вплинути на свідомість дітей. Адже сума штрафу мізерна.

    На думку очільника служби, вплинути на недисциплінованих підлітків можна буде лише силою громадської думки та контролю з боку сім’ї, навчальних закладів і, звичайно, поліції та залізниці.

    Статистика надзвичайних випадків на залізниці за останній період:

    21.03.2017 р. працівниками воєнізованої охорони на станції Борщагівка­Технічна було знято з даху вагона міського електропоїзда, що слідував по маршруту Дарниця—Київ-­Волинський, та затримано 12 осіб віком від 13 до 21 року. На місце події викликано поліцію, затриманих передано поліцейському екіпажу № 0813 Святошинського райвідділу поліції.

    02.05.2017 р. черговою по ст. Київ-­Товарний на даху міського електропоїзда, який рухався зі ст. Дарниця в напрямку станції Київ­Пасажирський, було помічено сторонніх осіб, після чого оперативно прийнято рішення про зупинку електропоїзда. Після цього працівниками воєнізованої охорони було знято двох неповнолітніх 2003 та 2004 р. н.

    На місце події викликано поліцію, затриманих передано поліцейському екіпажу № 905 Голосіївського райвідділу поліції.

    04.05.2017 р. о 19.03 під час прибуття на ст. Київ-­Петрівка міського електропоїзда сполученням Київ-­Дніпровський—Борщагівка на даху хвостового вагона електропоїзда було виявлено трьох неповнолітніх осіб. На місце події було викликано працівників поліції та МНС, які о 19.55 зняли підлітків з даху вагона та передали до Оболонського відділу поліції.


    Фото з архіву

    Ольга ЛИХАЧОВА, «Робітниче слово».

    Первинна ланка потребує підтримки

    Нинішній весняний комісійний огляд у Жмеринській дирекції залізничних перевезень був дещо тривалішим, ніж попередні. Чи то погодні умови вплинули, чи інші обставини. Однак він відбувся, причому з перевіркою всіх підрозділів, як і було передбачено планом. А днями у Жмеринці підбили підсумки цього заходу з усіма висновками та пропозиціями. Не обійшлось без стягнень, але були й заохочення. З докладними коментарями виступив начальник Жмеринської дирекції залізничних перевезень Анатолій ЛЮБІНІН.


    НА ІСПИТИ ЗАПРОШУЮТЬСЯ

    У першу чергу варто зазначити, що недоліків, виявлених у роботі працівників станцій, було значно менше, ніж у тих, хто має організовувати їхню чітку роботу. Та, справедливості ради, зазначу, що серед тих, хто займається безпосередньо забезпеченням перевезень, троє чергових по ст. Ярошенка, Вікторія та Немирів виявили недостатній рівень знань, тому їх запросять до Жмеринки на позачергову перевірку. Ще п’ятьох їхніх колег екзаменуватимуть у комісіях безпосередньо на станціях. Були зауваження і до працівників комерційного господарства станцій. Тут виявлено незадовільне знання нормативних документів та неякісне ставлення до виконання своїх службових обов’язків деяких працівників, тому двох прийомоздавальників вантажу та багажу ст. Старокостянтинів-­1 та двох приймальників поїздів ст. Жмеринка також викликано на позачергову здачу іспитів.

    Коли ж деталізувати недоліки в роботі, то на ст. Рахни виявлено вагони, які попередньо були завантажені лісоматеріалами і прийняті до перевезення наступного вантажу без належного очищення. Звичайно, це порушення, яких не варто допускати, але…

    Досить багато відхилень від норм, та й порушень, які впливають на безпеку руху поїздів, було виявлено в колійному господарстві. А тут зроблено 179 зауважень! А коли вони стосувались значних відхилень від норм, які негативно впливають на безпеку руху поїздів, то вжито й заборонних заходів. Так, одну станційну колію та 15 стрілочних переводів для руху поїздів закрито до усунення виявлених несправностей.

    Щодо головних порушень, то це – «кущова» (більше шести) непридатність брусів під стрілочними переводами, неприставання вістряків стрілочних переводів, провисання «підошви» під ними та надмірне спрацювання вістряка… І такі порушення було виявлено на дільницях, якими опікуються усі чотири дистанції колії, що забезпечують роботу Жмеринської дирекції залізничних перевезень.

    КОЛИ СТАНЦІЯ СТАЄ НЕКЕРОВАНОЮ

    У господарствах сигналізації, централізації та зв’язку, а на території дирекції таких три, виявлено найменше порушень, які занесено до протоколу комісії. Однак є такі явища, що фіксуються під час комісійних оглядів протягом багатьох років, та належної реакції від керівництва і до сьогодні немає. Так, від ст. Старокостянтинів до ст. Чотирбоки і нині існує лише «повітряна» лінія телефонного зв’язку. Для читачів поясню: це дерев’яні стовпи з поперечинами, встановлені через кожні 50 м, а між ними протягнуті сталеві дроти без ізоляційного захисту. Ними і деколи передається сигнал від одного телефонного апарата до іншого. Однак через пошкодження старих дротів, які майже наскрізь проіржавіли, та за інших причин, які створює природа, зв'язок переривається. Тоді станція стає некерованою.

    Чи є вихід із цієї ситуації? За твердженням фахівців – є. І не один. Прокласти телефонний кабель під землею, як це уже зроблено на більшості дільниць. На деяких станціях використовується супутниковий зв'язок. Є варіанти застосування і мобільного «сотового» зв’язку. Варто лише зайнятись цією проблемою та вирішити її.

    Слід приділити увагу інфраструктурі

    Потребує вирішення, причому без великих фінансових витрат, і питання в господарстві електропостачання. Біля ст. Калинівка та Тюшки працюють тягові електричні підстанції. Однак на під’їзних коліях недостатня кількість, відповідно до вимог експлуатації, рейкових з’єднувачів. Через це виникають порушення у сфері роботи цих підстанцій. Також в окремих підрозділах дистанцій електропостачання не вистачає потрібних запобіжників, плавких вставок, установок для автоматичних вимикачів та деяких інших деталей та вузлів, які мають невелику вартість. Та через їхню відсутність виникають чималі проблеми.

