РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
140 років Південно-Західній залізниці
Нариси про видатних діячів
Музей Б.С. Олійника
Начальники ПЗЗ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



 

Нариси про видатних діячів залізничного транспорту України

Олександр Парфенійович Бородін

Олександр Парфенійович мав за плечима дві вищі освіти, отриманих у Санкт-Петербурзі, — закінчив технологічний і інститут інженерів шляхів сполучення. До приїзду у Київ брав участь у будівництві Ряжсько-Вяземської залізниці, а потім кілька років керував нею.

З 1877 року він у Києві. І тут повною мірою розцвів його талант ученого, а також великого фахівця й організатора залізничної справи. Він першим у царській Росії заклав основи локомотивної науки. Завдяки його старанням і зусиллям, створені ним майстерні і лабораторії вважалися еталоном для всіх залізниць Російської імперії. Обладнавши головні майстерні паровими машинами, новітніми механізмами й устаткуванням, Олександр Парфенійович створив при залізниці могутнє підприємство, здатне не тільки ремонтувати, але й будувати пасажирські і вантажні вагони, а також паровози з удосконаленими паровими машинами. Саме при ньому залізниця з числа самих нерентабельних перейшла у розряд самих прибуткових у державі. Він створив один із самих швидкісних паровозів того часу, котрий на ділянці Київ — Козятин з 12-ма пасажирськими вагонами розвивав швидкість до 93 верст на годину, що відповідає майже 100 кілометрам.

Олександр Парфенійович турбувався про людей. Завдяки його зусиллям на Південно-Західній було відкрито два технічних залізничних училища — в Одесі і Києві; була створена пенсійна каса, що вагомо допомагала залізничникам, що потрапили у біду; з'явилися перші їдальні для робітників, де вони могли замовити обіди і чай за низькими цінами або безкоштовно розігріти їжу, принесену з собою.

Добру пам'ять про себе залишила ця неординарна людина.

Дмитро Іоякимович Андріївський

Дмитро Іоякимович Андріївський (1844-1900) народився у дворянській родині. Після закінчення повного курсу наук в Інституті корпуса шляхів сполучення у 1864 році був направлений на розвідувальні роботи на ділянку від Києва до Крижополя. У 1866 році наказом Міністерства шляхів сполучення був відряджений на будівництво Києво-Балтської залізниці. Після закінчення будівництва його призначили начальником третьої ділянки ремонту шляху цієї ж залізниці. За старанність, проявлену під час будівництва Дмитро Іоякимович був нагороджений орденом Святого Станіслава ІІІ ступеня. У 1875 році Д.І. Андріївського переводять на посаду керуючого Московсько-Брестською залізницею, за відмінну службу на якій його нагородили орденом Святої Ганни ІІІ ступеня. У 1878 році за розпорядництво і працю у період російсько-турецької війни його нагородили орденом Святого Станіслава ІІ ступеня. У лютому 1880 року Д.І. Андріївського затвердили керуючим і головуючим у загальній присутності в Центральному управлінні Південно-Західних залізниць. На цій посаді він працював до 1895 року, коли Південно-Західні залізниці перейшли у державну власність. Помер Д.І. Андріївський у 1900 році, займаючи посаду члена інженерної ради Міністерства шляхів сполучення.

Сергій Юлійович Вітте

Так уже сталося, що в той самий — 1870-й — рік, коли народилася Південно-Західна залізниця, Сергій Юлійович закінчив навчання у Одеському Новоросійському університеті. Почавши відразу ж працювати начальником перевезень на Одеській гілці Південно-Західної, Вітте прикипів серцем до залізниці на все життя. На які б державні посади не кидала його доля і воля імператорів, він завжди будучи міністром фінансів і шляхів сполучення, головою Ради міністрів, думав в першу чергу нестатки залізниці, а потім про справи інших.

Як про державну особу, про С.Ю. Вітте написано і розказано багато. Менше, ніж про залізничника. Адже саме він першим у Росії самостійно додумався про заміну європейської тяги, що тоді використовувалася повсюди. Суть її полягала у тому, що кожен машиніст був прикріплений до свого паровоза. Його локомотив знаходився в русі доти, поки була працездатною бригада. А коли машиніст відпочивав, паровоз без діяв. Але ж їх так не вистачало в МШС. Сергій Юлійович, не чекаючи дозволу зі столиці, почав змінювати бригади машиністів після закінчення визначеного терміну, і паровоз став працювати безперервно від ремонту до ремонту.

Він же першим у Росії застосував на практиці видачу позичок під хлібні вантажі. Ці й інші нововведення керівника дозволили залізниці міцно стати на ноги — якщо у 1880 році чистий доход по магістралі досягав 470 тисяч карбованців, то у 1889 році, коли він здав дорогу в інші руки, доход досяг 13 мільйонів карбованців.

Клавдій Семенович Немішаєв

Якщо вам доведеться їхати у потязі у бік Ковеля, то ви обов'язково звернете увагу на дві невеличкі станції такого собі дачного типу — Клавдієве, що знаходиться відразу за Ірпенем, і Немішаєве, що далі від Києва. Обидві вони названі на честь чудової людини — Клавдія Семеновича Немішаєва, що прийшов на залізницю після Олександра Парфенійовича Бородіна, і керував нею з 1896 по 1905 роки. Сюди він прибув з Сизрані, де очолював Сизрансько-Вяземську магістраль.

