РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 16 (5 травня 2017)
  • Випуск №16 5 травня 2017
    Зміст
    1. Обрано директорів регіональних філій ПАТ «Укрзалізниця»
    2. Складові колійної геометрії (Никифор ЛИСИЦЯ, Оксана КЛИМЧУК, «Робітниче слово»)
    3. Коловорот, АБО У пошуках виходу (Валентина КОЛЯДА, «Робітниче слово»)
    4. Майбутнє починається сьогодні (Ольга ЛИХАЧОВА, «Робітниче слово»)
    5. Ревізорський «хліб» Василя Резидента (Никифор ЛИСИЦЯ, «Робітниче слово».)
    6. Масштабне оновлення
    7. МІЦНИЙ ГАРТ МИРОНЧУКА (Віктор ЗАДВОРНОВ, «Робітниче слово».)
    8. Вони потребують нашої підтримки (Анатолій САДОВЕНКО, «Робітниче слово»)
    9. Студенти обурюються через забруднення, проте рук не покладають (Никифор ЛИСИЦЯ, «Робітниче слово»)
    10. Зробили добру справу (Анатолій САДОВЕНКО, «Робітниче слово»)
    11. Весняне прибирання (Микола ПАЦАК, «Робітниче слово»)
    12. Велике упорядкування парку (Оксана КЛИМЧУК, «Робітниче слово»)
    13. Фотофакт
    14. ВОЛОДИМИР ГОРБАТЮК: «Добре там, де нас немає» (Валентина КОЛЯДА, «Робітниче слово»)
    15. Легкокрила мрія у Максима (Анатолій САДОВЕНКО, «Робітниче слово»)
    16. Сто років під відомою назвою (Віктор НОВОБІЛИЧ, «Робітниче слово»)

    Обрано директорів регіональних філій ПАТ «Укрзалізниця»

    Завершився відкритий відбір кандидатів на посади директорів регіональних філій ПАТ «Укрзалізниця». 24 квітня цього року правління ПАТ «Укрзалізниця» проголосувало щодо призначення директора ТОВ «Дослідно­механічний завод «Карпати»


    БЕВЗА ГРИГОРІЯ АНАТОЛІЙОВИЧА

    директором регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».



    Григорій Анатолійович БЕВЗ народився 10 червня 1976 р. у м. Вінниця. Одружений, має двох дітей.

    Закінчив у 1995 р. Вінницький політехнічний технікум за спеціальністю «Технік­механік», у 2009 р. закінчив Вінницький інститут економіки Тернопільського національного економічного університету, здобув кваліфікацію магістра з економіки підприємства. У 2013 р. закінчив Інститут права та соціальних відносин Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» за спеціальністю «Правознавство», здобув кваліфікацію спеціаліста.

    ДОДАТКОВА ОСВІТА:

    • в 2010 р. пройшов курс підвищення кваліфікації у сфері здійснення держзакупівель у Державному інституті підготовки кадрів Мінпромполітики.

    Трудовий шлях розпочав у 1995 р. слюсарем з ремонту автомобілів. Останні 16 років обіймав керівні посади.

    • 1996—1997 рр. ВАТ «Облпаливо», водій.

    • 1997—1998 рр. Українська страхова компанія «Вікторія М», начальник відділу страхування майна.

    • 2000—2003 рр. ТОВ СУРП «Риф», директор.

    • 2003—2005 рр. ЗАТ «Томашпіль-цукор», заступник голови правління.

    • 2005—2007 рр. ЗАТ «Мостобудсервіс», директор.

    • 2007—2009 рр. ТОВ «Дефендер», директор.

    • 2009—2010 рр. ПП «Юрбізнесконсалтинг К.К.», заступник директора.

    • 2010—2011 рр. ДП «Укрспецвагон», заступник начальника оперативно¬розпорядчого відділу.

    • 2011—2011 рр. ДП «Стрийський вагоноремонтний завод», помічник директора.

    • 2012—2016 рр. ТОВ «Дослідно­механічний завод «Карпати», директор.


    Складові колійної геометрії

    Нинішня рання весна покликала до роботи не лише працівників сільського господарства, а й колійного. І завдання у них схожі: хлібороби закладають основу майбутнього врожаю, а колійники оновлюють основу залізниці – верхню будову колії, щоб і вона дала в майбутньому хороші «ужинки» за рахунок збільшення перевезень. однією із «нив», де трудяться сьогодні фахівці жмеринської та коростенської колійних машинних станцій, жмеринських дистанцій колії, сигналізації та зв’язку, електропостачання і деяких інших виробничих підрозділів, є дільниця Жмеринка–Ярошенка.

    На дільниці необхідно реконструювати непарну колію протяжністю 18,1 км. Працівникам належить повністю замінити стару рейкошпальну решітку, оновити щебеневий баласт та виконати деякі інші роботи, щоб забезпечити інтенсивний рух поїздів. А він тут дійсно інтенсивний, адже від Жмеринки в напрямку Одеси перевозиться багато вантажів та пасажирів. В тому числі й швидкісними потягами. Тому спрацювання колійної інфраструктури високе, що негативно впливає на безпеку руху поїздів. Щоб не допустити негативних явищ, і необхідно провести реконструкцію колії.


    Виконробська дільниця укладає чергову рейкошпальну решітку


    Монтери колії Олександр ШВЕЦЬ та Сергій ГОЛОД від’єднують рейки від шпал


    Віталій КОВАЛЬ та Олександр СТАЄЦЬКИЙ розрізають суцільну безстикову рейку


    Слюсар­монтажник Олексій ВИГІВСЬКИЙ та маляр Олександр КОС завершують будівельні роботи у вагоні-душовій

    Плече колег допомагає

    — Роботи ми розпочали 10 квітня, — розповідає начальник Жмеринської КМС Микола ДЯДЮН, — а на проведення реконструкції на цій дільниці нам відвели 36 діб. Суцільне технологічне «вікно» вимагає злагодженості від кожного підрозділу. Усі поїзди рухатимуться у цей час лише парною колією. А ми працюватимемо протягом усього світлого часу. Крім того, для швидшого виконання робіт задіяно нашу та Коростенську КМС. Це дозволило проводити безперервний виробничий процес.

