РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 9 (27 лютого 2015) 

  • Слово про Олександра Лазаревського і засеймські сотні

    УЧЕНИЙ З-ПІД КОНОТОПА

    Науковий доробок Олександра Матвійовича Лазаревського є чималим. Він є автором понад 450-ти праць з історії XVII-XVIII ст. Сюди належать ґрунтовні розвідки «Малоросійські посполиті селяни 1648-1788», «Нариси дворянських родів Чернігівської губернії», «Нариси малоросійських фамілій», «Люди старої Малоросії», «Суди в старій Малоросії»... І, звичайно ж, «Опис старої Малоросії» (1888-1902). Олександр Лазаревський над ним працював протягом останніх років свого життя. А мешкав вчений із родиною під Конотопом у селі Підлипному. Не останнім фактором вибору місця проживання була його близькість до залізниці - ученому доводилося часто їздити до Києва. Він планував дослідити історію десяти КОЗАЦЬКИХ полків, але устиг зробити тільки трьох - Ніжинського, Стародубського та Прилуцького. Саме в описі Ніжинського полку Олександр Лазаревський уперше виділив особливий статус «засеймських сотень». Фактично вони були гетьманською гвардією...

    Але спершу про заселення краю. Сюди, на порубіжжя із Московською державою - а кордон, до речі, проходив попід Конотопом, - українці з-за Дніпра стали масово переселятися у першій половині XVI ст. Тож заснування низки міст фактично співпадає у часі. Приміром, Конотоп уперше згадується в письмових пам’ятках під роком 1638-м. Тоді ж, у першій половині буремного століття, виникають Кролевець, Батурин, Короп, Вороніж, хоч нерідко місцеві історики прагнуть довести, що вони древніші. Та беззаперечна древність належить, наприклад, Бахмачу - літопис фіксує поселення у 1147 р., Глухову - 1152 р. А про Новгород-Сіверський і говорити нічого - «зело давній град».

    Початок національно-визвольної війни (1648-1654 р.) сколихнув порубіжний край, тоді в новоутвореному Ніжинському полку значаться сотні - Кобижчанська, Синявська, Менська, Сосницька, Бахмацька, Батуринська, Новомлинська, Підлипненська, Шаповалівська, Борзнянська, Конотопська, Кролевецька, Глухівська та інші. Найбільше їх було у другій половині XVIII ст. - 22.

    Як відомо, сотня - це адміністративно-територіальна, судова і військова одиниця Гетьманщини. Число козаків у сотні могло бути від кількох десятків до двохсот-двохсот п’ятдесяти. Очолював її сотник, призначений полковим центром. Він мав широкі повноваження, але найперше дбав про військовий вишкіл підрозділу. А пошук відьом, як у Григорія Квітки-Основ’яненка (картини життя української громади під час Великої Руїни у повісті «Конотопська відьма» - ред.), можна вважати заняттям у вільний від роботи час, оригінальним хобі державного чиновника.

    ШІСТЬ ОКРЕМИХ СОТЕНЬ

    Засеймські сотні Ніжинського полку - це Воронізька, Глухівська, Коропська, Кролевецька, Новомлинська і Янпільська. Особливий статус їх полягав у тому, що вони підпорядковувалися особисто гетьману. Правда, це остаточно утвердилося вже у XVIII столітті, уже за Данила Апостола (1654 - 1734), який таким чином намагався послабити залежність від призначених Москвою полковників Петра Толстого й Івана Хрущова. Ці сотні не брали участі у військових походах, а коли й траплялося - ставали на рубежах уздовж Дніпра, тобто у глибокому тилу. Основне завдання гетьманських сотень - охорона гетьмана, гетьманської резиденції, супровід почесних гостей, обслуговування урочистих заходів тощо. Наприклад, 30 травня 1730 р. із Генеральної канцелярії кролевецькому, воронізькому та янпільському сотникам надійшов наказ відрядити козаків для зустрічі гетьмана Данила Апостола, який повертався із Москви.