    Окремих деталей ремонтного фонду, як виявила комісія, бракує в експлуатаційників вантажних вагонів. Так, на пунктах огляду вагонів, що розташовані на ст. Калинівка та Холонівська, у ремонтному комплекті немає багатьох деталей для пристроїв зчеплення вагонів та гальмівної системи. Однак найбільшою вадою у цьому господарстві є те, що в Подільському сортувально­відправному парку станції Жмеринка не працює установка для випробування гальм в поїздах (УЗОТ¬РМ). Із восьми повітропостачальних колонок для зарядження гальмівної магістралі поїздів не працює половина. Слід приділити увагу інфраструктурі.

    Чимало зауважень під час комісійного огляду стосувались стану смуги відведення біля колій. Тут кущі, бур’яни обабіч колійної призми та й на схилах земляного та щебеневого баласту. Боротьба із цією рослинністю проводиться уже давно, але безуспішно. Там, де зрізається кущорізом один пагін, через декілька місяців виростають три або й п’ять. І знову всіх їх необхідно зрізати. Цей процес безупинний, якщо не вжити радикальних заходів. Раніше використовувались хімічні препарати. На сьогодні їх застосування заборонено. Значить, варто знаходити інші способи, зокрема механічні – не зрізати верхівки, а викорчовувати зайві рослини. Однак, схоже, цим мало хто переймається. Просто розподілили усі дільниці між виробничими підрозділами для очищення від рослин. А як цим мають займатись підлеглі, мало кого цікавить. В одному підрозділі не вистачає технічних засобів, в іншому – працівників. Скажімо, машиніст, оглядач­ремонтник, електромеханік на певний час мають залишати свою справу та брати в руки косу, кущоріз і займатись знищенням зайвих рослин. При цьому не маючи відповідних знань і навичок, та й допуску до проведення таких робіт. Чи не варто дозволити дистанції захисних лісонасаджень наймати сезонних працівників, які, маючи певну кваліфікацію, зможуть виконати таку роботу і швидко, і якісно?

    БУДІВЛІ ПОТРЕБУЮТЬ РЕМОНТУ

    Чимало зауважень під час засідання комісії висунуто і до поточного утримання та ремонту станційних споруд, що перебувають на балансі Жмеринського будівельно-монтажного експлуатаційного управління, яке очолює Валерій МИХАЛЬЧИШИН. А це тому, що головна увага звертається на ті споруди, які занесені у службовий титул і на них проводиться реконструкція або капітальний ремонт. І варто зазначити, що споруди на багатьох станціях зазнали оновлення і мають на сьогодні доволі привабливий вигляд. Але це далеко не всі будівлі. В незадовільному стані перебувають вокзали на станціях Волочиськ, Ярмолинці, Красилів, Гайсин, Вікторія, будівлі постів ЕЦ станцій Красилів, Ярмолинці, Гречани та Кам’янець-Подільський. Так зазначалось на нараді. Як же буде вирішено проблеми? На це Валерій Миколайович відповів, що його підрозділ переведено у підпорядкування відповідного департаменту ПАТ «Укрзалізниця». Тож у подальшому він опікуватиметься ще й будівлями та спорудами, що розташовано на території Козятинської дирекції залізничних перевезень. Кошти на ремонти вкрай обмежені, тому ремонтуватимуть лише ті, які занесені до річного титулу з проведення ремонтних робіт. А на решту грошей немає.

    Виникало питання: а чи не варто кошти на ремонт та утримання будівель і споруд виділяти безпосередньо тим, хто працює у станційних приміщеннях, кому вони вкрай необхідні? А виконавців робіт на конкурсних засадах, як вимагає законодавство, вони знайдуть.

    КОМПЕТЕНТНО ПРО ГОЛОВНЕ

    Ставились на цьому заході й інші проблемні питання, які потребують вирішення задля подальшого успішного функціонування вітчизняної залізниці. Не стану їх деталізувати, а попрошу начальника Жмеринської дирекції залізничних перевезень Анатолія ЛЮБІНІНА (на фото), прокоментувати підсумки нинішнього комісійного огляду.

    — Існуючі проблеми виникають через недостатній рівень проведення профілактичної роботи, — зазначив мій співрозмовник. – А також через неякісне виконання деякими начальниками станцій вимог наказів та вказівок з боку керівництва дирекції, регіональної філії. Це виявилося через недостатній рівень знань працівників та, як наслідок, в недостатній підготовці господарств станції до весняного огляду начальниками станцій. Зокрема Ярошенка, Вікторія, Чорний Острів. Але більшість колективів станцій дирекції добре підготувалися до огляду. На територіях наведено і постійно підтримується належний порядок. Станційне господарство в хорошому стані, працівники добре знають і сумлінно виконують свої службові обов’язки. Серед таких — колективи станцій Адампіль, Кам’янець-Подільський, Дунаївці, Кароліна, Закупне, Гуменці, Деражня, Хмельницький, Ярмолинці, Хмільник, Журавлівка, Балин, Антоніни, Скібнево, Чотирбоки та інші. Це дає підстави для висновку про те, що наше залізничне господарство і далі розвивається та інтегрується в сучасну економіку України.

    Після оптимістичного висновку керівника дирекції дозволю собі лише зауважити: чи можна «достукатись» до нового керівництва залізниці зі старими проблемами, які не вирішувались роками, про які зазначено вище?

    Слід зауважити, що цей розвиток буде ще інтенсивнішим, якщо в управлінні регіональної філії більше перейматимуться проблемами первинних ланок залізниці. Адже саме тут здійснюються всі види вантажної та перевіз­ної роботи.


    Фото з архіву «Робітничого слова»

    Никифор ЛИСИЦЯ, «Робітниче слово».

    Цю націю ніхто й ніколи не здолає

    Днями отримав листа від нашого постійного дописувача з Коростеня, колишнього інженера коростенського вагонного депо Миколи КАРПУЛЕНКА. Микола Демидович поділився власними успіхами. У місцевому тижневику розміщено його оповідання «Сивий» (невигадана історія), «Біля розбитого корита» та «Наодинці з бідою». Цікаві оповідання Миколи Карпуленка друкувалися й у нас. За це йому велика дяка.

