РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 2 (20 січня 2017) 

  • Ремонтний реманент змінив на… кулемет

    За обмежений час він повинен візуально обстежити вагон, щоб виявити найменші відхилення від норм в його ходовій частині, переконатись, чи не нагрілась букса і визначити наявність у ній мастила. Для цього наш герой та його колеги по кришці букс ударяють молоточком, а за звуком це з’ясовують. У разі потреби ці фахівці використовують спеціальні шаблони, інші пристрої, щоб встановити «діагноз» кожному з вагонів. І лише коли в составі немає жодного «хворого» — дають добро машиністам на подальший рух, підтвердивши його власним підписом.


    Віктор НОВІЦЬКИЙ у зоні АТО.

    Саме такою роботою вже понад вісім років у Жмеринській вагонній дільниці займається Віктор НОВІЦЬКИЙ. Під його опікою — пасажирські вагони, а це ще відповідальніше, адже справа стосується збереження життя та здоров’я людей. Та до відповідальності, дисципліни, чіткості дій Віктор Валентинович звик. Ці якості йому прививали батьки ще з дитинства. Укріпились вони під час навчання у Жмеринському професійно­технічному училищі, та загартувалися, зміцніли у юнака під час військової служби, що проходила у військах спеціального призначення на Хмельниччині. І служба хлопцю прийшлась до вподоби, тому вирішив продовжити її уже за контрактом на три роки.

    Згодом влаштувався на Жмеринський вагоноремонтний завод, а коли там роботи поменшало, перейшов у вагонну дільницю. Тут освоївся, набув досвіду й почав працювати. Та й у родині усе лагодилось. Разом із дружиною Тетяною виховували сина Іллю.

    Мирне спокійне життя родини порушила звістка про початок бойових дій на сході нашої країни. Недавно звільнений у запас зі служби за контрактом Віктор Новіцький розумів, що йому не уникнути мобілізації, та й не прагнув цього. А коли прийшла повістка, одразу ж направився у військкомат.

    Потрапив у відомий 90й аеромобільний батальйон, де його призначили в роту вогневої підтримки командиром кулеметного відділення. Тут він і познайомився зі своїм бойовим побратимом, залізничником Ігорем ЮРКЕВИЧЕМ (про нього вже розповідалось на сторінках «Рабочего слова» № 45 наприкінці минулого року). Разом і розпочинали новий етап військової служби. Первинну підготовку десантники пройшли, і батальйон направили у Костянтинівку для подальшої дислокації. Обживатись довелось у покинутій лікарні, однак зовсім недовго.

    Бійцям батальйону належало замінити підрозділи двох бригад, які обороняли Донецький аеропорт. Ті підрозділи хоч і були краще оснащені, але потребували ротації. Тож аеромобільні роти щойно створеного батальйону були направлені в напівзруйнований пасажирський термінал аеропорту для його оборони. А в січні 2015 р. обидва вони попали в групу, яку відібрав командир роти вогневої підтримки старший лейтенант Іван ЗУБКОВ.

    — Нам пояснили, що направ¬ляємось в аеропорт, — розповідає мій співрозмовник, — щоб прикрити відхід його захисників зі складу другої десантно-штурмової роти, які ще відбивали відчайдушні атаки ворога.

    Коли працював над цією та й попередньою публікацією, опирався не лише на скупі розповіді моїх співрозмовників Ігоря та Віктора, а й на інтернет­повідомлення, яких є чимало. Тож із них дізнався, що на той час в аеропорту залишалось зовсім мало його захисників. Але вони там надійно облаштувались й утримували оборону. Однак командуванням було прийнято рішення залишити територію аеропорту, щоб уникнути подальших втрат наших бійців. Залишити, а як це зробити? Адже з усіх сторін вівся обстріл, та такий, що й пташка не могла пролетіти. Тому й було вирішено на підмогу вислати групу вогневої підтримки, яка прийняла б вогонь на себе і забезпечила відхід «кіборгів». А для більшої ефективності групу розділили на дві частини. Одну очолив командир роти, а другу — старший сержант Юркевич, який виконував обов’язки командира взводу. З ним був і Віктор Новіцький та ще п’ять бійців. На озброєнні — важкий кулемет, снайперські гвинтівки та автомати, а ще – «кишенькова артилерія» — гранати.