    Спочатку ми виїхали на перегін і провели реконструкцію на відтинку в 1 тис. 400 м. Потім на зміну нам прийшли коростенці. А наші рухомі комплекси відправились на базу для вивантаження знятих старих плітей і завантаження нових. Так і працюємо на перегоні по черзі, що прискорює роботи, які маємо завершити у визначений термін.

    Сторожук, Михальченко, Василькевич, Петров —організатори процесу

    Зі Жмеринської КМС задіяно дві колійні дільниці, які очолюють виконавці робіт Віктор СТОРОЖУК та Андрій МИХАЛЬЧЕНКО, а також виробнича база з підготовки плітей під керівництвом Михайла ВАСИЛЬКЕВИЧА та спеціальна техніка, якою опікується головний механік Денис ПЕТРОВ. А безпосередньо виконують роботи 67 монтерів колії, 28 машиністів та деякі інші фахівці.

    Щодо керівників, то варто відзначити Віктора Івановича. Він досвідчений залізничник, ще 1997 р. розпочав трудитись монтером колії, згодом став бригадиром, майстром колії і уже декілька років очолює дільницю. Не так давно Віктора Сторожука нагородили медаллю Південно-Західної залізниці «Кращому працівнику». Цим відзначено його вагомий особистий внесок у розвиток колійного господарства столичної магістралі. Не менш досвідчений і Андрій Михальченко. Він пройшов службовими східцями від монтера колії до виконроба, тому добре знає увесь виробничий процес.

    Безпосередньо організовують роботу на лінії майстри колії Валерій ПУНТУС, який трудиться в КМС з 1993 р., та його колега Сергій СТАСЮК — монтер колії з 2008 р. Тож у них уже чималий досвід, це й дозволяє забезпечувати виробничий процес. Не менш досвідчені і їхні підлеглі — монтери колії Василь ЯКОВЛЄВ, Анатолій ДОЩЕНКО та й інші, які уже не вперше виконують подібні роботи, тому діють чітко та злагоджено. Так же уміло працюють і машиністи укладального крана Сергій МЕЛЬНИК та Сергій МАРЦЕНЮК, які також мають чималий залізничний стаж.

    КОРОСТЕНЦІ СТАРТУВАЛИ ЗІ ЖМЕРИНКИ

    Коростенська КМС-122 теж розпочала свої перші в цьому році колійні роботи. У планах, визначених на увесь сезон, є різні «адреси», зокрема й рідні виробничі терени. Але нині коростенські колійники разом з начальником підрозділу Анатолієм МІХЄЄВИМ, заступником начальника Сергієм КИРИЙЧУКОМ, виконробом Русланом ОМЕЛЬЧУКОМ та іншими фахівцями стартували в Жмеринській дирекції.

    Для виконання комплексу робіт задіяно й необхідну техніку: два колієукладальні крани, автогрейдер, три бульдозери, моторні платформи… Виконують роботи з модернізації колії на перегоні Жмеринка—Ярошенка майже 60 працівників Коростенської КМС. Вони професійні й працьовиті, свої вміння не раз підтверджували на різних об’єктах магістралі, тож віримо, що і це завдання виконають якісно й у відведений термін.

    КОМФОРТ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ БУДІВЕЛЬНИКИ

    У колективі Коростенського будівельно-монтажного управління, який очолює Олексій КОПИШИНСЬКИЙ, потурбувалися про те, аби побутові умови працівників КМС-122, які працюють на виїздах, покращити. Як пояснив головний інженер БМЕУ-4 Володимир КУШНІРЧУК, завершено спорудження вагона-душової для колійників. Будівельники вперше взялися за таку справу, але доклали до неї великих зусиль і сподіваються, що працівники КМС, користуючись вагоном­душовою, оцінять їхні старання.

    Результат роботи будівельників оглядала, коли тут здійснювали вже завершальні «акорди» слюсар­монтажник Олексій ВИГІВСЬКИЙ і маляр Олександр КОС. Виконроб БМЕУ-4 Сергій СЕРЕДЮК пояснив, що тут, у вагоні, встановлено твердопаливний котел, є два водонагрівачі, два баки для запасу води на 450 л. З іншого боку — роздягальня, обшита дерев’яною вагонкою, з лавками і душова. Коли відбувалася наша розмова, в КМС-122 стверджували, що через кілька днів цей вагон відправлять до працівників, які нині на Жмеринській дирекції модернізують колії.

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    Зазвичай, роботу колійних підрозділів оцінюють керівники галузевих служб, які слідкують за станом інфраструктури. І мова не лише про колійну геометрію. Іноді після проведення великих «вікон» несумлінні «господарники» залишають «гори та пагорбки» вздовж колійної призми. Віриться, що жмеринчани та коростенці подіб­них зауважень не матимуть.


    Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ та Оксани КЛИМЧУК

    Никифор ЛИСИЦЯ, Оксана КЛИМЧУК, «Робітниче слово»

    Коловорот, АБО У пошуках виходу

    Нещодавно керівництво філії «Південно-Західна залізниця» направило листа Голові правління ПАТ «Укрзалізниця» В. Балчуну та члену правління С. Михальчуку щодо вирішення питання компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян по м. Києву та київській області.

    Саме в столиці та області ситуація є найскладнішою: з 24 необхідних укладено лише п’ять договорів щодо вирішення проблем з відшкодуванням коштів за перевезення пільговиків. Регіональною філією неодноразово направлялись листи на адресу «причетних». У відповідь — цитуємо: «Міською цільовою програмою «Турбота. Назустріч киянам» на 2016—2018 рр., затвердженою рішенням Київради від 03.03.2016 р., № 116/116, надання за рахунок бюджету міста Києва компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян за наданими державою пільгами НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО та, відповідно, підстав для планування видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, встановлених законами України, в бюджеті міста Києва НЕМАЄ».

    У ЗВ’ЯЗКУ З ЦИМ КЕРІВНИЦТВО ФІЛІЇ ІНІЦІЮЄ ТАКІ ЗАХОДИ:

    1. Внести зміни до програмного забезпечення з продажу квитків, існуючого в Укрзалізниці, щодо обліку пільгових категорій громадян відповідно до Єдиного державного реєстру пільгових категорій громадян України, що дасть можливість формувати списки пільговиків у розрізі районних та міських адміністрацій.

