РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
140 років Південно-Західній залізниці
Нариси про видатних діячів
Музей Б.С. Олійника
Начальники ПЗЗ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



Бородін Олександр Парфенійович - управляючий і начальник Південно-Західних залізниць (1879 – 1896 рр.)

31 березня 2010 140 років ПЗЗ

Олександр Парфенійович народився 28 вересня 1848 року у Драгунському штабі біля Новгорода, у сім'ї військових. Його дід, полковник Опанас Бородін - ад'ютант генерала-фельдмаршала І.Паскевича, був убитий при штурмі Ахалкаци під час Кавказької війни. Олександр Бородін у 1870 році з відзнакою закінчив Петербурзький технологічний інститут, а в 1872 році - інститут інженерів шляхів сполучення. Він став улюбленим учнем, а згодом і асистентом професора І.Вишнеградського, майбутнього довголітнього голови правління товариства Південно-Західних залізниць, вченого і державного діяча, згодом міністра фінансів Росії (1888-1892 рр.). Протягом усього життя Вишнеградський підтримував Бородіна, допомагав у кар’єрному зростанні. Після закінчення інституту, по рекомендації Вишнеградського, Бородін працював інженером по рухомому складу і водопостачанню на будівництві Ряжсько-Вяземської залізниці, а у 1874 році, після завершення будівництва, Олександра Бородіна, у віці лише 26 років, призначили начальником тракції цієї залізниці. У 1877 році з’явилась вакансія управляючого на Києво-Брестській залізниці і, за протекцією І.Вишнеградського, І.Бліох, як голова правління, запрошує О.Бородіна, якому було всього 28 років, на цю відповідальну посаду. На той час розпочалась російсько-турецька війна, яка тривала з1877 по 1878 роки. Вперше у світовій практиці мобілізація військ проводилась із використанням залізничного транспорту, до того ж управляючому залізницею О.Бородіну прийшлось зайнятись великомасштабними мобілізаційними перевезеннями військ у зимовий час. Йому вдалось налагодити безперебійне харчування військ на станціях і забезпечити перевантаження вантажів з широкої російської колії на вузьку європейську. Перш за все, він почав вимагати від військового міністра виділення відповідальних офіцерів у місця завантаження, вивантаження та харчування військових частин. Він домігся аби на офіцерів „ були покладені обов’язки спостереження за точним виконанням встановлених на залізницях правил, а також усунення причин, які могли б перешкодити успішному перевезенню значних військових сил”. Адже військові перевезення в зимових умовах спочатку викликали немало застудних захворювань серед солдатів, тому що вагони для них не мали належного захисту від холоду, вітру і снігу. Бородін наказав обігрівати солдатські вагони невеликими залізними пічками. Всього таких вагонів на той час було 27. Так уперше з'явились залізничні військові коментаннти і теплушки. Завідуючий переміщенням військ по всіх магістралях країни генерал-майор Анненков у листопаді 1877 року наказав розповсюдити досвід Києво-Брестської залізниці по всіх залізницях і водяних шляхах. Це була перша в історії і головне успішна взаємодія залізничної адміністрації і військового керівництва з перевезень військ залізничним транспортом.

У 1878 році відбулось об’єднання трьох залізниць Києво-Брестської, Брестсько-Граєвської і Одеської в товариство Південно-Західних залізниць. 28 червня 1878 року відбулись перші загальні збори акціонерів нового товариства, яке вважало за необхідне не проводити спочатку ніяких корінних змін в існуючій організації управління справами на новоутворених залізницях товариства. На чолі Управління залізниці дав згоду стати управляючий Києво-Брестською залізницею О.П. Бородін. Правлінням товариства він був відряджений за кордон для вивчення систем управління на існуючих там залізницях.

Отримавши в наказі по МШС зауваження, Бородін, маючи внутрішню образу, написав клопотання про звільнення і був переміщений на посаду головного інженера служби рухомого складу, тяги і майстерень, яка давала більше часу для занять науковою діяльністю. Згодом він очолив цю службу і керував нею впродовж десяти років.

