РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 10 (17 березня 2017) 

  • Не позбавляймо жінок щастя

    І знову про найкращих та наймиліших. Таємниця їхньої чарівності розгадана. Така була воля Всевишнього. Бог зліпив Адама з глини. Матеріал, скажу відверто, примхливий. Але Творець поспішав і вдихнув душу Адамові ще напівсирому. Вийшло, що душа — Божа, а плоть — нікчемна та слабка. Єву ж він створив із ребра. Не із праху, якому гріш ціна в базарний день, а з твердої і благороднішої кістки. Бо прагнув досконалості. І саме жінка є фінальним акордом практики Господа нашого. Після неї він уже нічого нового на землі не додавав.

    Але з самого початку все пішло якось не так. Єві відводилася роль помічниці, та Адам підпадає під її вплив. Всевишній рекомендує плодитися і розмножуватися, а перша подружня пара має тільки двох дітей — землероба Каїна і скотаря Авеля. Каїн, який пішов на схід від Едему, у землі Нод «познал жену свою». Що ж, діло житейське. Тільки де він її узяв?

    Та найцікавіше далі — коли «люди начали умножаться на земле и родились у них дочери». Але ті дочки звабили синів Божих: «Сыны Божии увидели дочерей человеческих, что они красивы, и брали их себе в жены, какую кто избрал». Зауважте, «они красивы». Бо до цього моменту слово «красивы» у тексті книги «Буття» не зустрічається. І «какую кто избрал», тобто маємо перший натяк на любов.

    А як же Адам та Єва? Жили, прости Господи мене грішного, без любові. Квітів він їй не дарував, не ловив погляду і не млів від дотику. Та і в неї не вискакувало з грудей серце, коли Адам заходив до печери зі в’язкою свіжих бананів. І були щасливі. Бо любов є продуктом конкуренції та побічним ефектом розмноження. Навіть Всевишній не розраховував на її появу.

    І якраз тоді розкаявся Господь, що створив людину на землі, зажурився та вирішив потопити весь рід людський, як сліпих цуценят у відрі.

    Амінь, браття і сестри. Тільки любов вижила, а Євине плем’я після потопу взялося вертіти чоловіками, як циган сонцем. У княжу добу вони вже відзначали своє свято — брикси. У червні. Серед літа, коли так багато справ й у хаті, й на городі. «Дівчата та жінки, — пише історик Володимир Кравець («Українознавчий альманах»), — мали право брикатися, тобто змушувати чоловіків робити всю жіночу роботу і щоб ті виконували їхні найдивовижніші побажання і витребеньки. В цей день чоловіки возили дівчат та жінок на візках, частували цукерками, горіхами, різними ласощами. Жінки часом каталися верхи на чоловіках. Можна було побачити, як чоловіки у ночвах несли гарну молодицю, а вона поганяла їх деркачем». Ось так. І верхи, і в ночвах з деркачем. Це вам не букетик мімози холодного 8 Березня, названого в ООН Міжнародним днем боротьби за права жінок і міжнародний мир.

    Але ХVIII ст. в історії любові стоїть окремо. У ньому «старина з новизною перемішалися», феміни зробилися розкутішими й незалежними, правили державами, плели інтриги, влаштовували перевороти. І зваблювали. До успадкованого від Єви арсеналу чар саме тоді додалися корсети, віяла, мушки на щоках, високі зачіски, парфуми… Ортодоксальний історик С. С. Шашков назвав ХVIII ст. «епохою крайньої розпусти» (Шашков С. С. «Историческія судьбы женщины, детоубійство и проституція», С.П., 1872). Звісно, що перебільшив.

    А у нас? Йшли в ногу з часом і від людей не відставали. Москаль Шаліков у подорожніх нотатках фіксує (1803): «Побачивши Малоросію, очі мої не могли налюбуватися побіленими хатами, чепурним одягом мешканців, ласкавим, милим поглядом прегарних тутешніх жінок». І далі ще про наших найкращих: «Загалом жінки тут милі, майже всі з «томними» і разом з тим палкими очима, в котрих так яскраво виявляється чулість душі і серця. Природа наложила на їхні обличчя знак любові і ніжності… Тут не Москва».