    2. Звернутися до Кабінету Міністрів України з такими пропозиціями про внесення змін до законодавства:

    — ініціювати запровадження адресних грошових виплат пільговим категоріям громадян (пенсіонерам за віком, інвалідам тощо) на сплату проїзду в приміських поїздах (заміна пільг грошовою виплатою);

    — внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2009 р., № 1359, якими передбачити зобов’язання місцевих органів виконавчої влади щодо виділення з місцевих бюджетів коштів на компенсацію за пільговий проїзд у приміському сполученні окремих категорій, що проживають на даній території, яким було надано пільгові проїзні документи (квитки).

    ПРИМІСЬКЕ ЗАЛІЗНИЧНЕ СПОЛУЧЕННЯ МАЄ ГОСТРУ НЕДОСТАЧУ У ФІНАНСУВАННІ


    «Підрахували — просльозились… Цього року субвенції з держбюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд залізничним транспортом не передбачено. Місцевій владі доведеться виділяти кошти самостійно... Чекаємо повторення ситуації з подібним рівнем відшкодування за перевезення пільгових пасажирів. Ці гроші, ой як би стали у нагоді Укрзалізниці», — написав на своїй сторінці у Faсеbook голова правління ПАТ «Укрзалізниця» Войцех БАЛЧУН.

    Кожен працівник залізниці, який прямо або опосередковано задіяний у сфері обслуговування пасажирів, знає: зарплату йому платить пасажир, і його добробут залежить від рівня задоволеності пасажира. Але про який комфорт може йти мова, якщо приміські перевезення є збитковими?

    МОНЕТИЗАЦІЯ ПІЛЬГ для залізничників має стати інструментом розвитку приміського сполучення, адже це дозволить відстежувати реальний потік пасажирів, так як, незважаючи на пільги, квиток купуватимуть усі. Проблему з «невидимим попитом» буде усунуто. До того ж, таким чином залізниці не доведеться чекати на компенсаційні виплати з місцевого бюджету, який у свою чергу повинен отримати субвенцію з держбюджету на відшкодування пільгових перевезень окремих категорій громадян.

    ЗАЯЧІ ПРОБЛЕМИ. Як зазначає громадський активіст Олександр РУДОМАНОВ у мережі Faсеbook, «УЗ возить «зайців» у неймовірній кількості. Це величезні проб¬леми для обліку та адекватної статистики. Коли УЗ починає говорити про скасування зупинок, наприклад, там, де за рік не сіла і не вийшла жодна людина, починаються протести».

    Зацікавленість у розвитку Укрзалізниці як перевізника з боку держави поки що теж викликає здивування.

    Місцеві ради свою «позицію» зайняли: «немає, не передбачено». Ось такий собі коловорот виходить. У пошуках компромісу між рентабельністю та соціальністю рятується не той, кому потрібне рятівне коло, а популісти й безгосподарники. Пливемо далі?!


    Інфографіка Олени ХАРЧЕНКО

    Валентина КОЛЯДА, «Робітниче слово»

    Майбутнє починається сьогодні

    На початку квітня за участю кадрових працівників регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» проведено попередній розподіл майже 200 випускників профільних університетів та коледжів. підсумки розподілу доволі оптимістичні.

    Аби не повторити ситуацію 2016 р., коли на залізницю прийшло мало молодих спеціалістів, керівництво залізниці спонукало працівників відділів кадрів філії до активної роботи. Начальник служби кадрової та соціальної політики Наталія ГРУЦЯ разом з колегами, проаналізувавши роботу за попередній період, активно включилися у відбір професіоналів. Для цього було направлено листи до дирекцій залізничних перевезень, служб з метою формування попередньої потреби у випускниках Державного економіко¬технологічного університету транспорту, Київського коледжу транспортної інфраструктури, Київського електромеханічного та Вінницького транспортного коледжів. Додає впевненості в адаптації молоді у підрозділах й підвищення заробітної плати на 25 % для залізничників.

    До прикладу. По Вінницькому транспортному коледжу зі 140 випускників заявлено на працевлаштування 92 особи, а саме: із 41 зі спеціальності «Обслуговування і ремонт залізничних споруд та об’єктів колійного господарства» — 33 особи, зі спеціальності «Експлуатація та ремонт підйомно-транспортних, будівельних і дорожніх машин і обладнання» із 42 — 19, «Організація перевезень і управління на залізничному транспорті» із 43 — 38, «Лісове господарство» із 14 – 2 особи. На жаль, будівельники не виявили бажання працювати на залізниці.

    Молоді спеціалісти, які уже визначилися зі своїм майбутнім на залізниці, знають, де працюватимуть після отримання диплома, адже до цього вони проходили практику у цих підрозділах.

    Також дипломовані фахівці після закінчення Київського коледжу транспортної інфраструктури (49), Київського електромеханічного коледжу (13), Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту (8), Державного економіко-технологічного університету транспорту (44) наразі можуть оформляти документи на роботу, аби скоріше приєднатися до колективу залізничників.

    Робочі місця отримають і випускники, які навчаються на платній основі.

    Слід зазначити, що для регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» актуальним залишаються питання забезпечення підрозділів кваліфікованими кадрами, особливо відчувається потреба у таких професіях, як зв’язківці та енергетики.


    Ольга ЛИХАЧОВА, «Робітниче слово»

    Ревізорський «хліб» Василя Резидента

    Питання, ким бути після завершення навчання у школі, перед Василем РЕЗИДЕНТОМ гостро не стояло. Адже народився і виріс він у Жмеринці, до того ж у родині залізничника. Його батько, Володимир Григорович, трудився до виходу на пенсію старшим електромеханіком у Жмеринській дистанції сигналізації і зв’язку. А дід, Григорій Іванович, ще до війни працював начальником ст. Антоніни, в 1941 р. загинув на фронті. Тож юнак вирішив продовжити династію резидентів-залізничників і направився на навчання до харківського інституту інженерів транспорту. Щоправда, вирішив стати не зв’язківцем, як батько, не «рухівцем», як дід, а колійником.


