РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 17 (15 травня 2017)
  • Випуск №17 15 травня 2017
    Зміст
    1. Шановні ветерани-залізничники!
    2. ГРИГОРІЙ БЕВЗ – ДИРЕКТОР РЕГІОНАЛЬНОЇ ФІЛІЇ «ПІВДЕННО-ЗАХІДНА ЗАЛІЗНИЦЯ» (Віктор ЗАДВОРНОВ, «Робітниче слово»)
    3. Начальник галузевої служби перевезень ВІТАЛІЙ ТАРГОНСЬКИЙ: ( Валентина КОЛЯДА, «Робітниче слово»)
    4. Не забувати про букву закону (Валентина КОЛЯДА, Віктор ЗАДВОРНОВ, «Робітниче слово».)
    5. Переможний травень Василя ХОПЕРСЬКОГО (Тетяна ШЕМЧУК, «Робітниче слово»)
    6. Нескорена духом Наталія ЛИСЯНА (Оксана КЛИМЧУК, «Робітниче слово»)
    7. Життєва зупинка – Нові Безрадичі (Ольга ЛИХАЧОВА, «Робітниче слово»)
    8. Слушні думки від неговіркого Миколи БАЛАГУРИ (Віктор ЗАДВОРНОВ, «Робітниче слово»)
    9. Проблеми є. Час змін настає (Тетяна ШЕМЧУК, «Робітниче слово»)
    10. Клас на колесах (Микола ПАЦАК, «Робітниче слово».)
    11. ПЕЧАЛЬНІ РІЧНИЦІ ЧОРНОБИЛЯ (Олег ПОПЕЛЬНИЦЬКИЙ, «Робітниче слово»)
    12. Чи поселиться затишок у «Дубках»? (Никифор ЛИСИЦЯ, «Робітниче слово»)
    13. Ювілей фронтовика (Анатолій САДОВЕНКО, «Робітниче слово»)
    14. «Веснянка» – це прекрасно (Микола ПАЦАК, «Робітниче слово»)

    Шановні ветерани-залізничники!

    У дні пам’яті та примирення та День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні ми схиляємо голови в пам'ять про загиблих та дякуємо живим за мужність, згадуємо всіх, хто виборов для нас цю Велику Перемогу.

    Найстрашніша війна на землі прокотилася по ваших долях, забрала та скалічила життя мільйонів наших співвітчизників. Без подвигу вашого покоління не було б сучасної України. Безмежна вам вдячність і низький уклін.

    Бажаємо вам здоров’я, добробуту, уваги близьких людей, наснаги й сили ще на довгі роки!




    Директор регіональної філії
    «Південно–Західна залізниця»
    БЕВЗ Г. А.


    Голова
    Дорпрофсожу
    ЛОГОШНЯК О. М.



    ГРИГОРІЙ БЕВЗ – ДИРЕКТОР РЕГІОНАЛЬНОЇ ФІЛІЇ «ПІВДЕННО-ЗАХІДНА ЗАЛІЗНИЦЯ»

    Роботу, проведену під час першого в історії залізничної компанії відкритого відбору кандидатів на посади директорів регіональних філій, завершено. Остаточні висновки та рекомендації експертної групи ПАТ «Укрзалізниця» враховано.

    14.00, 27 квітня. Під час офіційного представлення директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Григорія БЕВЗА керівникам галузевих служб голова правління ПАТ «Укрзалізниця» Войцех БАЛЧУН та член правління Іренеуш ВАСИЛЕВСЬКИЙ були єдиними у думці про те, що тепер діяльність столичної магістралі залежатиме від ефективного менеджменту з боку досвідченого управлінця в особі Григорія Анатолійовича.


    Під час офіційного представлення

    Войцех Балчун проінформував присутніх про те, що під час засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» схвалено Стратегію модернізації акціонерного товариства протягом 2017–2021 рр. Таким чином відомі основні вектори розвитку галузі на найближче п’ятиріччя. Тому від грамотних дій з боку керівництва регіональної філії «Південно-Західна залізниця» залежатиме стійкий розвиток економіки всієї України за рахунок надання якісних та доступних транспортних послуг.

    — Існує механізм організаційних заходів, що сприятимуть меті становлення залізничної компанії лідером транспортно­логістичного ринку не лише в Україні, а й у Європі, — наголосив Войцех Балчун. — Тому функції директора регіональної філії у цьому процесі є доволі значущими.


    Фото Сержа ГОНЧАРОВА,

    «Магістраль»

    Віктор ЗАДВОРНОВ, «Робітниче слово»

    Начальник галузевої служби перевезень ВІТАЛІЙ ТАРГОНСЬКИЙ:

    «Якість – основний показник ефективності роботи господарства перевезень»


    Залізниця – один із основних видів транспортних перевезень України — є базовою галуззю економіки країни. На її долю припадає до 70 % вантажних перевезень в Україні. В переліку — перевезення різноманітних видів вантажів, а саме: будівельних, зерна, нафти, лісу, металопрокату, продукції для металургійних заводів, руди та вугілля, металобрухту та промислової сировини. Перевізний процес є основним видом діяльності залізничного транспорту. Саме про це, і не лише, ведемо розмову з очільником галузевої служби перевезень Віталієм ТАРГОНСЬКИМ.


    Віталію Анатолійовичу, які найголовніші складові забезпечують якісне виконання процесу перевезень вантажів?

    — Основне завдання залізниці – задоволення потреб населення в пасажирських та вантажних перевезеннях при безумовному гарантуванні безпеки руху та збереження вантажів, а перевізний процес є основною діяльністю транспорту. Якість перевезень – основний показник ефективності роботи п’ятитисячного колективу господарства перевезень регіональної філії «Південно-¬Західна залізниця». Саме вони організовують та здійснюють цей процес, основними складовими якого є безперервний та своєчасний пропуск вагонопотоку в межах філії та виконання встановлених завдань щодо передавання його на сусідні філії ПАТ «Укрзалізниця» та залізниці інших держав.

    Єдині диспетчерські зміни — досить складні структури. Розкажіть, будь ласка, про організацію їхньої роботи.

    — Процес перевезень не може існувати без керування рухом поїздів диспетчерським апаратом служби, без злагодженої роботи єдиної диспетчерської зміни, керівником якої є старший дорожній диспетчер оперативно-розпорядчого відділу управління філії. Від його професійності, майстерності та організаторських здібностей залежить якість роботи всієї філії. Єдина диспетчерська зміна – це складна і разом з тим чітка вертикаль керування рухом поїздів від станції формування до кінцевого пункту — наступної технічної чи стикової станції передавання на інші залізниці, від чергового по станції до поїзного та дорожнього диспетчера.

    І якщо кожний ланцюжок цієї вертикалі працює в єдиному ритмі, всебічно володіє інформацією та чітко виконує поставлене завдання, то колеса вантажного поїзда обертаються без перешкод і затримок. Такі якості притаманні багатьом нашим залізничникам. Користуючись нагодою, хочу згадати старшого дорожнього диспетчера з 20¬літнім стажем роботи на цій посаді В’ячеслава Олександровича МАКСИМЕНКА. Це не лише прекрасний керівник зміни, а й професійний наставник молоді. Молоді, яка приходить на зміну старшим колегам вже сьогодні і працює пліч­о­пліч, очолюючи диспетчерські зміни. Це Роман ТІТОВ, Андрій ГОНЧАРУК, Микола ОСТАПЧУК та зовсім молодий керівник зміни з однорічним стажем роботи та бажанням працювати не гірше свого наставника Владислав БАРТОШ.

    Декілька років потому в Укрзалізниці, в розрізі залізниць, існувало виробниче змагання серед єдиних диспетчерських змін, що давало змогу не лише оцінити та за підсумками роботи визначити кращу зміну, показати значимість роботи цілого колективу на єдиний кінцевий результат, а й підвищити матеріальний статок членів диспетчерської зміни – переможця змагання — виплатою грошової нагороди, сума якої була вагомою. Прикро констатувати: на сьогодні така форма трудового суперництва залишилась у минулому.

    Якими критеріями користується служба під час планування обсягів перевезень?

