РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків »  № 14 (14 квітня 2017)
  • Випуск №14 14 квітня 2017
    Зміст
    1. Шановні залізничники!
    2. Володимир віддав життя заради миру (Анатолій САДОВЕНКО, Фото Олександра ІВАНОВА)
    3. Увага не лише колійному господарству (Анатолій САДОВЕНКО)
    4. Місію виконувати належним чином (Никифор ЛИСИЦЯ)
    5. Добре слово про Стрільця (Микола ПАЦАК)
    6. Читання інструкцій чи дохідливе викладення сучасних вимог (Никифор ЛИСИЦЯ)
    7. Оберіг для воїна (Анатолій САДОВЕНКО)
    8. Відданість меті (Віктор ЗАДВОРНОВ, Валентина КОЛЯДА, Фото Віктора ЗАДВОРНОВА)
    9. Руслан і Людмила з колійної когорти (Оксана КЛИМЧУК)
    10. Як монтер колії пологи приймав (Оксана КЛИМЧУК)
    11. Пильність Наталії Шроль (Тетяна ШЕМЧУК)
    12. Людина живе стільки, скільки живе пам’ять про неї (Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олександра ІВАНОВА)
    13. Кривавий квітень 1944-ГО (Тетяна ШЕМЧУК, Фото Олександра ІВАНОВА)

    Шановні залізничники!

    Прийміть найщиріші вітання з нагоди найбільшого християнського свята Воскресіння Христового! Нехай ваші душі будуть багаті на добро, нехай ця радісна подія утверджує наші переконання про те, що достойні терпіння нагороджуються перемогою, а чесне життя увінчується славою.

    Від усього серця бажаємо вам благодаті, добробуту, окриленого настрою, миру, злагоди та душевної величі. Будьте благословенні і щасливі, не втрачайте віру, це надійний і вірний супутник в житті.

    Нехай цей Великий День дарує всім вам щастя, здоров’я, любов та непохитну віру в краще майбутнє!

    Божої вам благодаті!

    Христос воскрес!

    З повагою

    В. о. начальника регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця»

    В. О. КРЮЧКОВ

    Голова Дорпрофсожу

    О. М. ЛОГОШНЯК


    Володимир віддав життя заради миру

    У моторвагонному депо Фастів 5 квітня вшанували пам’ять свого товариша та колеги Володимира ОЧЕРЕТЯНОГО, який рік тому загинув у зоні АТО. На урочистий мітинг з нагоди відкриття меморіальної дошки прийшли працівники підрозділу, рідні та друзі Володимира, його бойові побратими, представники місцевого самоврядування та асоціації учасників АТО, учасники бойових дій різних поколінь.

    Володимир ОЧЕРЕТЯНИЙ прийшов працювати в депо майже два десятки років тому. Був слюсарем, бригадиром, майстром. У травні 2015¬-го як резервіст був призваний до війська. У пекельному Донбасі воював у районі Авдіївки. Обіцяв повернутися. Та не сталося. 4 квітня минулого року поблизу шахти Бутівка потрапив під мінометний обстріл, де й загинув від осколка. 28 червня йому виповнилося б 40.


    Материнські сльози. Невимовний біль.

    Право відкрити пам’ятну дошку надали побратимам Володимира та колегам по роботі в депо машиністу­інструктору електропоїзда Федору Архипчуку та помічнику машиніста Валерію Барцеву. Обидва фронтовики. Сьогодні проходять службу за контрактом. На цей захід їх спеціально відрядили з військової частини.


    Бойові побратими Володимира ОЧЕРЕТЯНОГО - капітан Андрій АБРАМОВ, старший солдат Валерій БАРЦЕВ,
    молодший сержант Андрій ШАПОВАЛ та старший сержант Федір АРХИПЧУК біля меморіальної дошки.

    — З Володею ми разом навчалися в школі, а згодом працювали в депо, — говорить Федір Архипчук. – Він був чудовою людиною та надійним товаришем, і дуже боляче втрачати таких людей.

    — А для мене він став першим наставником, — згадує Валерій Барцев. – Я проходив у нього виробниче стажування як слюсар, коли ще навчався в училищі. З ним цікаво працювалося і було чого навчитися.

    — Ніякі слова не зможуть втішити тугу матері за сином, — сказала під час виступу на урочистому мітингу секретар міськради Наталя Датко, звертаючись до матері героя. – Ми вдячні вам, Наталю Василівно, за те, що виростили такого сина. Низький вам уклін та наші співчуття.

    Слюсар вагономийного комплексу Юрій Бойко виконав під час урочистостей авторську пісню, присвячену воїнам АТО. А представник міського військкомату капітан Андрій Абрамов подякував деповчанам за те, що роблять добру справу: вшановують пам’ять загиблих воїнів, тих, хто захищає нашу державу.

    — На цій війні ми втрачаємо наших найкращих людей, — зазначив головний інженер депо Юрій Щур. – Тому ми зобов’язані зробити так, щоб пам’ять про них була завжди серед нас.

    З цієї меморіальної дошки Володимир Очеретяний щодня зустрічатиме та проводжатиме деповчан і нагадуватиме їм, що він віддав життя за те, щоб процвітала наша держава, а в оселі кожного були мир та спокій.

    Герої не вмирають!

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото Олександра ІВАНОВА

    Увага не лише колійному господарству

    У Козятинській дирекції залізничних перевезень весняний комісійний об’їзд розпочався на дільниці магістралі між станціями Козятин та Фастів, що останніми роками стало мало не традицією. Чому? Одна з причин у тому, що ця дільниця магістралі є однією з таких, де здійснюється найбільш інтенсивний рух поїздів. Тож і увага до неї цілком зрозуміла.


    Під час комісійного об’їзду на ст. Брівки - начальник Козятинської дирекції
    залізничних перевезень Василь БУЦЕРОГА та начальник станції Анатолій ОМЕЛЬЧЕНКО.

    Було перевірено шість станцій та перегони між ними. Перші оцінки та враження можна вважати цілком обнадійливими. Було видно, що на місцях до комісійного об’їзду підготувалися. Прибрали територію, пофарбували та побілили службові будівлі, бордюри, місцями навіть зробили косметичний ремонт. Словом, причепурилися. Хоч на тлі інших дещо виділялася станція Брівки, де вже завершують ремонт будівлі вокзалу, і сама будівля виглядає симпатичною, оновленою.