    Справді, не Москва. Бо у Москві виробився інший тип жінки — екстремалки. Отієї, що «коня на скаку остановит, в горящую избу войдет». Правда, якби чоловіки не пили, то й хати не горіли, і коні по селу не гасали б.

    Диму, кажуть, без вогню не буває. І хто не без гріха, хай підкине у вогнище полінце. Від Європи ми не відставали. Бо вже Климентій Зінов’їв, поет ХVIII ст., застерігав: «А такъ братіе прошу васъ, в ко(р)чма(х) не коха(и)мо: але паче в свои(х) ся дома(х) удоволя(и)мо». Наш же сучасник — Микола Лукаш, поет і перекладач — записав 286 синонімів до назви жінки, яка не дотримується сьомої заповіді. Ви вже обурилися? Я теж вражений. Але слів знічев’я ніхто й ніколи не вигадував. Вони завжди мають реальну основу. Значить, був і попит, і була пропозиція, і мова наша багата.

    А ще погортаймо «Енеїду» Івана Котляревського — енциклопедію життя ХVIII ст. У школі, звісно, оминали ці рядки. Місця, де мовиться про гарних молодиць, «що замуж за старих ходили і мишаком їх поморили, щоб потім гарно погулять і з парубками поводитись». Де красуням, які зловживали макіяжем, «смоли на щоки наліпляли». Бо вони дурили людей.

    «Бо щоки терли манією.

    А блейвасом і ніс, і лоб,

    Щоб краскою, хоч не своєю,

    Причаровать к собі кого б.

    Із ріпи підставляли зуби,

    Ялозили все смальцем губи,

    Щоб підвести на гріх людей.

    Пиндючили якіїсь бочки,

    Мостили в пазусі платочки,

    В которих не було грудей».

    Серед грішниць у Котляревського названі «мандрьохи, хльорки і діптянки». Слово «мандрьоха» розшифровується легко. Походить від «мандрувати». У перекладеному Миколою Лукашем «Дон Кіхоті» читаємо: «У воротях корчемних стояли дві молодички, з тих, що називають мандрьохами, — вони справді мандрували до Севільї з погоничами мулів та й завернули оце з ними на ніч до корчми».

    «Хльорки» — це вже складніше. Дослідники стверджують, що воно близьке до слова «хльос», яке походить від польського «chlosta» — шмагання. Річ у тім, що за перелюб у сільській громаді ХVIII ст. карали. Історик В. Маслійчук наводить один з прикладів покарання. Вдову Оксану Верещиху, запідозрену у незаконному зв’язку з писарем, односельці спершу роздягли наголо, потім прикували ланцюгами до стовпа, а далі повели по вулиці з музикою, били різками, кулаками та пили горілку. На голову Верещисі наділи солом’яний вінок з будяками та ще й примушували її танцювати (Маслійчук В. «Девіантна поведінка жінки на Слобожанщині у 80-х — 90-х роках XVIII ст.» (за матеріалами повітових судів Харківського намісництва) / В. Маслійчук. // Соціум. Альманах соціальної історії. — К., 2005).

    Про походження слова «діптянка» (диптанка, дептянка, димтянка) єдиної думки немає, та всі сліди ведуть до польського «deptac» — топтати.

    Даруйте за лірично­лінгвістичний відступ, але що було, те було. І пам’ятаймо висновок письменника й історика Гната Хоткевича: «Жінка взагалі була у нас свобідною завжди, ніколи не була такою невільницею, як в Московщині, де жінок замикали в теремі, не пускали нікуди і навіть у церкві відгороджували, мов острожниць. У нас жінка не була зв’язана нічим, жила свобідно, брала участь у громадській роботі, в політиці».

    Не так давно з’явилася ініціатива переглянути список свят. 8 Березня начебто залишається, але вже звичайним робочим днем. Тільки навіщо? Навіщо позбавляти радості наших супутниць у житті? Вони й від мімози щасливі. Бо «хоть чоловік і не онеє, коли же жінці, бачиш, теє, так треба угодити їй». Це теж написав Іван Петрович Котляревський.

    І від слова щирого, ніжного, теплого стають вони красивішими… Я вже мовчу про норкові шубки. Від них вони взагалі ходять царівнами. Тож не позбавляймо жінок щастя…

    Микола ПАЦАК, Фото ua.korbush.com
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05