РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 20 (2 червня 2017) 

  • Щоб наша залізниця стала ще кращою

    Наш співрозмовник розгортає газету.

    — Читаю. Аякже. Як принесе листоноша, так зразу всі прочитую: і залізничну, і нашу районну.

    Тут я помічаю, що окулярів біля Анатолія Андрійовича немає й близько.

    — Без окулярів?


    Є чим пишатися ветерану-залізничнику зі станції Низківка Анатолію Андрійовичу ВОЛОВИКУ.

    — Та, слава Богу, без них. Дев’яносто Анатолію Андрійовичу ВОЛОВИКУ виповнилося в кінці травня. Він із покоління, на долю якого випало багато лиха. Голодомор 33-го, війна, окупація, післявоєнні голодні та холодні роки…

    — Нас у сім’ї було п’ятеро. Батько працював на залізниці, тож було легше. Але час був важкий. Дуже важкий. Старшого брата забрали німці. Він загинув десь у Польщі. Коли село звільнили, я пішов працювати. На станції роботи було багато. Із Корюківки йшли состави з деревом для Донбасу. Військові ешелони… Не те, що тепер.

    Тепер тихо. За годину розмови через станцію Низківка не прослідував жоден поїзд.

    Ця станція колись була вузловою. Так і тепер, але пасажирського руху до Корюківки вже немає. До речі, у романі Анатолія Рибакова «Кортик» є згадка про неї.

    — У 1948-му, — продовжує Анатолій Андрійович, — мене призвали до армії. У залізничні війська. І поїхав я будувати вітку Перм—Кезил. Як кажуть, із вогню та в полум’я. Північний Урал. Жили в наметах. Холодно. Укривалися однією шинеллю.

    Додому Анатолій Воловик повернувся через чотири роки. На станцію Низківка. Тут варто зауважити, що сама Низківка звідси далекувато. А село поблизу вокзалу – це Воловики. Воно, скоріш за все, засноване давніми предками мого співрозмовника.

    Повернувся – і пішов знову працювати на залізницю. Черговим по станції. І так до 1970 р. Аж поки під час суботника не сталося лихо. Із закритим перелом ноги Анатолій Воловик потрапляє до лікарні. Не такий вже й складний був перелом, та від самого початку лікар допустив помилку. І як наслідок – інвалідність. Про роботу на залізниці вже мови не було.

    Та не така людина Анатолій Андрійович, щоб сидіти, склавши руки. Його будинок, подвір’я, невеликий городик доглянуті працьовитими руками. «Діти допомагають», — каже ветеран. Але й сам він, як ми розуміємо, доглядає за своїм затишним обійстям. Сам, бо дружина передчасно пішла з життя. А діти, до речі, і донька Людмила, і син Анатолій стали теж залізничниками, живуть у Києві. Звісно, приїздять, допомагають, та від столиці до Воловиків більше 200 км.

    У розмові із сином Анатолія Андрійовича — Анатолієм Анатолійовичем, який працює дорожнім ревізором з безпеки руху поїздів в регіональній філії «Південно-Західна залізниця», дізналися, що під час фашистської окупації Анатолій Воловик брав участь у партизанському з’єднанні. Після відступу загарбників власноруч розмінував водонапірну колонку на ст. Щорс, за допомогою якої заправлялись паровози перед рейсом.

    За порадою батька, машиніста паровоза Андрія Воловика, розпочав свою трудову діяльність у листопаді 1944 р. на Гомельському відділенні Білоруської залізниці на посаді кондуктора (Щорський залізничний район). З 1959 р. після організації на цьому напрямку Конотопського відділення Південно¬-Західної залізниці продовжив працювати до 1971 р. на різних посадах.

    Стопами батька пішли працювати на залізничний транспорт діти сьогоднішнього ветерана.

    Донька, Людмила Шкандала, та син, Анатолій Воловик, до сьогодні працюють на залізниці. Проте літопис про династію Воловиків на цьому не закінчується. Рідний брат Анатолія Андрійовича Микола та його сестра Ольга також працювали на залізниці.

    Днями на гостини до ветерана завітала вся його рідня, щоб щиросердно поздоровити батька, брата, дідуся та прадіда з ювілеєм. Отака добра подія відбулася у селі Воловики, що недалеко від станції Низківка.

    У кінці розмови, коли дізнаємося, що Анатолій Андрійович є читачем «Робітничого слова» з великим досвідом, просимо поділитися думкою про залізничний часопис.

    — Цікава газета. Творчих вам успіхів. А читачам – міцного здоров’я, мирного неба і завзяття. Щоб наша залізниця стала ще кращою!

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Микола ПАЦАК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05