    ВОРОНІЗЬКА

    На сучасній карті Сумської області є селище Вороніж, на залізничній - це станція Терещенська. Достовірних матеріалів про минувшину селища, зокрема про XVII-XVIII ст., зовсім мало. Першим сотником тут був Супрун, за правління якого в центрі збудовано «малий городок», який називався Замком. Під час сотникування Сави Прокоповича Вороніж обнесено валом, у якому були Клишківська та Глухівська брами. У 1661 р. селище спустошили кримчаки, через три роки поблизу відбувся бій із військом польського короля Яна-Казимира. Тоді ж Вороніж і згорів дощенту. Погорільців уряд на десять літ звільнив від сплати податків, тому містечко швидко відродилося. Вороніж у XVIII ст. мав чітко виражений центр із Ярмарковим майданом. На прилеглих до нього вулицях стояли крамниці - понад сорок, із яких двадцять торгували рибою. У ті роки Вороніж передали «на армату» - козаки і посполиті мали утримувати генеральну артилерію. До речі, вельми скромну. Як зазначає Олександр Лазаревський, у 1738 р. гетьманська батарея нараховувала шість гармат - чотири трифунтових і дві чотирифунтових (фунт - це тогочасна міра ваги - 0,454 кг - авт.).

    КОРОПСЬКА

    Ця сотня вважалася базовою для такої «грізної армати». Першим сотником у ній став Ничипір Ковалевський (1658 р.). У той час містечко над Десною ніяк не бажало визнавати московський протекторат - Короп не складав присяги на вірність цареві.

    Історія Коропської сотні коротка. Після Полтавської битви генеральну артилерію ліквідовано, і містечко поступово утрачає статус адміністративно-територіального центру.

    НОВОМЛИНСЬКА

    Недалеко від Коропа - село Нові Млини. Мальовничий край, саме тут Сейм впадає у Десну. Новомлинська сотня, створена у 1654 р., була «віддана на військову музику», тобто утримувала гетьманський оркестр. Скромний оркестр - п’ять трубачів, два сурмачі й один довбиш (барабанщик по-новому - авт.). Військовою музикою керував спеціальний отаман. Музикантам платили одягом, борошном, давали і трохи грошей. Правда, у 1722 р. музичний отаман Максим Якубський скаржився гетьману Павлу Полуботку на затримку зарплати. Коли оркестр прийшов до Андрія Кондзеровського - у скарзі він значиться екс-управителем маєтків гетьмана Івана Скоропадського, то замість грошей отримав «конфузію». І на додачу - «товариша нашого Остапа у щоку ударено».

    Новомлинські сотники нічим особливим в історії не відзначилися. Хіба що дивує тривалість урядування сотника Григорія Самойловича - із 1688 р. по 1708 р., значне, як на той неспокійний час. Із посади він пішов начебто через підтримку гетьмана Мазепи, хоч ніхто не підтвердив цей зв’язок. Скоріш за все, його посаду у той момент пообіцяли іншому - Григорію Шишкевичу, колишньому цирульнику Войнаровського. Цей Шишкевич зробив «пересторогу» князеві Меньшикову. І настільки важливу, що сподвижник Петра віддячив йому сотницьким званням.

    А ще тут сотникував Кирило Троцький. Його нащадки вважали себе шляхтичами, які прибули до Нових Млинів із польського воєводства Троков. Тільки все було прозаїчніше. Предок Троцьких - новомлинський міщанин Трохим, Троць по-українськи. Той Троць на торгівлі розбагатів. Сини його називалися Тротченками, але потім переінакшилися на Троцьких.

    До речі, і самі Лазаревські в Конотопі були спершу Лазаренками. Але згодом, коли домагалися дворянства, записалися Лазаревськими. У Кролевці ж помічена ще цікавіша трансформація. Тут нащадки козака Бугая стали Богаєвськими.

    КРОЛЕВЕЦЬКА

    Ця сотня спеціалізувалася на забезпеченні безперебійного руху державних кур’єрів і транспортів вздовж тракту Київ - Москва. Першим сотником був Мисько (Михайло - авт.) Дуля. Цікаво, що й понині у місті живуть люди із цим оригінальним прізвищем. Найчастіше ж і найдовше тут урядували Огієнки-Огієвські. Один із нащадків сотників Огієвських породичається із Лазаревськими. У Кролевці в будинку Огієвських зупинявся Тарас Шевченко, коли востаннє їхав з України.