    — Беручи до уваги те, що регіональна філія «Південно-Західна залізниця» на 85 % є транзитною і забезпечує перевезення вантажів з промислових регіонів Криворіжжя, Запоріжжя, Дніпра тощо на Львівську філію та західні прикордонні переходи і на Одеську залізницю в морські порти Одеси, Миколаєва, Іллічівська, передбачити і спланувати обсяги перевезень з точністю до 100 % практично неможливо.

    Залізниця – це дзеркало економіки нашої країни, тому всі злети, зростання економіки та економічні кризи, політичний курс країни, цінова політика, зміни в логістиці, які не завжди вдається передбачити та знівелювати, прямо пропорційно відображаються на обсягах перевезень, і це, безумовно, повинно враховуватися при формуванні планів щодо перевезення вантажів, тобто – вантажообігу.

    Разом з тим, які б зміни та перетворення не відбувалися в державі, країна розвивається, працює, виробляє продукцію, постачає її споживачам, а значить, користується послугами залізничного транспорту, тому в основу планування закладаються обсяги перевезень попередніх років з плануванням 3 % — 5 % зростання перевізної роботи, хоча стан економіки в країні вносить свої корективи в плани залізниці.

    Приємно зазначити, що в 2017 р., після двох років кризи і падіння вантажообігу, за підсумками роботи чотирьох місяців спостерігається зростання перевізної роботи майже на 22 %, і обсяги перевезень відповідають рівню аналогічного періоду 2015 р., хоча за цей період кардинально змінилися напрямки слідування вантажів через регіональну філію.

    Майже повністю відсутній вантаж на Московську залізницю, якого за чотири місяці 2014 р. було здано понад 88,5 тис. вагонів, це майже 750 вагонів щодобово.

    Зменшено надходження вугілля з Донецького регіону, а збільшено кількість рудних маршрутів з Криворіжжя та вантажів з Придніпров’я. Через проведення реконструкції нафтопереробного заводу по ст. Барбарів, починаючи з 2015 р. зменшено надходження нафтової продукції призначенням в одеські порти.

    Віталію Анатолійовичу, з цього приводу у читача справедливо виникає питання: «За рахунок чого утримуються обсяги перевезень?».

    — За рахунок постійного пошуку нових споживачів на ту чи іншу продукцію, завдяки спільному вирішенню з вантажовласниками проблеми з дефіциту рухомого складу, зародження нових ринків збуту готової продукції та збільшення обсягів навантаження та перевезення зернової продукції.

    Так, за останні три роки зріс попит на щебеневу продукцію у споживачів із сусідньої Білорусі, в результаті чого передавання навантажених вагонів збільшена в 4,5 раза та в 1,5 раза зросли потреби українських споживачів у будівельних вантажах.

    Стабільні врожаї зернової продукції, сприятлива цінова політика та наявність попиту збільшили обсяги навантаження та перевезення цієї продукції в 2016 р. на 42 % проти 2013 р., на 20 % проти 2014 р. і на 11,5 % проти 2015 р.

    З якими показниками колектив завершив перший квартал поточного року та які резерви є у служби для більш успішної роботи?

    — У першому кварталі темпи навантаження зерна та зернової продукції продовжують зростати. Зароджується раціональний метод роботи: формування зернових маршрутів з місць масового навантаження та відправлення за технічними маршрутами з базових станцій, що сприяє прискоренню просування як вантажу, так і обігу такого дефіцитного рухомого складу, як зерновози.

    Лише протягом чотирьох місяців з філії здано на Одеську залізницю майже 900 зернових маршрутів, що вдвічі більше аналогічного періоду минулого року, з них власного навантаження — 87 %.

    Моніторинг процесу перевезень з оглядом на перспективу в наш непростий час постійних змін, реорганізацій, перетворень, як в економіці, так і в політиці, досить складний і звичайно з позицій ПАТ «Укрзалізниця» більш передбачуваний, ніж в межах однієї філії, яка в основному працює з транзитним вагонопотоком. Однак спеціалісти філії не залишаються осторонь від планування, надають пропозиції по всіх основ­них показниках експлуатаційної роботи, відстоюють свою точку зору, виходячи з реалій сьогодення. І дуже приємно і важливо, якщо пропозиції керівництва філії приймаються до уваги правлінням ПАТ «Укрзалізниця».

    На вантажні та пасажирські перевезення працюють, власне, всі інші служби. Як вдається досягати злагодженості в роботі всіх залізничних підрозділів?

    — Усі залізничники поважають і враховують керівну роль організаторів руху поїздів: будь-то начальник станції чи поїзний диспетчер, складач поїздів чи маневровий диспетчер, однак розуміють, що без участі суміжних господарств жоден поїзд не зрушить з місця. Тому безперебійна організація руху поїздів у рівній мірі залежить від створення кожним суміжним господарством філії нормальної робочої атмосфери, якісного утримання залізничної інфраструктури та своєчасного забезпечення тяговим рухомим складом та технічно справними вагонами. Лише при такій злагодженій роботі зелене світло завжди готове відкритися для приймання, відправлення чи пропуску поїздів. Хочу зазначити, що на даний час усі суміжні служби намагаються зробити все можливе для того, щоб графік технологічного процесу не переривався ні на мить.

    Так, з початку року служба електропостачання проводила ревізію та ремонт контактної мережі на основних напрямках вантажного та пасажирського руху. Особливу увагу приділено одноколійній дільниці Коростень–Шепетівка, де курсує чотири пари швидкісних поїздів, з них три Інтерсіті+, одна пара комфортабельних електропоїздів та дев’ять пар пасажирських.

    Служба колії навіть в зимовий період не зупиняла проведення ремонтних робіт та проводила підготовчі роботи до літніх перевезень щодо заміни плітей, дефектних скріплень та з розрядки температурних режимів.

    За три місяці 2017 р. проведено майже 2,6 тис. «вікон», з них службою колії — 1 тис. 200 тривалістю до 4 тис. год на головних напрямках.

    Найважливішим суб’єктом у процесі перевезень є кожна окремо взята станція. До яких станцій не буває зауважень і як цим колективам вдається стабільно працювати?

    — Взагалі від чіткої роботи технічних та вантажних станцій залежить подальше виконання основних показників роботи філії: навантаження, вивантаження, простою транзитних та місцевих вагонів на станційних коліях, що є основними складовими елементами обігу вагона, який чим швидше обертається, тим частіше надходить під навантаження. Сьогодні – це найбільш актуально, так як дефіцит вагонного парку зростає.

    Під ті обсяги вантажу, що є в наявності у вантажовласників, у середньому на добу не вистачає до 200 піввагонів під навантаження будівельних вантажів та до 100 зерновозів, періодично виникають проблеми із забезпеченням критими вагонами.

    Для задоволення потреб вантажовласника філія пропонує відправникам будівельних вантажів використовувати альтернативний рухомий склад: цементовози, думпкари та інший, в який відвантажується до 60 % щебеневої продукції.

    У першому кварталі в два—три рази збільшили навантаження станції Київ­Петрівка, Чернігів­Північний, Бориспіль, Березань, Переяславська, Мар’янівка, Бердичів, Роток, Сквира, Чуднів­Волинський, Ржевуська, Ярошенка, Вороновиці, Гайсин, Вендичани, Наркевичі, Закупне, Адампіль, Браїлів, Коростень, Коростень-Подільський, Коростень-Житомирський, Бехи, Новоград­Волинський, Горбаші, Ворожба, Доч, Камка, Мена та Шостка.

    Майже всі основні технічні станції збільшили вагонообіг та відправлення вагонів від 15 % до 50 %. На 24 % збільшено відправлення вагонів зі ст. Жмеринка, на 16 % — зі ст. Козятин, на 9 % — зі ст. Коростень.

    Від 20 % до 30 % збільшено обсяги перевезень по всіх дирекціях філії. Загалом в першому кварталі 2017 р. філія спрацювала з позитивними результатами, збільшила навантаження проти чотирьох місяців 2016 р. на 40 %, що становить 2,6 млн т, перевізну роботу – на 23,4 %, це — 1,85 млрд т•км нетто та прискорила обіг вантажного вагона на 0,26 доби. Хотілося б так працювати й надалі.

    Дякую за змістовне інтерв’ю.


    Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ


    Спілкувалася -

    Валентина КОЛЯДА, «Робітниче слово»

    Не забувати про букву закону

    Черговий пленум Дорожнього комітету профспілки 27 квітня цього року був присвячений обговоренню питань безпеки руху поїздів. Адже робота ревізорського апарату й профспілкових організацій має єдиний вектор напрямку — безпека руху поїздів і автотранспорту, зміцнення трудової та технологічної дисципліни, підвищення ефективності професійного навчання працівників. і як результат — зменшення кількості транспортних подій.

    ЛЮДСЬКІ ДОЛІ ТА КРАСНОМОВНІ ЦИФРИ

    У доповіді першого заступника головного ревізора з безпеки руху поїздів і автотранспорту регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Олександра СТЕПАНЕНКА прозвучало чимало цифр та фактів, що у подальшому стали темою для обговорення численною аудиторією. Так, ревізорським апаратом філії, виконуючи наглядову діяльність в підрозділах, за 2016 р. виконано 4 тис. 982 перевірки, виявлено 44 тис. 283 недоліки, видано 3 тис. 263 ревізорських приписи, відсторонено від роботи 16 працівників через порушення ними вимог безпеки.


    Профспілкові активісти Іван БЕЗПАЛИЙ, Іван МАЛЬОВАНИЙ, Тетяна МОЗГОВА, Анатолій ВІЛЬЧИНСЬКИЙ, Лариса БОЙКО та Олег НЕЧИПОРЧУК єдині в думці — час рішучих дій настав


    Серед основних заборонних заходів: закрито для руху 117 колій, 296 стрілочних переводів, заборонено експлуатацію 373 одиниць апаратури СЦБ, зв’язку, радіо, пристроїв електропостачання, у 319 випадках призначено повторне технічне обслуговування рухомого складу, 347 вантажних вагонів, 102 пасажирські вагони, 290 одиниць автотракторної техніки.

    У минулому році допущено 106 транспортних подій, з яких 4 серйозні інциденти у поїзній і маневровій роботі проти 123 інцидентів у 2015 р.

    Серйозні інциденти допущено службами вагонного та локомотивного господарств, службами колії та перевезень (див. інфографіку).


    Турбує збільшена кількість скоєних інцидентів у службі пасажирських перевезень — 5 проти 1 у 2015 р.

    Одним із видів класифікації скоєних інцидентів є 33 випадки невірних дій причетних працівників, які призвели до затримки поїзда на 1 год і більше.

    Сумною є і статистика на залізничних переїздах. У 2016 р. сталося 20 дорожньо-транспортних подій проти 16 у 2015 р. та 11 чоловік травмовано проти 4 чоловік у 2015 р.

    Усі ДТП сталися з причини порушення правил дорожнього руху водіями транспортних засобів під час проїзду залізничних переїздів.

    Учасники обговорення визнали, що стан справ з безпеки руху поїздів до сьогодні не є центром уваги профспілкових комітетів у виробничих підрозділах регіональної філії. На жаль.

    Проблем залишається чимало. Тому варто не лише озвучувати їх, а й вирішувати. Тож, забігаючи наперед, зауважимо, що саме на цьому засіданні запропоновано висловити власні вимоги вкотре у Раді профспілки. «Нас мають почути. До нас мають прислухатись. Бо стан справ потребує негайного вирішення і реагування. Не вказівками, що йдуть зверху, а продуманими спільними рішеннями, які є економічно обґрунтованими», — саме про це говорив у своєму виступі голова профкому Жмеринської дистанції колії Іван МАЛЬОВАНИЙ.

    — «Можна призначати на «верхні» посади нових економістів, фінансистів, реформаторів, але варто послухати думки людей, які десятиліттями працюють на залізниці, — говорить Іван Мальований. — Пам’ятаєте, наскільки вагомим свого часу було раціоналізаторство? Не меншого значення воно набуває і сьогодні. Проте чомусь не прислухаються до цих ідей керівники. Краще витрачати чималі гроші на те ж саме, наприклад, транспортування постільної білизни до столиці чи молока… з Шепетівки до Ніжина? Буває й таке.

    Голова профкому Конотопської дистанції колії Тетяна МОЗГОВА озвучила цифри, які напряму пов’язані із забезпеченням безпеки руху: нестача засобів малої механізації, транспортної та вантажопідйомної техніки.

    Наприклад, при нормі 44 одиниці гайковертів у дистанції лише 9. З електрошпалопідбійниками, гід­равлічними домкратами, рейко­свердлувальними верстатами ситуація теж не краща. Не кажучи вже про вила, лопати чи ломи…

    Саме питання щодо забезпечення запчастинами та засобами малої механізації або виділення грошей на їх придбання безпосередньо відповідним підрозділам й стало додатковим пунктом постанови й прописано як звернення до керівництва ПАТ «Укрзалізниця».

    Цікаві пропозиції під час обговорення доповіді прозвучали й від голови первинної профспілкової організації моторвагонного депо Фастів Івана БЕЗПАЛОГО. Наріжними сьогодні в аспекті безпеки є питання умов відпочинку локомотивних бригад, забезпечення питною водою, супровід правоохоронцями приміських поїздів у нічний час.

    Не може не викликати усмішку й закладена у нормативних документах швидкість руху приміських поїздів. За технічного стану 120 км/год сьогодні просто не реальна цифра. Тому варто було б, на думку доповідача, при створенні графіка руху закладати реальну, а не «паперову» цифру.

    Проте, чому забуто про інституцію громадських інспекторів з безпеки руху поїздів та автотранспорту? На думку голови Козятинського теркому галузевої профспілки Анатолія ВІЛЬЧИНСЬКОГО, досвід цієї когорти залізничників, який має багатолітню історію, – надійне плече апарату керівництва відповідних галузевих служб.

    ПРОБЛЕМА ЧЕРЕЗ ГАРЯЧУ ГОЛОВУ

    Питання, які піднімаються активістами профспілки, не нові. Під час нещодавнього перебування на Шепетівському залізничному вузлі почув дотепне зауваження від одного із читачів: «Подібні форуми, де раз по раз обговорюються одні й ті ж питання, нагадують за ефективністю чесання язиків об дерев’яну дошку». Тобто, профактивісти вказують на проблему з високої трибуни, керівники відповідних служб і підрозділів приймають до відома, а який від того зиск для окремого колійника, зв’язківця, машиніста?!

    Можливо, так би й завершився черговий пленум Дорпрофсожу. Проте справа прийняла зовсім інший оборот, коли слово взяла голова профкому будівельно--монтажного управління № 2 Лариса БОЙКО. Лариса Петрівна поінформувала присутніх про те, що керівник цього підрозділу та головний бухгалтер офіційно повідомлені про звільнення від займаних посад у зв’язку з реформуванням галузі. Іншими словами, через скорочення штатів у галузевій службі будівельно-¬монтажних робіт та цивільних споруд, без погодження із Дорпрофсожем «за парканом» опинилися досвідчені фахівці. Подібна ж доля спіткала керівників БМЕУ у Києві, Жмеринці, Коростені, Конотопі, очільників Київського та Хмельницького заводів залізобетонних конструкцій. Як бути? Аудиторія вирішила поставити до відома голову профспілки залізничників і транспортних будівельників України Вадима БУБНЯКА.

    Кабінет голови профспілки став місцем обговорення складної ситуації, що склалася після появи наказу попереднього керівництва регіональної філії про вивільнення працівників підрозділів служби БМЕС. Члени президії Дорпрофсожу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» на чолі із Орестом ЛОГОШНЯКОМ наголосили на неприпустимості ситуації, що склалася. Якась гаряча голова поквапилась впроваджувати акції з вивільнення на догоду порушникам законодавства. Як пропонується в офіційній заяві від президії Дорпрофсожу до нинішнього директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця», слід «скасувати заходи, пов’язані з вивільненням працівників служби будівельно-монтажних робіт». Адже, як наголошується у ч. 4 ст. 22 Закону «Про професійні спілки, їхні права та гарантії діяльності», «…якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв’язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень».

    Не забувати про букву закону – ось до чого закликають активісти галузевої профспілки.


    Фото Віктора ЗАДВОРНОВА.