    Василь РЕЗИДЕНТ. Професіонал, який досконало знає свою роботу


    Начальник Вінницької дистанції колії Олександр ОНІЩУК, головний ревізор Жмеринської дільниці з безпеки руху поїздів та автотранспорту Петро МАЗУР, бригадир колії Григорій РУДИЙ, шляховий майстер Віктор ФАЛЕЙТОР, начальник дільниці Юрій ЧЕРНАТА та Василь РЕЗИДЕНТ проводять перевірку технічного стану стрілочного переводу на ст. Вінниця

    Про суть цієї професії майбутній залізничник дізнався ще навчаючись в інституті, адже під час літніх канікул трудився монтером колії. Забивав костилі у дерев’яні шпали, закручував болти з’єднання на накладках, словом, розпочинав з азів колійної справи. І це стало хорошим підґрунтям для подальшої роботи на залізниці, та й посприяло його фізичному загартуванню, що зовсім незайве для чоловіка.

    Вперше з Василем Володимировичем познайомився понад 10 років тому, під час комісійного огляду станцій Жмеринської дирекції залізничних перевезень, який проводила комісія під керівництвом начальника дирекції Анатолія ЛЮБІНІНА. Серед інших фахівців, які входили до цієї команди, ревізор колійного господарства вирізнявся своїм веселим характером, дотепно жартував у мотрисі під час переїздів від станції до станції. А коли та зупинялась біля вхідної стрілки, про жарти він одразу забував, адже розпочиналась його робота. З вагончика Василь Резидент виходив на обочину колії, де на нього чекав бригадир колії, шляховий майстер або й начальник дільниці, залежно від того, якою була станція. Ревізор пильно обстежував кожен стрілочний перевід, при потребі робив заміри шаблоном… Головне, що він помічав навіть незначне відхилення від норми. Залежно від того, якою була несправність, робив припис на обмеження швидкості руху поїздів, а то й закриття стрілочного переводу чи станційної колії до усунення недоліку.

    Звідки ж у цього залізничника таке уміння виявляти найнепомітніші недоліки у стані колійного господарства? Лише ближче познайомившись із Василем Володимировичем зрозумів, що воно прийшло із практичним досвідом. А він у нього чималий.

    Уже далекого 1985-го молодий інженер-залізничник після завершення навчання у вузі прийшов працювати у Старокостянтинівську дистанцію колії. Його призначили шляховим майстром, згодом став начальником дільниці. А коли набрався досвіду, отримав підвищення і став головним інженером дистанції. Була перспектива й очолити виробничий підрозділ, який на той час був окремим залізничним підприємством. Та Василь Резидент погодився на іншу пропозицію – зайняти посаду ревізора колійного господарства в апараті головного ревізора Жмеринської дільниці з безпеки руху поїздів та автотранспорту. І з 2002 р. на цій посаді працює до сьогодні.

    Чи подобається йому така робота? — поцікавився у мого співрозмовника. На що він з посмішкою на вустах відповів:

    — Уже звик, — а після короткої паузи додав: – Комусь і цю роботу необхідно виконувати.

    Ця професія, що ж вона включає? Спробую окреслити у загальних рисах. Можна почути розхожу фразу: контролювати – не працювати. Можливо, десь це й так, але не в колійному господарстві. А тим більше, коли воно велике. Лише розгорнутої колії в межах Жмеринської дирекції залізничних перевезень майже 1 тис. 500 км. А на майже 70-ти станціях та роз’їздах встановлено більше двох тисяч стрілочних переводів. Більшість із них інтенсивно використовуються, тому під час експлуатації можливі порушення в роботі, а то і поломки. Їх необхідно вчасно виявити та усунути, інакше можуть бути небажані наслідки – сходи вагонів й аварії. Звичайно, за станом колій, стрілочних переводів слідкують фахівці дистанцій в межах своїх дільниць, а на станціях регулярно проводяться контрольні огляди і керівниками цих підрозділів. Однак і для ревізора роботи вистачає. Він тричі на тиждень виїжджає на лінію для перевірки тих дільниць, як передбачено місячним та річним планами. І майже кожен раз, на жаль, виявляє недоліки. Лише нинішнього року Василь Володимирович зробив понад 20 приписів на закриття станційних колій та стрілочних переводів на них або обмеження швидкості руху поїздів. Причина — несправності, що там були виявлені.

    В його обов’язки також входить контроль за роботою чотирьох дистанцій колії, двох колійних машинних станцій та дистанції захисних лісонасаджень, що розташовані на території Жмеринської дирекції залізничних перевезень. А це також чималий обсяг роботи. Тому легким ревізорський «хліб» у Василя Резидента не назвеш. Та на долю він не скаржиться, а просто добросовісно робить свою справу.

    Днями проводився весняний комісійний огляд ст. Вінниця. В ньому брав участь і Василь Володимирович. Під керівництвом головного ревізора Жмеринської ревізорської дільниці з безпеки руху поїздів та автотранспорту Петра МАЗУРА він перевіряв станційні колії та стрілочні переводи на них. І тут без зауважень не обійшлось. Було виявлено щербину на наплавленому вістрі хрестовини одного зі стрілочних переводів. Довелось обмежити швидкість руху поїздів до усунення цієї несправності. Були виявлені й деякі інші недоліки, які негативно впливають на безпеку руху поїздів, тому потребують якнайшвидшого усунення.

    Скориставшись нагодою, поцікавився у Петра Стаховича, як він оцінює роботу свого підлеглого?

    — Василь Володимирович один із найдосвідченіших ревізорів у нашій команді, — почув у відповідь. — Він – професіонал, досконало знає свою роботу.

    Висока оцінка роботи ревізора безпосереднім керівником, звичайно, приємна. Та, думається, він заслуговує і на відзначення його праці й вищим керівництвом. Адже віддав роботі на залізниці Василь Резидент понад 30 кращих років свого життя, більше половини з яких працюючи ревізором копіткого колійного господарства. Та за увесь цей час досвідчений залізничник окрім декількох похвальних грамот інших заохочень не отримав. Думається, це несправедливо. Та він через це не переймається. Головне для нього, щоб колійне господарство на території дирекції було в належному стані і не траплялося ніяких інцидентів.

    Никифор ЛИСИЦЯ, «Робітниче слово».

    Масштабне оновлення

    Працівники регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ліквідували 298 несанкціонованих сміттєзвалищ. У рамках щорічної всеукраїнської акції з благоустрою «За чисте довкілля».