    Чим ще пам’ятний козацький Кролевець? У 1664 р. містечко привітало польського короля Яна-Казимира, але коли основне польське військо вирушило під Глухів, відразу ж звернулося до гетьмана Івана Брюховецького, щоб прислав козаків на допомогу. У Кролевці відбувалися великі ярмарки, на які з’їжджалися купці з Ніжина, переважно греки, московські, польські і навіть пруські купці, тобто торгівля в Кролевці йшла не на жарт.

    ЯНПІЛЬСЬКА

    Селище міського типу Ямпіль і райцентр Сумської області спершу мав назву Клин. Гетьман Самойлович маленький Клин віддав полковнику Іванію, і той відразу ж узявся його заселяти. Заселення велося інтенсивно, тому сільце швидко перетворилося на містечко. На честь батька полковник Іваній називає містечко Янполем. До речі, ця стара назва закріпилася у найменуванні залізничної станції. Для гетьманського господарства Янпіль і Янпільщина мали важливе економічне значення - непоганий прибуток давали млини, а навколишні ліси - селітру. Тільки козацтва в Янполі було мало, і вже наприкінці XVІІ ст. Янпільська сотня ліквідована.

    СОТНЯ ДРЕВНЬОГО ГЛУХОВА

    Глухівська сотня відома із 1648 р. як структурна одиниця Борзнянського полку. Але за Зборівською угодою вже наступного року вона припинила існування. Відроджується сотня під роком 1654 у складі Ніжинського полку. На той час місто мало певну вагу у державі, тому гетьманом Брюховецьким Глухів перетворено на полковий центр. До Глухівського полку увійшли всі засеймські сотні. Глухівський полк проіснував два роки й одним із його очільників був Кирило Гуляницький, брат захисника Конотопа Григорія Гуляницького. Щодо Глухівської сотні, то після 1709 р. вона перетворюється на столичну. А це вже близькість до гетьмана, особливий статус і, звичайно ж, забезпечення. До речі, саме Глухівська сотня мала найбільшу територію у Ніжинському полку.

    ТВОРІВ ЛАЗАРЕВСЬКОГО ТАК І НЕ ВИДАНО

    Повернемося із далекого минулого у наш час. Козацька історія в радянську ідеологічну схему не вкладалася. Богдан Хмельницький - так, Переяславська рада - так, усе інше - класифікувалося як ідеалізація й націоналізм. Певним чином інформаційний вакуум заповнювала історична белетристика. Але після читання Петра Панча, Зінаїди Тулуб, Івана Ле, Натана Рибака, Володимира Малика хотілося більшого - знати про Руїну, про Виговського, Мазепу, Скоропадського, Полуботка... І про те, чому Батурин - напівзабуте селище сусіднього Бахмацького району - називали столицею Гетьманщини? Відвідини Батурина відповіді не давали. На високому березі Сейму стояв лише зруйнований палац, а в центрі - церква, у якій начебто поховали останнього гетьмана України Кирила Розумовського.

    У бібліотеках про козаччину могли запропонувати офіційно-суху розвідку історика Володимира Голобуцького. Про Лазаревського ж говорили пошепки. Його роботи зберігалися за сімома замками - у сховищах краєзнавчого музею, ним же й заснованого. Та підлипненці розповідали, що на околиці села жив колись дуже вчений пан, з Гирявки родом. І що в революцію панську садибу зруйнували, а книжки з бібліотеки розібрали на самокрутки. Чи була правда у тих розповідях? Була. Та у двадцятих роках у Конотопі кілька разів вшанували пам’ять дослідника старовини, а на урочистостях виступали із добрим словом про Олександра Матвійовича Лазаревського і підлипненські селяни.

    Сьогодні залізничне місто має вулицю Лазаревського, музей і премію його імені. Історична справедливість, здається, мала б торжествувати. Тільки за двадцять три роки Україна так і не спромоглася видати бодай основні праці видатного історика. І добре що є інформаційна комп’ютерна мережа - вона відкрила вільний доступ масового читача до наукової спадщини Олександра Матвійовича Лазаревського.

    Микола ПАЦАК, Фото з інтернету
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05