    «Так мало в нашому буремному житті любові, поваги, співчуття», — пише Микола Демидович. На якусь мить ці слова змусили пригадати нещодавній випадок на Центральному вокзалі. На інвалідному візку в цивільному одязі пересувався стомлений чоловік, а супроводжували його бойові побратими. Оскільки наші захисники були зайняті бурхливою розмовою про фронтові будні, мимоволі прислухався. Емоційно обговорювали військову операцію, яка відбувалася у гарячі дні 2014-го. Звучали слова про Іловайський котел. Подумав, що той, який на візку, пройшов це пекло. Порадів, що він залишився живим. Є речі, про які знають лише його найближчі друзі. Тому їм все зрозуміло.


    Роботою вагонного підйомника перед відправленням у подорож зацікавився воїн АТО Анатолій ФАТЄЄВ


    Тепло від усмішок

    Біля тротуару на друзів­вояків чекав автомобіль. Візок складено, той герой «перекочував» на сидіння автівки. Ось і все. Любов до побратима, повага, співчуття опинилися в одній автівці. Але не зникли.

    Повернувся до редакції. Думки про зустріч на вокзалі заполонили інші. Раптом – телефонний дзвінок. Із колишнім юристом комерційної служби Південно-Західної залізниці Дмитром КОСТЕРНИМ, з яким періодично спілкуємося, поділився побаченим.

    Дмитро – молода принципова людина — повідав дещо про інше. Нещодавно у юридичних справах опинився як волонтер у військовому шпиталі. Благодійний фонд «Добрий брат» організував допомогу важкопораненим бійцям. Дмитро Олександрович, 31-річний батько маленької Уляни, був вражений побаченим. Лікарняні палати, коридори заповнені стражденними. Їм необхідна допомога – рефрен нашої розмови із Дмитром. «І я допомагаю», — каже він.

    У кожної людини – власна місія. У поранених, у тих, хто дивився в очі смерті, вона своя. Війна – то пробудження звірячих інстинктів. Це намагання з боку агресора вбити в собі все людське, щоб згодом вбивати наших захисників.

    — Знаєте, Вікторе Вікторовичу, відчуваю, як не в силах подолати душевний щем… Спостерігати за реабілітацією юних хлопців, які воювали під Маріуполем, Мар’їнкою, Щастям… Багато чоловіків та молодих хлопців потребують фахової, інколи довготривалої реабілітації. Всього від початку війни благодійний фонд допоміг у реабілітації понад двом сотням поранених військовослужбовців та добровольців. Дуже багато тих, хто очікує на чергу… Продовжуватиму допомагати і я. Але цю націю ніхто не здолає.

    Знаю, Дмитре! Дякую тобі і таким, як ти за те, що не зневірились у вірі в перемогу над підступним ворогом. Спасибі за те, що вкотре підтвердив стару істину: «У буремному житті любов, повагу і співчуття кожний отримує по справах наших».

    Після розмови з Дмитром ще раз перечитав листа від коростенця Миколи Карпуленка. Нещодавно в одному з матеріалів автор назвав його світочем добра. Так, повторю це ще раз. І додам, що таких багато як серед молодих, так і серед людей поважного віку.

    Довідково
    ПЕРЕВЕЗЕННЯ ОСІБ З ОБМЕЖЕНИМИ
    ФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

    Для комфортної подорожі залізницею пасажирам з особливими потребами пропонуються спеціальні вагони. Вони обладнані гідравлічними підіймачами для інвалідних візків, розширеними дверними проходами, тамбурами і спеціальними туалетами. Для забезпечення максимально комфортних умов проїзду пасажирів цієї категорії нижня полиця у спеціалізованих купе має кілька фіксованих положень.

    Перед посадкою потрібно завчасно звернутися до чергового по вокзалу, щоб зареєструватись і отримати інформацію про розташування причіпного спецвагона у складі поїзда, а також – по допомогу при посадці у вагон чи з доставкою до вагона ручної поклажі.

    На сьогодні чинним законодавством України передбачено надання інвалідам широкого кола послуг з пільгового та безоплатного проїзду громадським транспортом. Інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей­інвалідів (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), мають право безоплатного проїзду у приміському транспорті та пільгового проїзду на залізничному (на внутрішніх лініях (маршрутах) транспорті в період з 1 жовтня по 15 травня.

    Укрзалізницею проводиться благодійна акція з безкоштовного перевезення дітей­інвалідів усіх категорій віком до 16 років у загальних та плацкартних вагонах швидких поїздів внутрішнього сполучення.

    Телефони для замовлення спеціальних вагонів для перевезення інвалідів.

    ПІВДЕННО-ЗАХІДНА залізниця

    Київ­Пасажирський (044) 481-12-74

    Вінниця (0432) 63-22-96, 61-80-87

    Жмеринка (04332) 4-25-11, 4-38-07

    Хмельницький (0382) 694-1-23

    Козятин (04342) 2-78-92

    Ніжин (04631) 9-20-86, 9-23-96

    Чернігів (0462) 657-145

    Шепетівка (03840) 3-22-53, 3-23-56, 3-34-30, 3-23-44

    Фастів (04565) 9-22-53, 9-23-16, 9-23-70

    Миронівка (04574) 42-2-53, 42-2-79, 42-2-74

    Біла Церква (04563) 38-25-26, 38-25-23

    Бердичів (04143) 7-0-2-10, 7-0-2-84, 7-0-2-08

    Кам’янець-Подільський (03849) 3-07-32, 6-12-82, 6-12-35



    Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Віктор ЗАДВОРНОВ, «Робітниче слово».

    Щоби рейковий пульс був у нормі

    Поїздка перегоном Козятин — Жмеринка (108 км) відбулася у компанії членів екіпажу вагона-дефектоскопа під керівництвом його начальника Пет-ра КОБЕРНИКА. Крім Петра Артемовича, у здійсненні чергового планового огляду рейок на перегонах та станціях були зайняті ще чотири представники його колективу: інженер Сергій ПРАСОВ, налагоджувальники Володимир ТУПІКОНЕНКО, Сергій САВІН та провідник Наталія ДИГТЯРУК.