Зайнявши посаду головного інженера, Бородін в першу чергу покращив водопостачання Південно-Західних залізниць, ввів метод хімічного очищення води. Це вплинуло на стан паровозних котлів і було однією з головних причин збільшення пробігу паровозів удвічі між надходженнями їх у капітальний ремонт. Аналогічна лабораторія була побудована в США лише через 9 років. Результати своєї практичної діяльності О.Бородін виклав у праці „Про водопостачання на залізницях”. Праця викликала значний науковий інтерес у вітчизняних і закордонних спеціалістів. Бородіна запрошують прочитати курс лекцій у Парижі та Лондоні. Згодом запропоновану Бородіним систему водопостачання почали впроваджувати на більшості закордонних залізниць. З метою зменшення втрат тепла в паровій машині, Бородін став використовувати принцип подвійного розширення пари (компаунд). Олександр Парфентійович переробив звичайний паровоз, в двоциліндровий, з подвійним розширенням пари, що дало майже 20-процентну економію у витраті пари.

Після від'їзду С.Вітте до Петербургу у 1889 році, Бородін стає управляючим, а з 1 січня 1895 року, після передачі Південно-Західних залізниць у казну, їх начальником. На цій посаді, що давала йому широке поле діяльності, Бородін продовжував впроваджувати в життя свої головні принципи ведення справи: неухильне прагнення до здешевлення вартості виробництва, шляхом поліпшення умов використання рухомого складу і наявного парку локомотивів; розширення кола зацікавлених в результатах експлуатації техніки службовців. Другий принцип здійснювався шляхом введення продуманої системи премій. І тут Бородін виступив новатором, адже у той час на жодній залізниці Європи не було такої результативної системи преміювання працівників, як на Південно-Західних залізницях.

Київське відділення Імператорського російського технічного товариства з 1882 року видавало журнал «Інженер» одним із засновників і постійним автором журналу був А.П. Бородін. Низька статей Бородіна була розміщена у газеті „Киевлянин”.

У 1885 році створюється Міжнародна асоціація залізничних конгресів. На першому конгресі від МШС Росії були присутні 18 делегатів. Четвертий конгрес проходив в 1892 році в Петербурзі. Там А.П. Бородін виступив з доповіддю про проблеми залізничного транспорту.

Перу О. П. Бородіна належать щонайменше 50 наукових праць з різних питань залізничного транспорту. Більшість із них викликали значний інтерес у вітчизняних та іноземних фахівців, на запрошення яких він не раз їздив з науковими доповідями до Парижа, Брюсселя та інших європейських міст.

У 1889 році в Парижі відбувся Міжнародний конгрес з будівництва і механічного мистецтва. Під час з'їзду, до речі, було відкрито Ейфелеву вежу. Вітаючи А.Г. Ейфеля, представник делегації російських залізниць Болелюбській сказав: «... вага металевих частин башти рівна вазі металу Сизранського моста через річку Волга», тим самим, немов би зрівнюючи успіхи Ейфеля з успіхами залізничних інженерів Російської імперії. На конгресі А.Г. Ейфель вручив Бородіну золоту медаль за дослідження по застосуванню системи «компаунд» на паровозах, присуджену французьким товариством цивільних інженерів.

Величезну наукову і адміністративну роботу Бородін поєднував з широкою суспільною діяльністю. Влітку 1895 року за його ініціативою і при його ж матеріальній підтримці на приміській станції Боярка був розбитий парк, побудована літня естрада і відкрились «музично-вокальні вечори» силами хорової капели Південно-Західної залізниці і духового оркестру Головних майстерень. Відтоді звичайне дачне селище стало своєрідним вогнищем музично-театральної культури, «київським Павловськом». Причому кількість охочих відвідувати боярські концерти була така велика, що в дні їх проведення виділялися спеціальні додаткові приміські потяги.