    Шляховий майстер Валерій АНТОНЮК та заступник головного ревізора з безпеки руху поїздів та автотранспорту
    Козятинської ревізорської дільниці Олександр ХОДАКІВСЬКИЙ проводять інструментальне
    промірювання стрілочного переводу шаблоном (ст. Чорнорудка).

    Було видно, що попрацювали залізничники й на перегонах між станціями. Прибрали суху траву та чагарники. Набагато менше стало сміття на узбіччі. І що найбільше впадає у вічі – на значній території розчистили смугу лісонасаджень від повалених дерев та провели санітарну вирубку. До речі, завдяки цьому минулого опалювального сезону майже 500 м3 такої деревини було використано як паливо для котелень залізниці.


    Контроль параметрів та перевірку працездатності резервної електростанції проводять начальник Фастівської дистанції
    сигналізації та зв’язку Олег ОЧЕРЕТНИЙ та електромеханік СЦБ Олександр ДУБІНА.

    Та все ж, мабуть, найбільшу увагу під час комісійного об’їзду було відведено перевірці стану колійного господарства, роботі підрозділів, що безпосередньо пов’язані з безпекою руху. Турбот тут завжди вистачає, бо безпека на залізниці понад усе.

    — Загалом можна сказати, що свою справу колійники роблять, — зазначив заступник головного ревізора з безпеки руху поїздів та автотранспорту Козятинської ревізорської дільниці Олександр ХОДАКІВСЬКИЙ. – Однак, якщо відверто, роботи тут ще непочатий край. Нагромадилося чимало проблем, які місцевим колійникам самотужки не вирішити, хоч вони роблять усе від них залежне. І навіть трохи більше.

    Не залишилося поза увагою членів комісії й питання охорони праці залізничників станцій, їхні побутові умови, як проходять навчання працівників тощо.

    А завершився того дня комісійний об’їзд на станції Фастів­2, де, зокрема, перевірили роботу резервної електростанції. Завелася, як­то кажуть, з півоберта. Тож роботою зв’язківців залишилися задоволені.

    Тепер на черзі комісійний об’їзд на інших дільницях дирекції. Найближчий, зокрема, у напрямку Фастів–Миронівка, а згодом і на Шепетівку. Після чого буде проведено аналіз усіх зауважень та підбито підсумки цього заходу.

    Анатолій САДОВЕНКО

    Місію виконувати належним чином

    У наш час значно зростають вимоги до працівників залізниці. Тож і вони мають претендувати на покращення умов та підвищення рівня безпеки під час їхньої роботи. Чи є зміни на краще в цьому питанні на лінійних станціях Жмеринської дирекції залізничних перевезень, з’ясовувала комісія під час весняного огляду стану охорони праці та виробничої санітарії.

    За словами начальника сектору охорони праці дирекції Ольги ШИГІДИ, уже немало зроблено, щоб наблизити, а то й довести до європейських стандартів станційні господарства. У них і територію належним чином облаштовано, і приміщення відповідають сучасним вимогам.

    — Членів комісії приємно вразив належний порядок, — розповідає Ольга Владиславівна, — на станціях Сербинівці, Ярошенка, Гулівці, Адампіль, Хмільник і Могилів­Подільський. У свій час на їхній ремонт та облаштування територій було витрачено чималі кошти залізниці та й значні сили працівників цих підрозділів і багатьох суміжних господарств регіону. І такі затрати незайві. Станційні будівлі мають ошатний вигляд, а в їхніх приміщеннях панує затишок та зразковий порядок. Це додає зручностей в роботі працівникам станцій, створює приємне враження на мандруючих залізницею, та й пасажири доволі комфортно себе почувають у приміщеннях вокзалів. Зрозуміло, що тут дотримано всіх норм виробничої санітарії.

    З подальшої розмови з Ольгою Шигідою дізнався, що на залізничних станціях та пасажирських платформах практично вирішено, за невеликим винятком, питання освітлення в темну пору доби. У приміщеннях, біля пасажирських платформ встановлені сучасні освітлювальні прилади. Вони економніші щодо витрат електроенергії, а норми освітлення забезпечують належні.

    Роботи з покращення естетичного вигляду будівель вокзалів, станційних споруд на території дирекції продовжуються. Однак ще не всюди належним чином попрацювали ремонтники. Ще очікують на них, а для цього потрібне фінансування для виконання ремонтних робіт на станціях Війтівці, Деражня та Волочиськ. На останніх двох головні станційні споруди зазнали капітального ремонту. Однак на сьогодні в будівлях є пошкодження, а інтер’єр та екстер’єр потребують оновлення. На посту ЕЦ станції Хмельницький незайвим буде замінити вікна на сучасні енергозберігаючі. Це додасть комфорту черговим змінам, а також дозволить заощадити кошти на опаленні, та й вигляд у будівлі покращиться. На пасажирських платформах станцій Балин та Рахни уже давно потребують заміни бордюри. Адже вони не лише псують вигляд станції, а й створюють певну небезпеку для пасажирів та залізничників. На них можна оступитись і зазнати ушкоджень, а то й потрапити під потяг.

    Та й про пасажирів необхідно більше дбати, покращувати обслуговування, створювати безпечні умови під час перебування на залізниці. Цю місію виконувати необхідно. Інакше можна втратити значну частину тих, хто користується послугами нашої галузі. Вони просто перейдуть до автоперевізників.

    Під час спілкування Ольга Владиславівна звернула увагу і на проблеми зі сміттям на станціях та територіях, прилеглих до залізниці. До початку комісійного огляду залізничники добряче попрацювали, щоб прибрати побутові відходи, які накидали мешканці населених пунктів у смуги відведення та поблизу колій. У багатьох місцях виникли сміттєзвалища. Їх прибрали. А чи надовго? З таким явищем необхідно радикальніше боротись, і не лише залізничникам, інакше не уникнути погіршення санітарних норм та поширення інфекцій.

    Щоправда, й працівники колійного господарства деколи «грішать», не прибираючи залишки верхньої будови колії. Під час проведеної оптимізації залізничної галузі за останні роки в межах Жмеринської дирекції залізничних перевезень було закрито ряд залізничних станцій. У зв’язку з цим проведено перепланування залізничних облаштувань, а залишки старопридатних елементів верхньої будови колії (рейкошпальні решітки) у великій кількості складовано на інших станціях. Така ситуація не дає змоги забезпечити належні умови праці фахівцям структурних підрозділів, які проводять роботи на коліях цих станцій, а також виконувати огляд залізничних колій.