    Екіпаж вагона-дефектоскопа


    В операторському приміщенні

    КОЛІЙНА «МЕДИЦИНА»

    До речі, в роботі вагона-дефектоскопа використовується ультразвуковий (УЗ) принцип роботи. Завдяки цьому фізичному методу функціонування чутливої апаратури відбувається «прошивання» ультразвуком перерізу рейки від її поверхні до підошви (крім «пір’я» підошви). Чутливі датчики, що розташовані на спеціальному візку під вагоном, надають точні дані. Останні потрапляють до бортових комп’ютерів. Це справжній електронний мозок вагона-дефектоскопа. Він зберігає всі необхідні особливі показники. У сукупності вимальовується об’ємна картина. Після кожного планового огляду окремої дільниці екіпаж вагона-дефектоскопа займається розшифровкою запису результатів сканування рейок та відповідних показників, що отримані під час рейсу окремою двонитковою дільницею. Між іншим, в електронній пам’яті вагона-дефектоскопа зберігається інформація, отримана ще в 2012 р. Таким чином можливе проведення порівняльних досліджень за станом рейок у часі. Тобто для того, щоб рейковий пульс був у нормі, потрібна, як кажуть медики, докладна історія хвороби.

    Уявіть для початку кардіограму, яку отримуємо після медичного огляду у кабінеті з ультразвукового контролю. Пам’ятаєте, скільки «зигзагів» про поведінку людського серця видає чутливий апарат? Щось подібне можна спостерігати, слідкуючи за пульсацією комп’ютерного курсора, що працює як єдине ціле із невеличким за конструкцією УЗ-дефектоскопом «Ехо-комплекс». Управління останнім під силу лише підготовленим фахівцям. Своєчасне збирання інформації проводиться за 12 ультразвуковими незалежними каналами (по 6 каналів на кожну нитку), що з’єднані з персональними комп’ютерами. Така робота вимагає уваги з боку розшифровувачів. Наголошую, що налагодженням апаратури, її поточним ремонтом та аналізом технологічної інформації займаються всі, хто працює в операторському приміщенні вагона. На посту протягом всіх 108 км від Козятина до Жмеринки перебували Петро КОБЕРНИК, Сергій ПРАСОВ, Володимир ТУПІКОНЕНКО та Сергій САВІН. За їхньою роботою спостерігав майстер цеху дефектоскопії Вінницької дистанції колії Юрій ШТИБЛІКОВ.

    Незадовго перед початком роботи разом з екіпажем отримую докладний інструктаж з техніки безпеки. Петро Коберник – досвідчений фахівець, який віддав роботі у галузі неруйнівного контролю на українських залізницях без малого 46 років, вводить у курс справ поступово.

    — Ідеальною для розшифровувача картиною буде така, коли на моніторі відсутні зайві сигнали, — посвячує мене у професійні секрети Петро Артемович. – Інакше кажучи, у таких випадках можна вважати, що причин для хвилювання апаратура не видає. Тобто під вагоном – здорова сталева колія. П. Коберник звертає мою увагу на стан підвагонного візка, де розташовано акустичні датчики. Ультразвукові дефектоскопні лижі для контролю кожної рейкової нитки обладнано резонаторами з різними кутами введення УЗ коливань. Пам’ятаєте, як розташовують лікарі датчики перед початком кардіографічних досліджень? На грудній клітині, руках, ногах… Імпульси, що видає організм людини. Ось у чому цінність тих досліджень. Щось нагадало мені цей процес в операторському приміщенні вагона-дефектоскопа. Між іншим, відеоінформація про поведінку кожного підвагонного вузла також надходить до екіпажу через комп’ютерні монітори.

    КОЛИ ЗНИЗИТЬСЯ ГОСТРОТА СИТУАЦІЇ

    Під час прозвучування рейок Петро Коберник тримав радіозв’язок із машиністом електровоза Ігорем ВЕЛИКОПОЛЯНОМ. Ясна річ, діалог згідно з регламентом переговорів необхідний для дотримання робочої швидкості та безпеки руху вагонів­дефектоскопів, яка не перевищує 40—50 км/год. Саме із такою швидкістю рухається і наш вагон. Обраний режим зберігається до тих пір, поки датчики на моніторі не розпочинають сигналізувати про підозри щодо виникнення можливих негараздів. Залежно від певних характерних визначень на «кардіограмі» розшифровувачі прийматимуть відповідні рішення. Іноді й термінові.

    Швидкість огляду знижується. За радіозв’язком начальник вагона дає команду машиністу про термінову зупинку. На відео­екрані бачимо, що є поломка у конструкції дефектоскопних лиж. За якихось п’ять хвилин Сергій Прасов, Володимир Тупіконенко та Сергій Савін замінюють деталь. Знову відправляємося на перегін.

    Коли знизиться гострота ситуації, П. Кобер­ник пояснить алгоритм дій у випадках із необхідністю прийняття невідкладних заходів у разі визначення небезпечних дефектів у рейці.

    ПРО «СИМПТОМИ ХВОРОБИ»

    — Фахівці, які працюють у вагоні-дефектоскопі, — говорить П. Коберник, — проводять терміновий аналіз отриманої інформації спільно. Обов’язково проглядаємо дефектограми, що зроблені зйомними дефектоскопами. Після планового огляду, навіть якщо технологічні підозри не підтвердяться, протягом двох-трьох діб група повторного контролю знову оглядатиме колію. Якщо підозра підтвердиться, рейку з гостродефектним місцем буде замінено. Весь потік інформації надходить до галузевої служби колії регіональної філії «Південно-Західна залізниця». Тут ведеться суцільний контроль за рейками, підконтрольними службі колії.

    У розмовах із членами екіпажу вагона-дефектоскопа дізнався, що на виникнення і розвиток дефектів рейкового полотна у значній мірі впливають і надмірний тоннаж, пропущений через колію, і різкі зміни навколишніх температур разом із підвищеною напругою у рейках під час їх розтягування у довжину (у період літньої спеки).

    …Після того, як виявлено черговий «симптом хвороби», Петро Коберник докладно заповнить карту дефектного перетину рейки. У ній буде відображено будь-який «дріб’язок»: якою апаратурою перевіряли, який дефект визначено, його розміри і координати. Комп’ютер обчислює точно. Все згідно із суворою інструкцією.

    РЕКОМЕНДАЦІЇ ВІД ПЕТРА КОБЕРНИКА

    — Петре Артемовичу, — запитую начальника вагона-дефектоскопа, — у роботі допомагає багатолітній досвід, яким ви ділитесь з екіпажем? Відомо, що ваші лекції під час технічних занять, які періодично організовуються службою колії столичної магістралі, також є корисними для молодих інженерів і техніків з неруйнівного контролю рейок. А як щодо теорії?

