РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 7 (24 лютого 2017) 

  • Бо вірні і найкращі

    Помічаєте? Гарних жінок все більше й більше. Глянеш — Боже, де мої сімнадцять літ? Туди повернешся — бояриня, «красотою лепа, червлена губами, бровми союзна, м-м-м!». Заплющиш очі, а вони щезають. Коли б єдина законна — так це в межах норми. Нікуди не дінешся — у документі записана. А тут на кожному кроці — краща за кращу.

    Надмірне число гарних жінок стало лякати. Або в мене із зором, подумалося, щось не так, або вітамінів в організмі не вистачає, або пошесть у світі білому. Лікар­приятель порадив зміцнювати енергетичне поле та щотижня їздити на річку. «Риболовля, — каже, — нейтралізує жіночі чари».


    Андрій ЛЯХ. «Дочекайся мене». 2008 р.


    Микола ПИМОНЕНКО. «Українська ніч». 1905 р.

    — І які саме жінки тебе цікавлять?

    — XVIII ст.! — відповідаю обережно, бо він любить у чужій душі копирсатися.

    — «Я козачка твоя, я дружина твоя». Так?

    — Вони.

    — Складний випадок. Медична наука тут безсила. А текст цієї пісні ти уважно читав?

    — Читав. «В полі ватри горять, вартовії не сплять».

    — Грілися, мабуть. Та їх за десяток кілометрів видно. Обійде ворог, обповзе ярами, із тилу захопить. Ні, так не охороняють.

    — «Руку дам на коня, хай стріла обмина».

    — А ти далі бери. «Полетімо удвох в степ широкий». На одному коні, чи як? Добре, коли пані полковникова малогабаритна, а то налітаються — транспортна пригода гарантована. Й удвох, зауваж. Пояснити, чим чоловік і жінка займатимуться після усамітнення? Отож. Світ міняється, а вони ні. Їм ласки треба, любові. Щоб чоловіки були поряд, щоб завжди закохано на них дивилися. А завжди не виходило. Тож і втікали на Січ.

    — Не спрощуй, — прокинувся в мені історичний матеріаліст, — утікали від соціальних кривд, від переслідування, прагнули лицарської слави і грошей.

    — Хіба історики всю правду скажуть? Ти у суть проблеми дивись.

    Та що із прихильника думок Фрейда візьмеш? Він усе зведе до одного кореня. Але доля істини у словах лікаря є. Про жінок XVIII ст. написано мало. Тому погортаймо збірки народних пісень. Легко помітити, що ніхто й ніколи у драматичний момент не запрошував політати удвох. «Засвіт встали козаченьки в похід» — Маруся плаче, «мати сина в доріженьку слізно проводжає». Йде козак із дому, «копією упирається» (пісня «Ой крикнула лебедонька», записана М. В. Лисенком), «за ним дівчинонька слізоньками умивається». Бо проза життя витісняла соловейків, охи­ахи під зорями й інші дурниці. Чоловіки, вирушаючи в похід, залишали жінкам дітей, землю, яку треба було орати, засівати та чекати на врожай, жати, залишали худобу, усе майно… Їхали не на день і не на два. Та й гинули в походах. Олександр Виженко, наш сучасник і автор дослідження «Україна любові», стверджує, що проводжаючи на війну, дружини молилися: «Побережи, Боже, чоловіка уздовж і впоперек, а я без нього ні за поріг».

    Тільки за шаблю жінки теж бралися. Невістка єпископа Іони Борзобагатого¬Красенського Ганна на чолі добре озброєного загону робила успішні наїзди на маєтки шляхтичів­сусідів і дала бій королівським військам під Луцьком. Софія Ружинська командувала шеститисячним загоном і здобула Корець. Князь Костянтин Острозький, воєвода київський, скаржився своєму синові Янушу, каштелянові краківському (1607 р.), на войовничу невістку Катерину: «Века повторяются — это вторая амазонка» (лист князя Острозького видрукував у 1883 р. журнал «Киевская старина». — Авт.).

    Та вже наприкінці століття шляхетні жінки уподобали іншу забаву — стали керувати державним життям. У нас першою від хатніх справ до державних відійшла третя дружина гетьмана Хмельницького Ганна. Історик Олександр Лазаревський знайшов універсал, підписаний нею особисто (журнал «Киевская старина», 1882 р. — Авт.), який наказував «обывателям прилуцким, в грунта бы до монастыря от княжат Вишневецких наданные и универсалом малжонка ей, гетмана Хмельницкого конфирмованные, не втручалися и жадных бы перешкод не чинили, под виною тысячи талярей до скарбу войскового и под суровым каранием».

    Зауважте, тисячу срібних талярів штрафу. Це вам не сучасні гривні, які по 30 за долар. Сума серйозна. І до «скарбу войскового», який теж, очевидно, був у неї в руках. Бо Богдан­Зиновій, щира душа, усі гроші віддавав жінкам. Попередниця Ганни Гелена тринькала їх, як сама хотіла, аж поки чоловік не отямився.

    Ситуація нам знайома — «Где деньги, Зин?». Але в ті часи посягання на бюджет Війська Запорозького завершувалося вельми сумно. Не те, що в нинішні… Гелену Хмельницьку-Чаплинську пасинок зарубав шаблею. За іншою версією — повісив на воротах гетьманської резиденції в Суботові.

    Та найвищого злету на державницькому полі досягла дружина Івана Ілліча — Настя Скоропадська. На 25 років молодша за гетьмана, вона активно заходилася примножувати свої й чоловікові статки, влаштовувати родичів на посади, заводити нові знайомства в Москві й Петербурзі, керувати у Глухові та поза ним. На думку письменника XIX ст. Данила Мордовця, Іван Ілліч Скоропадський був «человек слабый, безвольный, бесхарактерный, не умел держать… булаву и охотно, фактически, уступал ее своей умной, энергичной и хорошенькой Насте». Висновок Данила Мордовця сьогодні намагаються заперечувати. Мовляв, і не без характеру був, до однодумців Мазепи належав, реформатор… Тільки люди вже тоді казали: «Іван носить плахту, а Настя — булаву».

    XVIII ст. називають жіночим. У Франції фаворитки довели королів до гільйотини. У Росії жінки самі взялися царювати. Історія Гетьманщини з цього погляду дуже скромна. Після Скоропадської на булаву гетьманші дивилися здалеку. Та, власне, й потреби не відчували. Данило Апостол, підсумували дослідники, дві третини життя перебував у походах, а дружина ростила дітей, давала лад господарству і… чекала. Така жіноча доля — чекати чоловіків з війни.

    У нас сьогодні теж війна. Тисячі жінок чекають на наших воїнів із Донбасу. Бо вони справді не змінилися — від часів Ярославни, від часів Уляни Апостол залишаються вірними і найкращими.

    А тепер про головне. Нормалізувати число гарних жінок на кожному кроці, і з заплющеними очима, і з розплющеними, допомагає перезавантаження. Так порадив програміст. «І все? — перепитав він. — Так це система підвисає».

    Перезавантажилися ми добре. На другий день розвиднілося. Бачу тепер і проворних, і чепурних, і гарних. До речі, ідеал дівчини — так, жінки XVIII ст.

    Микола ПАЦАК, Фото ethnography.org.ua, history-elenan.blogspot.com
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05