    Однак є сподівання, що найближчим часом заплановані заходи будуть виконані, працівники дирекції отримають у користування відремонтовані та приведені до рівня європейських стандартів споруди та приміщення, а складовані рейки знайдуть своє місце. А поки що європейські стандарти в охороні праці та виробничої санітарії проглядаються, та не всюди.
     

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Добре слово про Стрільця

    Наш кореспондент Микола ПАЦАК ділиться враженнями після нещодавнього комісійного об’їзду, що відбувся у межах Конотопської дирекції залізничних перевезень.


    Для бригадира дистанції колії Романа МАТЮХИ сьогоднішній день – це екзамен.

    Станція Конотоп – велика. Саме тому весь день присвячується їй одній. Комісія збирається у Брянській горловині. Звідси вона, розділившись на дві групи, рухатиметься на захід, аж до околиць приміської Попівки. запитую начальника Конотопської дистанції Анатолія КЛЯПЦЯ, як вийшли із зими. «Нормально», – відповідає він.


    Комісія бачить усе – роботу стрілки перевіряє заступник начальника станції Конотоп Володимир КОНЦЕВОЙ.

    «Нормально» – поняття широке. Можна сказати, що було і гірше. Або навпаки. Та сніг зійшов рано, грунт відтанув швидко і монтери часу не гаяли – щодня працювали на станційних коліях. До того ж перед цим було кілька перевірок. Тільки чи встигли все зробити?

    Як з’ясувалося, зауважень від комісії не бракує. Десь гайка слабко затягнута, там «вихлюп», там головка рейки викришена… Пройшли якихось сотню метрів, а записів уже на три сторінки. Тон задає, як не дивно, заступник начальника дистанції колії Андрій ЛІМОНТ. Та сам КОЗЛОВ (Козлов Володимир Володимирович, головний ревізор безпеки руху поїздів дирекції. – Авт.) стільки тут не робив. Зауваження зауваженнями, але до радикальних заходів комісія не вдається. Не чую, щоб обмежили швидкість чи закрили стрілку. Все-таки «нормально» в розумінні «було й гірше».

    Починаю звертати увагу на деталі, які лише на перший погляд з колією не пов’язані. Під насипом у Брянській горловині — «редут штабу блокади торгівлі» з окупованими районами Донбасу та Росією. Уже з місяць. Хлопці обжилися. І, як я розумію, залізничникам не заважають. Просто спостерігають за вагонами. Робити це не так уже й складно. П’ять¬-сім поїздів на Брянськ – це менше чверті вантажопотоку попередніх років.

    З іншого боку – якраз навпроти вокзалу, повним ходом розбираються стіни паровозовагоноремонтного заводу, ровесника залізниці. Їм уже понад століття. Але ж і міцні! Хтось із старшого покоління в комісії мовить, дивлячись на ту сумну картину: «Революцію вистояли, у громадянську вціліли. Ні наші, ні німці завод не бомбували – паровози були потрібні всім. А бач…»

    Тепер залізо пішло в металобрухт, а цегла, очищена від розчину, під назвою «царська» продається по три гривні штука.

    А ще надійшла відповідь від місцевої влади конотопському захисникові залізничної старовини Сергію ПЕТРУНЬКІНУ. Він просив зберегти для майбутніх поколінь бодай щось від цієї будівлі. Та відповідь надії не залишила – стіни розберуть. І вже, ходять чутки, власник розпродує тут землю.

    Цей весняний комісійний огляд є останнім у трудовій біографії Олександра СТРІЛЬЦЯ, начальника станції. Днями він іде з посади. Жаль, звісно. Для мене особисто Стрілець і станція Конотоп – поняття рівнозначні. Олександр Васильович відпрацював тут майже 23 роки.

    Залізничну біографію він розпочав монтером колії. Після служби в армії, у десантних військах, до речі, знову прийшов на залізницю. Заочно закінчив Харківський інститут інженерів залізничного транспорту, був черговим по станції, поїзним диспетчером і старшим поїзним диспетчером.

    Олександр Стрілець – почесний залізничник і почесний працівник транспорту України, його нагороджено знаками «Залізнична слава» і «За заслуги. Укрзалізниця». Це неповний перелік його нагород. Та найвища відзнака, на мій погляд, у словах однієї із немолодих працівниць станції: «С Александром Васильевичем нам было хорошо». Я навмисне не перекладаю фразу з російської. Аби уникнути претензій. Бо моя співрозмовниця недолюблює ЗМІ.

    Як і сам Стрілець. Не раз намагався «підбити» його на інтерв’ю чи більш­менш розлогий газетний матеріал. Не погоджувався. «Вам скажи щось, а ви так перекрутите», – відповідав.

    І до певної міри він правий. Є такий гріх у акул пера. Ось вам заголовок інформації із сайту www.05447.com.ua (31.03.2017) – «Штаб блокади в Конотопі виявив перевезення з РФ на сотні мільйонів доларів». Можливо. Правда, і без блокади кожен конотопський залізничник знав, що вантажні поїзди ідуть звідси на Брянськ. І з Брянська через Конотоп в Україну, даючи роботу сотням наших громадян.

    Та найцікавіше в інформації далі. Де, посилаючись на інформресурс «Подробности», мовиться про «спеціальні відстійники вантажних вагонів», обнесені огорожею з колючим дротом, куди «місцеві бояться ходити», про небезпеку бути арештованим на станції. Чесне слово, читав і дивувався. Оце так фантазія! Дійсно, вантажні парки, а їх у Конотопі два, охороняються стрільцями відомчої воєнізованої охорони. Бо залізниця несе матеріальну відповідальність за збереження транспортованих вантажів. Та і шукачі металу не дають спокою – познімають із вагонів усе, що знімається. Але ніяких огорож у парках як не було, так і немає. А щодо місцевих, то вони безперешкодно ходять та їздять велосипедами стежкою між Південним парком і колишнім вагоноремонтним заводом.

    Такого типу «інформацію» – неперевірену, недостовірну — наша газета, зрозуміло, ніколи не надрукує. Та, на жаль, і розповіді про дееса (ДС — начальник станції. — Ред.) Стрільця теж. Хіба що Олександр Васильович, навтішавшись принадами золотої пори, поділиться своїми спогадами.