    Інфографіка Олени ХАРЧЕНКО

    Валентина КОЛЯДА, Віктор ЗАДВОРНОВ, «Робітниче слово».

    Переможний травень Василя ХОПЕРСЬКОГО

    Тисячі фронтових і мирних доріг вплелися стрічкою в долю цієї людини. Сьогодні Василь Сергійович ХОПЕРСЬКИЙ — учасник бойових дій, знана і шанована людина. А скільки довелося пережити. У воєнне лихоліття доводилося йому відстоювати волю рідної землі, а в післявоєнний час брати активну участь у відбудові рідного краю.

    У переддень Перемоги до нього знову повернулися спогади про те, як проходила юність, як в серце врізалося страшне слово «війна», як до останнього стояв на полі бою за Вітчизну... Народилися діти, онуки та правнуки... І вже цвіте на його подвір'ї 98-ма весна...


    Так і хочеться сьогодні віддати шану кожній бойовій нагороді, яка виблискує на грудях Василя Сергійовича. Яскраве свідчення тому — дві медалі «За боевые заслуги», орден «Красной Звезды», «Отечественной войны» II ступеня, «Богдана Хмельницкого» III ступеня, медаль «За безупречную службу в Вооруженных Силах СССР» I ступеня, «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг.» та багато інших. Нелегко було йому в ті вогненні літа, нелегко живеться і сьогодні. Даються взнаки опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани.

    Але сьогодні ветеран Хоперський усміхнений та щасливий, бо свято 9 Травня – це щирий йому дарунок. Під час нашої зустрічі Василь Сергійович захотів поговорити не лише про війну, а й про родину, про воєнного побратима. Так, для ветерана війни ці спогади найвагоміші в житті.

    Народився Василь Хоперський 6 травня 1919 р. в Росії, в станиці Кам’янській, хутір Хоботок, Ростовської області. Для хлопчика з малих літ у думках і вчинках найбільшим авторитетом був батько Сергій Логвинович – великий трудівник, прихильник козацьких традицій свободи, честі та справедливості. Всі ці якості ввібрав в себе змалку і Василь. Згодом в таких же традиціях виховував і власних дітей. Родина була дружньою. Він старанно вчився основам життя, справно виконував домашні обов’язки: по догляду за гусьми на хуторі, пас корову, любив трудитися в полі з братами, словом, не гребував ніякою роботою. Та найбільше задоволення, і не лише для дітлахів, дарувала річка Донець. До речі, у тих краях на Донці проводились зйомки відомого всім фільму «Тихий Дон». Полюбляв риболовлю, хоч займався цим дуже рідко. Та пригадав такий випадок.

    — Я на скельному березі Донця за хутором під час риболовлі на бубирів намагався вивільнити застряглий в очереті гачок вудки і ледь не втопився під камінням, яке на мене посипалося.

    Доля оберігала Василя Сергійовича. За життя різних трагічних випадків траплялося немало. У голодних 1921—1922 рр. маленький Василь переніс черевний тиф. Дитяча пам'ять міцно зберегла обриси ліжка в кімнаті, у кутку якої батьки разом із сестрою сиділи з палаючими свічками.

    — Я лежав, час від часу втрачаючи свідомість, — каже Василь Сергійович. — Через певний час пізно ввечері вся родина за столом і я на руках у мами. На столі — чугунок з картоплею в мундирах, квашена капуста та помідори. Раптом, прийшовши до тями, я потягнувся за великим червоним помідором, що тримала мама. І після слів татуся «пусть ест, все равно умрет» жадібно висмоктав сік двох томатів і за столом заснув. Проспав півтори доби. Але вижив. Дивуюся, що дожив до цього дня і все життя неймовірно любив квашені червоні помідори.

    Та найважчим і найтрагічнішим для родини Василь Хоперський вважає голодний 1933 р. Суп він з’їдав у школі, а хліб приносив додому. Серед убогого харчування головним було варево з картопляного лушпиння та напівгнила капуста.

    За час нашого спілкування Василь Сергійович Хоперський не раз висловлював глибоку вдячність долі за те, що вона подарувала йому зустріч з Миколою Павловичем Зінов’євим під час Другої світової, яка згодом переросла в братерську дружбу та підтримувала їхні душевні сили і у мирні роки життя. На жаль, його вже немає на цьому світі, але пам'ять і теплі почуття залишилися назавжди.

    За мирну працю Василь Хоперський нагороджений Укрзалізницею знаком «Почесному залізничнику» на 86-му році життя до 60-річчя Перемоги. Має загальний трудовий стаж майже 63 роки, з яких понад половину трудився на Південно-Західній залізниці: у дорожньому будівельно-монтажному тресті, службі колії, займаючи різні керівні посади. Після звільнення за віком він не припинив трудову діяльність і ще понад чотири роки працював за трудовою угодою в Бахмацькій колійній машинній станції № 285 та Київському рейкозварювальному поїзді. Можливо, хтось його не зрозуміє, але я переконана, що сьогодні знайдеться небагато людей, що так віддано служили улюбленій справі, як Василь Сергійович, — до 85 років.

    Мене дуже вразив його погляд: мудрий, сповнений життєствердної перемоги, віри та надії. І ще — щира, добра душа, відкрите серце, незгасний оптимізм. Вам долею велено жити, шановний Василю Сергійовичу! Живіть і радуйте своїм поглядом і мудрим словом дітей, онуків, правнуків і все молоде покоління. Бо у вашому серці — неоціненне багатство цілих поколінь, ім'я якому — пам'ять і переможний травень!


    Фото автора

    Тетяна ШЕМЧУК, «Робітниче слово»

    Нескорена духом Наталія ЛИСЯНА

    Наталія Олександрівна ЛИСЯНА – людина особливої долі. Дев’яносто четвертий рік на життєвому календарі цієї щирої, привітної жінки. Вона по праву належить до тієї славної когорти коростенських ветеранів з величезним багажем життєвого досвіду і мудрості, які творили міць магістралі. Наталія Олександрівна і її чоловік, Микола Петрович, після фронтових доріг Другої Світової приїхали до Коростеня і стояли біля витоків становлення відділка залізниці.


    Нещодавно мала нагоду поспілкуватися з Наталією Лисяною — чудовою жінкою-залізничницею, нескореною духом, якій стільки історичних подій довелося пережити і стати їх учасницею. Наталія Олександрівна розповіла, що народилася в Курську. А коли почалася війна, мешкали у Воронежі. Їй тоді було прекрасних 17 літ. Було багато мрій на майбутнє, але все змінила війна. Із сім’єю перебували в евакуації на Уралі. А згодом молодій дівчині випало нести військову службу. Моя співрозмовниця підкреслила, що хоч і не довелося їй стріляти, та служба у штабі у військово­експлуатаційному управлінні була серйозна. У складі військової частини брала участь у визволенні від фашистських загарбників Польщі і дійшла до Берліна. Після такої вистражданої Перемоги ще певний час була військовослужбовцем. Але вже не сама, бо на війні звела її доля з юнаком із селища Лисянка Черкаської області Миколою ЛИСЯНИМ. І їхнє кохання війна не могла здолати. Отож створилася сім’я, а в 1946 р., там же, в Німеччині, народився їхній старший син.

    Згодом повернулися вже до своєї країни. Так склалися обставини, що місцем їхнього проживання став Коростень — великий залізничний вузол, який тоді ще був не до кінця відновлений після багатьох бомбардувань. Микола Петрович пішов працювати черговим по відділку залізниці, Наталія Олександрівна — у квиткову групу. Так уся трудова біографія подружжя і була пов’язана з Коростенським відділком. Наталія Лисяна згадує, що, окрім службових справ, любила й громадську діяльність, тож була задіяна і в жіночій раді, і навіть в товариському суді. А ще має звання Почесного донора… Було в її житті багато світлого й доброго, та були важкі й непоправні втрати.

    Своїх синів — Юрія і Олександра — виховали з чоловіком достойними, порядними людьми. Обидва здобули вищу залізничну освіту. Юрій працював заступником начальника дистанції сигналізації та зв’язку, Олександр обрав іншу діяльність: він проживав у Тюмені, мав приватне підприємство. На жаль, так трапилося, що вони рано пішли з життя. Зараз із найрідніших людей у Наталії Олександрівни троє онуків, троє правнуків. Є в неї добрі друзі, в тому числі й з ветеранської організації дирекції, з якими постійно спілкується.