    Йде регулювання колійної інфраструктури на Малій Південно-Західній залізниці

    Зокрема співробітники залізниці наводили лад на територіях депо, відомчих підрозділів, на вокзалах і станціях, пасажирських зупиночних платформах, а також на території Малої Південно-Західної залізниці, що у Сирецькому парку в Києві.

    Залізничники оновили та замінили там, де необхідно, знаки безпеки праці, покажчики маршрутів службового проходу, написи, що забороняють перебування на територіях станцій сторонніх осіб, оглянули справність пристроїв електропостачання, сигналізації та зв’язку, очистили та відремонтували системи водовідводів, пішохідні переходи через колії на станціях і переїздах.

    МОВОЮ ЦИФР

    Понад 13 198 працівників регіональної філії взяли участь у щорічній акції з благоустрою. Прибрано 1015,881 га території, ліквідовано 298 несанкціонованих сміттєзвалищ, висаджено 879 дерев, 780 кущів, упорядковано 52,198 га газонів та квітників.

    ДОВІДКОВО

    В Україні День довкілля проводиться згідно з Указом Президента України № 855/98 від 6 серпня 1998 р. Колектив Південно-Західної залізниці щороку бере активну участь у подібних природоохоронних заходах.

    Прес­служба регіональної філії «Південно-Західна залізниця».

    Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ


    МІЦНИЙ ГАРТ МИРОНЧУКА

    Серед підрозділів галузевої вагонної служби регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ремонтне вагонне депо ст. Шепетівка є основним з виконання капітального ремонту приватних вантажних вагонів, а також рухомого складу власності ДП УДЦТС «Ліски». Тут виконується поточне обслуговування фітингових платформ, деповський і капітальний ремонт лісовозів, автомобілевозів, фітингових та контрейлерних платформ, а також ремонт кузовів електропоїздів і турних пасажирських вагонів.

    У шепетівчан є досвід щодо впровадження технології з ремонту вузлів вантажного рухомого складу. Серед них – установка з гідрозажимом для наплавлення корпусів букс, пристрої для клепки петель люків піввагонів та заклепок підп’ятників, верстат для обробки буксового прорізання рами візка вагона К06.05. В умовах цього підрозділу, яке очолює Віктор ЧЕХОВ, здійснюється наплавлення гребенів колісних пар і виготовлення запасних частин кузовів вагонів з різним профілем. Отже, вміння робити замовлення якісно – це виробнича марка деповців.


    Володимир МИРОНЧУК

    Ювелірна робота з металом. Знайомство з електрозварником найвищої кваліфікації Володимиром МИРОНЧУКОМ відбулось завдяки подвійній протекції з боку Віктора Чехова та голови профкому Василя ГАВРИЛЮКА. Поважають Володимира Івановича через професійну майстерність під час виконання різними способами зварних з’єднань. Більшість із механізмів, впроваджених в експлуатацію в депо, не обійшлись без участі В. Мирончука. Народжувати нове, продовжувати життя машин. В цьому є щось ліричне.

    — Як полюбили цю роботу, Володимире Івановичу?

    — У далеких уже 70-х у моїй рідній Шепетівці будівництво йшло повним ходом. Спалахи від електрозварювання на новобудовах, особливо у вранішній або вечірній час, – цікаве видовище. Після закінчення десятирічки я вчився у Хмельницькому, здобував другий розряд електрозварника. Вже тоді знався і на секретах газозварювання металів.

    Далі – відомий на всіх залізницях через унікальну продукцію завод трансформаторних підстанцій. Він вирішить залишитись тут надовго. Але призов до війська на два роки відірве талановитого юнака від заводської прохідної, що врешті-решт у люди виведе. Після армії він встигне попрацювати у вагонному депо слюсарем з ремонту рухомого складу. Але все одно вже через півроку — знову до зварювального трансформатора, щоб, вмикнувши його в електромережу, займатися улюбленою справою. В кваліфікованих електрозварниках була і залишається затребуваність у роботодавців.

    — Чому навчився на заводі? Річ у тім, що в ті часи до конт¬ролю за міцністю та якістю зварних швів інженери підходили прискіпливо. Кожний атестований електрозварник мав власне клеймо. Це, по¬перше, свідчило про кваліфікацію робітника. А по-друге, отримати власне клеймо міг лише той робітник, який після перевірки зразків зварних швів у технологічній лабораторії зобов’язувався дотримуватися надалі власної «торгової марки».

    В. Мирончук вважає, що подібна методика має застосовуватись і на залізничному транспорті. Проте... Якість електродів, що постачаються в депо, не відповідає необхідним умовам. Стрижень електрода та його покриття плавляться нерівномірно. Про високу продуктивність при великому розбризкуванні металу мови не йде. Володимир Іванович називає марки електродів, які є в реалізації у будь-якому господарчому магазині. Але таких від залізничних постачальників годі чекати. Це той випадок, коли дешевий електрод може призвести до появи у металі шва гарячих тріщин, утворення пор. А звідси і знижені ударна в’язкість, і пластичність шва. Через це переймається Володимир Іванович.

    Йому під силу виконувати наплавлення твердих пластин на токарні різці. Таким чином В. Мирончук забезпечує металорізальним інструментом все ремонтне депо.

    Професія відповідальна і майже віртуозна. Добре вміє робітник працювати і на газозварювальному обладнанні. Крім електротехніки, технології плавлення металів, він знає властивості газів, що застосовуються проти окислення зварних швів, методи і принципи функціонування агрегатів та обладнання. Велике значення приділяє правилам дотримання техніки безпеки та виробничої санітарії. Прослухав думки В. Мирончука і упевнився, що протягом майже 40 років, які він віддав цій віртуозній справі, Володимир Іванович не помилився у виборі професії. Міцний гарт Мирончука, краще і не скажеш.

    — Якщо ти відчуваєш, що це твоє покликання, якщо щоранку, йдучи на робітничу зміну, квапишся вдягнути захисний костюм і залишаєш позаду будь--які проблеми, це і є твоє призначення, — вважає В. Мирончук.

    Фото автора

    Віктор ЗАДВОРНОВ, «Робітниче слово».

    Вони потребують нашої підтримки

    Минуло вже більше трьох десятків років після аварії на Чорнобильській АЕС, а чимало справжніх її ліквідаторів і досі оббивають пороги владних кабінетів у пошуках справедливості, аби добитися того, що належить їм за законодавством. Бригадир колісно-роликової дільниці локомотивного депо Козятин Василь БОГАТИРЬОВ має статус учасника ліквідації аварії на ЧАЕС І категорії. Вже далекого 1987-го він як помічник машиніста тепловоза працював у складі бригад колійної машинної станції № 120 у зоні катастрофи.