    Автор цих рядків горобець стріляний і калач тертий. Станційним старикам «с Александром Васильевичем было хорошо» – це добре. А молодим? Відповідає Роман ХАРЕВИЧ, головний інженер станції:

    — Жаль, звісно, що Олександр Васильович іде на пенсію. Але скажу вам одне: Стрілець у непростий час згуртував колектив станції. Його поважають люди. І на залізниці, і в місті. Під його керівництвом на станції у свій час працювали начальник дирекції В’ячеслав КИРИЛЕНКО, начальник відділу перевезень Микола БІЛИЙ, заступник начальника відділу перевезень Андрій ДУДКА, начальник відділу праці дирекції Алла ОПОЛОНСЬКА і майже всі поїзні диспетчери… Ще мені подобається в ньому, що завжди підтримував спорт на станції і на вузлі…

    Як бачите, і молоді було не гірше.

    Ще одна важлива деталь. Залізничну династію Стрільців продовжує син Олександра Васильовича Юрій. Випускник залізничної академії, він працює поїзним диспетчером.

    Комісійний день завершується цілком благополучно. Зауваження є, але виявлені недоліки не порушують роботу станції Конотоп. Так було, так є і так, віриться, буде. Нормально буде.

    Микола ПАЦАК

    Читання інструкцій чи дохідливе викладення сучасних вимог

    Щоб йти в ногу з технічним прогресом у нашій галузі, залізничникам необхідно постійно поповнювати свої знання, удосконалювати навички, переймати передовий досвід. Для цього, відповідно до вимог регламентуючих документів, у структурних підрозділах регулярно проводяться технічні заняття.


    Заняття проводить заступник начальника дистанції з СЦБ Олександр РОЗГОНЮК.

    Як же вони проходять? Цікавило мене, коли направлявся на одне із них у Вінницькій дистанції сигналізації та зв’язку.

    Під час останнього технічного заняття головний інженер Геннадій ОСТРОВСЬКИЙ доводив вимоги наказу начальника залізниці № 432 «Про порядок експлуатації, утримання та ремонту спеціального самохідного рухомого складу», а також інструкції, яка регламентує порядок обслуговування та експлуатації цих самохідних залізничних машин, затвердженої відповідним наказом Укрзалізниці.

    Подумалось, що робота керівника заняття буде зведена до формального прочитання названих документів, адже зазначеної в інструкції техніки в дистанції сигналізації та зв’язку практично немає. Вона знаходиться в колійному та деяких інших господарствах. Однак мої побоювання не справдились. Окремі положення наказу й інструкції головний інженер дистанції зачитав. І кожне з них супроводжував коментарем, щоб приблизити його вимоги до специфіки роботи фахівців СЦБ та зв’язку. Але головний акцент він зробив на техніці безпеки під час виконання робіт разом із колійниками, де використовуються спеціальні машини – підйомні крани на залізничному ходу та ін. Коли, скажімо, проводиться монтаж обладнання залізничного переїзду чи стрілочного переводу, то фахівці СЦБ працюють разом з монтерами дистанції колії чи колійної машинної станції. Кожен виконує свою роботу. Але тут необхідно знати, як застосовується спеціальна техніка, щоб не заважати партнерам і, головне, уникнути травмування та інших неприємностей.

    ПРЯМА МОВА

    Головний інженер дистанції Геннадій ОСТРОВСЬКИЙ:

    «Відповідно до затвердженого графіка технічні заняття ми проводимо щомісяця у кожен останній четвер. У нашій групі займаються 23 фахівці: старші електромеханіки, начальники дільниць, старший диспетчер. Вони є керівниками первинної ланки і також проводять заняття зі своїми підлеглими. Тому мають бути обізнаними в усіх напрямках нашої діяльності, щоб навчати, допомагати безпосереднім виконавцям робіт, спрямованих на забезпечення руху поїздів. І ми над цим працюємо».

    Щодо методики проведення заняття, то це не був монолог викладача. Всі присутні в класі стали його активними учасниками. Ставили запитання, отримували відповіді. Періодично і Геннадій Миколайович цікавився, наскільки підлеглі засвоїли те, про що йдеться. І це пожвавлювало інтерес аудиторії. Викликали увагу своєю активністю на занятті старший електромеханік вінницького вузла зв’язку Богдан КОВАЛЕНКО, який працює на цій посаді уже багато років, та нещодавно призначений на посаду старшого електромеханіка СЦБ Олексій МЕЛЬНИК. Молодого фахівця можна зрозуміти. Щоб на належному рівні проводити технічні заняття з підлеглими електромеханіками, багато з яких працюють по 10—20 років, потрібно якомога більше самому знати. Певні знання можна отримати з посібників, але важливо перейняти їх від старших колег. А кращої нагоди ніж технічні навчання годі й шукати. Важливо, щоб вони проходили належним чином.

    З цією групою також проводить технічні заняття заступник начальника дистанції з СЦБ Олександр РОЗГОНЮК. І за словами старших електромеханіків, з якими вдалось поспілкуватись, він, як і головний інженер, це робить на належному методичному рівні.

    Щодо заняття, проведеного Геннадієм Островським, то воно пройшло доволі жваво, цікаво, і відведеного часу було малувато. Тому після його завершення ще певний час тривала зацікавлена розмова між колегами. А це тому, що відбулось не монотонне читання інструкції, а дохідливе викладення сучасних вимог до роботи на залізниці.

    Никифор ЛИСИЦЯ

    Оберіг для воїна

    Колектив Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту активно долучився до реалізації програми «Оберіг для воїна», започаткованої регіональною громадською організацією «Суспільні ініціативи Козятинщини».


    Учасники урочистого заходу. Фото на згадку.

    Цей проект спрямований на військово­патріотичне виховання учнівської молоді міста та району шляхом залучення їх до допомоги українським військовим у зоні проведення антитерористичної операції на сході України, зокрема виготовлення маскувальних сіток та костюмів для військовослужбовців, а також доставка їх у зону проведення АТО спільно з благодійним фондом допомоги українським воїнам «Армія SOS».

    Сьогодні до цього проекту, що реалізується за підтримки облдержадміністрації, вже долучилися 36 шкіл району, що охоплює майже 10 тис. осіб. Учні відвідують тематичні виховні години, зустрічаються з учасниками АТО, виготовляють маскувальні засоби. Загалом за час діяльності цього проекту виготовлено майже 600 маскувальних сіток та 60 костюмів. І частка молодих козятинських залізничників у цій добрій справі досить вагома. Нещодавно в училищі відбувся цікавий захід, на якому презентували соту маскувальну сітку, виготовлену руками учнів. Її разом з іншими маскувальними засобами передали волонтерам для воїнів АТО.