    — Ми зайняли вогневу позицію у пожежному депо аеропорту, — продовжує свої спогади воїн, – куди добирались вантажівкою. Однак її підбили, тому усе довелось тягти на собі. Як тільки дістались до депо, одразу ж відкрили вогонь. Для ворога це було повною несподіванкою, на що ми й розраховували. Адже це мало допомогти нашим вийти із підвалу аеровокзалу. Та нас помітили й почали інтенсивно обстрілювати.

    У цей час підгрупа командира роти дісталась до термінала і почала прикривати відхід його захисників. Про її дії ось що зазначено в повідомленні: «Під час одного із боїв старший лейтенант Зубков викликав вогонь артилерії на себе. Прикриваючи відхід підрозділу, офіцер загинув під час підриву бойовиками другого поверху Донецького аеропорту». За цей подвиг 30 грудня 2015 р. Указом Президента України старшому лейтенанту Івану Зубкову присвоєно звання Героя України. Цим же указом його ім’я присвоєно 90¬му окремому аеромобільному батальйону.

    Підгрупа в пожежному депо майже дві доби вела нерівний бій із ворогом, який обстрілював її з усіх видів зброї, включаючи й важкі міномети.

    — Вибухи мін лунали з усіх сторін, — пригадує Віктор Нові¬цький. – Одна з них влучила у перекриття над нами. Утворилась діра, і вибуховою хвилею нас повідкидало до стіни. Через певний час у Ігоря Юркевича задзвонив телефон: нам наказали відходити…

    Наказ на відхід – це добре. Однак як його виконати, коли знаходишся в оточенні ворога? Крім того, контузії, які виникли під час вибуху міни, нагадували про себе. Дочекавшись темряви, бійці підірвали ДШК (нести його на собі не було сил та й набої до нього скінчились). Почали відхід, декілька разів натикались на ворога, але все ж дістались до своїх.

    — Нас з Ігорем направляли до шпиталю у Дніпро, — продовжує спогади воїн. – Та ми попросились у Вінницю, поближче додому. На це дали добро, однак нам самим довелося добиратися потягом до місця лікування.

    На пероні вінницького вокзалу обох захисників зустріли родини, разом поїхали до військового медичного центру, де розпочалось лікування. Старання медиків, підтримка рідних допомогли позбавитись недуги.

    Вилікувавшись, у березні 2015 р. сержант Новіцький повернувся в рідний батальйон, який продовжував виконувати бойові завдання поблизу аеропорту. Віктора Валентиновича призначили на посаду сержанта з матеріально­технічного забезпечення роти. Посада «тилова», але безпечною її назвати важко. Майже кожного дня він завантажував боєприпаси, продовольство, інші матеріали в автомобіль і віз усе це на передові позиції. Шлях туди пролягав не автострадою, а розбитими дорогами повз ворожі позиції, з яких лунали постріли. Будь хоч один влучним… Не було. І на початку вересня Віктор Новіцький неушкодженим повернувся додому. Його груди прикрашали медалі «За вірність народу України», «За оборону Донецького аеропорту» та «Знак пошани» Міністерства оборони України. А недавно, коли усіх ветеранів зібрали у Києві на презентацію документального фільму про 90¬й окремий аеромобільний батальйон «Я піду за сонцем», йому вручили й почесний знак цієї бойової частини.

    Відзнаки, звичайно, високі, однак наш герой, напевне, заслужив і вищих нагород. Та Віктор Валентинович цим не переймається. Головне, що живим повернувся в родину, до своєї справи. Він знову бере в руки реманент оглядача¬-ремонтника і направляється на огляд пасажирських вагонів. Але в разі необхідності Віктор Новіцький готовий знову стати на захист Батьківщини.

    Никифор ЛИСИЦЯ, Фото з архіву Віктора НОВІЦЬКОГО
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05