    — У локомотивному депо Козятин я працюю з 1980 р., — розповідає Василь Миколайович. — Прийшов сюди одразу після служби у війську. Був помічником машиніста електровоза, та згодом перейшов працювати на тепловози. Тоді, в середині 80-х, декілька тепловозів нашого депо були орендовані КМС-120. На одному з них працював і я. Коли трапилася катастрофа на Чорнобильській АЕС, чимало моїх колег неодноразово виїздили в зону аварії для ліквідації наслідків. Я потрапив туди лише 1987-го. З моменту трагедії минув рік, тож ми добре знали, куди їдемо. Проте ніхто від цього відрядження не відмовився, не спасував. Працювали поблизу станцій Йолча, Посудово, інколи доводилося заходити навіть у 30-кілометрову зону відчуження, звідки було добре видно труби аварійної електростанції. Ми там міняли пліті. Працювали вахтовим методом по 10–12 год. Скажу відверто, ззовні там нічого не вказувало на страшну трагедію. Навколо була чудова природа: ліс, річки. В населених пунктах, хоч й зрідка, проте можна було побачити людей, оселі ще не були захаращеними. Скрізь цвіли сади (були ми там у травні), на місцевих річках та ставках бачили рибалок, які ловили рибу. Та й на колгоспних полях часто­густо можна було побачити працюючу техніку.

    Наслідки цього відрядження він відчув за декілька років, коли різко погіршилося здоров’я. Тож з локомотивною роботою довелося розпрощатися. В депо йому запропонували іншу посаду, та він не хотів залишати цех експлуатації, де відпрацював майже півтора десятка років. Тому й погодився на менш оплачувану роботу оператора, а згодом й нарядника при черговому по депо.


    Ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС Василь БОГАТИРЬОВ

    Поки було здоров’я, ліквідатор аварії на ЧАЕС навіть не замислювався про отримання статусу «чорнобильця», не користувався належними пільгами. Та коли виникла потреба у лікуванні, він тривалий час через усілякі бюрократичні перепони не міг отримати такий статус. Домігся цього лише у 1992-му – більш як за п’ять років після повернення з Чорнобильської зони. Спочатку дали ІІ категорію учасника ліквідації, та згодом й ту замінили на третю, бо щось там за встановленими нормами було не так. Довелося двічі судитися. Виграв обидва суди і домігся статусу учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС І категорії. Та до сьогодні держава не компенсувала йому того, що встановив суд. Посилається на відсутність коштів.

    — Я вже втомився боротися з таким ставленням держави до нас – ліквідаторів, — говорить мій співбесідник. – Однак хочу щиро подякувати колективу депо та його керівництву, які допомагають нам, «чорнобильцям», всім, чим можуть. Я вдячний колишньому начальнику депо Михайлу Володимировичу ВИСОЦЬКОМУ, який, знаючи, скільки коштів я витрачаю на лікування, перевів мене на посаду з більшим розрядом та зарплатнею. Вже інший начальник депо — Микола Миколайович ШУТОВ призначив мене бригадиром дільниці, що також дозволило отримувати більшу зарплатню. Та й чинний начальник депо Олег Володимирович ГРИГА, майстер нашого цеху Віктор Васильович УГОДІН, профспілка депо завжди приходять на допомогу, підтримують, з розумінням ставляться до того, що часто доводиться йти на лікарняний.

    Як ліквідатор аварії на ЧАЕС він не отримав тоді від держави ні орденів, ні медалей, ні премій. Ризикуючи життям, вправно й на совість робив там свою роботу, боровся з наслідками цієї страшної техногенної катастрофи, щоб врятувати життя іншим людям. На залізниці таких як він ліквідаторів тієї аварії й сьогодні працює чимало. Всі вони потребують нашої допомоги та підтримки. І не лише у дні, коли в державі в чергову річницю вшановують пам’ять жертв аварії на Чорнобильській АЕС.


    Фото автора

    Анатолій САДОВЕНКО, «Робітниче слово»

    Студенти обурюються через забруднення, проте рук не покладають

    Студенти Вінницького транспортного коледжу (ВТК), який очолює Михайло ФАЛІШТИНСЬКИЙ, уже традиційно беруть активну участь у проведенні Днів довкілля. Не виняток і нинішній рік. Вони не лише навели належний порядок на території навчального закладу, а й допомогли залізничникам та лісникам.


    Так, понад сотня майбутніх працівників сталевих магістралей під керівництвом заступника директора з навчально­виробничої роботи Олександра ПЕЧЕНЮКА, викладачів та майстрів виробничого навчання добре потрудились на під’їзних коліях, що розташовані в межах Вінниці і належать залізниці, а також на колії, що пролягла від ст. Вінниця в напрямку Немирова. Вони зібрали побутове сміття, яке тут понакидали мешканці міста. А його і цього року було чимало. Чомусь несвідомі громадяни вважають, що біля залізничних колій можна викидати усякий непотріб. Думається, з цим варто боротись радикальними методами.

    Закликами про необхідність збереження навколишнього середовища нікого не здивуєш. Проте за порушення законодавства про охорону навколишнього середовища може настати дисциплінарна, адміністративна, цивільна і кримінальна відповідальність. Як відомо, підставою є притягнення конкретних осіб через вчинення правопорушення. Що маємо на сьогодні? Порушення прав громадян на безпечне навколишнє середовище.

    Як до цього відносяться студенти ВТК? Підтримують думку про необхідність застосування всіх видів відповідальності. Обурюються, проте рук не покладають.

    А студенти, які навчаються за фахом «лісове господарство», отримавши інструктаж від Тетяни РОГОЗЮК, вирішили допомогти своїм колегам із Вінницького лісництва. На одній із ділянок цього господарства молодь висадила до півтисячі саджанців сосни та ялини. Це суттєва допомога лісничим. А, головне, що поблизу міста над Бугом зелених насаджень побільшає, і це позитивно вплине на стан довкілля.