    За такі добрі справи козятинці вже отримали подяки від керівництва міськради та міста, благодійного фонду «Армія SOS», громадської організації «Суспільні ініціативи Козятинщини», а також командування 57¬ї окремої мотопіхотної бригади, бійцям якої й направляється така благодійна допомога.

    Анатолій САДОВЕНКО

    Відданість меті

    Зацікавленість, устремління, завзяття, спрямовані на реалізацію задуманого, створюють потужну мотивацію з метою досягнення конкретних цілей.


    Віталій ЧАПАЙДА - «Над технологією виготовлення деталі потрібно добре помізкувати».

    Слухаючи виступ токаря Козятинського локомотивного депо, голови місцевої профспілкової організації Віталія ЧАПАЙДИ під час дорожньої конференції трудового колективу регіональної філії «Південно-Західна залізниця», відзначили сконцентрованість на нагальних потребах, з якими він зустрічається у профспілковій роботі.

    Робітник щоденно турбується про виконання виробничого плану, про наявність підготовлених для обробки деталей, справність верстата та інструмента. Творчу направленість врешті-решт провокує необхідність заробляти трудову копійку. Тут самоаналіз та дисципліна не дозволяють відволікатися на другорядні справи. Не всім.

    Токар шостого розряду Віталій Чапайда – один з тих, кому небайдужа доля країни, залізниці, рідного колективу. У розмові говоримо про те, що варто змінити, що турбує найбільше. Здебільшого він викладає колективні думки працівників локомотивного депо Козятин.

    Невтішною на сьогодні є ситуація щодо оздоровлення працівників та їхніх сімей. Коштів виділяється на це зовсім мало. Наприклад, у 2015 р. в санаторії «Хмільник» оздоровилося 2 тис. 837 чол., а в минулому лише 1 тис. 132. Це суттєва різниця.

    Преміальна оплата, на думку працівників, теж має доволі мізерний відсоток — 7,8 %. Щоб стимулювати кращі показники праці чи навпаки викликати здивування та непорозуміння?!

    Питання понаднормових годин теж наштовхує на думку, що 313 тис. год, при проплатах 13,9 млн грн, — це не той показник, яким можна бути задоволеним. Навпаки, треба, щоб проводилась політика недопущення таких показників, при тому, що є непоодинокі факти приховування такого виду перепрацювань. Та цифра, що доводять працівникам депо, не завжди відповідає дійсності.

    Говоримо про охорону праці на залізниці. «Тут, — зазначає Віталій Олександрович, — анонсовано перевитрату майже 32 млн грн. При плані 50,024 освоїли 82,2344 млн. Але це не означає, що відбулось кардинальне поліпшення, адже застаріле обладнання і технології не дають можливості рухатись вперед, в напрямку поліпшення умов праці».

    Наболілими питаннями є якість спецодягу та спецвзуття, яка ледве витримує половину гарантованого терміну. На думку більшості, взагалі треба відходити від сліпого дотримування норм десятирічної або й більше давнини. «Треба постійно моніторити це питання, — вважає В. Чапайда, — і в співпраці з матеріально­технічною службою підходити до розробки нових норм, більш адаптованих до умов праці і цивілізованих та «європейських», як ми любимо зараз говорити». Співрозмовник розповідає один випадок: «Ми були приємно здивовані, коли при заїзді львівських бригад до Козятина, побачили на них сучасні комбінезони. Гарні, зручні з логотипом Львівської залізниці. Впевнений, що вартують вони не набагато більше, ніж наші нікчемні «роби». Тендери, як уже неодноразово говорилось, проводяться безвідповідально. По­перше, втрачаємо час і кошти на їх проведення, а після проведення виявляється, що фігурант не має можливості якісно та вчасно виконати умови закупівель. Болюче питання спецхарчування. Час надати можливість керівникам підрозділів вирішувати його самостійно в регіонах. Буде дешевше, вчасно та кращої якості.

    Також хочу висловити бажання колективу мати інформацію з перебігу роботи комісії з формування колективної угоди, адже люди щиро сподіваються, що вона збереже ті норми і положення, які підтримують стабільність праці і гарантії її достойної оплати.

    У новій колективній угоді важливо задекларувати можливість планомірного підняття соціальних показників і стандартів для працівників. Адже всім відомо, що краще працює той робітник, у котрого є впевненість у дні прийдешньому. І лише тоді залізничник буде зацікавлений зростати професійно і цінувати свою роботу».

    Майстер власної справи Віталій Чапайда – компетентна людина у царині технології обробки металів різанням. Його відданість ділу сприяє відстоюванню прав залізничників. Він продемонстрував якість тканини, з якої пошито робочу куртку. Варто гарячій стружці потрапити на синтетичну поверхню верхнього одягу, як металеві леза назавжди опиняються в тканині. Тоді пильнуй токар або фрезерувальник за тим, щоб цим наждаком не поранити руки. Але хіба це нормальний стан справ? Ось чому робітник В. Чапайда, який має 15-річний стаж роботи токарем, готовий на офіційних рівнях сигналізувати про актуальні проблеми виробничого сьогодення. Роздивлялись його токарний верстат, якому вже давно час відправлятися на металобрухт. Та економічна скрута, яку переживає галузь, не обіцяє, що на дільницю, де працює Віталій Олександрович, прийде нове сучасне металорізальне обладнання. Отже, підтверджуйте, Віталію Чапайда, власне уміння на пам’ятнику верстатної промисловості середини минулого віку. Хіба існує альтернатива?

    …Йде засідання профспілкового активу, організованого Козятинським теркомом галузевої профспілки. З увагою слухає аудиторія виступи голови теркому Анатолія ВІЛЬЧИНСЬКОГО, його заступника Дмитра ЖИВЧИКА, інспектора праці Анатолія КАШПЕРОВЕЦЬКОГО, технічного інспектора Олега САВИЦЬКОГО та інших профспілкових активістів. Питання, що обговорюються тут, заслуговують на увагу кожного із численної аудиторії.

    Погляд зупиняємо на В. Чапайді. Йому цікаві зміни у колективному договорі, документі, що регламентує рівень соціальної захищеності працівників. Організація діловодства у профорганізаціях, заходи технічної інспекції теркому, актуальні питання ведення бухгалтерського обліку кожної первинки – все це він занотовує у власний конспект. Знадобиться!? Безумовно. Він бажає досягти максимальної соціальної захищеності колег­робітників.