    З книжкової полички, що в операторському приміщенні, Петро Артемович дістає навчальний посібник, виданий кафедрою «Залізнична колія та колійне господарство» Державного економіко-технологічного університету транспорту під авторством доцентів Михайла КАРПОВА та Романа ЙОСИФОВИЧА.

    — Тут міститься вся науково­практична інформація про засоби неруйнівного контролю рейок. Рекомендую, — з усмішкою в очах дає пораду мій співбесідник.

    Вагон-дефектоскоп разом з локомотивом набирає звичну швидкість. Знову у виробничий стан переводиться діагностуюче обладнання. Незабаром прибуваємо на станцію Жмеринка. Попереду в екіпажу – розшифровування даних про стан рейкового господарства на 108 км головного ходу.



    Фото автора

    Віктор ЗАДВОРНОВ, «Робітниче слово».

    Щира, мудра і порядна

    Вже майже чотири десятки років працює на залізниці контролер верстатних і слюсарних робіт моторвагонного депо Фастів Катерина МАЗНІЦЬКА. Ще молодим дівчам розпочала тут трудову біографію.

    Працювала маляром рухомого складу, згодом, по закінченні залізничного технікуму, очолила одну з бригад кузовного цеху. А останні 11 років перекваліфікувалася у контролери. Нещодавно за багаторічну сумлінну працю на залізниці Катерину Мазніцьку нагороджено нагрудним знаком «Відмінник пасажирського господарства».


    Контролер верстатних і слюсарних робіт моторвагонного депо Фастів Катерина МАЗНІЦЬКА

    — Сама я родом з Хмельниччини, можна сказати, землячка відомого керівника Укрзалізниці Георгія Кірпи, — розповідає про себе Катерина Михайлівна. – Бо народилися та виросли ми у сусідніх селах. Щоправда, працювати на залізниці я почала не тому, що мала такого відомого у галузі земляка, а за порадою родичів. Коли я закінчила школу й була у пошуку майбутньої професії, мій дядько, Володимир ПЕРВАК, уже працював у моторвагонному депо Фастів майстром візкового цеху. Він і запропонував мені йти до них на роботу.

    Причетною до її вибору професії моя співрозмовниця вважає й свою тітку Ганну. Адже згодом саме на її посаду контролера верстатних і слюсарних робіт вона прийшла після того, як тітка вийшла на пенсію і посада стала вакантною.

    — Новий фах опанувала швидко, — говорить Катерина Михайлівна. – За що хочу подякувати своїй наставниці Тетяні Валеріївні ЗМЕУЛ. Зараз уже я допомагаю нашим молодим контролерам набувати такий необхідний у роботі досвід. Адже серед іншого ми контролюємо стан колісних пар вагонів. І від якості такого контролю у значній мірі залежить безпека руху електропоїздів.

    Я задоволена обраною мною професією. У нас склався чудовий колектив. Навіть шкода, що за рік-­два доведеться йти на пенсію.

    За словами майстра цеху ТОЗ Андрія МОЧАРСЬКОГО, Катерина Михайлівна займається контролем та прийомкою деталей будь-якої складності. А все тому, що добре знається на технології холодної обробки деталей слюсарними та верстатними інструментами. Але це, якщо говорити про К. Мазніцьку як фахівця. Як людина — щира, мудра і порядна.


    Фото з архіву редакції

    Анатолій САДОВЕНКО, «Робітниче слово».

    Реконструкцію завершили раніше

    ПАТ «Укрзалізниця» продовжує реконструкцію залізничних колій. Як повідомили в службі колії регіональної філії «Південно-Західна залізниця», проведення ремонту інфраструктури дозволяє забезпечити безпеку руху поїздів та іншого рухомого складу, збільшити пропускну спроможність і забезпечити плавність ходу поїздів.

    На виконання доведеного плану 2017 р. з реконструкції колії було заплановано виконання робіт по непарній колії перегону Жмеринка—Ярошенка (17,8 км) та ст. Ярошенка (1,6 км), загальним обсягом 19,4 км. Роботи планувалось виконати у «вікно» з довготривалим закриттям перегону на 36 діб. Також під час виконання реконструкції непарної колії планувалась заміна рейкошпальної решітки на нову на скріпленні КПП-5, настилів на трьох переїздах із вкладанням збірного залізобетонного. Крім того — нарізання кюветів та планування узбіччя земляного полотна.

    Слід зазначити, що на станції проектування за використання проектно-вишукувального інструмента у лютому-березні 2017 р. було визначено необхідність проведення реконструкції непарної горловини ст. Ярошенка для можливості збільшення міжколійної відстані та усунення порушення технічних умов вкладання стрілочних переводів. Для цього необхідно було перенести стрілочні переводи № 1, 3, 5, 21 на нові вісі з паралельним винесенням комунікацій, а саме — опор контактної мережі, сигнальних установок та інших пристроїв.

    Роботи з реконструкції непарної колії перегону Жмеринка—Ярошенка, ст. Ярошенка було розпочато 10 квітня 2017 р. і планувалось завершити 16 травня 2017 р.

    Вже під час виконання робіт завдяки злагодженим діям підрозділів служби колії та суміжних служб (електропостачання, сигналізації та зв’язку, перевезень, локомотивного господарства), що визначалось у безперебійному плануванні та реалізації добового виробітку колійними машинами, раціональному використанні локомотивного парку, якісному забезпеченні залучених підрозділів необхідними матеріалами, було прийнято кардинальне рішення. А саме: під час виконання реконструкції колії одночасно проводити і реконструкцію непарної горловини ст. Ярошенка.

    Завдяки професійному, раціональному і самовідданому підходу працівників підрозділів регіональної філії «Південно-Західна залізниця» вдалося виконати повний обсяг робіт з реконструкції непарної колії Жмеринка—Ярошенка, ст. Ярошенка, реконструкції непарної горловини ст. Ярошенка, забезпечення зварними довгомірними рейками на дільниці довжиною в перегін. І що є важливим, забезпечити підвищення швидкості руху з 60 км/год до 100—80 км/год (на час відкриття), а згодом і збільшити до 140—80 км/год після проведення обкатки колії.

    Ще один важливий факт. Після виконання робіт колію відкрито для руху на чотири доби раніше від запланованого та з нульовою бальністю по проходу вагона-колієвимірювача, що говорить про відмінний результат проведеної роботи.

