РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 10 (17 березня 2017) 

  • Родина як центр реабілітації

    Безпосередньо у зону АТО він потрапив у січні 2015-ГО, коли майже закінчився термін його служби солдата-резервіста першої хвилі мобілізації. За плечима залишилися декілька місяців бойової підготовки в одному з військових навчальних центрів на Яворівському полігоні, що на Львівщині, а попереду чекала незрозуміла гібридна війна.

    І навідник гармати Євген Мальований потрапив у саме пекло. Тоді, у січні 2015-го, саме на цій ділянці лінії розмежування поблизу Дебальцевого ворог, порушуючи всі домовленості тимчасового перемир’я, здійснив відчайдушну спробу заволодіти містом — важливим транспорт­ним вузлом між окупованими Донецьком та Луганськом. Велися жорстокі бої з великими людськими втратами. Друга гаубична самохідна батарея, де служив Євген, вогнем з гармат підтримувала наші військові частини, що тримали оборону.

    — Нам по декілька разів на день доводилося змінювати вогневі позиції, щоб не потрапити під ворожий обстріл, — розповідає артилерист. — Але не завжди вдавалося цього уникнути. Ми розуміли, що воювати доводиться не з шахтарями чи трактористами, як брехливо стверджувала ворожа пропаганда, а з досвідченими професіоналами — кадровими російськими військовими. Дуже вже оперативно вони відслідковували наші нові вогневі позиції і наносили удар у відповідь.

    Участь у цій бойовій операції стала для Євгена Мальованого бойовим хрещенням і перевіркою на мужність.

    Після завершення терміну військо­вої служби Євген повернувся у рідний Козятин і продовжує працювати в Козятинській дирекції залізничних перевезень інженером із застосування персональних обчислювальних машин. Героєм себе не вважає, адже виконав свій обов’язок як кожен чоловік. Він випускник Харківського авіаційного інституту, однак став залізничником, на що у мого співрозмовника своє пояснення.

    — У виборі місця роботи важлива роль належить моїй дружині Зоряні, — говорить він. — Ми познайомилися в курортному містечку Хмільник. Там я проживав, а вона приїхала відпочити. Сама ж працювала в Козятині. Коли ми побралися, я також став козятинцем. Тут і влаштувався на роботу, де працюю вже майже 10 років. Та й спеціальність, отримана в авіаційному інституті, дозволила мені працювати за фахом і на залізниці. У нас справжня сім’я залізничників.

    У нашій розмові колишній «атошник» відзначив, що саме родина стала для нього справжнім центром реабілітації. Особливо у перші місяці після повернення із зони бойових дій.

    — Я не брав путівок ні в санаторії, ні у військові медичні заклади реабілітації учасників АТО, — говорить Євген Мальований. — Мої дітки Маргаритка та Тишко були й залишаються найкращими ліками від усіх стресів та потрясінь. На фронті я думав про них, жив надією на зустріч. Вони були моїм талісманом.

    18 березня — особлива дата в житті Євгена Мальованого. Саме того весняного дня його, як і сотні майбутніх побратимів, було призвано до лав Збройних сил України. То була перша хвиля мобілізації. Щоправда, на Донбасі було ще відносно спокійно, проте вже окупували Крим. Та мало хто міг подумати, що за декілька місяців у країні спалахне справжня війна і вони стануть її безпосередніми учасниками. Й сьогодні вони, вже ветерани цієї війни, живуть надією, що скоро бойові дії закінчаться і настане довгоочікуваний мир.

    — У нашому колективі Женя став першим, кого як резервіста призвали до війська, — розповідає начальник РІОЦ Козятин Наталя МЕЛЬНИЧУК. — Хоча ще не було ніякої АТО, ми дуже хвилювалися за нього та його родину. Адже про майбутню війну, як про щось невідворотне, вже багато говорили. Деякий час, до відправлення у військовий навчальний центр, Женя як військовослужбовець проходив службу при райвійськкоматі. Був задіяний при виконанні комплексу робіт з мобілізації таких як і він резервістів. Багато працював з документами. Тому ми й вирішили хоч якось допомогти колезі, бо знали, що у військкоматі тоді бракувало сучасної комп’ютерної техніки. Волонтерський рух допомоги війську тоді робив лише перші кроки. Тож нові монітор та кольоровий принтер, які ми купили на зібрані нами кошти та передали до військкомату для Жені, можна вважати нашим першим невеличким внеском у цю добру справу. А вже коли Женя безпосередньо відправлявся на передову, придбали для нього каску, бронежилет та берці. Все це передали дружині, яка й віддала йому під час короткої зустрічі на вокзалі Козятина, коли Женя їхав у зону АТО. До речі й каску, й бронежилет він віддав іншому учаснику АТО, нашому землякові помічникові машиніста локомотивного депо Володі КИВІ, який і досі перебуває там.
     

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото із сімейного архіву Євгена Мальованого
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05