РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 21 (9 червня 2017) 

  • Поліцейські погони змінив на залізничні

    У житті кожної людини настає той момент, коли доводиться робити вибір: чому саме присвятити своє подальше життя. У когось такий вибір вдалий і він його зробив один раз і назавжди. У інших буває декілька спроб…

    Після завершення навчання у школі Володимир КАЧУРОВСЬКИЙ вирішив присвятити своє життя службі у правоохоронних органах (на той час ще міліції). Це і привело його до Києва у Національну академію внутрішніх справ. Навчався він успішно, завершив магістратуру. А після навчання направили лейтенанта служити інспектором у Вінницькому відділі міліції. Служба розпочалась нормально, за короткий час освоївся на посаді, старанно виконував свої обов’язки. І це уже було передумовою для подальшого службового зростання. Ще більші перспективи перед молодим правоохоронцем відкривались після відрядження на схід України.

    — База нашого Вінницького збірного загону знаходилась у Краматорську, — пригадує Володимир Володимирович, — однак завдання доводилось виконувати й в інших населених пунктах, наближених до лінії зіткнення. Зокрема у селищі Мирному, яке на той час було звільнено від окупантів. Хоч населення в ньому залишалось мало, роботи нам вистачало. В першу чергу було необхідно забезпечити громадський порядок. Не менш важливим було виявляти бойовиків, які видавали себе за простих, мирних громадян. І усе це нам вдавалось.

    Коли слухав розповідь мого співрозмовника, здавалось, що нічого складного, тим більше, небезпечного, під час перебування в зоні проведення антитерористичної операції не було. Та це не так. Небезпека чатувала майже на кожному кроці, адже неподалік знаходився ворог. А він постійно обстрілював нашу територію. Більш того, коли відправлялись на затримання бойовика, який видавав себе за мирного мешканця, можна було від нього отримати й збройний опір. Це могло завершитись пораненням, а то й смертю.

    Наразитись на неприємності можна було і під час чергування на блокпостах, охороняючи залізничні мости чи й інші важливі об’єкти, чи й під час патрулювання міста. А цим лейтенанту міліції доводилось займатись майже щодня. До того і погодні умови були далеко не найкращими, адже місячне відрядження тривало з середини грудня 2015 р. до середини січня уже наступного. А це найхолодніший період тої зими. Та усі труднощі офіцер мужньо здолав. Живим та неушкодженим повернувся у Вінницю.

    Тут на нього з нетерпінням чекали дружина Інна та дворічний, на той час, син Артем. І, звичайно, усі рідні та друзі. Зустріч була радісною і щасливою для усіх. Щиро зустріли Володимира Володимировича й у відділі міліції. Саме тут після нетривалої відпустки продовжив службу уже старший лейтенант Качуровський. А на той час розпочалось реформування міліції в національну поліцію. Потрібно було проходити переатестацію, перевірку на відповідність новим вимогам, які ставились перед охоронцями правопорядку. Усі іспити офіцер витримав і був рекомендований для служби в Національній поліції України. Цим він скористався і продовжив службу уже на вищій посаді.

    Та через півроку Володимир Качуровський вирішив залишити службу в правоохоронних органах, якій віддав сім років свого молодого життя. Таке рішення далось йому не просто, та й не усі його в цьому підтримували. Адже й посадові оклади у поліцейських підвищили, і перспектива сходження службовими східцями вимальовувалась… Однак від свого наміру чоловік не відступив.

    Постало питання щодо подальшої роботи, адже родину необхідно утримувати, та самому віднайти заняття, яке прийшлось би до душі. Свій вибір Володимир Володимирович зупинив на залізниці. Ще колись, в дитинстві, він мріяв водити поїзди. То чому б не здійснити цю мрію!? За для цього поступив на курси машиністів, які діють при Жмеринському вищому професійно­технічному училищі.

    Пройшло півроку і з посвідченням помічника машиніста Володимир Качуровський прийшов у відділ кадрів Жмеринського локомотивного депо. А там отримав направлення у локомотивну колону, яка функціонує у Вінниці. Очолює її Олександр ТАРАСЮК. Його й прошу розповісти про свого нового підлеглого.

    — Хоч Володимир працює лише декілька місяців, — пояснює мій співрозмовник, — та уже позитивно зарекомендував себе в колективі. Він старанно засвоює усе, що стосується його роботи. І уже повною мірою виконує обов’язки помічника машиніста. А вони не прості, адже локомотив, де він працює, задіяний на маневровій роботі. Вона має свою специфіку і вимагає не лише від машиніста, а й від його помічника особливої уваги, чітких дій, обережності при здійснені маневрів на станціях. Усе це у починаючого тепловозника є.

    Чи не жалкує про свій вибір? Поцікавився під час розмови у Володимира Качуровського. У відповідь почув, що вважає своє рішення вірним. Хоч і заробіток трохи менший, зате на залізниці є чіткий графік роботи. Відпрацював належне і можеш займатись сімейними справами, більше приділяти часу вихованню сина, допомагати дружині. А така допомога вкрай потрібна, адже через місяць в родині має з’явитись ще одна дитина, за даними медиків – син. Тож турбот додається, та вони приємні. Ким стануть сини, прогнозувати ще рано. А от батько зробив свій вибір – змінив поліцейські погони на залізничні й не шкодує про здійснене.
     

    Никифор ЛИСИЦЯ, Фото з архіву Володимира КАЧУРОВСЬКОГО
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05