РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 5 (10 лютого 2017) 

  • Там була війна…

    Афганістан. Він залишатиметься у пам’яті тих, хто був там і пережив ту незрозумілу неоголошену війну. Страшну війну, що забрала життя та покалічила долі десяткам тисяч наших співвітчизників. Сьогодні чимало «афганців» не хочуть ні згадувати про неї, ні розповідати. Це вже їхнє право. Та важче все це зробити тим, хто ходить до могил синів, батьків, чоловіків, онуків...


    Микола КАРПЕНКО - «Бачити очі війни не бажаю нікому»

    Для машиніста сніго-прибираль­ної машини Козятинської дистанції колії Миколи КАРПЕНКА 15 лютого — то особливий день. Щороку колишній воїн­«афганець» цього дня разом з бойовими побратимами приходить до пам’ятного знака загиблим воїнам­«афганцям», що встановлений у місті залізничників, щоб вшанувати пам’ять тих, хто не повернувся з війни.

    — Так буде й цьогоріч, — поділився планами мій співрозмовник. — Це вже стало для нас традицією.

    Він потрапив до Афганістану далекого 1986-го. У найважчий та найактивніший період війни. Служив снайпером у 317-му десантному полку, що дислокувався поблизу Кабула. За півтора року служби там, «за річкою», йому довелося десятки разів брати участь у бойових операціях: супроводжувати колони, проводити рейди, перебувати у засідці. Та про деталі цих операцій розповідає неохоче.

    — Головне, що все завершилося без втрат, — говорить Микола Карпенко. — Мабуть, янголи­охоронці добре піклувалися про нас. А може, й доля була прихильною: за півтора року жодний солдат нашого полку не загинув і не був важко поранений. А ситуації були різні…

    Маючи за плечима шість стрибків з парашутом, а на грудях бойову нагороду — медаль «За бойові заслуги», солдат-десантник повернувся до рідної домівки, до мирного життя. Працювати пішов на залізницю і вже майже три десятки років він задоволений своїм вибором. Сім’я, робота, повсякденні турботи, здавалося, мали б загоїти душевні рани, отримані на тій війні. Однак величезний емоційний шрам час від часу нагадує про себе.

    — Так сталося, що я втратив зв’язок з побратимами­одно-полча­нами, — розповідає М. Карпен­ко. — В армію призивався з Ярославля, де навчався в технікумі. В десантному полку в Афганістані разом зі мною проходили службу в основному представники інших союзних республік, а з України майже нікого не було. Кажу майже, бо їх було лише троє на весь полк. Це мої однолітки Юрко Бугай з Харкова та киянин Сашко Сперкач. Третій — наш замкомвзводу — дещо старший за нас киянин Ігор Войтко. Звичайно, ми планували, що після демобілізації обов’язково вже в Союзі зустрінемось. Та за рік­півтора СРСР розпався, і ми так жодного разу й не побачилися. Прикро.

    А Афганістан? Він був у моєму житті, хоча й недовго. Запам’ятався чужою землею та незрозумілим військовим «полігоном». Там була війна. Й цього з пам’яті не викинеш.

    Анатолій САДОВЕНКО
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05