    Наталія Олександрівна на своєму солідному віковому рубежі залишається позитивною і щирою, вона великий життєлюб і оптиміст. І це саме те, що хочеться в неї запозичити і поставити в приклад для наслідування.


    Фото з архіву Наталії ЛИСЯНОЇ

    Оксана КЛИМЧУК, «Робітниче слово»

    Життєва зупинка – Нові Безрадичі

    У Лілії Шпиг, чергової по ст. Нові Безрадичі, цьогоріч дві важливі дати. Взимку вона відсвяткувала особистий ювілей, а влітку виповниться 40 років відтоді, коли прийшла на роботу до Київської дирекції залізничних перевезень. Впевненість у правильному виборі прийшла до Лілії ще на початку її трудового шляху. Скромна і невибаглива в буденному житті, Лілія ставили великі вимоги до виконання своєї роботи.

    Із Лілією Анатоліївною спілкуємося під час її чергування на станції. Вона тендітна, причепурена й усміхнена. Водночас відповідальна й серйозна. «Рано вставати, швидко збиратися, працювати позмінно для мене не проблема, — запевняє залізничниця. — Це вже звичка. Взагалі до такого способу життя треба просто пристосуватися».


    Лілія ШПИГ: «Є таке чарівне слово «графік». Він дає можливість відслідковувати технологічний процес на залізниці»


    — Навіть незчулась, як промайнули роки, — починає свою розповідь Лілія Анатоліївна. — Все навкруги змінилось, але ставлення до роботи у мене залишилось таким же, як і в перші роки, коли починала свою трудову діяльність на станції. Народилася в селі Шипинки, що на Вінниччині. У нашій родині зростало троє дівчат, я — найстарша. Всі ми були дружні, і в мене з самого дитинства закарбувалися такі поняття, як чесність і відповідальність. Наш батько працював водієм­далекобійником. Завжди привозив з далеких відряджень гостинці. І якщо це були шоколадки, то кожна з нас повинна була розповісти, що за історична будівля зображена на обгортці, і лише тоді він нам їх віддавав. Такі щасливі моменти запам’ятовуються на все життя. На жаль, тато трагічно загинув, коли я навчалась у восьмому класі. Мама залишилась одна з трьома дітьми-підлітками й обмеженими засобами для існування. Повний розпач, як жити без коханої людини. Тоді вона сказала мені: «Доню, вибач, але трьох дітей мені прогодувати важко. Вступай до професійно­технічного залізничного училища». Якраз у той момент стали доречними слова покійного тата: «Вивчишся на залізничника — будеш людиною», — згадує вона.

    Дівчина працевлаштувалась на роботу відразу по закінченні Жмеринського залізничного училища. Ще коли навчалась в училищі, Лілія стажувалась на ст. Кобижча. Колишній начальник цієї станції Яків Маховка, дізнавшись, що дівчина виховується в багатодітній родині та втратила батька, вирішив їй допомогти. Керівництво дирекції запропонувало Лілії роботу на новій станції, там була вільна посада чергового і, головне, було службове житло. Адже на початку 1980-х на станції розпочалося будівництво. І саме тут були потрібні молоді залізничники. Відтоді пройшло 40 років.

    Лілія Анатоліївна говорить про те, що професія залізничника особлива. Тому кожний фахівець повинен вдосконалюватись і професійно виконувати свої завдання.

    — А ще дуже важливо пам’ятати, що ти працюєш не сам по собі, – каже Лілія Шпиг. — Ти пов'язаний зі своїми колегами з різних служб. І жоден з нас не може нічого робити на свій розсуд, не погодивши дій з іншими. До того ж, ми всі працюємо згідно з інструкцією. Безпека руху і злагоджена робота – це наша спільна справа, задля цього треба вміти працювати з людьми, знаходити спільну мову. За сорок років роботи я вже цьому навчилась. Більшість залізничників ти уже знаєш, і коли з ними розмовляєш, то й розмова інакша. Головне — в будь¬-якій ситуації залишатися собою і бути людиною.

    Те, що Лілія Шпиг — професіонал, підтвердило і керівництво станції. Але не лише роботою живе наша героїня. Вона любить вишивати. Зовсім недавно вишила портрет Тараса Шевченка. Він на портреті постав такий величний і вродливий, що вирішила подарувати його школі, де навчається її семирічний онук Артем. Потім були й інші картини. Майстриня дуже любить свої роботи, адже кожна з них має особливе значення.

    — Коли вишиваєш, трішки легше сприймається реальне життя, — каже пані Лілія.

    Лілія Анатоліївна із залізницею пов’язала велику частину свого життя, і не лише виробничого, а й особистого. Її чоловік теж залізничник. Працював складачем поїздів і цьогоріч пішов на заслужений відпочинок.

    Живе Лілія Шпиг поруч зі станцією, в чудовому місці, адже двоповерховий будинок, де мешкають залізничники, розташований в лісі. Сім’я — чоловік Анатолій, син Руслан, його дружина та онук і донька Яна. Всі вони дорослі, але душа матері болить за дітей. Особливо сьогодні, коли син, майор ЗСУ, несе службу в зоні АТО. Донька, яка, до речі, закінчила факультет кібернетики Київського державного національного університету ім. Т. Шевченка, живе з батьками. І мамі дуже хотілося б, щоб вона влаштувала своє життя і подарувала онуків.

    Разом з донькою Яною вони відвідують хоча б раз на місяць театр чи кіно. За словами Лілії Анатоліївни, по перше, вона отримує велике задоволення, а по¬друге, наповнюється творчою енергією. Бо в буденному житті ми зайняті роботою чи побутовими справами, а після того, як подивишся гарну виставу, відчуєш емоції артистів, починаєш розуміти, що життя прекрасне, і ти не самотній у цих відчуттях.

    До того ж, вони з чоловіком мають невеличку земельну ділянку. Земля потребує чималих фізичних навантажень.

    — Люблю вирощувати помідори. Садимо велику грядку, а потім роздаю всім. Я працюю позмінно, тому це трохи полегшує мою домашню роботу. Та й вся родина не залишається осторонь. А що може бути краще від того, що ти потрібен близьким людям, у тебе є робота, яка приносить задоволення, — каже Лілія Шпиг.

    І наостанок. Якщо людина наділена іскоркою творчості, то завжди знайде можливість проявити свої здібності. Підтверджує це й історія Лілії Шпиг, котра знайшла застосування й ще одному власному таланту. Де б ви думали? У під’їзді будинку, в якому живе наша героїня. Ми, журналісти газети, були вражені тим, як пані Лілія разом зі своїм чоловіком привели до ладу свій під’їзд, який уже чимало років не знав оновлення. Тепер тут «дизайнерський ремонт».


    Нові Безрадичі — проміжна залізнична станція 5-го класу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» напрямку Київ—Миронівка. Сама станція розташована неподалік від села Нові Безрадичі.


    Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    Ольга ЛИХАЧОВА, «Робітниче слово»

    Слушні думки від неговіркого Миколи БАЛАГУРИ

    За основу нашої бесіди з машиністом Миколою БАЛАГУРОЮ, який понад 33 роки водить електропоїзди, електровози та тепловози за маршрутами, що обслуговуються Шепетівським локомотивним депо, ми взяли нещодавню транспортну катастрофу, що сталася на російських залізницях.


    Пасажирський поїзд, який від Здолбунова до Києва-Пасажирського провели Микола БАЛАГУРА та Олег БАЗЕЛЮК, прибув за розкладом

    Микола Іванович — людина, яка цікавиться подіями на сталевих коліях через те, що його особистий професійний досвід накопичується також завдяки прискіпливому аналізу поведінки інших машиністів під час виникнення надзвичайних ситуацій.