    2017 р. у профспілкових організаціях залізничної галузі проходить під гаслом «Єдність, солідарність, справедливість». А ще варто додати наполегливість, здібність прискіпливо ставитись до поставленої мети. Вона залежить від уміння сконцентрувати увагу на вирішенні поставлених завдань. Віталій Олександрович черпає сили у здоровому оптимізмі. Такою є його вдача.
     

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Валентина КОЛЯДА, Фото Віктора ЗАДВОРНОВА

    Руслан і Людмила з колійної когорти

    Міцна наша залізниця працьовитими людьми. А серед них багато таких, що перейняли любов до залізничної справи від батьків, і далі – передають цю естафету дітям. Такі родини – надійний підмурок галузі. Через це вони постійні герої наших матеріалів на шпальтах «Робітничого слова».

    Бо є тим, що об’єднує минуле і майбутнє залізниці. Сьогоднішня моя розмова з представницею залізничної династії Людмилою МОСІЙЧУК.


    Людмилі МОСІЙЧУК є кого навчати і ким пишатися.

    Трудові витоки усіх представників її славного залізничного роду – Коростенська колійна машинна станція. З КМС-122 Людмила Василівна пов’язана із самого дитинства. Вона жартома називає себе дитиною цього підрозділу. Тут працювали її батьки, їздили у відрядження, жили у вагонах. Народилася Людмила Василівна у Малині, там працювали якраз в той час і мешкали колійники. В школу ходила в Коростені, і коли закінчила її у 1987 р., то планувала вступити до педучилища. Та не вдалося, бо бажаючих було дуже багато – конкурс був сім осіб на місце. Думала спробувати знову наступного року, та мама порадила йти попрацювати підсобною робітницею, звісно ж, в КМС. Тут молода дівчина познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, який працював складачем поїздів, відтак створили власну сім’ю. І згодом на певний час залишили КМС.

    Нагадаю, що це був «післячорнобильський» період, і багато хто тоді вирішував переїхати з Коростеня у більш чисті зони. Спробували скористатися цією можливістю і Людмила Василівна з Сергієм Федоровичем. Тож після переселення отримали житло в Полтавській області. Жили, працювали в сільському господарстві, все складалося нормально, однак рідні краї були серцю ближче. Через це усе­таки повернулися назад у Коростень. І знову влаштовуватися на роботу прийшли в колійну машинну станцію. Людмилі Василівні запропонували роботу кухаря, потім ще й провідником вагонів тут працювала, виїжджаючи з колективом на колійні роботи. Згодом стала працювати розподілювачем робіт. Реалізувала давню мрію – здобула професійну освіту: закінчила з відзнакою Вінницький транспортний коледж і має спеціальність технік­колійник.

    Нині працює Людмила Мосійчук майстром виробничої дільниці ХДВ (хопер­дозаторних вертушок), яку очолює Валерій ЛЮБИЧЕНКО. Колектив дільниці — це машиністи залізнично-будівельних машин, які працюють по всій залізниці. Завдання ж майстра — допомагати в організаційній роботі начальнику дільниці, розробляти графіки, проводити інструктажі з працівниками, брати участь в технічних навчаннях…

    Людмила Василівна усією душею вболіває за свою роботу, за те, щоб все було виконано як слід. Відповідальності її вчили батьки, тепер і вона цьому навчає свою доньку Юлію, яка теж працює в КМС. Пишається Людмила Мосійчук і своїм молодшим братом – Русланом КОВАЛЬЧУКОМ, який працює заступником начальника галузевої служби колії з ремонтно-колійних робіт, а перед цим здобув вищу освіту, пройшов щаблями професійного зростання в Коростенській колійній машинній станції. І щиро сподівається моя співрозмовниця, що їхньому залізничному роду не буде переводу.

    Оксана КЛИМЧУК

    Як монтер колії пологи приймав

    Ти́шів — пасажирська зупинна платформа Коростенської дирекції залізничних перевезень, розташована між з. п. Головки та Йосипівка. З часу її створення, а це 1974 р., мабуть, такої уваги ЗМІ до неї ще не було, як останніми тижнями. А річ у тім, що саме тут, на лавочці в однієї молодої пасажирки відбулися… пологи. І на щастя, все склалося добре і для мами, і для малюка. Звісно, не лише через збіг обставин, а й завдяки людям, які не побоялися допомогти.


    Анатолій ЛІСКОВ — приклад для власних синів.

    В нещодавньому телесюжеті ТСН говорили з пасажиркою, яка теж ішла на електричку і першою побачила породіллю і немовля. Мені ж вдалося поспілкуватися з основним свідком цієї події і помічником породіллі й дитини. Ним виявився залізничник Анатолій ЛІСКОВ. Того дня він, підмінний черговий по переїзду 123¬й км, був на своєму робочому місці. Анатолій Іванович розповідає, що 29 березня десь о 8.45 почув пронизливий жіночий крик. Від пасажирської платформи до переїзду, а це зовсім поруч, біг незнайомий чоловік і просив допомогти — в його дружини почалися пологи. Перше, що зробив Анатолій Іванович, зателефонував до чергової по ст. Чоповичі й попросив, аби викликали «швидку». Прибіг до пасажирської платформи і побачив розгублену жінку, яка вже притискала до себе дитину, і багато крові біля лавки... Анатолій каже, що почав закутувати дитинку в куртку. Коли ж підійшла пасажирка — мешканка сусіднього села Раїса Баранівська, то й вона долучилася до допомоги. Сказала, що треба було б пуповину перев’язати. Тож Анатолій взяв аптечку на своєму робочому місці, а також звичайного кухонного ножа й нитки. Завдяки цьому і здійснили «процедуру» з пуповиною та чекали на «швидку». Дитинку ще вкутували, намагаючись краще зігріти, а тут вже й медики під’їхали…

    Запитую в Анатолія Ліскова, що він відчував після цього випадку. Каже, що емоції його переповнювали ще тривалий час, бо такий випадок з ним стався вперше. У своїх діях основним вважає те, що відразу подбав про виклик «швидкої». Йому спокійніше стало на душі, коли пізніше довідався про висновок лікарів: малюк здоровий, породілля, хоч і втратила багато крові, нині в задовільному стані.

    Тож нехай все буде добре в цієї родини, звісно, без таких «екстремальних» ситуацій. І щоб на їхньому шляху зустрічалися лише чуйні й турботливі люди. Такі, як Анатолій Іванович. Він працює в Коростенській дистанції колії монтером вже 15 років, водночас, є підмінним чергового по переїзду. Живе з родиною в Коростені, має двох синів.

