РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 11 (24 березня 2017) 

  • Життя, що не має регламенту

    Театральне життя завжди викликає особливий інтерес. Адже це — таємниця. А будь-яку таємницю хочеться розгадати і хоч одним оком зазирнути в незвідане, дізнатись, як народжується вистава, відчути атмосферу її створення.


    Афери бувають різними. З землею, з документами, з коханням...

    Тому коли на адресу редакції «Робітниче слово» прийшов лист-запрошення від електромеханіка Володимира ШАРИКА — праців­ника ремонтно-ревізійного цеху Нікопольської енергодільниці Придніпровської залізниці подивитися його авторську роботу — театральну виставу «Волк в овечьей шкуре» у Київському драматичному театрі «Браво», не гаяли часу і одразу домовились з керівництвом театру про зустріч.


    Юрій ПОТАПЕНКО - «Немає культури — немає держави».

    Вечір обіцяв бути приємним. Потрапивши у «Браво», відчули затишну атмосферу, навколо — чудовий інтер’єр з професійними фото зі сцен вистав. До речі, а ви знаєте, що театральне мистецтво лікує душу, з’являються нові цілі в житті та просто хочеться жити. Та про це згодом.


    Жарти та несподівані повороти сюжету від Ірини СОПІТ та Ірини МАЛИГІНОЇ.

    Авторську роботу Володимира Шарика — комедію «Волк в овечьей шкуре» — відтворив для театральної сцени режисер­постановник Юрій ПОТАПЕНКО, який і зустрів нас у фойє. Відразу ж Юрій Михайлович почав розповідь про те, що написав Володимир. Його роботи виявилися однаково цікавими як для знавців театрального мистецтва, так і для публіки.

    Коли художній керівник театру принесла режисеру прочитати першу п’єсу «Муж в командировке, или Рога на счастье» — анекдотичну, веселу історію на чотири дійові особи, всі були у захваті. А репертуарна вистава «Волк в овечьей шкуре», яку ми трохи пізніше переглянемо, не сходить зі сцени вже понад три роки.

    — Як у кожного автора, є свої особливості, — каже Юрій Потапенко. — Все, щоб не написав Володя, він пише добре. Це людина, в якої немає зла. Персонажів, які, скажімо, є не зовсім позитивні, він подає по-своєму. У його авторських роботах у жодного з персонажів немає відверто гидотних вчинків. Лише я поставив три вистави «Муж в командировке, или Рога на счастье», «Ангелы вне расписания» і «Волк в овечьей шкуре».

    Кожна людина від Бога — митець, тільки хтось розкриває в собі творця, як приклад, Володимир, а хтось стає звіром, тому що він цього митця вбив. Всередині себе.

    У автора «Волка…» простежується така річ: він хоче розповісти про людей, які живуть душею, може, десь трохи наївні. І ця наївність по¬своєму закриває те, від чого нам боляче. І особисто, і як нації, і як країні.

    Театральне мистецтво взагалі складна річ. З одного боку воно оголює людську душу, а з іншого дає поштовх для пошуку.

    Юрій Михайлович вважає, що для театру, мистецтва, особливо для телебачення та кіно, не припустимо говорити про те, як у нас все погано. Адже все це ми й самі бачимо у повсякденному житті. Є нижчі прояви людського єства, коли людина знаходиться в безвиході та робить якісь нехороші вчинки. Та це дещо інше. Не для театру і мистецтва. Тут мають працювати психотерапевти.

    Кожна вистава розрахована на свій час. Підготовка техніч­них декорацій, музики, світла, акторів, текстів. Це технічно складно. А за постановку спектаклю відповідальність лежить на двох людях — художньому керівнику та режисеру.

    П’єса Володимира Шарика «Волк в овечьей шкуре» — сучасна та гостра, немов з нашого життя: обман, шахрайство, обіцянки та слова, що розходяться з ділом.

    — Є репертуарні речі: класика, сучасна драматургія. Веду мову про мистецтво, яке не стосується режисерського ексгібіціонізму, — продовжує власні роздуми режисер. — Можна робити вистави з іншим поглядом на життя. Якраз той погляд, який я особисто не сприймаю на сцені, в кіно, це сміття нікому не потрібне. Так само, як усі розуміють, що відбувається між чоловіком і жінкою, тож навіщо це демонструвати? Тому я ніколи цього не роблю. Є інші рішення. Все можна показати лише за однієї умови, якщо в цьому є необхідність. Я швидко створюю вистави, та це не означає, що ми не працюємо. Просто більше часу витрачаємо на конкретну роботу. Зрозумійте, театр — живий організм. І трапляються різні ситуації. Буває, працюємо і понад 16 годин, і вночі. Це єдина професія, що не має регламенту.

    Театр — єдина річ, яка працює від душі, для душі та з душею. І те, що люди вміють це робити, вже добре. Та декого дратує. Наприклад, нашій владі необхідні темні, забиті і тупі люди. А театр цього не дозволяє. Людина, яка часто приходить до театру, помічає різні речі: окремий образ, характер, людські відносини, іноді щось подобається, щось — ні. Все це примушує працювати людську душу.

    Акторська робота вважається вдалою, якщо після вистави ти виходишь і хочеш жити далі. Ти справді бажаєш щось змінити. А зараз 99,9 % того, що випускають театри, телебачення, кіно, подивишся — і жити не хочеться. Тож треба усвідомлювати різницю. Щоб людина хоч десь могла відпочити і мала бажання жити та творити.

    Єдиний в Україні приватний театр «Браво» виступав у багатьох містах України. Як зізнається Юрій Потапенко, дуже складно зробити виїзні вистави: податкова система, чималі кошти на проживання та інше. Наприклад, в Молодому театрі, де також працює Юрій Михайлович, із зали на 400 місць залишається 500 грн виручки при сьогоднішніх цінах на квитки. Це жах! Чому так? Адже в усьому світі театри податком не обкладаються! А в Україні виходить 120 % податку на театрі. І як виживати? Всі добре розуміють: немає культури — немає держави. А як до діла — то зась!

    На жаль, наш час минув швидко. Тож ми побажали вдалої вистави Юрію Потапенку, який поквапився перевтілюватись у роль голови сільради, і його колегам по сцені Людмилі Кандраєвій, Ірині Малигіній, Ірині Сопіт, Сергію Волосовцю та Петру Сташенку, який того дня дебютував на сцені «Браво». Вже за декілька хвилин ми спостерігали за професійною грою акторів, закликавши собі на допомогу гумор, чудову музику, танці. До речі, мова, якою розмовляли зі сцени, — українська з «южним» акцентом.

    Під час вистави «ловили» реакцію глядачів у залі. Звичайно, ми не актори і не театральні критики, та побачивши, як артисти правдиво, майстерно, творчо передали почуття і думки своїх героїв, зловили себе на думці: просто хочеться жити!
     

    Тетяна ШЕМЧУК, Валентина КОЛЯДА, Фото Олександра ІВАНОВА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05