    Інтернет дозволяє і цього разу розібрати по полицях трагічний випадок, коли російський електропоїзд через кочення на великій швидкості назад врізався у голову пасажирського локомотива. Через відпускання гальмівної магістралі електропоїзд став самотужки котитися назад. Машиніст, який перебував у кабіні, не зміг зробити нічого, щоб пригальмувати 10-вагонний електропоїзд. Адже повітря у гальмівній магістралі вже не було, ручні гальма дозволяють утримувати состав лише на зупинці. Але вихід був і в цій ситуації. Потрібно було використати гальмівні башмаки, які локомотивна бригада не поклала під колеса (хоча формально це потрібно було зробити заздалегідь). Навіть на початку скочування електропоїзда на сусідню блок-дільницю башмак не дозволив би йому розігнатися. Ще одного башмака можна було б задіяти під другою віссю вагона. Але ні машиніст, ні його помічник не застосували цей засіб.

    У цей же час машиніст пасажирського електровоза, який зупинився позаду електропоїзда, наказав своєму помічнику покласти гальмівні башмаки на рейки назустріч електричці, що втратила управління. На жаль, під час великої швидкості ці пристрої неефективні: колеса скидають їх з рейок. Той електропоїзд-фантом, розігнавшись до 46 км/год, врізався у пасажирський поїзд. Катастрофа наробила багато горя. А винуватців, які призвели до надзвичайної ситуації, можна перерахувати на пальцях однієї руки.

    Як унеможливити виникнення подібних ситуацій? Микола Балагура, до речі, людина не дуже говірка, вважає, що справжньою підмогою для кожної локомотивної бригади є технічне навчання. Освіжити старі знання, набути нових навичок, попрацювати на тренажері – від цього не має права відмовлятися сучасний машиніст, який працює на тяговому та моторвагонному рухомому складі, що давно експлуатується на сталевих коліях.

    Їх називають представниками однієї з романтичних, проте складних залізничних професій. Зі своїм помічником Олегом БАЗЕЛЮКОМ М. Балагура працюють протягом одного року. Микола Іванович та Олег Володимирович вважають: щоб кожний далекий маршрут проходити успішно, потрібно взаєморозуміння та партнерські відносини між колегами. Машиніст та його помічник перебувають у дорозі протягом довгих змін, долають складні з точки зору колійного профілю маршрути, вирішують складні транспортні завдання з розрахунку режимів ведення поїзда, часто­густо усувають складні несправності в електросхемах локомотивів та МВРС. А тих «загадок» від вантажних та пасажирських, приміром, електровозів та тепловозів буває безліч в одному рейсі. Проте будь-яких слів про розчарування обраного шляху ні від М. Балагури, ні від О. Базелюка не почув. І непотрібно, думаю.


    Фото автора

    Віктор ЗАДВОРНОВ, «Робітниче слово»

    Проблеми є. Час змін настає

    Всесвітній день охорони праці в черговий раз покликаний привернути увагу залізничників до проблеми виробничого травматизму, вжиття всіх заходів для безпеки і збереження здоров’я своїх працівників.

    З метою привернення уваги світової спільноти до питань охорони праці та випадків смертності працівників на робочому місці за ініціативи Міжнародної організації праці щорічно 28 квітня понад 100 країн світу відзначають Всесвітній день охорони праці. Традиційно підтримує цю ініціативу і регіональна філія «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», провівши цьогорічний навчальний семінар­нараду з питань охорони праці під девізом «Оптимізація збору та використання даних з охорони праці».

    У навчанні взяли участь спеціалісти з охорони праці служб та дирекцій залізничних перевезень. Важливість такого семінару очевидна, адже від знань та компетенції в цьому питанні залежить якість контролю за безпекою праці на робочих місцях та здатність попереджати можливі порушення на об’єктах залізничного транспорту.

    Оскільки дані про нещасні випадки і захворювання, пов’язані з трудовою діяльністю, мають важливе значення для їх профілактики, існує необхідність удосконалення систем реєстрації і повідомлення, а також аналізу даних з охорони праці. Це дозволить отримати надійні показники та визначити, які проблеми, пов’язані з охороною праці, в першу чергу вимагають виділення відповідних коштів.

    Змістовною була доповідь Петра ЩЕТІНІНА — заступника начальника Управління охорони праці та промислової безпеки ПАТ «Укрзалізниця», який за допомогою добре ілюстрованих методичних матеріалів провів аналіз виробничого травматизму на залізничному транспорті України в 2016 р. та першому кварталі 2017 р. Корисною стала інформація про причини та події, що призвели до смертельного травмування на виробництві. Були наведені окремі випадки, які разом з присутніми проаналізовано. Значна робота, проведена фахівцями з попередження нещасних випадків виробничого та невиробничого характеру, дає позитивний результат: помітна тенденція до зниження чисельності постраждалих. Та судячи з цифр, питання травматизму є важливою, але, здається, недостатньо усвідомленою проблемою, розв’язання якої потребує систематичних та всебічних зусиль з боку кваліфікованих кадрів з охорони праці. «Плідно працювати в інтересах кожної людини – головне завдання», — наголосив Петро Валентинович.

    Протягом семінару слухачі долучились до обговорення нагальних питань, які включали питання розслідування та обліку нещасних випадків, терміни своєчасної передачі інформації, проблеми із забезпеченням молоком, надання нових норм щодо спецодягу, гігієни праці та багато ін.

    Серед низки питань, розкритих під час виступу, особливу зацікавленість у присутніх викликала доповідь Валентина ДОВГАЛЯ – начальника відділу нагляду на транспорті та зв’язку Головного управління Держпраці у Київській області. Валентин Олександрович наголосив, що систематизація даних про нещасні випадки на виробництві має важливе значення для їхнього запобігання. Тому вкрай важливо поліпшувати системи реєстрації та повідомлення про нещасні випадки, що сталися на виробництві. Адже збір та аналіз інформації фахівці мають проводити на належному рівні.

    Крім того, оптимізувавши збір даних з охорони праці, простіше буде визначати пріоритети у роботі з вдосконалення програм охорони праці на робочих місцях, дасть змогу збирати та аналізувати дані для запобігання таких випадків.

    Присутні на семінарі мали змогу отримати цікаву інформацію й від інших кваліфікованих фахівців про головні завдання та основні напрямки профілактики виробничого травматизму.

    Погоджуся зі словами одного з виступаючих: складно жити під час змін і реорганізацій. Та слід відзначити, що реформування транспортної галузі потребує перегляду всіх напрямків діяльності українських залізниць, у тому числі й у сфері охорони праці. Як кажуть, поживемо – побачимо.


    Тетяна ШЕМЧУК, «Робітниче слово»

    Клас на колесах

    Два тижні перед Великоднем вагон технічного навчання Конотопської дирекції залізничних перевезень працював у Ніжині та Дарниці. Після свят повернувся додому, і відразу ж до класу на колесах з’їхалися чергові по станціях дільниці Крути–Халимонове.

    Саме тут, у Бахмачі, відбулася розмова з викладачами – старшим інспектором з виробничого навчання відділу перевезень Ігорем ВОВКОМ та його колегою інспектором комерційного відділу Володимиром НЕСУКОМ. Перше запитання про враження від роботи із залізничниками Ніжина та Дарниці.


    Ігор ВОВК демонструє роботу мостового роз’єднувача контактної мережі

    – Серйозне ставлення, бажання вчитися, дисципліна, — відповів Ігор Вовк. — Я думаю, що так скрізь у залізничній галузі, куди б ми не поїхали. Щодо нового, то у конотопському вагоні є макет мачтового роз’єднувача контактної мережі. Ми показали, як треба з ним працювати. Це вже з розряду виникнення нестандартних ситуацій – черговому по станції в разі необхідності теж треба уміти роз’єднати контактну мережу.

    – А що ще є у вагоні?

    – Все необхідне для навчання: пульт­табло, макет світлофора, макети стрілки і колії, п’ять комп’ютерів, об’єднаних із табло, телевізор, акустична система… Потрібно мати макет автозчепа, але куди його помістити, не знаю. І, зрозуміло, є стенди, плакати, дошка…

    – А для працівників комерційного відділу?

    – Так само, – відповідає вже Володимир Несук, – є всі необхідні навчальні матеріали.