Багато добрих справ на рахунку цієї людини (скажемо, за активну участь у будівництві Київського політехнічного інституту він був визнаний гідним особистої подяки царя, що не перешкодило потім Миколі ІІ тримати Немішаєва на посаді міністра шляхів сполучення менше року). Докладніше розповімо, як Клавдій Семенович вирішив проблему ремонтників і службовців, яких потрібно було розселяти уздовж залізниці. На ділянці до Ірпеня усі були влаштовані, а от далі люди на полустанки не йшли — у них не було коштів на будівництво житла і придбання земельних ділянок. Та й густий ліс за Києвом, у якому були «різані» полустанки, не давав місця для розвитку присадибного господарства.

І тоді Клавдій Семенович почав енергійно стукати у двері урядових закладів, клопотав про виділення поселенцям грошових позик для купівлі... дачних ділянок. І мети своєї досяг: позики поселенцям виділили з 6 відсотків пенсійного капіталу. Невдовзі прості залізничники стали землевласниками, а заселені селища біля полустанків назвали на честь Немішаєва — Немішаєве і Клавдієве.

Петро Федорович Кривонос

27 років — абсолютний рекорд керування Південно-Західною залізницею, що належить легендарному машиністу паровоза тридцятих років, а також не менш легендарному начальнику залізниці в п'ятидесяті, шістдесяті, сімдесяті роки — Петрові Федоровичу Кривоносу. Уже у перші роки під його керівництвом магістраль пройшла шляхом воістину революційних перетворень — локомотивне господарство спочатку було переведено на тепловозну, а до кінця сімдесятих і на електровозну тягу — паровози на той час залишалися лише на мало діяльних ділянках і маневрових роботах. Були покладені на щебеневу основу три чверті залізничної колії — піщаний баласт уже не відповідав експлуатаційним вимогам нових локомотивів.
Саме у роки керівництва залізницею Петра Федоровича відійшли у минуле такі професії, як мастильник, кочегар, вантажник, колійний обхідник, кондуктор, башмачник. На магістралі усе більше стала застосовуватися автоматика, електрика.

Борис Степанович Олійник

Трудовий шлях Бориса Степановича Олійника - найвищий зразок самовідданого служіння обраній професії залізничника і своєму народу. Цьому він присвятив усе своє життя.

Борис Степанович пройшов великий і нелегкий трудовий шлях. Його кипуча діяльність постійно була спрямована на людину-трудівника, на підвищення його благополуччя і добра. Це був унікальний керівник свого часу, гідний продовжувач великих справ Петра Кривоноса. Понад двадцять років Борис Степанович вів колектив залізниці курсом технічного прогресу, зростання провізних можливостей і перевезень.

Під його безпосереднім керівництвом - електрифікація понад тисячі кілометрів залізниці, будівництво других колій, розвиток станцій і вузлів, реконструкція багатьох депо, відновлення вокзалів, особливо у Києві, Дарниці, Жмеринці, Чернігові.

Яскраве підтвердження тому - електрифікація у рекордний строк ділянок Жмеринка - Хмельницький - Тернопіль, Ніжин - Чернігів. На превеликий жаль, це останній трудовий подвиг начальника залізниці, його особистий внесок у становлення нашої держави. Коли у грудні 1991 року була створена Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця), першим президентом її став Борис Степанович Олійник, який поєднував обов'язки начальника Південно-Західної залізниці.

А скільки самовідданої праці, турботи і знань віддав Борис Степанович для вирішення соціальних завдань, приборкання стихії Чорнобильської катастрофи!

Справою величезної важливості Борис Степанович завжди вважав спорудження житлових будинків, оздоровниць, лікарень, дитячих садків, магазинів, їдалень. Особливу увагу приділяв вихованню молодого покоління і підготовці кадрів.

Борис Степанович завжди йшов до людей і люди йшли йому назустріч, довірялися у всіх питаннях, у всіх справах. Саме завдяки його досвіду керівника, інтуїції і проникливості він зміг сформувати дієздатний корпус командного складу Управління, відділків і підприємств залізниці.

Успішно очолюючи протягом 19 років Південно-Західну столичну магістраль України, Борис Степанович Олійник  брав активну участь у державній і суспільно-політичній діяльності, обирався депутатом Верховної Ради України 10, 11 і 12-го скликань. В округах, де він обирався, за його сприяння вирішувалося чимало важливих питань в інтересах людей і народного господарства у регіоні залізниці.

Багато думав Борис Степанович про майбутнє. Чимало було в нього великих планів і задумів, була воля і тверда рішучість для їх здійснення.

1 жовтня 1999 року приблизно о 19 год. 45 хв. біля своєї київської квартири по вул. Олеся Гончара, двома кулями, випущеними кіллером, був застрелений начальник Південно-Західної залізниці Борис Степанович Олійник. На 67-у році життя обірвалася остання сторінка книги буття прекрасної людини, державного діяча, талановитого керівника-господарника, великого патріота українського народу, щирого сина рідної землі.

 
Контактна інформація
Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05