    Фото автора

    Никифор ЛИСИЦЯ, «Робітниче слово»

    Зробили добру справу

    Штаб з організації Дня довкілля Козятинської дирекції повідомив, що день довкілля пройшов у всіх трудових колективах залізничників. Участь у ньому взяли сотні людей.

    Вони прибирали територію, ліквідовували стихійні сміттєзвалища, облаштовували газони та майданчики, висаджували дерева та кущі, упорядковували клумби та вапнили бордюри.


    Водій Василь ВОВК, начальник господарського відділу Ігор КОБЦЕВ та начальник відділу кадрів Євген ЛИСЮК під час толоки

    Так, залізничники Бердичева рапортували, що прибрали вже майже 95 га території станцій Бердичів та Бердичів­Житомирський. Майже 110 га території було прибрано на станціях Шепетівка та Шепетівка-­Подільська, де участь у толоці взяли понад 150 осіб. Про здобутки повідомили Біла Церква, Миронівка, Фастів... Словом, люди зробили добру справу, і зараз наші станції та перегони, будівлі та навколишня територія стали більш охайними та облаштованими.


    Фото автора

    Анатолій САДОВЕНКО, «Робітниче слово»

    Весняне прибирання

    Як і належить дбайливим господарям, післязимове прибирання залізничники Конотопського транспортного регіону розпочали тільки-но зійшов сніг, і вже перед Великоднем основні роботи були завершені.

    Тож на День довкілля залишилося лиш розставити крапки над «і». Працівники ремонтного цеху локомотивного депо Конотоп підбілювали бордюри, підправляли, підфарбовували… Варто сказати, за останні роки деповчани багато зусиль та коштів докладали для оновлення та ремонту корпусів, озеленення й облаштування місць відпочинку. І тепер відокремлений підрозділ може потіснити з першого вузлового місця сусідів – експлуатаційно­ремонтне вагонне депо Конотоп, яке у свій час здобувало перемоги в загальноукраїнських оглядах утримання і впорядкування своїх територій.


    День довкілля у працівників ремонтного цеху локомотивного депо Конотоп

    Працівники дирекції цього дня теж завершували прибирання, озеленення й догляд за квітниками, клумбами та ліквідовували стихійні сміттєзвалища. Бо, на жаль, у залізничні лісосмуги жителі пристанційних селищ продовжують стягувати сміття. За даними техвідділу дирекції, у День довкілля 414 залізничників прибрали понад 20 га закріплених площ, висадили 60 дерев та 25 кущів.


    Фото автора

    Микола ПАЦАК, «Робітниче слово»

    Велике упорядкування парку

    Масштабне прибирання організовано й на ст. Коростень і ст. Житомир. Наведення порядку в парку ім. Т. Г. Шевченка, що розташований поруч зі станцією Коростень, також здійснювали представники колективів виробничих підрозділів Коростенського вузла.

    Завершальний етап цього прибирання на День довкілля виконували працівники дирекції. Роботи тут чимало: згрібали торішнє листя, прибирали сміття, все це вантажили на транспорт і вивозили. Турбуючись про чистоту довкілля, залізничники дуже бажали б, щоб відвідувачі парку також проявляли свою не лише екологічну, а й загальну культуру. Бо чисто там, де не смітять.



    Фото надане виробничо-технічним відділом ДН-4

    Оксана КЛИМЧУК, «Робітниче слово»

    Фотофакт

    — Приколійну смугу на перегоні між станцією Боярка та пасажирською платформою Тарасівка прибрано силами нашої служби, — рапортують начальник відділу експлуатації служби електропостачання Юрій МАЛИНКА (праворуч) та інженер Олексій ТЮРЯЄВ.


    Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    ВОЛОДИМИР ГОРБАТЮК: «Добре там, де нас немає»

    У 2016 р. закінчив магістратуру і вступив до аспірантури. З 2015 р. працює черговим по ст. Київ-­Пасажирський. Навчається і працює. Працює і навчається. Готує до друку статті, цікавиться наукою. Щоб полегшити роботу собі і колегам, щоб вивчити щось нове. Тому тема його дисертації звучить так: «Підвищення технологічної надійності роботи пасажирської станції шляхом корегування типових технологічних норм».


    Саме у розмові з Володимиром акцентували свою увагу на особливості роботи пасажирської станції. Адже такий термін, як «пасажирська станція», — рідкісне явище. У нашій країні лише три таких — у Києві, Одесі та Харкові. Зазвичай роботу на залізничних станціях комбінують. Торкаємось різних тем. Багато говоримо про роботу. Для мого співрозмовника у цій площині чимало питань, але не менше і варіантів їх вирішення. Не варто заперечувати, що зі знаннями Володимира і бажанням працювати у будь-якій приватній логістичній компанії його знання і досвід знадобилися б. Але Володимир Горбатюк розуміє, до якої мети йде і з яким багажем розпочне перетворення на рідній магістралі.

    «Між собою станцію Київ­Пасажирський ми називаємо «Магістральною», — посвячує мене у секрети залізничної лексики молодий черговий. Розповідає і про «синю книжечку», яка є своєрідним путівником для працівника служби руху, про графік руху, який також є законом. Говоримо про технічне оснащення рухомого складу, аналіз мінімальних відхилень, внутрішньо-станційні схрещення маршрутів…

    — А хто ж є прикладом для наслідування в перевізному процесі? — запитую у молодого залізничника. Звичайно, Китай, Японія, де залізниця перейшла повністю на електрорухомий склад. Саме це дозволяє графік руху розрахувати посекундно. Хоча від неочікуваних ситуацій і впливу від людського фактора ніхто не застрахований. Неможливо передбачити зрив стоп¬крана чи перегорання лампочок у світлофорі. У Володимира чимало ідей, втілити які він сподівається за допомогою науки. Разом з колегами — доцентом кафедри УПП ДЕТУТУ В’ячеславом МАЦЮКОМ та доцентом Олексієм ГОРЕЦЬКИМ підготував до друку статтю у Віснику СНУ ім. Даля на тему «Дослідження стану та тенденцій розвитку технологічної надійності пасажирських перевезень». Дуже допомагає у цьому практика, власне, робочий процес на станції, де видно, наче під мікроскопом, безліч деталей, про які не дізнатись з теорії. А ще доречними є поради від колег, які вже з досвідом, аналізуючи ситуацію, приймають рішення миттєво. Адже по-іншому у перевізному процесі і бути не може.