    Оксана КЛИМЧУК

    Пильність Наталії Шроль

    Залізничний переїзд — об’єкт підвищеної небезпеки. Та як свідчить статистика, правил безпеки при перетині залізничних переїздів дотримуються далеко не всі. Про суть професії кореспондент «Робітничого слова» дізнавалась у розмові з черговою по переїзду 33-го км Наталією ШРОЛЬ.

    Аби дістатися до місця зустрічі, довелося долати пішки невелику відстань від ст. Буча уздовж залізничних колій. І ось підходжу. Перед наближенням зупиняюся — працює звукова сигналізація, опущений шлагбаум, горить червоне світло світлофора. І тут в пам’яті спрацьовує одне з правил: «Ніколи не варто забувати, що недотримання встановлених норм може коштувати людині життя». Тому при наближенні до залізничного переїзду проявляю увагу та обережність.


    По дорозі з піснею і блиставчанками.

    Одразу помічаю одягнену у форму Наталію Дмитрівну із сигнальним прапорцем. Як згодом дізнаюся, чергова під час проходження поїзда зустрічає його і оглядає рухомий склад на предмет виявлення технічних несправностей та порушень щодо кріплення вантажу.

    — Прослідував без зауважень, — доповіла зі свого робочого місця Наталія Шроль.

    І лише після цього вона запросила мене в ошатний будиночок чергового по переїзду. Наша бесіда видалася цікавою і пізнавальною. Хоча розмовляти доводилося уривками, адже поїзди на залізниці мчать за розкладом.

    На переїзді Наталія Дмитрівна працює майже чотири роки. Пильність та уважність завжди на першому місці. Адже на неї покладено високу відповідальність. Вона постійно підтримує зв’язок із черговою по ст. Буча, яка надає оперативну інформацію щодо ситуації на лінії.

    Мені завжди було цікаво, може є якась «спокуса» в цій професії? Тому і запитую пані Наталію, що спонукало її піти працювати на переїзд?

    — Залізничницею мріяла стати ще з дитинства. Правда, провідницею, — наголошує Наталія Шроль. — А долею судилося потрапити на залізничний переїзд.

    Пригадуючи перший день, розповідає, як хвилювалася. Адже за зміну проходить понад 80 поїздів, автомобілі їдуть нескінченним потоком. Рух не зупиняється. Сподівалася на Бога і на себе. Та все пройшло добре, без пригод. Адже головне в роботі — щоб ніхто не постраждав. Згодом звикла працювати в такому ритмі. Досі дуже вдячна Галині МЕЩЕРЯКОВІЙ, яка допомагала під час проходження практики. Вона всьому і навчила.

    — Колектив у нас старанний, досвідчений, дружній, — говорить Наталія Дмитрівна. — Завжди можу розраховувати на пораду від начальника дільниці Василя ГАВРИЛЯКИ, підтримку сумлінних змінниць Галини і Надії МЕЩЕРЯКОВИХ і Ніли КРУЧЕНЮК. Ще вважаю, що люди, які працюють на переїздах, повинні проходити реабілітаційну психологічну підтримку, і на це не завадило б звернути увагу керівництву.

    Перша династія бере свій початок від нас. Працює на залізниці складачем поїздів на ст. Буча чоловік Віктор Володимирович, черговою по ст. Буча невістка Ірина, яка зараз перебуває в декретній відпустці з маленькою донечкою Вікторією. Пишаюся дітьми – сином Юрієм та донькою Надією. Вони — моя надія. А найбільша мрія – щасливі та здорові діти.

    А ще Наталія багата на таланти. З вогником в очах розповіла про хобі, яким займається у вільний час. Віддушину знайшла в пісні. І не дивно, адже народилася в співучій родині. Жіночий ансамбль «Блиставчанка» під керівництвом Оксани ПРОКАЄВОЇ, який поєднує українська пісня, відвідує вже п’ять років.

    — Забуваєш про все і просто співаєш, насолоджуючись піснею, — каже Наталія Дмитрівна. — Моя улюблена «Летіла зозуля» — про маму. Взагалі для мене пісня – це свято. В репертуарі ансамблю пісні виконуються акапельно. Багато текстів написано односельчанами. «Гімном Блиставиці» завжди розпочинаємо свій виступ. Нас часто запрошують з концертами у м. Буча. Також брали участь у фестивалі, який проходив у Національному музеї народної архітектури та побуту України (с. Пирогів), і, звичайно ж, завжди бажані у рідному селі Блиставиця.

    Тетяна ШЕМЧУК

    Людина живе стільки, скільки живе пам’ять про неї

    У 2017–му колишньому начальнику Південно-Західної залізниці Борису ОЛІЙНИКУ (1934–1999 рр.) мало б виповнитися 83 роки. Пістолетний постріл невідомого найманого вбивці до сьогодні відгукується болем у душах тих, хто добре знав Бориса Степановича. Познайомився з ним вперше під час впровадження в експлуатацію електрифікованої дільниці між станціями Гречани—Підволочиськ. Фоторепортаж про підключення 20 серпня 1998 р. тягової підстанції (ТП) на ст. Гречани готувався з коліс.


    На екскурсію запрошує Микола ЧЕРКАСЬКИЙ.

    Мить, коли Б. Олійник у колі начальників галузевих служб готувався «дати світло», було зафіксовано та розміщено у «Магістралі». Кадр фотооб’єктива — як одкровення. А що залишилося за кадром?


    Особисті речі Бориса ОЛІЙНИКА — у центрі експозиції.

    Добре, усміхнене обличчя, рука, що тисне пускову кнопку на пульті управління ТП, і до монотонного трансформаторного гулу у тіснуватому від люду приміщенні додається бурхливий сміх. Це реакція на якийсь дотепний жарт від звичайної людини – Бориса Олійника.


    У залі музею — історія розвитку столичної магістралі.

    …Добрими почуттями лунає його ім’я в душах земляків із села Божиківці (Хмельниччина), звідки він родом, але в першу чергу й у тих, з ким йому довелося працювати. 19 років, протягом яких Борис Степанович очолював столичну залізницю. Це історія, закарбована у літописі. Електрифікація понад тисячі кілометрів залізниці, в тому числі й такі важливі напрямки, як Жмеринка—Хмельницький—Тернопіль і Ніжин—Чернігів. На той час були прокладені другі колії за багатьма напрямками, побудовано нові станції та залізничні вузли, реконструйовано багато локомотивних та вагонних депо, відновлено залізничні вокзали. Для працівників залізниці зведено житлові будинки, оздоровниці, лікарні, а для їхніх дітей — школи та дитсадки.