    Слід зазначити, що зі своїм завданням фахівці впоралися успішно, вкотре доводячи високий професіоналізм залізничників.


    Підготувала Тетяна ШЕМЧУК, «Робітниче слово»

    Потяг дитинства

    Дитяча залізниця – одне з улюблених місць розваг маленьких мешканців та гостей Києва. На Малій Південно-Західній все справжнє: паровик або тепловоз, вагони, рейки. А ще машиністи, провідники, станційні працівники, колійники, лише з тією відмінністю, що працюють та виконують рейси на ній діти. Вони в майбутньому мають бажання зв’язати свою долю із залізницею. А сьогодні зі знанням справи виконують свої обов’язки.


    Мені пощастило разом з дітлахами та їхніми батьками з вітерцем проїхати першим потягом. Раділа, мов дитина. А як інакше? Навкруги веселий дитячий гомін, а оченята палають, мов зіроньки на небі. До того ж, юні залізничники заздалегідь подали до платформи потяг. З якого боку не поглянь – красень­-паровоз, який працює з димком, та барвисто розфарбовані вагони. Посадку ще не оголосили, тому пасажири згорають від нетерпіння швидше опинитися в одному з вагончиків та відправитися в подорож. Скажу відверто, не лише дітлахам, а й мені останні хвилини перед гудком паровоза здавалися найдовшими.


    Посвідчення помічника машиніста з рук члена правління ПАТ «Укрзалізниця» Желько МАРЧЕКА отримав Дмитро ГИРИНОВСЬКИЙ


    Пасажирів біля вагона зустрічає Уляна ВЕРБА


    Задоволені пасажири під час подорожі

    І ось настав довгоочікуваний момент. Усіх бажаючих запросили до вагонів. Спочатку, як і годиться, пасажирів зустрічають провідники. Запрошують зайняти місця. І потяг вирушає в рейс...

    Опиняєшся наче у казці. Під час подорожі вдається порозмовляти з начальником потяга Михайлом СТАШУКОМ. Під мелодію коліс зізнається, що на дитячій залізниці пропрацював вже п’ять років. А опинився він тут випадково – привели знайомі та запропонували прокататися.

    — Якщо відверто, коли йшов, думав: хіба я мала дитина, мені цілих 12 років, а я іду кататися на дитячому поїзді. Та після того, як двічі відвідав залізницю, вона мене привабила. Перша моя посада – диктор пасажирського вокзалу, згодом поступово піднімався до чергового по станції. Потім, коли з третьої мене перевели в першу зміну, став заступником, згодом начальником зміни. Дитяча залізниця – вона мене не відпускає, завжди хочеться повертатися сюди знову і знову. Тут приємно знаходитись, чудові люди, а головне – завжди можна пізнавально поспілкуватися та весело провести час. А ще мені надзвичайно подобаються вузькоколійки, і я б дуже хотів працювати на одній з них.

    Випромінювали радість і пасажири — мама Юлія з маленьким Богданчиком.

    — Я привезла сина на дитячу залізницю і разом з ним поринула в дитинство. У вагонах чисто, затишно, як вдома. Всім рекомендую відправитися з дитиною в маленьку подорож. До речі, у нас була відмінна провідниця.

    Саме до неї я й направилась. Молодший провідник Уляна ВЕРБА хоч і перший рік на залізниці, а вже вподобала свою професію саме через те, що їй подобається допомагати дітлахам.

    — Я за цей рік відкрила для себе багато нового та цікавого. Планую залишитися тут і надалі. А якщо планувати глибше – мрію відвідати Францію, хоч вона ніяк не пов’язана з моїм захопленням залізницею, та все ж таки мрія.

    Я не втрималась від привітань, коли поруч зі мною майже пронісся юний залізничник Дмитро ГИРИНОВСЬКИЙ. Впевнений, життєво активний 14-річний хлопчина заслужено та гордо тримає в руках посвідчення помічника машиніста. Свій шлях до успіху він отримав два роки тому, коли вперше потрапив на Малу залізницю. Та що приховувати, у Дмитра була і є мрія стати помічником машиніста. І перший крок вже дав позитивний результат і поштовх до нових вершин.

    Похід на дитячу залізницю став незабутньою подією, яка повністю захопила і 10-річну Олю та її тата.

    — Мені сподобалося, тут так святково. Як це здорово, коли школярки працюють провідницями, а хлопці машиністами. Під час поїздки ми з татом весь час дивились у віконце. А ще сподобалися шторки, вони – як у справжнісінькому вагоні.

    У нереальному захваті були всі – і дорослі, і малі. Тільки малеча так і не змогла зрозуміти, чому дорослі «тягли» їх на вихід і не давали кататися досхочу. А на пероні чекала ще сила-силенна бажаючих насолодитися святковою атмосферою та проїхатися у яскравих вагончиках із зупинками на станціях Вишенька та Яблунька.


    Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Тетяна ШЕМЧУК, «Робітниче слово».

    І ветеранів вшанували, і мудрості надбали

    Виховання почуття патріотизму у майбутніх залізничників, які навчаються у Вінницькому транспортному коледжі, одна з важливих складових усього навчально-виховного процесу. Задля цього тут проводиться чимало різноманітних заходів. От і напередодні Дня Перемоги над гітлерівською Німеччиною під час Другої світової війни відбувся один із них.

    Для участі в ньому запросили колишню військову розвідницю, полковника у відставці Ольгу ТВЕРДОХЛЄБОВУ; голову ради ветеранів коледжу, почесного залізничника Володимира ЗАЇЧКА; ветерана праці, дитину війни Івана БАЙДАЦЬКОГО. Вони виступили перед студентами, поділились своїми спогадами, пережитими під час нацистської агресії.


    Вінницька знаменитість Ольга Іванівна ТВЕРДОХЛЄБОВА


    Фото на згадку. У колі друзів

    Першому слово надали Воло­димиру Прокоповичу, як «найріднішому», адже майже півстоліття свого життя він віддав технікуму, коледжу, в якому працював лаборантом, викладачем, завідувачем навчальними майстернями, заступником директора з виробничого навчання, завідувачем відділення. А вийшовши на пенсію, займається громадською роботою, опікується своїми колегами, в тому числі й фронтовиками, яких залишилось зовсім мало.