    Від обговорення залізничної тематики плавно переходимо до соціальних аспектів життя. Перше, про що запитую, знаючи статистику міграції молоді у пошуках роботи, чи немає таких намірів у Володимира. Хлопець, не задумуючись, відповідає, що його місце у власній країні. Він добре розуміє істину: «Добре там, де нас немає». Жодними «заробітками» не відкупитись від відчуття «чужинності», другорядності в іншій країні.

    Це при тому, що Володимир винаймає житло у столиці, навчається і збирається одружитись. Відповідь є гідною сучасного українця, чи не так?

    — Після закінчення зміни слухаю музику, це допомагає зняти напруження, читаю наукову фантастику, наукову літературу, статті із психології, активно користуюсь соціальними мережами, — розповідає Володимир Олександрович. — Люблю подорожувати, пізна­вати культуру, музику, кухню... Це дуже корисно для розвитку особистості.

    Ти — особистість. Ось що заклали в маленьку голівку свого сина батьки-залізничники Олександр Дмитрович та Наталія Володимирівна, а також віру у власні сили. Невеличке залізничне селище Білокоровичі, що на Коростенщині, стало для маленького хлопчика першим полігоном для пізнання та спостереження. Сьогоднішній графік Володимира досить насичений. Але такий ритм триматиме й надалі, бо хоче займатися наукою. Не віддаленою, а реально корисною і практично потрібною.

    P. S. Нещодавно Володимир Горбатюк одружився. Приєднуємось до низки святкових привітань і ми. Нехай сімейне життя дарує затишок, тепло і гарних діточок. «Анно, — звертаюсь до дружини Володимира, — у вас прекрасний чоловік, який переймається через те, що мало часу може приділити своїй чарівній половинці. Та це тимчасово. Терпіння – одна із цеглинок міцного родинного фундаменту».


    Фото Олександра ІВАНОВА

    Валентина КОЛЯДА, «Робітниче слово»

    Легкокрила мрія у Максима

    У столиці Литви Вільнюсі пройшов міжнародний конкурс фахової майстерності серед учнів училищ залізничного транспорту з професії «помічник машиніста електровоза», в якому нашу країну представляли вихованці Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту (МВПУЗТ).


    Максим СКОТЕНЯНЕЦЬ у кабіні тренажера


    Директор Вільнюського училища залізничного транспорту Валдас СЄРАПІНАС та його заступник Єронімас НІКІПАРАВІЧУС поздоровили бронзового призера конкурсу Максима СКОТЕНЯНЦЯ з нагородою та побажали здійснення легкокрилих мрій

    Конкурс зібрав представників семи країн Центральної та Східної Європи: Естонії, Литви, Латвії, Польщі, Молдови, Білорусі та України, які активно співпрацюють у підготовці висококваліфікованих кадрів для залізничного транспорту.

    Дуже приємно, що одним з призерів цього престижного міжнародного змагання молодих залізничників став представник нашої країни Максим СКОТЕНЯНЕЦЬ, який навчається на другому курсі Козятинського залізничного училища. За підсумками конкурсу у загальному заліку він посів почесне третє місце. Крім того, Максим отримав диплом за третє місце й у номінації ще одного конкурсу¬презентації – «Моя мрія – керувати локомотивом». До речі, готував його до участі у конкурсі майстер виробничого навчання Юрій БЯЛОШИЦЬКИЙ.

    — Подібні міжнародні конкурси і участь у них дуже необхідні нашим учням, — говорить керівник делегації училища, заступник директора з виховної роботи Лариса ОСІПЧУК. – Вони сприяють об’єднанню молоді, дають їй можливість продемонструвати свої знання та навички, поспілкуватися з однолітками, поділитися досвідом. Ми познайомилися із сучасною навчальною базою литовських колег. Хотілося б багато чого з побаченого впровадити й у себе.

    Фото з архіву МВПУЗТ

    Анатолій САДОВЕНКО, «Робітниче слово»

    Сто років під відомою назвою

    Дата, про яку варто згадати саме сьогодні, стосується історії столичної магістралі. У березні 1917 р. повернено тогочасним урядом назву Південно-Західна (від 7 червня 1878 р. до березня 1917 р. — Товариство Південно-Західних залізниць).

    Це була перша у колишній імперії велика залізниця довжиною у 2 тис. 167 км (10 % від усієї залізничної мережі). Дільниці Київ—Жмеринка–Бірзула (нині Котовськ), Жмеринка–Волочиськ, Цвіткове—Шпола, частина Черкаської вітки – перші напрямки, що підпорядковувались на початку управлінню ПЗЗ. Бердичів–Брест ІІ було збудовано у 1873 р. У травні 1874¬го до складу залізниці ввійшла Білостоцька вітка, а в серпні того ж року — Радзивилівська дільниця. У грудні 1876 р. споруджено Фастівську дільницю (Фастів–Знам’янка). У червні 1878 р. Києво-Брестська, Одеська та Брестсько-Граєвська залізниці об‘єдналися в означене товариство. Деякі історики помилково вважали цю дату днем народження ПЗЗ. Далі у 1883 р. до господарства залізниці приєдналася Бендеро¬Галацька лінія. У 1889 р. відкрито рух поїздів між станціями Вапнярка–Христинівка. У 1892 р. почала функціонувати дільниця між Жмеринкою та Могилевом-Подільським. У 1893 р. – початок курсування поїздів між Окницею і Новоселицею, а рівно через рік – Більці—Рибниця. Фактично відразу після цього товариство ПЗЗ придбала держава. Відтоді їхня назва – «Казенні Південно-Західні залізниці». У січні 1897 р. до господарства магістралі додалась придбана державою Фастівська залізниця (Фастів–Знам’янка з вітками).

    На початку ХХ ст. роботи з розвитку інфраструктури велися не менш активно, ніж у попередні десятиліття. У 1902 р. впроваджено в експлуатацію дільницю між Києвом і Ковелем довжиною 422 км. Протягом майбутніх 15 років, як засвідчують історичні джерела, Південно-Західні залізниці не поповнювались новими дільницями.

    Березень 1917-го. 100 років тому через зміну політичного курсу у колишній Росії назву повернуто. Південно-Західна – так іменується і донині.


    Віктор НОВОБІЛИЧ, «Робітниче слово»

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05