    «Занурення» у біографію колишнього начальника Південно-Західної відбувається ось уже понад 15 років. Рішення про створення музею прийнято керівництвом Південно-Західної магістралі спільно з Деражнянською райдержадміністрацією. У такий спосіб вдячні деражнянці вирішили вшанувати працівників залізниці, завдяки яким місцеві жителі здобули зв’язок із зовнішнім світом. Експозиції, що присвячені розвитку столичної магістралі, також доречні. Адже далекого 1871 р. було відкрито залізничне сполучення у бік Проскурова та Жмеринки.


    Службовий мундир Бориса ОЛІЙНИКА.

    Нещодавно відвідали Музей Південно-Західної залізниці та Бориса Олійника, що розташований у станційній будівлі ст. Деражня. Науково-допоміжний фонд цього закладу налічує понад 300 експонатів, а основний фонд – 430. Особисті урядові нагороди, речі, які належали Борису Степановичу, тут зберігаються із часу заснування музею, яке відбулось у грудні 2001 р. Поруч із раритетами – металевою гравюрою, погруддям, які подаровано його друзями, портрет, виконаний олівцем. Розповідати про музей, все одно що рухати вручну стрілки на старому експонаті — станційному годиннику зразка початку минулого віку. У якості екскурсовода — директор музею на громадських засадах Микола ЧЕРКАСЬКИЙ зазначив, що деражнянці бережуть пам’ять про свого славетного земляка: у спеціальній експозиції музею відображено його життєвий шлях від учня школи до керівника Південно-Західної залізниці, першого президента Укрзалізниці.

    Рідко, коли залізничний музей обходиться без фотографій, документів, книг. Чимало їх і у Деражні. Крім цього, у закладі чимало макетів паровозів, сигнальних ліхтарів, нагородних знаків та прапорців. Є патефон зразка початку ХХ ст., як давній символ вокзалу – музичного павільйону біля залізниці. Не звучить, а нагадує про далекий 1871–й, коли відкрито залізничне сполучення у бік Проскурова (м. Хмельницький) і Жмеринки, станційний дзвін.

    У запасниках Музею Південно-Західної залізниці та Бориса Олійника майже дві тисячі експонатів. Чому ж тоді не розширюєте експозиції? — цікавлюся у М. Черкаського. – Хіба не здогадуєтеся!? (усміхається). Через тісноту! Якби отримати дозвіл на розширення музею (поруч із музейною залою пустує просторе приміщення), можна було б після відповідного ремонту говорити про розміщення цікавих експонатів.

    Ліричний відступ. Микола Васильович працює в музеї на громадських засадах. Директор Деражнянського професійного аграрного ліцею, відомий у країні культуролог М. Черкаський діє усвідомлено, сміливо, розуміючи, що людська довіра зобов’язує, як керівник навчального закладу він несе у собі відповідальність за долю інших, виховує патріотів. Серед останніх нагород ліцею – срібна та золота медалі від Міністерства освіти та науки України у номінації «Сучасні заклади освіти». Серед добрих справ – відправлення 23 тис. 200 пакетів (один пакет — 20 порцій) «сухих борщів» через волонтерів до зони АТО на сході держави. А ще співробітники та учні ліцею за власної ініціативи влаштовують прибирання братської могили євреїв, розстріляних фашистами та їхніми посібниками в період Другої світової війни, що в Германовому урочищі, в околицях Деражні. Тут зберігся пам’ятний знак та земляні насипи, що потребують постійного догляду та прибирання. Тобто патріот рідного краю, педагог, культуролог М. Черкаський залишає добрий слід у свідомості відвідувачів музею, учнів ліцею. Його шанують на ст. Деражня. Бо велетенська інтелектуальна енергетика, яку постійно віддає оточуючим директор залізничного культурного осередку, дозволяє намічати нові плани, пошуки, задуми. Це не порожні слова. Вже сьогодні можна розширити експозиції, присвячені розвитку столичної магістралі, діяльності Б. Олійника та його попередника – начальника столичної магістралі Петра Кривоноса. Потрібно отримання дозволу від керівництва регіональної філії на реконструкцію музею.

    Людина живе стільки, скільки живе пам’ять про неї. Серед записів у книзі для відвідувачів знайшли щиросердні слова подяки на адресу Миколи Черкаського та екскурсовода Ольги МЕЛЬНИК від сина та доньки Бориса Олійника. Володимир Борисович та Ольга Борисівна дякують своїм землякам, деражнянським залізничникам в особі начальника місцевої станції Миколи БОДНАРЧУКА за те, що зберігають пам’ять про батька. Але це не єдині записи. Про неоціненний внесок у скарбницю українських залізничних музеїв діляться думками сотні відвідувачів. А будуть ще тисячі…

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олександра ІВАНОВА

    Кривавий квітень 1944-ГО

    У квітні є страшна дата, яка нагадує про пекельний біль війни. Вона зворушує серця залізничників та мешканців Дарницького району. 8 квітня 1944 р. ввійшло в історію як кривавий день насильства, мук та втрат. Втрат ні в чому неповинних людей.

    Станція Дарниця – це місце в Києві, яке донині залишається сумним символом політики геноциду нацистської Німеччини. Пам’ятати про тих, хто став жертвами військових бомбардувань 1944 р., потрібно щодня, а не лише у скорботні дати, вважають ветерани, які пройшли через горнило війни.


    Під час мітингу.

    6 квітня. Привокзальний парк пам’яті вже став центром усіх заходів дарницьких залізничників. Палахкотять свічки. Ветерани Другої світової війни та працівники підрозділів Дарницького залізничного вузла зібралися біля пам’ятників і обелісків, встановлених на місці масових страт. Щоб згадати. Адже пам’ять живих — це продовження життя тих, хто переступив поріг вічності. Це вогонь вищий за усі обеліски, це вогонь серця.

    Вшановуючи героїчне минуле не лише залізничників, а й усього народу, організатор заходу – голова громадської організації ветеранів війни та праці Дарницького залізничного вузла Микола ПАВЛЮК наголосив на тому, що хто не знає минулого, той не вартий майбутнього.

    Пам’ятник, меморіальні дошки та братська могила воїнів-­залізничників були освячені представниками православного духівництва. На знак пошани до братської могили покладено вінки та квіти.

    Земний уклін усім, хто кував перемогу та захищав нашу Вітчизну!

    Тетяна ШЕМЧУК, Фото Олександра ІВАНОВА

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05