РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 1 (13 січня 2017) 

  • Майстри на всі руки

    Переступаю поріг кузні і відразу пригадую оптимістично-бадьорі рядки молодого Бориса Олійника:

    «Як у нашому селі В крицю вдарять ковалі,

    Як у небі голубому Закурличуть журавлі,

    – Так і знай: не за горами, З солов’їними піснями

    Йде весна по всій землі».


    Коваль локомотивного депо Конотоп В’ячеслав МАТВІЄНКО та ковальські вироби.

    — В’ячеслав МАТВІЄНКО і Юрій БИБЧЕНКО не будили тишу великого приміщення сталевим дзвоном, а щось говорили про своє. Не вперше тут, уже не дивуюся, що є два горна, два гідравлічні молоти, гільйотина для різання металу. Кузні інших залізничних підрозділів вузла скромніші. Як за розміром, так і за переліком обладнання. Та в умовах кузні локомотивного депо Конотоп можна робити все.

    — А ми й робимо, — озивається коваль В’ячеслав Матвієнко.

    Ремесло ковальське належить до найдавніших. На теренах України, де був залізняк і болотяна руда — Закарпаття, Буковина, Полісся, виплавляти крицю навчилися ще до нашої ери. Температура плавлення — 700–800 градусів за Цельсієм, дозволяла одержати напівфабрикат навіть у черепку. Тільки далі, аби криця набула міцності, треба було нагріти у горні і прокувати, ще раз нагріти і прокувати. Від кування криця ставала міцнішою. Таємниця дамаської сталі, вважають, саме в цьому — у багаторазовому проковуванні.

    На перший погляд ков­альсь­ке ремесло просте. Нагрів — і стукай. Але без досвіду, без чуття металу вийде «пшик». У ковалів є байка про «чайника», який узявся робити леміш. Для цього добрячий шмат заліза потрібен, зауважте. Грів і кував, аж поки не докувався до шила. Бо метал має обмежений температурний діапазон пластичності й легко окислюється у горні. Я вже не кажу про дійство загартування. Тут уже таємниця ремесла, яка передавалася із покоління в покоління ковалів.

    В’ячеслав Матвієнко — коваль не потомственний. Батьки — хлібороби із Великого Самбора (село Конотопського району — авт.). Знаю, що він закінчив автошколу ДТСААФ, а тоді влаштувався слюсарем у господарський цех депо. Згодом перейшов у кузню.

    — А чому? — запитую.

    — Подобалося. Бачив, як кує Денис. Це складно передати, але кузня вабила. Тут була атмосфера творчості.

    Денис Дороганов — талановитий молодий коваль, який, на жаль, уже звільнився. Саме ним і започатковано в депо технологія художнього кування. Згадка про творчість теж не випадкова. Батько В’ячеслава — Анатолій Миколайович, колгоспний тракторист, умів добре різьбити по дереву. «Я й сам брався за різці, — скаже коваль, — але відчував, що не моє. Метал був ближче».

    Ковалями відразу не стають. Як і заведено, поїхав Матвієнко на курси до Вінниці. А тоді поступово й наполегливо освоював і ремесло — у кузні виконують роботи, які необхідні під час ремонту локомотивів, і мистецтво — художнє кування без Дениса Дороганова не урвалося. Воно у депо скрізь: і вишукана огорожа, і світильники, й ворота, і решітки на вікнах. Та не лише в депо. Замовлення конотопським майстрам-¬ковалям надходять й із інших вузлів залізниці. Як ось ці майже готові підставки під квіти. Та вони із без квітів уже гарні.

    — Ескізи, де берете? — запитую.

    — Трапляються непогані в журналах. Але більше самостійно малюю і роблю. Одержав завдання. І не заважайте.

    Колега В’ячеслава — Юрій Бибченко у кузню потрапив з іншої причини. Працював на Ворожбянському заводі металоконструкцій. Коли підприємство зупинилося, довелося змінити фах. Став не різати метал, а кувати.

    Запитую В’ячеслава і про плани. Найближчі — доробити решітки на вікна цеху ремонту. А ще хотів би побувати на фестивалі ковалів. Їх — справжніх свят ковальського мистецтва, в Україні кілька. Найбільш відоме — в Івано-Франківську, куди щороку з’їжджаються майстри із 15-35 країн світу. Там є на що подивитися і перейняти. Бо ковальська справа, зізнається В’ячеслав Матвієнко, вимагає постійного навчання.

    Микола ПАЦАК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
    Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05