РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
140 років Південно-Західній залізниці
Нариси про видатних діячів
Музей Б.С. Олійника
Начальники ПЗЗ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПАСАЖИРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



Сергій Юлійович Вітте - перший управляючий державними залізницями

7 квітня 2010 140 років ПЗЗ

Управляючий Південно-Західними залізницями (1886-1889), директор департаменту залізничних справ мінфіну (1889-1892), міністр шляхів сполучень (лютий-серпень 1892р.), міністр фінансів (1892-1903), голова Комітету міністрів (1903-1905), голова Ради міністрів (1905-1906), дійсний таємнийний радник, статс-секретар. 17 вересня 1905 року отримав графський титул. Почесний член Імператорської академії наук.

Сергій Юлійович Вітте народився 17 червня 1849 року у Тифлісі (зараз м.Тбілісі, Грузія). Після закінчення навчання у Новоросійському університеті (Одеса), який Сергій Юлійович закінчив із ступенем кандидата фізико-математичних наук, за порадою міністра шляхів сполучення Володимира Бобринського він поступив на Одеську залізницю з 1 травня 1870 року. Слід зазначити, що той самий Бобринський умовив С.Ю.Вітте не їхати до Петербургу, аби не витрачати півроку на здачу екзаменів у інституті інженерів шляхів сполучення на звання інженера, а натомість за цей час на практиці вивчити залізничну справу, починаючи від самих низьких посад. У своїх спогадах Вітте писав: „Я сидів у касах станційних, вантажних і квиткових, потім вивчав посади помічника начальника станції і начальника станції, потім контролера і ревізора руху; потім займав посади на різних станціях, де переважно був вантажний рух і на станціях де був переважно пасажирський рух”. Поетапно працюючи практично на усіх ділянках залізниці, розпочавши з посади касира, С.Вітте незабаром став начальником служби руху. Два рази керівництво товариством представляло кандидатуру Вітте на посаду управляючого Одеської залізниці, але МШС Сергія Юлійовича не затверджувало – управляючими призначались А.Горчаков і барон Унгерн-Штернберг.

Проте багатообіцяюча залізнична кар'єра С. Ю. Вітте трохи не обірвалась на самому початку. У кінці 1875 року на відстані 186 верст від Одеси (на перегоні Бірзула-Балта) відбулась аварія поїзду (Тилігульська катастрофа), у якій згоріли заживо більше ста новобранців. І лише те, що Вітте зумів відзначитись при перевезенні військ до театру військових дій під час російсько-турецької війни 1877-78 рр., чим звернув на себе увагу великого князя Миколи Миколайовича, допомогло йому уникнути відповідальності – перспектива потрапити до в'язниці, була замінена двотижневою гауптвахтою. При перевезенні військ С.Вітте проявив самостійну активність, що, крім іншого, закріпило за ним репутацію розпорядного адміністратора.

Після закінчення війни, у 1878 році, відбулось об’єднання трьох залізниць в одне товариство Південно-Західних залізниць. У своїх спогадах Вітте, який розраховував у новому товаристві отримати посаду начальника служби руху писав: „Таким чином, довелось об’єднати три Управління: Управління Одеської залізниці (яке знаходилося в Одесі), Управління Києво-Брестської залізниці (що знаходилось в Києві) і Управління Бресто-Граєвської залізниці (що знаходилося в Білостоку). У таких випадках завжди опиняються зайві діячі. Оскільки я був начальником руху Одеської залізниці, то я міг би зайняти місце начальника руху Південно-Західних залізниць, але оскільки на чолі всієї справи Південно-Західних залізниць став банкір Бліох, який раніше був керівником Києво-Брестської залізниці, то він і надав місце начальника руху Південно-Західних залізниць Данилевичу, який був начальником руху Києво-Брестської залізниці. Мені ж запропонували місце начальника експлуатаційного відділу Південно-Західних залізниць - у Петербурзі”. Тобто відбулось фактичне пониження С.Вітте на посаді, що надзвичайно вразило його самолюбство.

