РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 19 (26 травня 2017) 

  • Залишити добрий спадок людям

    Людина скромної вдачі. Про таку сьогодні є привід розповісти. Щодо особистих достоїнств, то доля машиніста підйомного крана, голови первинної профспілкової організації Фастівського відновного поїзда В’ячеслава ГРЕБА аж ніяк не обділила. Він довго не погоджувався на інтерв’ю, посилаючись на те, що, мовляв, розповідати про роботу на багатосильній машині особливо немає про що. Коли заходить мова про власні успіхи, ніяковіє: — Та які там успіхи!? Нехай якомога довше простоює численна техніка у колійному тупику. Істина – якщо бригаді відновного поїзда, який перебуває на постійному чергуванні, не надходить команда про надзвичайну ситуацію, значить, залізниця працює злагоджено. Тут зайві коментарі непотрібні.

    Час іде, а зустріч для щирої розмови все відкладається. Не вдасться погомоніти із ним після наради голів профкомів, яку організував голова Козятинського теркому Анатолій ВІЛЬЧИНСЬКИЙ. Тоді В. ГРЕБ віджартується, мовляв, є невідкладні справи, терміновіші за газетні. Згодом намагатимусь розпитати про життя-буття, зустрівшись із ним після вистави Фастівського самодіяльного народного театру, яку переглядали у місцевому палаці культури.

    Було й таке. В’ячеслав Федорович, познайомивши із донькою Іванною, студенткою історико­правового факультету Київського педагогічного університету імені Грінченка, доволі дипломатично переведе розмову про гру акторів­аматорів. Та нестримного розпачу від цього я не відчував, бо знав, ми зустрічаємося не востаннє.

    І все ж наша зустріч відбудеться. Задумливим поглядом він ковзнув по вікну, за яким привітне сонечко пригощало землю весняними теплими промінцями. Наша стримана бесіда має місце, саме так, у кабінеті його товариша і однодумця – голови профкому Фастівської дистанції колії Сергія ВЕРЕЗОВСЬКОГО. Це завдяки його наполегливості з’являються ці рядки, присвячені розповіді про члена Української Ґельсінської спілки, одного із засновників Фастівського осередку українських націоналістів, учасника самооборони останнього київського Майдану В’ячеслава Федоровича Греба.

    Він прихильник таких журналістських принципів, традицій, які мають на меті неабиякий баланс думок. Баланс між білим і чорним вважає аморальною сірістю, а правдивість, компетентність, об’єктивність – позитивною чеснотою. Розумію: познайомився зі щирою людиною, тому вже без застосування будь-¬яких політесів запитую:

    — Вибачте за такий тактичний хід, В’ячеславе Федоровичу, скажіть, будь ласка, як і коли Ви прийняли рішення піти добровольцем на фронт?

    — Відразу після закінчення Майдану.

    — Але ж Вам на ту пору було вже 57?

    — Не всидів би вдома через російську агресію навіть і у значно старшому віці. Разом із двома моїми товаришами по роботі і бойовими побратимами Сергієм ЯЩУКОМ та Юрієм ЗІНЧЕНКОМ пройшли медичну комісію у військкоматі і відправились служити. Радий через те, що повернулись.

    — Як воювалося? Де Вам довелося брати участь у боях?

    — На війні як на війні. Бачив смерть товаришів, переймався через їхню втрату. Війна, зрозуміло, має низку мінусів. Проте, як не дивно, є й позитивні моменти. Лише з втратами люди починають розуміти, якою ціною здобувається українська незалежність і утверджується держава.

    Як заступник командира екіпажу бойової машини піхоти, кулеметник В. Греб протягом року (з квітня 2015 р. до квітня 2016-го) брав участь у боях біля Кримського, Попасної, звільняв українську територію на Луганщині. Зрозуміло, він відчував захоплення від вдало здійснених сміливих операцій на полі бою.

    — В’ячеславе Федоровичу, маю враження, що подумки Ви ще на війні. Навіть власного бойового псевдоніма не хочете називати. Про що згадується сьогодні? Чим душа переповнюється?

    — У захваті від дій з боку українських волонтерів, які забезпечують наших визволителів всім необхідним для фронту. Це справжня дружба і взаємодопомога. У духовному сенсі вже звик до «конт¬рольних словесних пострілів» у мій бік з боку симпатиків «русского мира» з приводу того, що наші визволителі є окупантами Донбасу. Із поблажливістю ставлюся навіть до деяких сусідів у моєму багатоквартирному будинку, які вважають мене за дивака. Мовляв, у поважному віці маю виважену патріотичну позицію. Не звертаю уваги на пропозиції з боку тих, які вважають, що потрібно віддати Донбас агресору. Ігнорую тих, хто хоче знищити мою Батьківщину. Навіть на словах!