Професійна, наукова і суспільна діяльність О.П. Бородіна відзначалась золотими медалями і високими урядовими нагородами. В той же час він залишався людиною скромною, був простим і дбайливим до своїх підлеглих, який зробив ряд організаційно-практичних кроків до поліпшення їх праці і побуту, підвищення життєвого і культурного рівня. На лініях залізниці відкривались бібліотеки, школи, споживчі товариства, їдальні, кімнати відпочинку для паровозних бригад. Бородін активно працював у комітеті пенсійної каси залізниці. «Залишаючи Південно-Західні залізниці,Бородін пожертвував довічну пенсію з метою посилення існуючих на лінії бібліотек, і будівництва нових», - писала газета «Київське слово».

Олександр Парфенійович в квітні 1879 року за особливу розпорядливість і працю, при перевезенні військ, військових вантажів, хворих і поранених воїнів в Турецьку війну був нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеню. У 1894 році був нагороджений орденом Бухарської Золотої Зірки. Наказом №156 від 9 листопада 1897 року оголошено про те, що йому пожалувано Австрійського ордена Франца-Йосипа – Командорського хреста із зіркою.

28 квітня 1896 року Бородін був присутній на освяченні церкви Св. Катерини на станції Здолбунів, побудованій архітектором Південно-Західних залізниць В.Куликовским. Це були останні відвідини залізниці перед від'їздом з Києва – Бородін виставив свою кандидатуру на посаду голови правління Московсько-Віндаво-Рибінської залізниці і товариства Луганських механічних заводів. Службовці Управління на знак пошани за його багаторічну і надзвичайно корисну діяльність, вирішили ознаменувати закінчення його служби на Південно-Західних залізницях добрими і приємними справами.

2 червня 1896 року більше як 100 чоловік зібрались в Дворянському клубі на Хрещатику, щоб попрощатись з Олександром Парфенійовічем і подякувати йому за всі здобутки, зроблені ним для Південно-Західних залізниць за 20 років. Службовці зібрали близько 5 тисяч карбованців на заснування стипендії його імені і 2300 крб. на заснування премії імені А.Бородіна, «яка у вигляді золотої медалі періодично видавалась Імператорським Російським технічним товариством авторам винаходів, удосконалень або досліджень у механічній справі залізниць». 4 червня Олександр Парфенійович передав справи К.Немешаеву, а 6 червня 1896 року О.П. Бородін залишив Київ і відбув до нового місця призначення, щоб зайняти посаду голови правління товариства Московсько-Віндаво-Рибінської залізниці. На вокзалі його проводжали товариші по службі, друзі. І ніхто з них навіть не припускав, що дуже скоро О. П. Бородін повернеться до Києва щоб залишитись навічно.

У грудні 1897 року Олександр Парфенійович захворів плевритом, першого січня 1898 року виїхав до Ніцци, а потім до Меряно на лікування. Помер голова правління Московсько-Віндаво-Рибінської залізниці, колишній начальник Південно-Західних залізниць Олександр Бородін 26 березня 1898 року в курортному містечку Меряно (на півночі Італії) в розквіті сил, у віці 50 років від народження. Вже наступного дня, 27 березня, газета «Киянин» опублікувала некролог, а через два дні повідомила, що тіло Бородіна буде поховане не в Москві, де він працював останні два роки, а в Києві - місті, яке він любив, з яким покійний пов'язав найяскравішу і насичену частину свого життя, де успішно впродовж тривалого часу застосував свій видатний талант, своє горіння і енциклопедичні знання інженера-залізничника.

Вранці, 2 квітня 1898 року, на київському залізничному вокзалі зібрались керівники і службовці Південно-Західних залізниць, члени сім'ї покійного, друзі і знайомі. Після короткої молитви труну поставили на колісницю і скорботна процесія попрямувала до Володимирського собору. За нею їхала ще одна колісниця, щільно заставлена вінками (числом 59, з них 6 було срібних). У Володимирському соборі після закінчення літургії і панахиди протоієрей Златоверхников, що відправляв службу, виголосив розчулену надгробну промову, після чого багатолюдний траурний кортеж рушив по центральних вулицях міста до кладовища на Аскольдовій могилі, де тіло Олександр Парфенійович було передано землі. На жаль могила Бородіна не збереглась, вона була по-варварському знищена разом із меморіальним кладовищем, але пам'ять про нього назавжди залишиться в серцях залізничників Південно-Західної магістралі.



Контактна інформація
Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05