Вітте не розумів, що І.Бліох на перший план поставив не питання експлуатації залізниць, в яких Вітте був спеціалістом, а будівельні, організаційні і технічні питання, що в своїй більшості відносились до служби колії. На об’єднаних залізницях з 640 паровозів 130 потребували капітального ремонту. 94 паровози і 1600 вагонів було повністю зношено і відновленню не підлягали. Не дивлячись на прийняті заходи, до 1 січня 1880 року вже 219 паровозів потребували невідкладного капітального ремонту. Мимовільним винуватцем такого становища був Вітте. У звіті товариства Південно-Західних залізниць за 1879 рік йшлося: «...Одеська залізниця, що володіє 303 паровозами, вдалася до крайньої, виправданої тільки надзвичайними обставинами, міри: задіювати паровози в роботу безперервно, змінюючи лише паровозну прислугу. Таким чином, паровози знаходились у розпорядженні осіб, не відповідальних за їх стан, і на одних і тих самих паровозах їздили інші машиністи і кочегари. Система ця, що використовується у Америці на дорогах нових, таких, що не мають ще достатньо засобів для ремонту, веде до того, що паровози дуже скоро приходять у зовсім непридатний стан і потім вже не ремонтуються, а віддаються паровозобудівним заводам для розбирання». Тобто все те, що ставилось Вітте раніше (і сьогодні!), як успіх, товариством залізниці було оцінено незадовільно.

Вітте не забув такого ставлення до себе із сторони Бліоха. Коли у 80-х роках Росія робить крутий поворот до монополізації і одержавлення залізниць, колишній підлеглий І.Бліоха, а тепер міністр фінансів С. Вітте блискуче і повчально проводить викуп Південно-Західних залізниць у державну казну.

І. Бліох просив за залізницю 104 млн. руб., але Уряд, на основі проведених розрахунків, давав лише 47 мільйонів. Зав`язався жорстокий двобій між державою і приватним власником. Вітте погрозами про позбавлення іноземців права на утримання акцій змусив Бліоха погодитись менше ніж на половину бажаної суми. Додавши до основної суми всього 2,5 мільйона рублів, сторони підписали угоду. Так з 1 січня 1895 року Південно-Західні залізниці отримали статус державних (казенних).

16 лютого 1880 року С.Ю. Вітте отримав призначення на посаду начальника служби експлуатації Південно-Західних залізниць. Разом з дружиною і її дочкою від першого шлюбу, він переїздить до Києва, де займає службову квартиру у будинку, навпроти палацу генерал-губернатора. У Києві Вітте самовіддано почав займатись улюбленою справою – оперативним управлінням процесу перевезень у великому і складному господарстві. Щоб мати змогу оперативно втручатись у процес перевезень, Вітте встановив телеграф безпосередньо у себе на квартирі і запровадив цілодобове чергування там телеграфістів.

У 1883 році Сергій Юлійович підготував до публікації свою кращу (за винятком „Спогадів”) книгу про залізничні тарифи „Принципи залізничних тарифів”. Праця викликала значний інтерес спеціалістів, до виходу у світ вона частинами публікувалась у журналі „Інженер”. Багато в чому успіх книжки ґрунтувався на практичному досвіді автора, отриманому від праці у команді І.Бліоха та І.Вишнеградського. Адже у цих людей можна було навчитись багато чому, а Вітте був відмінним учнем.

Отже, після переходу Д. Андрієвського на посаду голови правління товариства Південно-Західних залізниць у 1886 році, міністерство шляхів сполучення нарешті дало згоду на призначення Вітте, який, до речі, не мав освіти інженера шляхів сполучення, на посаду управляючого залізницями.

Політична і державницька кар'єра С.Ю. Вітте розпочалась значно пізніше, від господарської, у 1888 році, коли він став відомим особисто імператору Олександру III таким чином: Вітте відмовився пустити царський потяг з підвищеною швидкістю, як того вимагала свита імператора. Це викликало невдоволення керівництва міністерства шляхів сполучення і стало відомо Олександру III. Але через два місяці після катастрофи царського потягу саме з вищезгаданих причин, про Вітте згадали і незабаром запросили на роботу до Петербургу. І.О. Вишнеградский, що у той час був міністром фінансів, запропонував йому посаду директора новоствореного департаменту залізничних справ при мінфіні.