    Про війну у Володимира Заїчка залишились лише дитячі спогади, адже народився він 1940 р., коли уже розпочалась Друга світова, а завершилась вона, коли хлопчику виповнилось лише п’ять років. Та йому довелось доволі тривалий час працювати разом зі старшими колегами, які пройшли фронтове загартування, а після війни працювали у вінницькій «кузні» залізничних кадрів. Тож про їхні бойові та трудові заслуги й розповів голова ради ветеранів коледжу, чим викликав цікавість у присутніх.

    З інтересом вони слухали виступ й Івана Йосиповича, який в дитинстві пережив нелегкі роки гітлерівської окупації, а в повоєнні тривалий час працював на залізниці, а згодом і в коледжі. Він також розповів про старших колег­фронтовиків, з якими довелось працювати.

    Однак найбільше піднесення у студентів виникло, коли на сцену жваво вийшла мініатюрна, струнка літня жінка у костюмі з численними нагородами. Так, це і є вінницька знаменитість Ольга Іванівна Твердохлєбова, колишня розвідниця, полковник у відставці, якій уже за… 90 років.

    — Я народилась у Вінниці, хоч батько у мене росіянин із Воронежа – Іван Протопопов. А мама – українка, вінничанка, — так розпочала свій виступ почесна гостя. – Але перед війною ми жили в Миколаєві. Там 22 червня 1941 р., на другий день після нападу Німеччини, я разом з однокласниками пішла у військкомат, аби добровільно записатись на службу. Але мені відмовили, бо на той час, коли закінчила школу, не було ще й шістнадцяти. То я в даті народження п’ятірку виправила на трійку, так додала собі два роки. Мене призвали і направили у Ленінградське військове училище розвідки. Там була в групі, де вивчала польську мову, тому що українка, і моя мова ближча, ніж німецька чи японська, які опановували в двох інших групах. Після завершення навчання за скороченою програмою нас, трьох дівчат, доправили літаком в тил ворога. І за використання парашутів ми приземлились неподалік від польського Кракова. У кожної з нас була своя легенда. За моєю, мене звали Ася – дівчина, яка працювала у німецького бауера (фермера. — Прим. авт.) і він мене відпустив додому в Україну, туди я ніби й добиралась. На це був спеціальний документ. А завдання у нашої групи було знайти завод, де виробляли фаустпатрони, якими підбивали наші танки.

    Мені потрібно було зустрітися із нашим підпільником в умовленому місці. Його мала впізнати за німецьким журналом у руці. Він мене – за різними бантиками у кісках. Я спеціально заплітала дві маленькі кіски, одягала майже дитяче плаття, щоб бути схожою на юну дівчинку. На зустріч підпільник чомусь не прийшов. Сиджу на лавці, махаю ногами, і раптом підходить німець у формі та сідає поруч. Думаю – наш, але без журналу. Він закурив, дістав галети, протягнув мені і каже: «Ессен, кіндер». Я подумки: кіндер, фріце? Та я уже лейтенант! Але маленька зростом, худенька, до того ж скидалась молодшою за свій вік. Тому німці мене мали за дитину. Щоб у цьому переконатись, я декілька разів пройшла повз гестапо. Ніхто не звернув уваги. Після цього ходила куди потрібно, не боячись.

    З подальшої розповіді Ольги Іванівни студенти дізнались, що місце знаходження заводу розвідниця виявила. Він був під землею, а зверху, для маскування, розмістили шпиталь. Туди постійно заїжджали важкі автомобілі, вкриті брезентом, в яких аж шини розплющувались. А повертались ще важчими. То хіба це поранених перевозять? Були знайдені й інші підтвердження, що саме там завод.

    Дані про знахідку необхідно було передати своїм. Ася виїхала на велосипеді в лісок біля міста, розгорнула рацію і швиденько передала шифрограму. Коли поверталась назад, назустріч їй уже мчали на мотоциклах німці з собаками — рацію запеленгували. Дівчину зупинили, запитали куди їде і що везе. Відповіла, що продукти у костел. У кошик заглянули, але лише зверху. А на дні під продуктами була рація. Відпустили, знову виручила дитяча зовнішність. Та розвідниця застереглась. Перед містом у річці втопила велосипед та взуття, щоб собаки не взяли сліду. І це не було зайвим. У місті почалась облава. Цілу добу у Ченстохові шукали дівчину, яку бачили біля лісу з велосипедом. Не знайшли. Її та подруг у костелі сховав ксьондз, який був нашим розвідником.

    За здобутими розвідданими радянські літаки завод розбомбили. А розвідницям надійшов наказ повертатись до своїх через лінію фронту.

    — Ми пробрались через німецькі позиції і наблизились до своїх, — продовжує спогади жінка. – Йшли поодаль одна від одної, так нас вчили, щоб був шанс хоч у когось дістатись до своїх. І тут почався артобстріл. Мої напарниці Людочка з Лізою загинули, а я видалась везучою. Стрибнула у воронку, в якій мене засипало землею, при цьому контузило. Знайшли мене випадково. Санітар побачив руку, що стирчала з­під землі. У медсанбаті ледве прийшла до тями, лише через декілька днів повернувся слух та голос. Мене забрали в частину. А там сказали, що всіх нас вважали загиблими. Тому посмертно представили до нагород. Так я свою першу медаль «За відвагу» отримала лише 1946 р., в посвідченні до якої було написано «посмертно». А після неї були й інші нагороди, адже 11 разів стрибала з парашутом у тил ворога, де виконувала розвідувальні завдання і поверталась живою. Дійшла до Берліна, а 1947 р. повернулась у Вінницю, де зустрілась з мамою та молодшим братом. А батько та старший брат загинули на фронті.

    Після виступу Ольгу Іванівну студенти засипали запитаннями. Коли вона вивільнилась зі студентського «полону», поцікавився, що вона думає про нинішнє молоде покоління.

    — Якщо будуть казати, що наші діти не патріоти, що поняття героїзм, подвиг, Батьківщина для них нічого не значать, – не вірте. Це неправда. Адже останні події на сході України підтверджують, що у нас чудова молодь. Скільки пішли у Нацгвардію, добровольчі батальйони… Більше десятка випускників цього коледжу воювали в АТО, двоє з них, на жаль, загинули. У нас хороші діти!