    Інспектор з виробничого навчання комерційного відділу Володимир НЕСУК

    Навчати інших – справа не з простих. Якщо хочете, це – талант. Особисто мені щастило на вчителів, але із них не забувається Ігор Семенович ЛАКОНЦЕВ, підполковник танкових військ, який після відставки викладав автосправу. Досконале знання предмета, великий життєвий досвід, стриманість, мудрість, інтелігентність – він ніколи не підвищив голосу, хоч аудиторія зібралася, м’яко кажучи, складнувата. Але і Лаконцеву допомагали знання психології сімнадцяти-вісімнадцятилітніх… Лекції від Ігоря Семеновича – три пари — не стомлювали, а пролітали як одна мить.

    – А як ви стали викладачем? – запитую Ігоря Вовка.

    – Не збирався. Після школи закінчив Київський технікум залізничного транспорту. Три місяці практики черговим по станції Черемушки – призначили начальником станції. Вчився заочно в академії. І з 2011 р. працюю тут, у вагоні.

    Основне завдання класу на колесах – підвищення кваліфікаційного рівня залізничників і проведення професійного тестування. Але є ще одна категорія слухачів – діти. Для них, школярів вузлових станцій, у вагоні розповідають про правила поведінки на залізниці.

    – Перед травневими святами ми провели такі заняття в Конотопі. Тут нам допомагала інженер з охорони праці станції Світлана СКИДАН. Є у нас мультфільми – це для найменших. Для старших показали, до чого може призвести нехтування особистою безпекою. Те ж селфі на вагонах, наприклад. Для працівників станції провели заняття про перевезення небезпечних вантажів.

    Заходить мова і про подальшу роботу класу на колесах. Бо, як висловився Ігор Вовк, «процес на місці не стоїть», методика навчання оновлюється. На часі – мультимедійні програми моделювання залізничної роботи. Наприклад, нестандартної ситуації. Для машиністів, для пілотів та водіїв вони вже є. Називаються симуляторами (тренажер). Гра, віртуальна реальність, але дозволяє до автоматизму відпрацювати правильну й раціональну поведінку ще за комп’ютером. Але це поки що мрія й Ігоря Вовка, і Володимира Несука.


    Фото автора

    Микола ПАЦАК, «Робітниче слово».

    ПЕЧАЛЬНІ РІЧНИЦІ ЧОРНОБИЛЯ

    Традиційний міні-футбольний турнір серед працівників вікової категорії 40+ регіональної філії «Південно-Західна залізниця», присвячений черговій (цього разу вже 31-Й) річниці Чорнобильської трагедії, вкотре відбувся на відкритих майданчиках фізкультурно-спортивного клубу «Локомотив» (пров. Стадіонний, 10/2).


    Тепла, сонячна погода неначе розвіювала сумні спогади про трагедію, яка стала, напевно, страшним початком кінця Радянського Союзу. В кожного з нас відтоді живе невід’ємною часткою біографії свій персональний Чорнобиль. Збірні Козятинської, Коростенської та Конотопської дирекцій залізничних перевезень, а також дружина ПАТ «Укрзалізниця» – «Експрес» розіграли призи і нагороди турніру.

    Усі шість матчів тривали у безкомпромісній боротьбі, оскільки їхні результати не принесли жодної нічиєї. Підсумок стартового поєдинку між командами Коростеня і Конотопа, як показали подальші події, заклав фундамент для здобуття конотопчанами золотих нагород. Втім, жодна з команд не уникнула поразки.

    1-й тур:

    Коростень—Конотоп — 1:5,

    «Експрес»—Козятин — 0:2.

    2-й тур:

    Коростень—«Експрес» — 7:2,

    Конотоп—Козятин — 1:2.

    3-й тур:

    «Експрес»—Конотоп — 2:6,

    Козятин—Коростень — 0:4.

    Таким чином, три команди здобули по 6 очок, тоді як «Експрес» програв усі поєдинки. Деякі гравці решти збірних до останнього переймалися питанням про якість металу, з якого зроблено їхні медалі. Ось якою була змагальна напруга.

    «Бронзовий» Козятин: Леонід Оберемок, Руслан Сич, Сергій Радківський, Володимир Тучак, Олександр Квасюк, Володимир Зубарев, Ігор Осипюк, Віктор Туз.

    «Срібний» Коростень: Андрій Давидюк, Юрій Василенко, Іван Гошко, В’ячеслав Новицький, Сергій Железняк, Геннадій Кирийчук, Сергій Бондарчук, Петро Гієнко.

    «Золотий» Конотоп: Сергій Власенко, Геннадій Петрушенко, Іван Глушко, Юрій Радченко, Сергій Савченко, Олександр Мануха, Ігор Зімін, Сергій Іванько.

    Вкотре добре впоралися зі своїми обов’язками представники суддівського корпусу: Петро Дмитренко, Володимир Новиченко, Павло Єрмоленко, Тарас Кучер, Іван Богатирчук, Михайло Слободян.

    На церемонії урочистого закриття під орудою директора ФСК «Локомотив» Олександра АНДРІЄНКА було вручено традиційні кубки і медалі, оголошено ім’я Сергія ВЛАСЕНКА (Конотоп) в якості кращого гравця турніру.

    Приз «За волю до перемоги» дістався дружині «Експрес».

    Капітан переможців­конотопчан Юрій РАДЧЕНКО стисло розповів, як його команді нарешті вдалося досягти бажаного успіху. Грізних і титулованих коростенців хлопці не боялися, оскільки впродовж попередніх чорнобильських турнірів вони «наїлися» третіми (2014, 2015 рр.) та другим (2016 р.) місцями. Поразка в другому турі від козятинців стала наслідком певної розслабленості конотопчан після вражаючої стартової перемоги. Але вже проти «Експреса» Конотоп знову діяв максимально зібрано. Отже, довгоочікуване «золото» і відчуття добре зробленої справи. Шкода, що поїзд на Конотоп стартував з Києва лише о 20.40. Далі ще майже три години довелося їхати у вагоні, але перше місце було варте тих незручностей.

    Хвилиною мовчання учасники турніру вшанували пам’ять постійного учасника наших футбольних змагань, представника Козятинської дирекції Миколи Огородніка, який днями пішов з життя. Якби не ця сумна подія, Микола Анатолійович обов’язково прибув би до Києва з командою. Не забути, як восени 2015 р. він у складі збірної локомотивного депо Шепетівка святкував перемогу в першому чемпіонаті Південно-Західної з міні-футболу.

    Тридцять один рік тому вибухнув другий реактор Чорнобильської АЕС. Численні людські жертви було принесено справі локалізації пожежі і убезпечення людства від вбивчого впливу ядерного випромінювання. Задля нас з вами хтось віддав своє життя у страшній зоні Чорнобиля. Шануймо і пам’ятаємо героїв!


    Фото Дмитра КОНОВАЛОВА,

    «Магістраль»

    Олег ПОПЕЛЬНИЦЬКИЙ, «Робітниче слово»

    Чи поселиться затишок у «Дубках»?

    Кожен весняний день наближає нас до літніх канікул. Для дітвори – радісний період. А от батькам, зокрема й тим, які працюють на залізниці, це додає турбот. Хочеться, щоб діти у цей період не залишались без нагляду, та й оздоровити, створити їм гарний відпочинок також є бажання. В цьому значною мірою можуть допомогти дитячі оздоровчі табори.

    Один з таких розташований неподалік Жмеринки в дубовому гаю, від якого він й отримав назву «Дубки». А щоб школярам під час перебування в таборі було затишно та весело, дорослі в підготовчий період мають тут добре потрудитись.

    Що, кому і в який час необхідно зробити в дитячому оздоровчому таборі, вирішували на нараді, яку днями провели у «Дубках» головний інженер — перший заступник начальника регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» Володимир ОСОВИК і голова Дорпрофсожу Орест ЛОГОШНЯК. А участь у цьому заході взяли керівники виробничих підрозділів столичної магістралі, що розташовані на теренах Жмеринської дирекції залізничних перевезень. Кожному із них було поставлено завдання на відновлення оздоровниці для дітей.


    Щодо виконання робіт, то уже традиційно найбільший обсяг належить виконати Жмеринському будівельно-монтажному експлуатаційному управлінню, яке очолює Валерій МИХАЛЬЧИШИН. Працівники цього підрозділу наведуть лад на кухні, в їдальні та деяких інших приміщеннях, а також відновлять систему водопостачання, що була законсервована на зимовий період.