Так із жовтня 1905 по квітень 1906 року Вітте був головою Ради Міністрів. При проведенні грошової реформи, він увів в обіг золотий рубль та створив винну монополію, що стала важливим джерелом надходження коштів до бюджету. Під час Жовтневого Всеросійського політичного страйку 1905 року, саме Сергій Юлійович наполіг на програмі поступок буржуазії, що знайшло своє відображення у Маніфесті від 17 жовтня 1905 року. У той же час Вітте був ініціатором каральних експедицій до Сибіру, Прибалтики і Польщі. Він направив війська з Петербургу для придушення Московського збройного повстання.

Та усе ж таки улюбленою сферою професійної діяльності Вітте були залізниці. Розповинаючи свою державницьку діяльність, він прийняв у своє розпорядження 29 157 верст залізниць, а коли пішов у відставку - залишив по собі 54 217 верст. Попередники Вітте більше сприяли розвитку приватних акціонерних залізничних товариств, покриваючи збитки приватних власників за рахунок скарбниці. По суті, на залізничних магнатів, які б не були результати їх комерційної діяльності, постійно лився «золотий дощ» у вигляді гарантованих державою прибутків. Так само і від Вітте, як представника приватного капіталу, чекали продовження тієї ж політики. Проте він, всупереч, а мабуть, завдяки багаторічному досвіду приватної служби, вважав казенні залізниці набагато ефективнішими. До появи С.Вітте у Петербурзі, приватним акціонерним товариствам належало більше 70 % російських залізниць, а на кінець його міністерства співвідношення змінилось у кардинально протилежний бік - майже 70 % залізниць стали казенними.

В історії нашої вітчизни кінця ХIХ - початку ХХ століття фігура Сергія Юлієвіча Вітте займає виняткове місце. Управляючий найбільшої рейкової мережі в Російській імперії – „Південно-Західних залізниць”, міністр шляхів сполучення, багаторічний міністр фінансів, голова Комітету міністрів, перший голова Ради міністрів, член Державної ради - такі основні службові та державні посади, на яких проходила його діяльність.

Складність характеру Вітте можна простежити за таким фактом його спогададів: «Будучи управляючим Південно- Західними залізницями, я мав постійні стосунки із залізницею, що йде від Граєво в Кенігсберг, до Пруссії, завдяки цьому я часто брав участь в з'їздах з представниками німецьких залізниць. В результаті, зовсім для мене несподівано, — тому що я ніякої схильності і любові до декорації ніколи в своєму житті не мав, та і тепер не маю, — раптом мені пишуть з міністерства шляхів сполучення, що Імператор німецький (тоді ще був старий Вільгельм) мене нагородив орденом Прусської Корони і що міністр шляхів сполучення просить мене повідомити, за що мене Імператор Вільгельм нагородив цим орденом?

Оскільки я на міністерство шляхів сполучення був постійно дуже злий, за те що воно мене кілька разів не затверджувало управляючим залізницями (тоді я був тільки начальником експлуатації Південно-Західних залізниць), то я і відповів, що я дуже здивований, що мене про це питають, що орден дав не я Вільгельму, а Вільгельм мені, а тому вони повинні були б звернутись до Вільгельма: чому він дав мені орден? Я ж пояснити цього не можу, оскільки ніяких заслуг ні перед імператором Вільгельмом, ні перед Пруссією за собою не відчуваю і не знаю”.

Сергій Юлійович Вітте помер 13 березня 1915 року у своєму особняку в Петрограді і був похований на кладовищі Олександро-Невської лаври. У 1999 році на фасаді особняка Вітте встановили меморіальну дошку з текстом: "Тут з 1899 по 1915 рік жив видатний діяч Росії Сергій Юлійович Вітте". У 2008 році на фасаді будівлі Управління Південно-Західної залізниці встановлено меморіальну дошку графу С.Ю. Вітте з надписом: „С.Ю. Вітте – 1849-915 – відомий державний діяч, керівник Південно-Західних залізниць (1886-1888), міністр шляхів сполучень, міністр фінансів”.



Контактна інформація
Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка,6
Приймальня начальника залізниці: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05