    Залишається лише додати до слів Ольги Твердохлєбової, що після зустрічі з нею у студентів відчуття патріотизму ще більше зросло. Під час цього заходу вони і ветеранів вшанували, подарували їм квіти, пісенні виступи, і від них мудрості надбали.

    Фото автора

    Никифор ЛИСИЦЯ, «Робітниче слово».

    Мистецтво догляду

    Київська клінічна лікарня № 1 на залізничному транспорті філії «ЦОЗ» ПАТ «Укрзалізниця» 12 травня відзначила Всесвітній день медичної сестри. Цей святковий захід зібрав усіх медичних працівників лікарні.

    Під час урочистостей, які відбувалися в актовій залі лікарні, головний лікар Олександр КАНЕВСЬКИЙ у вітальному слові підбирав найтепліші слова для своїх колег.


    Старші медичні сестри відділень Київської клінічної лікарні здатні поєднати в собі високий професіоналізм і доброзичливість

    — Догляд за хворими — це мистецтво, яке не кожному під силу. Бо в слові медсестра головна складова «сестра», — сказав він. — На вас, дорогі медсестри, покладають надію не лише хворі, а й лікарі, з якими ви працюєте. Звістка про ваші умілі руки, про вашу чуйність і тактовність уже переходить із вуст в уста протягом тривалого часу. Ви перші, кого бачить пацієнт у палаті. Саме ви знайдете заспокійливі слова і ви, наші медичні сестри й молодший персонал, робите все для того, щоб ваша професія не перетворилась у звичайне ремесло, а залишалась наймилосерднішою.

    Після виступу головного лікаря з великим інтересом гості подивились історичні слайди, де проілюстровано історію трудового життя лікарні, зокрема було показано фото ветеранів медичних сестер, які розпочинали свою біографію у лікарні, а деякі з них продовжують працювати і до сьогодні. Серед них Ольга БУНЯК, яка 60 років віддала такій благородній справі, як медицина. Потім кожному відділенню було вручено солодкі подарунки.

    Далі таланти клінічної лікарні № 1 дарували медпрацівникам радість та хороший настрій своїми піснями та веселими сценками.

    ПРЯМА МОВА

    Старша медична сестра лікарні Наталія РУБАНКА:

    «У лікарні працює 132 медичні сестри, 60 на лінії, у медичних пунктах регіональної філії. Сама я працюю з 1993 р., розпочинала медичною сестрою у відділенні гінекології. Потім — старшою медичною сестрою відділення. Останні два роки я працюю старшою медичною сестрою лікарні. Жодного разу не пожалкувала, що обрала цю професію. Адже медицина формує такі риси характеру, як щирість, доброзичливе ставлення до людей. Дуже люблю свій колектив. Медпрацівники наші – згуртовані, завжди готові прийти на допомогу одне одному та пацієнтам».

    Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Ольга ЛИХАЧОВА, «Робітниче слово»

    До Канева, на Тарасову гору

    Керівництво клінічної лікарні № 2 на залізничному транспорті філії «ЦОЗ» ПАТ «Укрзалізниця» на всесвітній день медичної сестри зробило своїм медсестрам подарунок — поїздку до канева. І хоч зголосились не всі на цю мандрівку, але враженнями від поїздки, сподівається старша медична сестра лікарні Галина Іскра, поділяться зі своїми колегами.


    Фото на згадку біля першого народного музею Т. Шевченка — «Тарасова світлиця»

    Виїхали із Києва під невеликий дощик, але він не міг затьмарити піднесеного настрою, який панував в автобусі. До Канева дісталися швидко. Потім група подолала 392 сходинки, аби дістатися на Чернечу гору до могили Великого українця. Останні кроки — і ось праворуч «реве ревучий», навкруги – «лани широкополі», мальовничі краєвиди, а прямо перед нами – величний Тарас Шевченко.

    Поклавши квіти до пам’ятника та вшанувавши світлу пам'ять поета, медпрацівники завітали до музею, де з вуст досвідчених екскурсоводів почули про дитинство Шевченка, період його становлення, заслання, смерть у Петербурзі, перепоховання в Україні.

    Після Чернечої гори була ще невеличка зупинка на Канівському водосховищі.

    Наповнені позитивом, медичні сестри повернулися до Києва. І уже в автобусі почали обговорювати наступну подорож.

    ПРЯМА МОВА

    Галина ІСКРА, старша медична сестра лікарні:

    «Ця поїздка змогла відбутися за сприяння адміністрації лікарні і нашої профспілкової організації. А чому саме Канів? Ми зважили всі за і проти і подумали: «Чому б нам не поїхати на могилу Тараса... Більшість з нас тут не були». Так ми поєднали відпочинок і відновили знання. Адже всі ми знаємо Тараса Шевченка, але є багато нових фактів його біографії, невідомих нам. Сьогодні ми всі відірвалися трішки від буденності, і це допоможе нам завтра розпочати трудовий тиждень з новими силами».


    Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Ольга ЛИХАЧОВА, «Робітниче слово».

    Вишиванка-оберіг

    Щороку, у третій четвер травня, Україна відзначає День вишиванки. Саме в цей день українці одягають вишиванки, аби показати свою єдність і солідарність один з одним, висловити своє щире ставлення до Батьківщини.

    Згуртував цей день і залізничників Дарницької дистанції сигналізації та зв’язку. Майже всі вони прийшли на роботу у національному вбранні, і від такої краси в колективі панувала напрочуд святкова атмосфера.

    «Ми із задоволенням одягнули сьогодні вишиванки. Добре, що є такий день. Це — наш визнаний світом бренд, наша історія, наше обличчя. І ми з радістю приєдналися до цього фесту», — каже бухгалтер дистанції Валентина ХРАПІЙЧУК.

    Слід зазначити, що з кожним роком все більше й більше залізничників одягають вишиванки і виходять не лише на вулиці міст, а й на роботу. Бо наші вишиті сорочки завжди слугували оберегами. 



    Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Ольга ЛИХАЧОВА, «Робітниче слово».

    Оголошення

    Редакція газети «Робітниче слово» запрошує на постійну роботу фотокореспондента.

    Гідні умови праці, соціальний пакет, офіційне працевлаштування гарантуємо.

    Детальніша інформація за тел.: (044)465-41-50, 093-104-67-81.





    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05