    ПРЯМА МОВА

    Головний інженер — перший заступник начальника регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» Володимир ОСОВИК:

    «Нинішнього року фінансування обмежене, тому великих ремонтних робіт у таборі проводити не будемо. Але всі будівлі, територію необхідно привести в належний стан. Щоб перед дітьми не було соромно і їм тут було зручно відпочивати».

    Немало мають потрудитись фахівці Жмеринської дистанції захисних лісонасаджень, де начальником Володимир СВИСТУН. За їхньої участі вся територія табору має набути привабливого вигляду, прикраситись клумбами та квітниками, декоративними рослинами… Словом, перетворитись на чарівний куточок у дубовому гаю.

    Коли ж узагальнити результати наради, то можна сказати, що кожному із підрозділів було поставлено конкретне завдання з оновлення табору. На порядку денному — виконання косметичного ремонту у кімнатах, відновлення роботи медпункту, приведення до ладу спортивних майданчиків… Але усі роботи мають бути завершені до 25 травня. В цей день спеціальна комісія прийматиме кожен з об’єктів. І якщо будуть виявлені недоліки в ремонтних роботах, відповідатимуть за це керівники.

    Та, думається, із завданнями трудові колективи залізничників впораються, як це було і в попередні роки. І дитячий оздоровчий табір «Дубки» гостинно відкриє двері для дітей. А їх тут нинішнього оздоровчого сезону побуває чимало. За словами директора цієї установи Елли ГРИЦЕНКО, є можливість оздоровити, організувати відпочинок за три зміни дев’яти сотням дітей. Минулого року тут побувало майже 700 хлопчиків та дівчаток. Важливо й те, що путівки в «Дубки» розповсюджуватимуть не лише в межах Жмеринської, а й усіх дирекцій столичної магістралі. Залишається лише одне – вчасно і якісно провести ремонтно-¬відновлювальні роботи. І тоді в «Дубках» поселиться затишок, а дубовий гай поблизу Жмеринки наповниться не лише пташиним співом, а й дзвінкими голосами дітей працівників залізниці, які тут гарно відпочинуть, наберуться сил, щоб знову взятись за навчання і готувати себе до дорослого життя.


    Фото з архіву «Робітничого слова»

    Никифор ЛИСИЦЯ, «Робітниче слово»

    Ювілей фронтовика

    Так співпало, що вже понад сім десятків літ ветеран війни Тодосій Лукич ТРЕТЬЯК
    9 травня відзначає дві дати — День Перемоги над нацизмом та День свого народження.


    Ветеран-фронтовик Тодосій Лукич ТРЕТЬЯК. Гіркоту втрат не забути ніколи

    Вперше це відбулося далекого 1945-го. Йому не було й 18, як призвали до війська. Війна вже добігала завершення, а молодий солдат проходив навчальну військову підготовку в одному з гвардійських стрілецьких полків, що перебував на переформуванні. І коли у полк надійшло повідомлення про Перемогу, радість від цієї звістки охопила всіх. А він навіть забув, що саме у цей день йому виповнюється вісімнадцять. Це вже згодом солдат-фронтовик відзначатиме 9 Травня як подвійне свято.
    А стати фронтовиком йому довелося вже після перемоги. Бо війна не завершилася перемогою над нацизмом. Вже за декілька місяців полк, в якому служив рядовий Третьяк, передислокували на Далекий Схід, де радянська армія розпочала масштабні бойові дії проти Японії.
    — Воювали ми недовго, місяць-півтора, — розповідає ветеран. – Однак важкість боїв та гіркоту втрат довелося пізнати й нам. Наш полк воював у Кореї, куди нас десантували військовими кораблями. Японці були відважні вояки, проте чимало з них ми взяли у полон. Пам’ятаю, десь під кінець війни майже 2 тис. японських військовополонених нам довелося охороняти у таборі перед тим, як їх літаками відправили на Курильські острови.
    По завершенні війни з Японією рядовий Третьяк ще п’ять років проходив строкову військову службу у Владивостоці. Після демобілізації працював водієм, піднімав цілину. А у 1961-му прийшов працювати у локомотивне депо Козятин. Був кочегаром паровоза, слюсарем з ремонту локомотивів, а перед виходом на пенсію ще на декілька років повернувся до професії водія — автобусом возив залізничників на роботу на станцію Козятин 2.
    9 травня цього року — ювілейна дата в житті ветерана. Цього дня Тодосію Лукичу виповнилося 90 років. Привітати його прийшли рідні та друзі. Обов’язково і колеги по роботі з локомотивного депо, й, звісно ж, фронтові побратими.

    Фото автора
    Анатолій САДОВЕНКО, «Робітниче слово»

    «Веснянка» – це прекрасно

    Танцювальний колектив Будинку науки і техніки Конотопської дирекції готувався до міського конкурсу імені Віри Бондаренко. І перше запитання до керівника колективу Наталії ШИРІНОЇ було про нього.

    — Точна назва, – сказала Наталія Анатоліївна, – фестиваль. Шостий відкритий фестиваль танцювальних колективів імені Віри Бондаренко. І в попередніх ми брали участь. Віра Бондаренко – талановитий педагог, колишня балерина, яка багато років вела танцювальний гурток у палаці культури вагоноремонтного заводу. Та головне – вона виховала цілу плеяду своїх послідовниць. Серед них і моя вчителька, а потім колега Наталія Іларіонівна МІЩЕНКО. Фестиваль збирає багато танцювальних колективів. І не лише з Конотопа. Готуються до виступу всі три наші вікові групи.


    «Веснянка» — найбільший і найгарніший колектив міста

    — Найменша, середня й старша?

    — Так.

    — А дітлахів скільки у вас?

    — Сімдесят вісім. Вісімнадцять — у молодшій, тридцять шість — у середній, дорослі – це вже учні старших класів. Багато дітей залізничників. І багато талантів. Дар’я ІСКРА, Марина ВОЛІК, Віка ВІВСЯНА, Наталя БУТЕНКО… Марина Волік, наприклад, збирається вчитися далі у театральному.

    — А хто із «Веснянки» обрав хореографію?

    — Таня ГРИЩЕНКО. Після закінчення університету культури вона веде гурток сучасного танцю в Конотопі. Влад ОБЛАКЕВИЧ – він вчиться на факультеті народної хореографії.

    Сама ж Наталія Ширіна прийшла в клуб залізничників імені Луначарського (так колись називався Будинок науки і техніки дирекції. – Авт.) в далекому 1975-му. Танцювала, вчилася. Через дванадцять років уже набрала групу маленьких танцюристів.

    «Веснянка» з БНіТ вважається одним із найсильніших танцювальних колективів міста. Та й не лише Конотопа. Вихованці Наталії Міщенко й Наталії Ширіної брали участь в обласних і залізничних оглядах самодіяльності. Перемагали, одержували нагороди. Та й нині готуються до звітного концерту міста в Сумах.

    — Але перед цим ще виступимо у вагонному депо Конотоп, — доповнює Наталія Анатоліївна, — на День Перемоги.

    На літо у «Веснянки» теж є плани – поїхати на конкурс або до Києва, або до Одеси. Але це вже, не приховує Наталія Ширіна, складно. Складно, бо на поїздку потрібні гроші.

    — Не знаю, – говорить вона, – чи вдасться… Без спонсорської допомоги сидітимемо вдома. Батьківських коштів на поїздку буде замало.

    Після розмови з Наталією Ширіною намагаюся поповнити свої знання про хореографію. Дуже давній вид мистецтва. Танцюють скрізь. Без вікових обмежень, але в молоді виходить краще. І професіонали, й аматори святкують свій Міжнародний день танцю. Він припадає на 29 квітня і пов’язаний із Жан-Жаком Новером (XVIII—XIX ст.), який вважається батьком сучасного балету. Мова танцю не має кордонів й універсальна. Нею майстер уміє передати радість, печаль, гнів, захоплення – весь діапазон людських почуттів. Танець – це прекрасно. І до цієї краси долучаються вихованці «Веснянки».


    Фото Петра ФЕДЮРКА

    Микола ПАЦАК, «Робітниче слово»

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05