    — Повернімося до Вашої особистої історії. Виклики і загрози суспільству Ви відчули ще у дитинстві. Розкажіть, як складалося життя сина в’язня сталінського табору в Інті (Республіка Комі колишнього СРСР), якого було засуджено за участь в Українській повстанській армії.

    — Так, народився у родині політичних в’язнів. Мій батько, Федір Федорович Греб, родом із Славського, що на Сколівщині (Львівська область), воював під проводом Української повстанської армії протягом 1942–1947 рр. Брав участь у боях із радянськими військами під селом Верхня Рожанка (Львівщина). Потрапив у полон. Радянський суд спочатку виніс короткий вирок: «До розстрілу». Згодом тогочасна Феміда змилостивилася. «Припаяли» 25 років у буцегарні і ще п’ять – на поселення. Маму, яка теж воювала на боці УПА у жіночій ланці, схопили після поранення. У 1947-му вона, родом із села Мишків, що на Тернопільщині, відправилась на північ Республіки Комі, щоб за участь у боях за звільнення рідного села загоном Української повстанської армії відбувати 15 років у таборі. Тут вони й познайомились. 20 грудня 1957-го народився я. У шкільні роки в Інті мені, синові ув’язнених, жилося важкувато. Про людей «другого сорту», які стали «на шлях виправлення», місцеві не згадували, наче їх і не існувало. Більшість школярів ставились до мене презирливо. Та все змінюється на краще.

    З 1970 р. після переїзду з півночі мешкаю у Фастові. Тут закінчив школу, опанував фах газоелектрозварника. Працював у Фастівському моторвагонному депо. Але через шкідливий вплив інертних сумішей, що застосовуються під час з’єднання конструкцій за допомогою електричної дуги чи газового обладнання, прийшлося змінити професію.

    Якщо у тебе труднощі, значить, ти йдеш угору. До вершин. Так було й під час оволодіння навичками машиніста потужного крана у колективі відновного поїзда. Отже із залізниці не пішов. Від моторвагонного депо до місця дислокації ВП – три хвилини ходу. В депо залишились друзі. У відбудовному поїзді з’явились нові товариші по роботі.

    Будні буднями, але в душі В’ячеслава Федоровича проростала зернина батьківського і материнського патріотизму. Приклад зберігання на життєвому шляху українських національних і загально-людських морально-духовних почуттів він взяв від батька і мами. Проблеми батьків із налагодження побуту та пошуку роботи після переїзду до Фастова з «мєст нє столь отдальонних», як називали радянські буцегарні та концентраційні табори за радянських часів, В’ячеслав стійко переносив. Не звертав уваги на цькування з боку деяких однокласників. Ніколи не вважав таких за розумних. Та й потому. Родині допомагали очільник Братства ОУН–УПА у Фастові Василь МЕЛЬНИК, політичний в’язень у концентраційному таборі за перебування в УПА, засуджений військовим трибуналом до 20 років каторжних робіт поет і письменник Володимир КОСОВСЬКИЙ, патріотка, кореспондент фастівської газети «Перемога» Ольга ОНИЩЕНКО, ветеран УПА Іван ПРИСТУПА та інші громадські активісти.

    Іти до людей, які хочуть знати правду про діяльність правозахисної організації «Українська Ґельсінська спілка», Української повстанської армії, української «Просвіти», Конгресу українських націоналістів — це було дорученням В’ячеславу Гребу від старших товаришів. На цю діяльність його благословили рідні батько й матір. Уявити майже 30 років тому, що листівки на правозахисну тематику розповсюджує звичайний невеликого зросту, сухорлявий чоловік, навряд чи змогли б тогочасні міліціонери та нишпорки з КДБ.

    Він і сьогодні на посту: очолює міську організацію Конгресу українських націоналістів, співпрацює з Фастівським куренем Українського козацтва на чолі із отаманом Андрієм ШАПОВАЛОМ.

    — Потрібно віддавати вільний час молоді, — вважає В. Греб.

    Організація спортивних змагань, навчання основам рукопашного бою, стрільбі з пневматичної зброї – ось чим опікується ця людина. А ще В’ячеслав Федорович є філософом. Знову ж таки не з фахової точки зору. Швидше за складом розуму та тягою до роздумів. Вірить в те, що у війні, яку розв’язав російський агресор, переможе Україна. Українці завжди залишаються будівничими – і в матеріальному, і в духовному сенсі. Отже, цей світогляд мусить сповідувати і він. Звичайний машиніст потужного крана на залізничному ходу типу ЕДК В’ячеслав Греб мріє, щоб залишити добрий спадок людям.
     

    Віктор ЗАДВОРНОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05